Інноваційний менеджмент – Скрипко Т. О. – 4.2. Управління науково-дослідними і конструкторськими роботами
З метою виконання науково-пошукової діяльності створюють спеціалізовані установи. В Україні вони підпорядковуються міністерствам, навчальним закладам, виробничим підприємствам, або є приватними.
Вищим органом управління науково-дослідної установи є Вчена рада інституту, яку обирають з провідних науковців цього інституту терміном на 3 роки таємним голосуванням усіх її наукових співробітників. Участь у висуванні кандидатів у члени Вченої ради беруть усі наукові співробітники. Вчена Рада обирає з-поміж своїх членів Голову Вченої ради.
До компетенції Вченої ради входить вирішення питань із:
– наукової діяльності інституту;
– розподілу та цільового використання бюджетних коштів на фінансування робіт підрозділів (щокварталу заслуховують звіт директора інституту щодо використання інститутських фінансів);
– кадрових призначень наукових співробітників та керівників підрозділів;
– підготовки наукових кадрів тощо.
Виконавчим керуючим органом є дирекція інституту, яку обирають усі наукові співробітники інституту терміном на 3 роки за відкритим загальнодержавним конкурсом міністерства з-поміж докторів наук – спеціалістів у галузі основної наукової діяльності інституту віком до 65 років. Конкурсну комісію створює міністерство з фахівців відповідної галузі науки. Кандидати на посаді директорів подають до конкурсної комісії, крім особистих даних, власні програми діяльності цього науково-дослідного інституту. Конкурсна комісія забезпечує експертизу (щонайменше три експертизи) цих проектів, залучаючи при потребі експертизи відповідних зарубіжних фахівців. Програми кандидатів на посади директорів обговорює також Вчена рада інституту. Рішення-екснертиза Вченої ради подається на розгляд конкурсної комісії. Рекомендовані конкурсною комісією кандидатури виносять на загальні таємні вибори науковці інституту. Якщо жодна з кандидатур не отримала понад 50 % підтримки, оголошують повторний конкурс. Кандидатуру обраного на конкурсній основі директора затверджує Міністерство освіти і науки (МОН) України, якщо не виявлено фальсифікації виборів та кандидат не приховав особистих даних. Кандидатом па посаду директора інституту не може бути директор цього інституту, який двічі поспіль обіймав цю посаду до виборів.
Директор формує дирекцію з-поміж співробітників інституту, яку затверджує Вчена рада. Директор бере участь у роботі Вченої ради інституту, але пе може бути головою Вченої ради.
До повноважень дирекції інституту належить вирішення питань щодо:
– внутрішнього розпорядку роботи інституту (за погодженням Вченої ради);
– ефективного використання бюджету інституту за цільовим призначенням па виконання державного замовлення науково-дослідних робіт та робіт за договірною тематикою;
– організації ефективної роботи всіх підрозділів інституту;
– забезпечення належних умов праці співробітникам інституту для ефективного виконання виробничих завдань тощо.
У додатках уміщено дані про діяльність Національної академії наук України.
У світовій практиці розвинутих країн спостерігаються давні університетські традиції, водночас там сформувалися наукові осередки і поза університетами. Нині у цих країнах існують дві форми організації науки – університетська і не університетська (у формі академій наук та інших наукових об’єднань), що ефективно співпрацюють. Студенти університетів також проходять вишкіл у наукових лабораторіях не університетських об’єднань під керівництвом видатних науковців-професорів.
У спеціалізованих структурах при виробничих потужних підприємствах, які виготовляють наукоємну продукцію, наявний комплекс лабораторій різного профілю, науково-дослідні центри, інші підрозділи.
Особливостями організаційної структури дослідних організацій є їх програмна чи продуктова орієнтація. Для практичної розробки інновації і їх підготовки до реалізації на ринку необхідні фахівці багатьох спеціальностей, тісно пов’язані з інженерно-технологічними роботами. Раціональним варіантом у цьому разі є організаційна структура з орієнтацією на програму, в якій кожна група виконує одне з завдань, необхідних для здійснення програми в рамках усієї організації (рис. 4.3).
Рис. 4.3. Організаційна структура з орієнтацією на програму, в якій кожна група виконує одне з завдань, необхідних для здійснення програми в рамках усієї організації
На рис. 4.4 зображена структура програмної орієнтації. Вона полегшує планування, оцінку й визначення витрат на програми як на основі наукових, так і комерційних критеріїв, та надає змогу кожному досліднику працювати у творчій обстановці, орієнтованій на конкретне завдання. Така структура дозволяє забезпечувати єдність менеджменту для досягнення кінцевої мети, забезпечує прямий зв’язок досліджень та інженерно-технічних робіт.
Застосовують програмну структуру в організаціях, які проводять здебільше прикладні дослідження. Програмні структури мають і недоліки. Один з них – труднощі обміну ефективними ідеями між фахівцями, що працюють над різними програмами. Основний напрям діяльності програмних груп – розробка кінцевої продукції, тому в персоналу групи може знизитися творчий потенціал.
Рис. 4.4. Організаційна структура, орієнтована на продукт чи програму [73, c. 267]
Якщо організація більше спрямована на фундаментальні дослідження, раціональніше використовувати дисциплінарну структуру. У цьому разі поділ на відділи здійснюється за певним напрямом або спеціалізацією. Перевагою такої структури є можливість наукового розпитку фахівців, відповідно стабільний склад груп дослідників, поглиблення знань у вузькій галузі та набуття у ній наукового авторитету. Досить ефективно використовується обладнання. Проте існує небезпека концентрації уваги лише на власних наукових проблемах і неефективного проведення досліджень, що відповідають вимогам замовника.
Існують ситуації, коли необхідно створити змішану структуру:
– підрозділ може тимчасово займатися програмою, наприклад, розробкою нового технологічного процесу виробництва, однак після її виконання повертається до виконання колишніх функцій;
– підрозділ викопує великий обсяг цільових досліджень із значним обсягом робіт для комерційних цілей.
У таких випадках створюються групи фахівців одного профілю як постійний компонент структури, а також запроваджується механізм їхнього зв’язку з програмною структурою. Такий прийом дозволяє поєднати переваги програмної орієнтації зі спеціалізацією і забезпечити міждисциплінарний підхід до вирішення проблеми (рис. 4.5).
У виробничих об’єднаннях в окремий підрозділ часто виділяють центральну лабораторію (або науково-технічний центр), яка здійснює фундаментальні цільові дослідження (рис. 4.6). Водночас, в окремих виробничих ланках організації проводяться дослідження та розробки конкретних програм поряд з вирішенням комерційних питань. Незалежність центральної лабораторії від технічних і комерційних факторів забезпечує великі можливості для досягнення творчих та довгострокових результатів.
Рис. 4.5. Схема формування програмних груп за допомогою переведення фахівців з “дисциплінарних груп”
Рис. 4.6. Виробничі об’єднання з окремим підрозділом (науково-технічний центр), який здійснює фундаментальні цільові дослідження
(2 votes, average: 5,00 out of 5)