Інформаційна політика України – Губерський Л. В. – Участь України у міжнародній програмі WSIS (2003-2005)
Україна у своїй діяльності виходить із концепції актуальності міжнародної співпраці в інформаційній сфері для світового розвитку, а стратегію на майбутнє визначає в рамках глобальних соціально-політичних змін, котрі диктують спільні рішення на шляху до інформаційного й комунікаційного суспільства для всіх.
Українська держава відносить до загальних і власних пріоритетів XXI ст. удосконалення концепції міжнародної інформаційної політики, підтримку національної доктрини інформаційного суспільства з метою встановлення політичних меж у системі глобального управління міжнародними процесами, збереження культурного розмаїття та національної самобутності цивілізацій.
Інформаційна політика України часів незалежності враховує ціннісні орієнтації й традиції суспільства та зміну масової свідомості, водночас стимулюючи інформаційне об’єднання регіонів і демонополізацію інформаційного сектора, впровадження нових мультимедійних засобів зв’язку в усі сфери державного управління. Основними принципами національної інформаційної політики, забезпеченими відповідним законодавством, вважаються гарантування права на інформацію, відкритість, вільний доступ до інформації в суспільстві, законність її отримання, використання та зберігання.
Методи й форми реалізації національної інформаційної політики час від часу викликають гострі дискусії у владних структурах, про що свідчать періодичні слухання у Верховній Раді України на тему регулювання інформаційного простору, захисту інформаційного суверенітету країни, лібералізації телекомунікації, незалежності та плюралізму засобів масової комунікації, становлення інформаційного бізнесу за європейськими стандартами.
Нагальним питанням утвердження інформаційного суверенітету держави є визначення зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, до яких відносять усе ще недостатню прозорість для України міжнародного інформаційного простору, децентралізацію контролю за інформаційною діяльністю, регіональні проблеми, інформаційну експансію Росії, використання “інфраструктури” для транзиту масивів інформації через кордони держави на умовах транснаціональних інформаційних монополій.
Захист інформаційного суверенітету України здійснюється механізмами нейтралізації усіх видів інформаційних загроз. Держава, всі уряди якої проголошували й підтверджували курс на реалізацію європейського вибору і членство в ЄС, має чітко узгоджувати стратегію суспільного розвитку з європейськими перспективами. Високий рівень розвитку науки, використання ноу-хау в інформаційній сфері, інформаційний потенціал та фундаментальні дослідження зумовлюють такі складники інформаційної політики України, як вплив на консолідацію суспільства і громадської думки, курс на побудову інформаційної економіки та підприємництва, формування і кодифікація інформаційного права, забезпечення інформаційного суверенітету, міжнародне співробітництво.
Концептуальні засади інформаційної політики – предмет постійної уваги інститутів влади Української держави, які докладають зусиль для того, щоб забезпечити й оптимізувати участь України в європейському інформаційному просторі, розвинути власний інформаційний простір на рівні держав, котрі досягли більших успіхів на шляху до інформаційного суспільства [11; 23; 26; 27; 43; 60].
Участь України у міжнародній програмі WSIS (2003-2005)
Національний підхід до реалій глобального інформаційного суспільства, переваг інформаційної економіки, координації інтелектуальних ресурсів, міжнародних інформаційних загроз та безпеки, регулювання нових комунікаційних послуг та впровадження стратегій WSIS засвідчили міжнародні конгреси “Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми, перспективи” (Київ, 2000), “Розвиток інформаційного суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Інформаційне суспільство – стратегія розвитку в XXI столітті”, “Громадський сектор ЗА!” (Київ, 2003), “Міжнародне інформаційне суспільство. Проблеми та перспективи” (Київ, 2004), “Роль мас-медіа у формуванні інформаційного суспільства” (Київ, 2005), міжнародний медіа-форум “Україна на інформаційній карті світу” (2006), що відбулися за сприяння Європейської комісії, фондів “Відродження” та “Євразія”, а також за підтримки уряду України, Державного комітету з питань зв’язку та інформатизації, Державного комітету з питань телебачення й радіомовлення, Національної Академії наук, Міністерства освіти й науки, інших міністерств та відомств.
У ході дискусій з’явилися важливі для України оцінки й рекомендації з питань інформаційної політики держави; законодавства, управління та економіки в інформаційному суспільстві; розвитку соціально-гуманітарної сфери; ролі безперервної освіти в майбутньому інформаційному суспільстві; трансформації національної інфоінфраструктури, політики інформатизації, розвитку Інтернету в Україні; засобів масової комунікації у XXI ст.; інформаційної безпеки; електронного врядування та впровадження інформаційних технологій в галузях освіти, охорони здоров’я, суспільних послуг, щодо проектів “Електронна Україна” та “Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства України”, впровадження декларацій принципів та плану дій WSIS, зокрема в таких сферах, як удосконалення державного управління в застосуванні ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології), розвиток телекомунікаційної інфраструктури, забезпечення доступу до інформації, нарощування наукового та інтелектуального потенціалу, формування сприятливого кіберсередовища, збереження культурного розмаїття та самобутності, підтримка незалежності та плюралізму ЗМІ.
У підсумкових документах та пропозиціях профільних міністерств і відомств, вищих навчальних закладів, провідних фахівців із проблем міжнародних інформаційних відносин зазначається, що інформаційне суспільство має значний потенціал політичного, економічного й соціального розвитку; зволікання України з розробкою національної програми інформаційного суспільства може загальмувати процес європейської та євроатлантичної інтеграції. У згаданих документах ідеться про такі переваги інформаційного суспільства, як підвищення якості життя, нові можливості для реалізації інтелектуального й творчого потенціалів спільноти, створення нових можливостей для працевлаштування (е-робота), демократизація влади (електронне урядування), інформаційна взаємодія з суспільством, міжнародна інтеграція, впровадження нових технологій в різноманітні форми бізнесу, формування інформаційної економіки, забезпечення широкого доступу до глобальних інформаційних мереж, зокрема освітніх та культурних програм.
На форумах було прийнято рекомендації для органів державної влади, наукової спільноти, освітньої галузі та підприємницьких структур, в яких визначаються пріоритетні завдання українського суспільства. Рекомендовано, зокрема, сформувати координаційний орган для реалізації національної концепції та програми становлення інформаційного суспільства; розвинути український сегмент глобальної мережі Інтернет для забезпечення вільного доступу до глобальних інформаційних ресурсів; впровадити європейські стандарти для комп’ютерних систем та інформаційних технологій; сприяти розвиткові української індустрії програмного забезпечення, національних лінгвістичних комп’ютерних систем; сформувати систему дистанційної освіти за новими напрямами підготовки спеціалістів та мережу електронних бібліотек і дистанційного доступу до інформаційних бібліотечних ресурсів; розробити програму впровадження цифрового телебачення й трансформації медійного сектора; забезпечити інституційну підтримку інформаційного суспільства, прогресивний законодавчий процес; підтримати ініціативи щодо проектів електронної комерції, електронних бірж, аукціонів, торгів, впровадити системи електронних безготівкових розрахунків та електронного підпису; розвивати телемедицину для підвищення якості діагностики Й медичних послуг; забезпечити поширення культурних цінностей та історичної спадщини українського суспільства за допомогою мультимедійних технологій; сформувати відповідну позитивну громадську думку; уможливити реалізацію стратегії європейської інтеграції та інформаційного суспільства.
Перспективи інформаційного розвитку України мають відповідати положенням Женевської і Туніської декларацій 2003-2005 рр., у яких наголошується, що процеси становлення інформаційного суспільства охоплюють різні сфери суспільного життя, безальтернативно його змінюючи. Основною проблемою України на державному рівні є необхідність спрямувати ці процеси на розвиток економіки, науки, освіти, технологій, громадських інститутів тощо.
Програма становлення інформаційного суспільства в Україні має відповідати міжнародним програмам, в яких зазначено, що суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуває багатьох вимірів: гуманітарного, мас-медійного, культурологічного, освітньо-наукового та інших. Для створення цілісної моделі такого суспільства і власне економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій Україні необхідно паралельно розбудовувати дві фази інформаційного суспільства: перша – прискорення побудови інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури країни шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій; розширення конкурентного середовища серед провайдерів Інтернету та мобільного зв’язку; охоплення комп’ютеризацією органів державного управління та провідних державних інституцій; друга – одночасна мобілізація науки, освіти, промисловості, гуманітарної та мас-медійної сфер, а також бізнесу на пріоритетних розвитках інформаційного суспільства, побудованого на знаннях. Така стратегія дала б можливість Україні побудувати розвинене інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій та власну економіку знань, стати повноправним членом міжнародної світової кооперації у створенні глобального інформаційного суспільства.
Серед найближчих перспектив інформаційної політики України – інтеграція у світову інформаційну систему, розвиток таких інструментів інформаційного суспільства, як електронне урядування, електронний документообіг, електронні послуги та послуги, пов’язані з використанням цифрового підпису, електронна комерція, електронна пошта, електронні державні закупівлі, електронна звітність, електронні платежі, мобільні комп’ютери, ай-пі-телефонія, цифрове телебачення, телебачення на замовлення тощо; створення відповідної правової бази, сприятливих бізнес-середовищ, інвестиційного та інноваційного клімату, підтримка вітчизняної науки та освіти, підвищення комп’ютерної грамотності населення та мотивація громадян до використання інформаційних технологій, оскільки “побудова інформаційного суспільства – це не лише використання технологій, це докорінна зміна свідомості людини та суспільних відносин”.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)