Інфраструктура товарного ринку – Бєлявцев М. І. – 1.2. Особливості товарного ринку
Товарний ринок – це сфера товарного обміну, де за допомогою купівлі-продажу товарів реалізуються суспільні потреби. Основним об’єктом комерційно-господарських взаємовідносин між суб’єктами товарного ринку виступає товар у вигляді конкретного виробу, матеріалу, послуги, ідеї тощо.
Товар – це продукт праці, призначений для певних споживачів, тобто виготовлений з метою продажу тим, хто його потребує.
Суб’єктами товарного ринку виступають:
1) продавці – виробники; торговельні посередники; державні та соціально-побутові установи; громадські установи й асоціації; населення;
2) покупці – виробничі споживачі, зокрема ті, що переробляють товари на інший продукт; торговельні посередники; кінцеві масові споживачі товару – соціально-побутові установи й установи культури, громадські установи й асоціації, державні установи; індивідуальні кінцеві споживачі – населення.
Необхідно розрізняти дві категорії продавців і покупців індивідуальні та масові:
– індивідуальні продавці, до яких належать окремі індивідууми та їх сім’ї, що не створили зареєстрованого виробничого або торговельного підприємства;
– масові продавці, якими є будь-які підприємства та фірми, що збувають товар власного виробництва, перепродують товар, надають платні послуги;
– індивідуальні покупці, до яких належать окремі індивідууми та сім’ї, що купують товар для подальшого перепродажу або власного споживання;
– масові покупці, тобто будь-які підприємства, фірми, організації й установи, що купують товар для перепродажу або споживання.
Схема зв’язків на товарному ринку представлена на рис. 1.1. Практика ринкової економіки показує, що товарний ринок має суттєві переваги:
1) перешкоджає монополізації у виробництві та обігу товарів;
Рис. 1.1. Схема зв’язків на ринку товарів і послуг:
1 – оптовий споживчий ринок засобів виробництва;
2 – оптовий споживчий ринок предметів споживання;
3 – оптовий торгово-посередницький ринок засобів виробництва,
4 – оптовий торгово-посередницький ринок предметів споживання;
5 – споживчий (роздрібний) ринок товарів (продуктів);
6 – споживчий ринок послуг;
7 – дрібнооптовий ринок предметів споживання.
2) об’єднує інтереси продавців і споживачів без якого-не-будь тиску на будь-яку із сторін;
3) звільняє економіку від товарного дефіциту, що суперечить інтересам суспільства;
4) розширює можливості суб’єктів підприємницької діяльності;
5) зацікавлює виробників у задоволенні потреб, що виражаються через попит.
Товарний ринок дозволяє:
1) стежити за зміною попиту і пристосовуватися до нього;
2) спонукати виробників до випуску нових, досконаліших товарів;
3) раціонально направляти товарний потік від виробника до споживача в достатньому обсязі, потрібному асортименті, в необхідний час;
4) зберігати товарні запаси;
5) надавати відповідні послуги;
6) розширювати і вдосконалювати господарські зв’язки.
Товарний ринок виступає як альтернатива одному з елементів адміністративно-командної системи – фондовому розподілу товарів.
Організаційно-економічними умовами функціонування товарного ринку є:
1) наявність конкуренції товаровиробників;
2) вільне ціноутворення;
3) можливість вільного переміщення матеріальних, фінансових і трудових ресурсів з однієї галузі в іншу;
4) наявність у кожного товаровиробника всебічної інформації про стан ринку, пропозицію і попит, рівень цін та їх динаміку, норми прибутку;
5) повна самостійність, незалежність учасників ринкових відносин один від одного та їх економічна відповідальність.
Роль товарного ринку визначається наступними чинниками: 1) раціональне зосередження і концентрація товарних ресурсів;
2) якість і конкурентоспроможність товарів, що впливають на попит і пропозицію;
3) пристосування структури вироблюваних товарів і їх обсягу через ціни до платоспроможного попиту;
4) оздоровлення ринкового середовища шляхом звільнення її від недієздатних і збиткових підприємств.
Товарний ринок є сукупністю процесів, у результаті яких здійснюється купівля-продаж і обмін товарів, і споживач одержує те, чого він потребує. В основу цих процесів покладена модель товарного ринку, основними компонентами якої є: потреба, попит, пропозиція, продукт (товар), ціна, операція, обмін (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Компоненти моделі товарного ринку
Потреба – це необхідність у товарах, що визначається економічним і соціальним рівнем людей, а також культурними, географічними, історичними й іншими чинниками.
Попит означає бажання, намір покупців придбати даний товар, і обмежується їх купівельною спроможністю.
Пропозиція є зосередженою масою товарів, що надходять на ринок з метою продажу.
Продукт (товар) за своєю природою має певні властивості, що задовольняють конкретні потреби покупців.
Ціна – це вартість виробленого товару і витрати на його просування до покупця, виражені в грошах; вона може коливатися залежно від співвідношення попиту і пропозиції, а також динаміки ринкових цін.
Операції – дії щодо встановлення угоди між двом:. і більше зацікавленими сторонами в здійсненні купівлі-продажу продукції.
Обмін – акт отримання одержуваного продукту.
Елементи моделі товарного ринку зв’язані між собою відповідною залежністю.
Потреби формулюються в конкретні бажання, які з урахуванням пропозиції і грошових можливостей покупців трансформуються в попит на товари, здійснюється купівля-продаж, що оформляється як торгово-комерційна операція й обмін. У цьому розумінні ринок виступає як цілісна система, що забезпечує:
1) формування асортиментної політики й обсягу випуску продукції;
2) розподіл її між конкретними ринками;
3) встановлення ціни;
4) стимулювання збуту товарів.
Товарний ринок характеризується наступними основними ознаками: потенціал, привабливість, доступність і стабільність.
Потенціал ринку – це, перш за все, його обсяг (величина попиту), темпи зростання, граничний рівень попиту.
Привабливість ринку виражається в постійно наростаючому потоці оновлених і нових товарів з вищими споживчими властивостями (техніко-економічними параметрами), що означає постійне підвищення конкурентоспроможності товарів і зростання престижу ринку.
Доступність ринку обумовлюється створенням сприятливого ринкового середовища та стимулюванням підтримки об’єктивних потреб і купівельної спроможності споживачів. Заходи, що при цьому вживаються, повинні відповідати напряму і цілям конкретних ринків товарів.
Стабільність ринку залежить від кон’юнктурних чинників, конкурентного середовища, інфляційних проявів і визначається:
– структурою пропозиції щодо товарів і її кількісним вираженням;
– ступенем оновлення торговельної номенклатури;
– задоволеністю попиту на товари;
– співвідношенням ціни виробу й ефекту корисності від його використання.
Відомо, що потреби суспільства на товарну продукцію підрозділяються на:
1) потреби, пов’язані з певними зобов’язаннями кожної людини в сім’ї, особистому житті;
2) потреби, продиктовані суспільними умовами проживання людей, що передбачають підпорядкування законам, підза-конним актам і правилам спільного проживання;
3) потреби, які виникають унаслідок спілкування і діяльності в малих соціальних групах;
4) потреби, що виникають унаслідок включення людей у діяльність великих колективів – виробничих і невиробничих.
Дані обставини визначають ставлення суспільства до тієї чи іншої товарної продукції, що дозволяє поділяти товари на споживчі (для особистого або колективного користування) і виробничо-технічного призначення (засоби виробництва). Характер придбання і споживання цих товарів істотно розрізняється за мотивами і способами.
Ринок споживчих товарів має наступні характерні ознаки:
1) оригінальний попит, який складається безпосередньо з потреб споживачів. Зміни потреб можуть бути дієвими безпосередньо і короткочасно;
2) велика кількість потенційних покупців, яка може налічувати від декількох тисяч (апарати для радіоаматорів) до декількох мільйонів (продукти харчування);
3) велика кількість невеликих (малих) одиничних покупок, У сфері споживчих товарів при потребі, що часто виникає, не існує договору на постачання (виняток – газетний абонемент), тому при великій кількості покупців це призводить до великої кількості окремих покупок;
4) анонімність ринку. Безпосередні контакти між виробниками і споживачами на ринку споживчих товарів скоріше є винятком;
5) відносно невисокий рівень інформованості про ринок у потенційних споживачів. Крім того, спонтанні покупки, як правило, не передбачають виконання дій покупцем щодо прийому й обробки інформації.
Для ринку Товарів виробничо-технічного призначення характерні:
1) значно більша, ніж на ринку споживчих товарів, залежність від внутрішньої і зовнішньої політики;
2) похідна потреба і попит у даному випадку формується з попиту на споживчих ринках (наприклад, на збут певної марки листової сталі впливає збут автомобілів);
3) великі суми замовлень, безготівкові розрахунки, більш суворий і більш дієвий державний, зокрема митний контроль;
4) відносно невелика кількість потенційних покупців (коло їх досить вузьке, а можливості – значні);
5) покупці, як правило, високі професіонали, фахівці в своїй галузі;
6) ділові довгострокові зв’язки продавців з покупцями;
7) обгрунтовані і формалізовані рішення про покупку – велика частина організаційних рішень про покупки здійснюється за участю відповідних фахівців і з урахуванням сталих правил;
8) більш довготривалі процеси ухвалення рішень про покупку багатьма людьми;
9) вища гнучкість попиту залежно від часу, ніж у споживчих товарів, – засоби виробництва під впливом технічного прогресу зазнають зміни, широко розповсюджуються і здешевлюються;
10) менша, ніж у споживчих товарів, гнучкість попиту за ціною – промислові підприємства не можуть відмовитися від закупівель сировини й устаткування навіть за умови їх дорожчання або швидко перебудуватися на дешевші засоби виробництва;
11) вибіркове розміщення споживачів у межах обмежених територій – промислових і сільськогосподарських районів, великих населених пунктів, місць залягання корисних копалини;
12) менша оборотність грошей, що вкладаються в засоби виробництва – підприємство може не оновлювати устаткування роками;
13) наявність постійного зворотного зв’язку, що йде від споживача до продавця у вигляді рекламацій з приводу якості продукції, відомостей статистичного характеру, передачі виробникам пропозицій з удосконалення виробів тощо;
14) утилізація для цілей виробництва власних виробів і використання одержаної таким чином вторинної сировини.
Товарний ринок вимагає чіткого взаємозв’язку всіх ланок комерційно-господарського ланцюжка – від задуму щодо створення конкретного товару до його використання суб’єктами ринку.
У процесі руху від виробника до споживача певна кількість товарної маси зосереджується на складах готової продукції виробника; в пунктах відправлення і призначення; на транспортних засобах; на складах посередницьких організацій і у споживачів. Товар тут розташовується не хаотично, а згідно з ознаками, втіленими в поняття “асортимент”.
Асортиментом називається певна сукупність товарів, перелік їх різних видів, сортів, об’єднаних за якою-небудь ознакою.
Товарний асортимент має величезне соціально-економічне значення, оскільки від нього залежать повнота задоволення купівельного попиту і якість торговельного обслуговування суб’єктів ринку.
Асортимент товарів характеризується широтою, повнотою, глибиною, ступенем оновлення, структурою.
Широта асортименту визначається кількістю різних товарів або груп, запропонованих на ринку.
Глибина асортименту є кількістю різновидів конкретного виду виробів та кількістю позицій у кожній групі товарів.
Повнота асортименту визначається відношенням фактичної кількості різновидів товару до його кількості, передбаченої відповідним прейскурантом або специфікацією (наприклад, специфікація передбачає 6 різновидів товару, а фактично у продаж надійшло 4. Значить, повнота асортименту складає 0,66).
Ступінь оновлення асортименту означає питому вагу нових виробів у загальному обсязі виробів, що надійшли у продаж (наприклад, дрібнооптовий магазин реалізує 25 видів парфумерної продукції, з них 7 нових, таких, що раніше не продавалися. Звідси, ступінь оновлення асортименту складає 0,28).
Структура асортименту характеризується питомою вагою товарних груп, підгруп, видів і різновидів товарів у загальній сумі товарообігу.
Раціонально сформований асортимент прискорює реалізацію товарів, скорочує витрати праці і часу на пошук, придбання потрібного товару, і, кінець кінцем, сприяє задоволенню попиту потенційних споживачів.
Розрізняють асортимент промисловий (виробничий) і торговельний.
Перелік товарів, що випускаються підприємством або гарів, що знаходяться у сфері обігу, називається торговельним асортиментом. Торговельний асортимент, як правило, ширший за промисловий, оскільки включає товари різних галузей, а також імпортні.
Розрізняють товари простого і складного асортименту.
Товари простого асортименту на практиці в межах одного виду не розрізняються, як правило, за призначенням, фасонами, розмірами та іншими ознаками (годинник, зошити, автомобілі вітчизняного виробництва тощо).
Товари складного асортименту в межах одного виду розрізняються за призначенням, фасонами, розмірами, матеріалами та іншими ознаками.
Товари об’єднуються в групи за ознакою їх виробничого походження (метал, тканини, лакофарбні матеріали) або споживчого призначення (одяг, господарські товари). Такий підрозділ має назву групового асортименту.
Різновид товару в межах кожної товарної групи називається номенклатурою внутрішньо групового (розгорненого) асортименту. Наприклад, усередині групи “господарські товари” можуть значитися миючі засоби, хімікати, предмети домашнього вжитку тощо.
Успішна комерційно-господарська діяльність суб’єктів товарного ринку вимагає оптимізації товарного асортименту, а тому особлива увага повинна приділятися його формуванню.
Формування асортименту означає підбір різних груп, видів, розмірів та інших різновидів товарної продукції відповідно до попиту суб’єктів ринку, направлений на повніше його задоволення.
Ринок вимагає, щоб у кожній ланці руху товару, особливо на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі, був представлений раціональний асортимент товарів. Добитися цього дуже складно, а тому спочатку треба прагнути мати обов’язковий асортимент, так званий асортиментний мінімум. При цьому необхідно враховувати конкретні умови:
1) специфіку й особливості товарних груп, окремих видів товарів;
2) обсяг і структуру товарообігу;
3) розміри складських і торговельних площ;
4) наявність і стан складського і технологічного устаткування тощо.
Асортимент товарів повинен формуватися з урахуванням наступних принципів:
1. Відображення в асортименті особливостей попиту обслуговуваних і потенційних споживачів товарів.
2. Забезпечення комплектності у виборі і закупівлі товарів покупцями.
3. Дотримання сталого для торговельного підприємства асортиментного профілю.
4. Забезпечення достатньої повноти і стійкості асортименту товарів постійного попиту.
5. Складання простого асортименту, списку товарів незамінних і таких, які важко замінити.
6. Визначення кола взаємозамінних товарів.
7. Забезпечення достатньої широти товарів по кожній групі і підгрупі.
8. Розширення асортименту за рахунок нових товарів.
9. Досягнення шляхом раціонального підбору товарів умов, що сприяють зростанню та прискоренню товарообігу, підвищенню прибутку.
Чинником формування асортименту товарів виступає його стійкість, у зв’язку з чим номенклатуру товарів можна умовно розділити на дві частини: постійну і змінну.
Постійний асортимент відповідає наявності твердо сформованого попиту, адже відсутність яких-небудь товарів приводить до незадоволеного попиту.
Змінний асортимент пов’язаний з альтернативним попитом (який допускає заміну товарів) та імпульсним попитом (невизначеним, прихованим, який з’являється і формується під впливом товарної пропозиції), що сприяє різноманітності асортименту, його систематичному оновленню.
Сформувати і забезпечити стійкість, повноту раціонального асортименту нереально без чітко функціонуючого виробництва. Виробництво, по суті, є сполучною ланкою між попитом і пропозицією. Тільки знання дійсного попиту на конкретну продукцію дозволяє галузям виробництва забезпечити відповідну пропозицію.
Сучасні ринкові відносини вимагають постійного оновлення товарної пропозиції, тому досить актуальним є завдання виготовлення і випуску на ринок нових товарів. Новизна товарної продукції оцінюється за допомогою системи різних критеріїв: товарних (споживчі можливості, технічні характеристики, якість, дизайн, ціна); ринкових (конкурентоспроможність, перспектива розвитку); виробничо-збутових (прогресивні технології, нова сировина і матеріали).
(2 votes, average: 3,00 out of 5)