Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – Франція
Політика щодо обмеження концентрації ЗМІ. У Законі від 1 серпня 1986 р. про реформу правил, що регулюють пресу, передбачено такі положення, спрямовані проти концентрації ЗШ:
“Забороняються і визнаються недійсними всякого роду придбання, приєднання або угоди про продаж з одержанням назад в оренду друкованого щоденного видання політичних або загальних новин (повідомлень), коли метою такого роду угоди є надання тій або іншій фізичній або юридичній особі або групі юридичних осіб можливості володіти або контролювати, прямо або опосередковано, або опубліковувати за допомогою продажу з одержанням назад в оренду, друковані щоденні видання політичних або загальних новин, загальний тираж яких становить більше ніж ЗО% тиражу всіх друкованих щоденних видань того ж роду на території країни.
Передбачений у попередньому абзаці контроль оцінюється за критеріями, зазначеними у статті 355-1 Закону №66-537 від 24 липня 1966 року про комерційні компанії, або застосовується до будь-якої ситуації, у якій та чи інша фізична або юридична особа або група юридичних осіб узяли те або інше видання під свою владу або залежність”.
Норми, що містяться в Законі від 30 вересня 1986 р. про свободу зв’язку, доповненому Законом від 27 листопада 1986 р., також стосуються концентрації органів преси.
На загальнонаціональному рівні
На особу, що видає або контролює одне або більше друкованих щоденних видань політичних або загальних новин з тиражем більше ніж 20% загального тиражу друкованих щоденних видань того ж роду на загальнонаціональній території, поширюються норми, що регулюють кумулятивні володіння, які підлягають ліцензуванню з метою надання телевізійних послуг, послуг звукового мовлення або послуг експлуатації кабельних мереж у районах з максимальним населенням, відповідно, 4 мільйони, 30 мільйонів і 6 мільйонів жителів.
На регіональному і місцевому рівнях
На особу, що видає або контролює одне або більше друкованих щоденних видань політичних або загальних новин, будь-то загальнонаціонального масштабу чи ні, видаваних на території даного району, поширюються норми, що регулюють кумулятивні володіння, встановлені для даного району, і об’єкти ліцензування з метою надання телевізійних послуг, послуг звукового мовлення або послуг експлуатації кабельних мереж.
Стаття 41-2 Закону від 30 вересня 1986 р. із внесеними виправленнями передбачає, що “ліцензія на надання послуги звукового мовлення або телевізійної послуги, за винятком послуг у загальнонаціональному масштабі, за допомогою наземних засобів, або на експлуатацію мережі, що поширює звукове мовлення або телевізійні послуги за допомогою кабелю, не може бути видана щодо того або іншого географічного району особам, яких стосуються більш ніж два з наведених нижче положення:
– якщо вони є власником однієї або більше ліцензій на телевізійне мовлення послуг наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі, на території відповідного району;
– якщо вони є власником однієї або більш ліцензій на радіомовлення наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі, із сукупною потенційною аудиторією в даному районі більше 10% сукупної потенційної аудиторії у відповідному районі для всіх послуг такого ж роду, як суспільних, так і зареєстрованих іншим способом;
– якщо вони є власником однієї або більш ліцензій на експлуатацію мереж, що поширюють послуги звукового мовлення і телевізійні послуги по кабелю на території даного району;
– якщо вони видають або контролюють одне або більш друкованих щоденних видань загальних і політичних новин, у загальнонаціональному або іншому масштабі, на території того самого району”.
Телебачення і радіо
Законом від 30 вересня 1986 року про свободу зв’язку встановлено два обмеження:
– обмеження частки акціонерного капіталу;
– обмеження числа ліцензій у руках однієї особи.
Частка акціонерного капіталу
Частка вітчизняного капіталу. Обмеження прямої або непрямої участі в акціонерному капіталі тієї самої фізичної або юридичної особи або компаній, що мають ліцензії на експлуатацію телевізійних послуг наземними або супутниковими засобами:
– для національних телевізійних каналів Стаття 39. І передбачає:
– один пакет акцій обмежується 49%;
– два пакети акцій: 16% один і 16% інший;
– три пакети акцій: 15% один, 15% другий і б% третій;
– для місцевих телевізійних станцій Стаття 39. III передбачає: пакет акцій не може перевищувати 50 %, якщо телемовлення ведеться на території із зареєстрованим населенням від 200 тисяч до 6 мільйонів жителів.
Це положення також застосовується щодо радіопередач, безпосередньо доступних публіці за допомогою телекомунікаційного супутника (за Законом від 29 грудня 1990 p.), якщо ця передача приймається шістьма мільйонами людей (цей поріг поки ще не досягнуто французьким супутниковим ринком).
Частка іноземного капіталу. Обмеження прямої або непрямої участі в акціонерному капіталі іноземних осіб (за винятком громадян держав – членів Європейського Союзу) або компаній, що мають ліцензії на радіо – або телемовлення наземними засобами, зафіксовано в Статті 40 Закону від 30 вересня 1986 р. і становить 20%. Жодне з цих обмежень, однак, не застосовано до радіоканалів, кабельних мереж або каналів, розповсюджуваних по кабелю.
Норми, що регулюють володіння декількома ліцензіями. Правову систему, застосовну до кожного окремого засобу масової інформації (мономедіа) і до всіх засобів масової інформації в цілому (мультимедіа), забезпечують норми Закону від 30 вересня 1986 p., з виправленнями і змінам, внесеними Законом від 27 листопада 1986 р. Кожний засіб масової інформації (телебачення і радіо, що транслюється наземними засобами, супутником і кабельними мережами) регулюється особливими правилами. Жоден із власників ліцензії на національний телевізійний канал, що передається наземними засобами, не може в той самий час мати ліцензію на інший національний телевізійний канал або на місцевий телевізійний канал.
У тих випадках, коли йдеться не про національні телевізійні канали, оператори цих каналів вправі мати кілька ліцензій за умови, що чисельність населення, що обслуговується всіма каналами того самого роду, не перевищує 6 мільйонів чоловік. Однак жоден оператор не може мати ліцензії на два канали того самого роду, що мовлять цілком або частково на ту саму територію.
Щодо радіомовлення, то Закон від 30 вересня 1996 р. визначає передачі загальнонаціонального характеру так само, як і телевізійні передачі. Радіопередачі такого характеру можна транслювати на території, населення якої перевищує 30 мільйонів жителів. Виправлення до цих норм затверджені Законом від 1 лютого 1994 р. Відповідно до цього виправлення, “одна фізична або юридична особа вправі – на підставі ліцензій на частоти, на які вона є власником ліцензії на мовлення однієї або декількох радіопослуг наземними засобами або за допомогою програми, що надає передачі іншим власникам ліцензії, – контролювати кілька мереж, фактично або юридично, тільки в тому випадку, якщо загальна чисельність населення на території, що обслуговується цими різними мережами, не перевищує 150 мільйонів”.
Поняття мережі в законодавстві не було визначено доти, доки не було прийнято Закон від 1 лютого 1994 р. Відповідно до цього закону, під мережею розуміють “будь-яку службу або низку служб, що здійснюють мовлення на ту або іншу програму протягом більшої частини ефірного часу кожної служби”. Таким чином, нині це поняття поширюється на передачу програм абонентам місцевих комерційних радіостанцій.
Супутникове радіо – і телемовлення регулюється особливими нормами, відповідно до принципів, закладених на міжнародному рівні. Французькі норми прямо випливають з норм, що нині діють у межах Міжнародного телекомунікаційного союзу. Жоден оператор кабельної мережі не вправі бути власником ліцензії, якщо чисельність зареєстрованого населення районів, що обслуговуються ним, перевищує вісім мільйонів (не обов’язково абонентів).
У Статтях 41-2 і 41-2 Закону 1986 р. до уваги взято припущення, яким оператор може бути присутнім на декількох комунікаційних ринках: на радіо і телебаченні у разі наземного мовлення, на кабельних мережах і в щоденній пресі. Обмеження цього передбачені на національному, регіональному і місцевому рівнях.
На національному рівні. Відповідно до Статті 41-1 Закону 1986 р., жодної особи не може стосуватися більш ніж два з таких положень:
– здійснення телевізійного мовлення наземними засобами на населення чисельністю більше чотирьох мільйонів;
– здійснення радіомовлення на населення чисельністю більше тридцяти мільйонів;
– видання або контролювання щоденних видань політичних і загальних новин, що становлять 20% загального тиражу видань того ж роду на національній території.
На регіональному і місцевому рівнях. Відповідно до Статті 41-2 Закону 1986 p., жодної особи не може стосуватися більш ніж два з таких положень стосовно володіння:
– одним або більше телевізійними каналами, що транслюються наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі;
– однією або більше радіостанціями, що здійснюють мовлення наземними засобами, у загальнонаціональному або іншому масштабі;
– однією або більше радіостанціями, що здійснюють мовлення на більш ніж 10% аудиторії відповідного району, у загальнонаціональному або іншому масштабі;
– однією або більше кабельними мережами;
– одним або більше щоденними виданнями політичних і загальних новин, із загальнонаціональним або іншим тиражем.
В обох випадках може бути видано ліцензію за умови, що ця особа виконує вимоги закону протягом максимального шестимісячного терміну, встановленого спеціальним контролюючим органом.
Політика щодо конкуренції
Випадки концентрації підприємств преси, що не підпадають під особливе антиконцентраційне законодавство, тобто журнали і спеціалізовані видання, регулюються загальним законодавством, яке забороняє обмеження торгівлі, зокрема, Указом від 1 грудня 1986 р. Відповідно до положень Статті 39 Указу від 1986 року, “концентрація є наслідком дії (у якій би формі вона не відбувалася), що припускає передачу власності або розпорядження майном, правами й обов’язками того або іншого підприємства, цілком або частково, мета або наслідок якого полягає в тому, щоб дати тому або іншому підприємству або групі підприємств можливість справляти, прямо або непрямо вирішальний вплив на інше підприємство або інші підприємства”. Спрямовані на концентрацію пропозиції або операції, що підпадають під це юридичне визначення, для того щоб стати предметом судового розгляду, мають “за своїм характером обмежувати вільну торгівлю, особливо в силу створення або зміцнення панівного положення” (Стаття 38). Спрямовані на концентрацію дії, заплановані або здійснені, є предметом судового розгляду тільки в тому випадку, якщо рівень концентрації, який виникає у результаті, перевищує один із двох рівнів, передбачених Статтею 38.
Рівень, зумовлений часткою ринку. Державні органи вправі піддавати розслідуванню спрямовані на концентрацію дії в тих випадках, коли підприємства, які беруть участь у них, “спільно реалізували більше 25% обсягу продажів, купівель або інших угод стосовно споживчих товарів або послуг на тому або іншому національному ринку або на значній частині такого ринку”.
Рівень, обумовлений фінансовим обігом. Адміністративні органи вправі також розслідувати спрямовані на концентрацію дії в тих випадках, коли підприємства, що беруть в них участь, мають “на національному ринку загальний обсяг продажів більш семи мільярдів франків, за умови, що якнайменше, два з підприємств, які становлять частину концентрації, здійснили продаж обсягом щонайменше два мільйони франків”.
Оскільки компанії можуть повідомляти або не повідомляти про спрямовані на концентрацію дії, то в законодавстві передбачено, що державні органи можуть самі ініціювати процедуру розслідування. Розслідування в цьому випадку ведеться Радою з конкуренції. На Раду з конкуренції покладено завдання “установити, чи становить дана програма концентрації достатній внесок в економічний прогрес, щоб компенсувати обмеження торгівлі” (статті 41 і 42). Остаточне рішення, прийняте спільно міністром економіки і міністром, який відповідає за цей сектор економіки, має обов’язковий характер. Це рішення доводиться до відома всіх зацікавлених сторін. У разі відмови сторін виконати рішення, міністри вправі накласти на них штрафну санкцію. Це робиться після узгодження з Радою з конкуренції розміру штрафу, який накладається на порушників. Сума штрафу може досягати 5% вартості обсягу продажу (за винятком податку), здійсненого завдяки цим спрямованим на концентрацію діям на території Франції в даному секторі економіки.
Телебачення і радіо
Закон від 30 вересня 1986 р. скасовує застосування законодавства про конкуренцію до аудіовізуального зв’язку. Отже, аудіовізуальний зв’язок регулюється двома пакетами норм:
– загальними нормами (Указ від ЗО липня 1945 р. і Закон від 19 липня 1977 p.), що стосуються контролю за концентрацією і запобігання незаконних договорів, що приводять до обмеження торгівлі і зловживання панівним становищем;
– конкретними нормами, застосовними до підприємств аудіовізуального зв’язку.
Заходи для забезпечення прозорості ЗМІ
Щодо законодавства в галузі зв’язку, то норми прозорості містять як положення, загальні для всіх ЗМІ, так і конкретні положення щодо реалізації норм, залежно від того, чи стосується справа преси або аудіовізуальної продукції. Загальні положення стосуються фінансової прозорості. У преси й аудіовізуальної галузі різні процедури декларування даних про ідентичність і про учасників договорів.
Незаконність угод з підставними особами. За загальним законодавством незаконними вважаються договори, що здійснюються від імені учасника, чиє ім’я не розкривається.
Зобов’язання мати іменні акції. Це положення належить до законодавства про зв’язок у цілому і передбачає, що акції компанії мають бути іменними. В іншому випадку компанія піддає себе ризику понести кримінальну відповідальність.
Декларування третіх осіб
Стосовно аудіовізуальної галузі це означає оповіщення органу регулювання (Conseil Superieur de l’audiovisuel) про особу, що має більше 25% акціонерного капіталу і право голосу в ліцензованій компанії. Для преси такого декларування не потрібно. Закон вимагає, щоб такого роду інформація поширювалася в межах самої компанії.
Суспільна інформація
Стосовно періодичної інформації, то видавець зобов’язаний у кожному номері свого видання вказувати:
– ім’я і прізвище власника й основних співвласників;
– найменування компанії, її юридичну адресу, її юридичний статус, ім’я її представника й імена трьох основних акціонерів;
– ім’я і прізвище директора видання або головного редактора.
Щодо аудіовізуальної галузі, то ліцензована компанія повинна обнародувати таку ж інформацію. Вона повинна також указувати перелік продукції, яку виробляє компанія, а також перелік інших надаваних аудіовізуальних послуг. Іноді вказуються також найважливіші зміни в частині акціонерного капіталу компанії. Стосовно преси, то така інформація має доводитися до відома читачів. Що ж до аудіовізуальної галузі, то в законодавстві є положення, що містить посилання на загальне законодавство про конкуренцію і роль Ради з конкуренції.
Заходи для забезпечення плюралізму незалежних ЗМІ Існують три фонди підтримки плюралізму радіо. Ці фонди допомагають регіональній і місцевій щоденній пресі, національним щоденним газетам, чиї надходження від реклами становлять менше 25% їхнього загального доходу, а також регіональній або місцевій щоденній газетам, чиї надходження від приватних оголошень становлять менше 5% їхнього загального доходу від реклами.
Розглядаючи регулювання концентрації ЗМІ, слід також зазначити, що державна монополія в галузі засобів масової інформації в демократичних країнах також розглядається як порушення конституційного права на свободу слова. Уряди, що регулюють концентрацію засобів масової інформації, діють згідно з Декларацією про засоби масової інформації і права людини, прийнятою ПАСІ, де зазначається, що незалежність засобів масової інформації має бути захищена від загрози з боку монополій, а також ні приватні підприємства, ні фінансові групи не повинні мати права на монополію в галузі преси, радіо або телебачення, і не слід дозволяти утворення монополії, підконтрольної урядові.
Незважаючи на всі розбіжності застосовуваних заходів, можна виокремити загальні економічні підходи до врегулювання процесів концентрації засобів масової інформації:
– обмеження концентрації у галузі періодичної преси здійснюється залежно від обсягів тиражу і його частки в загальнонаціональному тираж або тираж регіону;
– обмеження частки в акціонерному капіталі;
– обмеження числа ліцензій у однієї особи;
– регулювання перехресного володіння;
– обмеження частки іноземного капіталу;
– забезпечення прозорості засобів масової інформації (публікація річного фінансового звіту, списку основних акціонерів, інформації про продаж великих пакетів акцій тощо).
(2 votes, average: 2,50 out of 5)