Інноваційний менеджмент – Скрипко Т. О. – Тема 5. Управління інноваційним розвитком організації
Тема 5. Управління інноваційним розвитком організації
5.1. Функції і роль інноваційних менеджерів
До першочергових завдань українських менеджерів, які відповідають за інновації, належать:
– забезпечення життєздатності свого підприємства в умовах внутрішньої і зовнішньої конкуренцій;
– уміння ризикувати у розумних межах і здатність зменшувати вплив ризикових ситуацій на фінансовий стан підприємства;
– розробка і послідовна реалізація програм розвитку персоналу з урахуванням соціальних проблем свого підприємства і суспільства загалом.
Спеціалістів і керівників, на яких покладено функцію управління інноваційною діяльністю па підприємстві, можна назвати інноваційними менеджерами. Управління інноваційною діяльністю конкретного підприємства передбачає:
– аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;
– аналіз інноваційного потенціалу фірми;
– розроблення інноваційних цілей розвитку;
– створення системи інноваційних стратегій;
– пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;
– прогноз ситуації па ринку;
– формування інноваційного та інвестиційного портфелів, розроблення проектів;
– планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у виробництво;
– удосконалення організаційних структур управління;
– управління персоналом;
– оцінку ефективності інноваційної діяльності;
– вивчення ринкової кон’юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;
– дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність рийку, умови й еластичність попиту тощо);
– прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції (на цій підставі ухвалюють рішення про розміри виробничих потужностей, обсяги капіталовкладень);
– дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;
– аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;
– розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;
– вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на рийку нових товарів (моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчури);
– оцінку ефективності інвестиційного проекту;
– дослідження доцільності та планування най адекватнішої форми передавання технології в процесі створення, освоєння, розміщення на ринку (ліцензії, трансфери, науково-технічна співпраця).
До менеджерів інноваційної сфери належать:
– керівники творчих груп виконавців;
– керівники лабораторій, відділів і функціональних служб, виробничих підрозділів;
– менеджери різного рівня, які координують діяльність підрозділів інноваційної діяльності та зовнішніх партнерів;
– керівники інноваційних підприємств.
Загалом посадові обов’язки менеджера залежать від сфери діяльності підприємства, ієрархічного рівня, діапазону управління. Інноваційні менеджери вищого рівня відповідають за:
– створення та стимулювання інноваційних умов на підприємстві;
– розвиток творчого мислення, творчої активності розробників інновацій;
– створення гнучких організаційних структур;
– підготовку вибраних сегментів ринку до інноваційного продукту;
– забезпечення ефективності й економічності інноваційних процесів;
– підготовку виробництва та просування на ринки інноваційного продукту;
– організацію обміну інформацією між відповідними підрозділами НДДКР для тісніших контактів і взаєморозуміння під час розроблення інновацій.
Специфіка інноваційних процесів, які охоплюють багато учасників і зацікавлених організацій та які є об’єктом управління, визначають особливий характер праці менеджерів у цій сфері й окреслюють виконання певних ролей і відповідні їм вимоги.
Основними вимогами до професіональної компетенції інноваційних менеджерів є:
– володіння знаннями з теорії та практики у сфері управління, що передбачає наявність у менеджерів спеціальної підготовки в галузі теорії управління, знань основ сучасної макро – і мікроекономіки, загальної теорії ухвалення управлінських рішень, уміння застосовувати економіко-математичні методи та моделі для оптимізації інноваційних рішень;
– комунікабельність і вміння працювати з людьми, що потребує від толерантної співпраці менеджера з колегами, підлеглими, вищим керівництвом з метою досягнення цілей інноваційної діяльності, а також об’єктивної оцінки ефективності роботи коленого суб’єкта та колективу загалом;
– компетентність у галузі інноваційної спеціалізації підприємства, що передбачає наявність знань з питань технології інноваційних процесів, теоретичних і практичних аспектів здійснюваних інновацій, їхнього впливу па етап розвитку як підприємства, так і особливостей регіону.
Характер діяльності конкретного менеджера визначається складом делегованих йому повноважень для ухвалення управлінських рішень. Склад цих повноважень визначається системою розподілу праці та спеціалізації управлінських кадрів згідно з горизонтальним і вертикальним поділом праці.
Інноваційні менеджери належать до креативних працівників, тобто менеджерів дослідницького типу, характерною рисою яких є науково-пошуковий підхід до вирішення проблем за допомогою різних методів неординарного мислення. Інноваційний менеджмент спрямований на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках підприємства з мстою створений можливості підвищення його конкурентоспроможності.
Відповідно до цілей формуються такі найважливіші функції інноваційних менеджерів:
– вивчення й оцінка світових тенденцій науково-технічного розвитку;
– вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її реалізації;
– формування стратегічних, довго – і короткострокових цілей інноваційної діяльності;
– розроблення планів, програм, проектів та їх виконання;
– створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;
– планування організації процесів розроблення інновацій (інноваційного процесу);
– моніторинг і контроль за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізації всіх видів діяльності;
– управління персоналом підрозділів, які займаються інноваційними розробками і проектами;
– оперативне управління, календарне планування роботи і контроль її виконання.
У практиці управління інноваційними процесами широко застосовують методи системного аналізу проблем, що виникають, теорію ймовірності, моделювання процесів ухвалення рішень, ситуаційний підхід, який дає можливість творчого використання адекватної ситуації, наукових прийомів управління.
Основними правилами організації інноваційного менеджменту на підприємстві є:
– дослідницький стиль ухвалення рішень;
– творчий підхід до прогнозу та аналізу непередбачених ситуацій;
– підвищення оперативності управління інноваційним розвитком;
– принцип центральної ситуації;
– оптимальна кількість рівнів в управлінській структурі з мстою оперативного ухвалення рішень у системі дослідження – виробництво – збут.
Перше правило реалізується, коли власні дослідження і внутрішня експертиза поєднуються з залученням фахівців наукових організацій, вищих навчальних закладів, консультаційних центрів. Творчий підхід реалізується у використанні системного аналізу проблем, що виникають, економіко-математичного моделювання процесів ухвалення рішень у кожній з функцій управління інноваціями. Для інноваційного менеджера важливою є творча атмосфера, що стимулює пошук і освоєння нових ідей. Принципу підвищення оперативності управління інноваційним розвитком необхідно дотримуватися, оскільки у зовнішньому середовищі відбувається швидке оновлення товарів, технологій. Принцип центральної ситуації полягає у визначенні та пріоритетному значенні ключових факторів управління розвитком підсистем підприємства згідно зі стратегічними цілями. З метою оперативного ухвалення рішень у ланцюгу дослідження – виробництво – збут необхідно обгрунтувати кількість рівнів та ланок структури менеджменту.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)