Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – Асиметрична інформаційна дія

Постіндустріальні країни мають досить потужну інформаційну інфраструктуру, що робить їх сильнішими в галузі інформаційного впливу. Водночас ці країни стають більш вразливими для інформаційної зброї. Країни аграрного типу розвитку не мають такої інфраструктури, тому є менш вразливими. Але вони можуть планувати і здійснювати власні дії для справляння інформаційного впливу на постіндустріальні країни. Можна говорити про асиметричний характер інформаційної зброї, що дає змогу, наприклад, терористам тримати в напрузі сучасне суспільство: малій силі – велику. Останній приклад – “Норд-Ост”, коли невелика група змогла керувати (умовно) цілою країною, висуваючи власні вимоги (наприклад, проведення мітингу на Червоній площі).

Саме про такий вплив (хоча і неінформаційний) писав К. Малапарте*156. Його основна ідея полягає в тому, що на дії держави можна відповідати лише неадекватно, завдяки цьому зводячи нанівець. Можна навести такий приклад з китайських стратегій, коли місто, не маючи змоги захиститись від наступаючого війська, відкрило свою браму і жителі щось там почали прибирати. Військо зупинилося і обминуло місто, бо полководець подумав: мабуть, у них сильне військо, якщо вони нас не бояться. Неадекватна дія принесла перемогу проти сильного противника. Симетрична (адекватна) відповідь принесла б лише поразку. У цьому випадку дія мала інформаційний характер. Тобто ми можемо сформулювати таке правило: чим сильніший супротивник, тим більш асиметричною має бути інформаційна дія, що здійснюється проти нього.

*156: { Малапарте К. Техника государственного переворота. – М., 1998. 566}

Сьогодні розроблено велику кількість таких асиметричних варіантів поведінки, які отримали назву ненасильницьких дій протесту. Загалом у цьому списку 198 видів таких дій, деякі з яких ми вже бачили на вулицях Києва. Це і намети, і спалення опудала, і голодування. Дж. Шарп, що був основним розробником цього напряму підкреслював, що його розробки використовувала польська “Солідарність”, Прибалтика під час виходу з СРСР, Югославія під час боротьби проти С. Милошевича.

Асиметричність дії інформаційної зброї можна побачити, наприклад, у ситуації впливу на противника, коли переконують його здатися в полон. Солдат в такій ситуації отримує значно більше підтримуючих його дії пропагандистських повідомлень, і лише одне повідомлення у вигляді листівки здатне викликати його протилежні дії: проти масової пропаганди може спрацювати лише асиметрична інформаційна дія. Але вона повинна мати інший якісний рівень, що дасть змогу перемогти систему впливу іншої сторони.

Однотипно асиметрично породжував інформацію, приміром, блазень, на чиї витівки було важко не реагувати його королю. Але в цьому випадку поведінка блазня була запрограмована на асиметрію. Взагалі будь-яке повідомлення має сенс саме завдяки своїй асиметричності. Звідси відомий вислів: коли собака вкусив людину, це не новина, новина – це коли людина вкусила собаку. Ідеологію асиметричності можна побачити в теорії карнавала М. Бахтіна, коли в середньовіччі були періоди “зворотної поведінки”: блазень ставав королем, виникала можливість критикувати короля, бо король переходив на позиції блазня. До речі, Ф. Фукуяма серед причин, що призвели до розвалу СРСР, називав неможливість легітимного висловлювання негативних оцінок*157. Успішність дії інформаційної зброї, можна вважати, полягає в ступені її асиметричності. Асиметричність реалізується, коли відомі місця вразливості системи, що атакується.

*157: { Fukuyama F. The end of history and the last man. – London, 1992.}

Асиметричність дії інформаційної зброї особливо виявляється в негативних контекстах. Це може бути, наприклад, звинувачення чи спростування, на які сучасне суспільство реагує достатньо неадекватно. Ми звикли породжувати позитивні контексти і не вміємо працювати з негативними контекстами, які завжди становлять труднощі. Наприклад, було таке замовлення для однієї з фірм Санкт-Петербурга: розробити етикетний варіант відмови у спонсорстві. Давати гроші – завжди приємніше, ніж відмовляти у цьому, тому саме це завдання потребує спеціальної комунікативної підготовки.

Породження негативних контекстів потребує особливого вміння, а тому – і окремої спеціалізації. В американському комунікативному просторі професія спін-доктора (spin-doctor), одним із завдань якого є виправлення ситуації, якщо вона починає набувати не бажаного висвітлення в мас-медіа. Або він виконує свою роботу ще до того, як подія відбулася, щоб запобігти неправильному висвітленню її в ЗМІ.

Д. Уоттс, цитуючи інших дослідників, нараховує п’ять видів “спіну”, тобто “викручення” ситуації заради того, щоб вона набула потрібної форми*158:

*158: { Watts D. Political communication today. – Manchester etc., 1997. – P. 121.}

1) до спін – підготовка перед подією;

2) після-спін – наведення блиску на подію;

3) торнадо-спін – намагання спрямувати інтерес до чогось, що реально не викликає його;

4) контроль кризи – менеджмент подій, що виходять з-під контролю;

5) зменшення втрат – менеджмент подій, що вже вийшли з-під контролю, щоб зменшити подальші втрати.

Спін-доктори працюють як частина медіа-команди. Наприклад, саме спін-доктори готували “каяття” Б. Клінтона в 1998 р. з приводу його зв’язків з Монікою Левінськи. Внаслідок цього виступу населення змінило своє негативне ставлення до Б. Клінтона. Виступ американського президента відбувся лише тоді, коли населення вже готово було вибачити його, вважаючи слова каяття достатніми для цього.

Спін-доктор готує в інформаційному просторі майбутню подію, або виправляє ситуацію, яка висвітлюється не належним чином в мас-медіа. Це активна інформаційна поведінка, яка може принципово впливати на розвиток подій в інформаційному просторі.

В історії американського президентства був виступ Р. Ніксона 30 квітня 1973 р., де він відводив від себе звинувачення у зв’язку з “уотергейтом”. Відводив невдало, бо в результаті цього виступу американська більшість прийняла рішення про провину президента. Однією з причин цього було те, що публіка зреагувала не лише на текст, а й на невербальний виклад його, який передавав збудження і провину американського президента*159.

*159: { Eco U. Strategies of lying 11 On signs. – Baltimore, 1985.}

Але у Ніксона був і вдалий виступ 23 вересня 1952 p., який теж був відповіддю на звинувачення, коли його звинуватили в наявності таємного виборчого фонду. Переглянувши цей виступ через багато років, можна зробити такі висновки. Виступ Ніксона мав досить людяний, неофіційний за обговорюваними темами характер. Наприклад, він сказав, що його діти отримали у подарунок цуценя кокер-спанієля Чекерса, але він не може його віддати, бо це дитячий подарунок. Ця доповідь, до речі, залишилися в історії за ім’ям цього песика, який помер через 12 років після неї у 1974 р. 48,9% потенційної телевізійної аудиторії почули цей виступ, що тривав півгодини.

Серед раціональних аргументів Ніксона було розмежування моральної помилку і юридичної. Він чітко перерахував, на що саме сенатор витрачає отримувані гроші. Він перерахував усе, що вони мають у сім’ї і скільки це їм коштує. Чітко підкреслив, що за весь час його дружина Пет не отримала ані цента з урядових грошей, хоча працювала в нього як стенографістка.

Але основною перевагою цієї доповіді слід вважати її емоційний компонент. Ніксон оприлюднив усі свої грошові рахунки до кожного цента. Він використав емоції своїх дітей і дружини. Дружина сиділа трохи далі й без жодного слова дивилася на свого чоловіка, камера демонструвала її, коли в цьому виникала потреба. Ніксон розмовляв відкрито, дивлячись в камеру, подеколи заглядаючи в текст. Одночасно він виступив проти демократів, які заявляли, що якщо немає грошей, нема чого йти на вибори. Ніксон у відповідь сказав, що не може погодитися з таким твердженням, що політика тільки для багатих людей. Він активно жестикулював, то однією рукою, то відразу обома. Навів як приклад лист одного з виборців, який надіслав йому чек на десять доларів. І це виглядало як його всенародна підтримка. Тим більш, що на початку цієї промови він говорив про те, що особисто на себе не витратив нічого.

У цій промові Ніксон переміг, відвівши від себе всі звинувачення.

Асиметричні інформаційні дії мають більше шансів на успіх, бо їм не можна знайти відповідника. Наприклад, у випадку Ніксона раціональні обвинувачення були зняті емоційним контрвиступом, тобто реально в іншій площині. Асиметричність – єдиний варіант виступу проте сильнішого супротивника. Для психологічної війни це стає нормою, бо в цьому випадку йдеться про породження комунікативного повідомлення, як виступає в ролі “одинака” проти пропагандистської армії супротивника.

Ще одним варіантом асиметричної інформаційної дії можна вважати демонстрації і маніфестації, які сьогодні широко використовуються для організації впливу на владні структури через громадську думку*160. На них владні структури не мають змоги відповідати симетрично, тобто шляхом проведення власної демонстрації. Звідси випливає принципова асиметричність їхніх дій. Останнім часом в Україні є поширеним такій варіант комунікативної дії, як голодування, що застосовується як вияв протесту.

*160: { Шампань П. Делать мнение. Новая политическая игра. – М., 1997.}

Асиметричні інформаційні дії можуть стати можливими ще й тому, що супротивник може “не помітити” їх на стадії прийняття рішення, бо вони є прихованими від нього. Один із таких варіантів виникає, коли дія опонента реалізується в середині циклу прийняття рішення – англійською: OODA (Observe-Orient-Decide-Act), українською: СОРД (Спостереження – Орієнтація – Рішення – Дія). Дж. Макдональд вважає, що саме так діяли, наприклад, татаро-монгол и, що могли зникати в нікуди і з’являтися невідомо звідки*161. Вони контролювали велику, навіть за сьогоднішніми мірками, територію, до речі, використовуючи для цього з-поміж іншого пропаганду щоб посіяти страх серед населення. Взагалі, однією з особливостей інформаційної зброї є можливість її непомітного застосування, коли країна до останнього моменту може не бачити цього спланованого впливу.

*161: { McDonald J. W. Exploiting battlespace transparency: operation inside an opponent’s decision cycle // War in the information age: new challenges for U. S. security policy. – Washington etc., 1997.}

Асиметричність може спрацювати у специфічній моделі подання виступу політика по телебаченню, коли демонструється неуважність до нього з боку аудиторії чи коли коментарі журналіста перекривають виступ політика. Це все те саме породження інформації у несиметричній площині, можливості якої, як ми бачимо, досить великі.

З історії

В історичному плані нас цікавлять ті етапи розвитку чи комунікативні жанри, де відбувається відповідна професіоналізація комунікації. Тобто, якщо подивитися на основні складники комунікативного процесу (комунікатор, процес комунікації, одержувач інформації), то нас цікавить, коли виникають (і чому виникають) професійний комунікатор, професійний процес передачі та професійні умови сприйняття повідомлення, тобто спеціальні умови, які задають моясливість процесу комунікації. Професіоналізація одного складника, як правило, спричинює професіоналізацію інших.

Серед жанрів, які вже пройшли професіоналізацію, можна зазначити релігійну, літературну, управлінську (включаючи військову), пропагандистську комунікацію. Візьмемо, наприклад, релігійну комунікації. Для неї характерним є не тільки особливий комунікатор, а й особливі умови проведення, що задаються в просторі (храм) і часі (служби). Проповідь у храмі у середньовіччі була одночасно і варіантом засобу масової комунікації, оскільки виконувала функції інформування населення про події, що відбувалися у світі. Військова комунікація, як і інші види комунікації, намагається запрограмувати можливі варіанти поведінки солдата, наприклад, накази не обговорюються. Усе це не просто комунікативні процеси, вони одночасно виконують функції соціального управління. Саме в них ми переходимо від випадкового рішення проблеми до системного, професійного.

Як приклад одного з перших варіантів такого рішення, на які спирається сучасний світ, розглянемо Стародавній Рим. І в мирному, і в воєнному житті він реалізував багато знайомих нам сьогодні комунікативних моделей. Наприклад, саме у Стародавньому Римі застосовувалися варіанти перших виборчих технологій. Бойовий дух солдатів теж досить інтенсивно підтримувався.

Рим потребував досить серйозного програмування людини на поведінку справжнього солдата, порівняно зі Стародавньою Грецією, виходячи з таких відмінностей між двома країнами. Рим не мав такого Олімпу богів, як у Греції, в результаті чого довелося віднаходити свої приклади для власних солдат. (Схожим варіантом можна вважати радянський період, коли треба було створювати власних богів у різних сферах соціального життя, наприклад, Павлик Морозов чи Олексій Стаханов). Рим мав іншу від грецької фаланги форму збройного нападу. Якщо в грецькому випадку була командна боротьба та допомога один одному, то в римському варіанті нападу кожен захищав свою територію, тому призначення кожного солдата було іншим. Якщо в Греції відразу за наказом ішов наступ, у римському варіанті спочатку відбувалося маневрування, перехід на інші позиції, що теж вимагало від солдата іншої поведінки. Усі ці зовнішні вимоги створили необхідність по-іншому подивитися на роль солдата, програмуючи його на потрібний вид поведінки. Це своєрідний варіант “конструювання майбутнього”. Давньоримський воїн, спираючись на більшу концентрацію своїх можливостей, у результаті потребував й іншого зняття напруги, тому були створені відповідні табори відпочинку солдат після військових походів.

Щоб бути успішною, війна повинна була вважатися справедливою. Битві обов’язково передував виступ полководця, що мав зробити солдата по-справжньому хоробрим, довести його до найвищого рівня готовності до бою. Римляни мали володіти ораторським мистецтвом, щоб уміти захищати себе в суді, бо в деякі періоди діяв старовинний закон Цінція, за яким ораторам заборонялося приймати подарунки чи гроші за виступ у суді*162. Отже, якщо ти не захистиш себе сам, тебе ніхто не захистить.

*162: { Тацит К. Анналы // Историки Рима. – М. 1969. – С. 259-260. 572}

Суттєвий пропагандистський вплив мали тріумфи, які супроводжували перемоги римських імператорів. Легіони отримувати гроші і землю, а населення протягом тижнів святкувало перемогу. Імператори зображалися на монетах, що давало можливість вести візуальну пропаганду.

Цивілізація увесь час використовує все нові й нові засоби візуальної комунікації для пропаганди для солдат.

Людство винайшло книгодрук як новий комунікативний засіб для отримання однакових примірників одного тексту – Біблії. До речі, університети також засновуються в цей період, аби всі могли здобути однакову освіту. Тобто пропагандистський елемент наявний і в цьому: породження однакових повідомлень усіма можливими на той час каналами.

До 1500 р. книги друкували вже в 250 містах Європи. Св. Августин писав, що в його часи монахи вперше навчилися читати не вголос, а про себе. З’являється новий комунікативний канал, який також відразу почав слугувати ідеологічним цілям.

Реформація стала першою війною із застосуванням книгодруку. Лютер написав 30 памфлетів, які були на той час бестселерами, бо розходилися великими тиражами. Наприклад, його третій трактат мав наклад 300 тисяч примірників, що забагато навіть для сьогоднішнього дня. Звідси виникає проблема контролю: у 1559 р. у Римі складень індекс заборонених книг. Лютер також застосував відповідні видовищні дії, а не лише тексти, аби привернути увагу до своєї справи. Наприклад, у 1617 р. він прибиває гвіздками свої дев’яносто п’ять тез до дверей церкви у Віттенберзі. Можливо, у неписемному суспільстві подібне дійство мало справляти на громадян більше враження, аніж просто випуск памфлетів, що є дією у цивілізованішому суспільстві.

Наполеон теж активно використовував візуальну комунікацію (монети, медалі, статуї). У суспільстві створювався відповідний імідж солдата-імператора. Імідж Наполеона допомагав створювати художник Жак Луї Давид, який розробляв моделі одягу, зачісок, що стали символом Наполеона. Під час своєї коронації в 1804 р. Наполеон дістав корону з рук папи Пія VII, що теж стало великою пропагандистською подією. Наполеон приділяв значну увагу своїм комунікаціям, наприклад, він указував своїм газетам не лише, про що їм треба писати, а й, про що треба мовчати. Тому до 1810 р. у нього залишилося всього 4 газети (до цього в 1789 р. почали виходити 60 нових газет). Наполеон займався контрпропагандою, був серед перших, хто застосував те, що потім дістало назву чорної пропаганди: він видавав газети на окупованій німецькій території, псевдоанглійську газету – у Парижі, яку сам і контролював.

Ми бачимо, що у всіх цих випадках потрібна інформація подається у такій формі, яка найкраще впливає на її позитивне сприйняття. Тільки формою в цьому випадку стає новий зміст чи новий контекст, на який налаштований споживач інформації.

У Росії за часів імператорів Петра І та Павла І теж застосовували цікаві варіанти візуальної комунікації. У першому випадку йшла боротьба з традиційним одягом на користь німецького. Але ця візуальна війна була не такою легкою, бо в церквах тієї пори чорти зображалися саме в німецькому платті. Купців, які торгували російським платтям, відправляли на каторгу. При Павлі І точилася боротьба вже з французьким платтям як занадто революційним. Це боротьба з формою, яка сприймається не як форма, а як не той зміст. Достатньо часто за радянських часів відбувався цей вид ідеологічної боротьби: з краватками, з джинсами, наприклад, які розглядалися як прояв буржуазної ідеології.

Візуальна пропаганда має такі переваги: вона універсальна (її розуміють незалежно від знання мови) і довготривала. Як доводять психологічні експерименти, візуальні повідомлення і краще запам’ятовуються, і довше зберігаються в пам’яті.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)