Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – 8.6. Інформаційна асиметрія у формуванні інформаційного простору

Інформаційна асиметрія є найефективнішим типом інформаційної дії, оскільки опонент не має на неї належної відповіді, або він дає неадекватну відповідь. Ми розглядали приклад з китайської історії, коли відкрита брама міста, що має символізувати силу, насправді відповідала слабкості. Тобто розглядаючи цю відповідь як знак, можна сказати, що в ній закладене порушення співвідношення форми і змісту. Обрана форма не відповідає реальній ситуації, а підштовхує опонента до іншої ситуації, більш вигідної для комунікатора.

Як уже зазначалося, як елементарні повідомлення з порушенням інформаційної симетрії можна розглядати загадку і анекдот. Загадка має спеціально створену асиметричну форму, що повинна зупинити опонента на металінгвістичному рівні: він повинен відгадати елементарне слово. Тобто опонент потрапляє у становище дитини, котра не знає значення слів, бо не володіє кодом. За шкалою від 0 до 1 форма загадки відповідає 1, тоді як її значення дорівнює 0. Для звичайного використання слова характерне зворотне співвідношення: нульове значення форми, бо не вона виконує комунікативну функцію. У загадці саме форма стає комунікативною. Загадки становлять жанр, що використовується людською цивілізацією з давніх-давен.

Анекдот – не менш давній спосіб висловлювання, в якому гумор теж сприяє створенню інформаційної асиметрії. Функціонально анекдот (згадаймо радянську добу) реалізовувався на протидію офіційному повідомленню. Коли в офіційною пресою JI. Брежнєв моделювався як “мудрий генсек”, то в анекдоті, навпаки, JI. Брежнєв був “дурним генсеком”. Анекдот відповідає на прагнення офіціозу вести свою інформаційну лінію. Це реакція на офіційну інтерпретацію дійсності, внаслідок чого відбувається необхідна компенсація, масова свідомість уводить свій варіант інтерпретації дійсності.

Пострадянський анекдот про нових росіян теж є відповіддю на офіційно продекларовану ринкову політику, яка породила цей новий соціальний клас. Ця відповідь опосередковано виражає невдоволеність населення своїм соціальним становищем. І це знову – компенсація, бо багатший моделюється як дурніший, завдяки чому досягається якась збалансованість.

Якщо ми візьмемо листівку, що застосовується в психологічній операції, то вона, експлуатуючи теми смерті чи сім’ї, теж намагається дати компенсуюче рішення ситуації. Якщо офіційна преса перебуває в площині, наприклад, відносин “громадянин – держава”, генеруючи поняття патріотизму, то листівка звернена в неофіційну площину. Саме це робить її інформаційно асиметричною відносно офіційної пропаганди. Загалом вона побудована на використанні іншого каналу, іншої тематики, навіть фізично часто функціонує як “перепустка” до нової ситуації.

Повідомлення Бі-Бі-Сі чи Радіо “Свобода” теж були асиметричними, тому що розповідали про ті події, які не висвітлювалися офіційними радянськими джерелами інформації. Однак і листівка, і повідомлення “ворожого голосу” реально розглядають одні й ті самі об’єкти, тільки надають їм нової інтерпретації. Наприклад, війна розглядається не з позиції держави, а з позиції людини, її біологічних страхів, бажання вижити.

Інформаційна асиметрія в анекдоті чи в загадці досягається за рахунок того, що одна реальна риса максимально гіперболізується, витискуючи всі інші характеристики. Так само в листівці наголошується лише на одній характеристиці, до того ж протилежній до тієї, що офіційно підтримується. Це порушення пріоритетів, що задаються офіційним дискурсом. Наприклад, вік генсека може бути вторинною характеристикою для офіціозу, але первинною для анекдота. Саме гіперболізація призвела до трагічного розвитку подій в Угорщині 1956 р., коли після повідомлень західних радіостанцій населення, що вийшло на вулиці, сподівалося на допомогу західних військ, чого не сталося. Масова свідомість не здатна охоплювати подію в усій її складності, вона орієнтується на малу кількість характеристик.

Взагалі, система інформування населення повинна мати як офіційні, так і неофіційні канали впливу. Програма “7 днів” (УТ-1) В. Долганова, як нам здається, “погоріла” через прагнення поєднати два варіанти в одному, хоча кожен окремо вони конче потрібні. И. Сталін, наприклад, вимагав саме створення такої асиметрії, коли запропонував переорієнтувати “Літературну газету” або створити при ній неофіційне телеграфне агентство. За спогадами К. Симонова, Й. Сталін казав так: “Ви повинні зрозуміти, що ми не завжди можемо офіційно висловлюватися про те, про що нам хотілося б, такі випадки бувають у політиці, і “Літературна газета” повинна допомагати нам в цьому.” І далі: “Ми, моясливо, запропонуємо вам, щоб ви створили при “Літературній газеті” своє власне, неофіційне телеграфне агентство для отримання і поширення неофіційної інформації.”*234 По суті, йдеться про джерела породження саме асиметричної інформації. І вже пізніше таке агентство було створено – ним стало АПН. До речі, зазначена книжка К. Симонова теж була видана АПН. Сталін був майстром створення асиметричних ситуацій. К. Симонов згадує свої відчуття, коли Сталін на одному з пленумів ЦК виступив з промовою, де просив звільнити його з посади генерального секретаря. Він згадує переляк Маленкова, який вів це засідання: “Обличчя Маленкова, його рухи, його виразно підняті вгору руки були прямим благанням до всіх присутніх терміново і рішуче відмовити Сталіну в його проханні. І тоді, заглушаючи слова, що вже лунали за спиною Сталіна: “Ні, просимо залишитися!”, або щось у цьому дусі, зал загув словами: “Ні! Не можна! Просимо залишитися! Просимо взяти своє прохання назад!” (С. 245)*235.

*234: { Симонов К. Глазами человека моего поколения. Размышления о Й. В. Сталине. – М., 1988. – С. 134-135.}

*235: { Симонов К. Глазами человека моего поколения. Размышления о Й. В. Сталине. – М., 1988. – С. 245.}

Звичайне спілкування спрямоване на зняття інформаційної асиметрії, в результаті його дії знання джерела та одержувача інформації зрівнюються. У випадку пропагандистського впливу інформаційна асиметрія спеціально підтримується і підсилюється. Взагалі, дестабілізаційні структури намагаються створювати дисбаланс, в результаті якого автономні частини системи виштовхуються на власний варіант поведінки, що стає несистемною. (Звичайним варіантом поведінки в цьому плані виглядає робота засобів масової комунікації, які надають усім єдиний варіант інтерпретації події. Мода як соціальний інститут теж має на меті створення уніфікованих тенденцій одягу). Інформаційна дія в цьому випадку може вести до неприйнятної поведінки автономної частини з погляду великої системи. Це може бути: а) стимуляція нової поведінки; б) припинення старої поведінки.

Досить важливим елементом підвищення ефективності інформаційної дії є невербальна підтримка вербальної дії. Це може бути поєднання типу “листівка + бомбардування”. Невербальні дії справляють більший вплив на поведінку, ніж дії вербальні. Багатоканальний вплив ефективніший за моноканальний.

Інформаційна асиметрія дає змогу розробляти специфічні схеми впливу. У досьє на Т. Дяченко, що зберігалося в Кремлі, даються, наприклад, такі поради: “При роботі з Тетяною Борисівною необхідно використовувати таку схему: при поданні їй інформації про те, що вона несамостійна і цілком підконтрольна батькові, Тетяна відразу ж починає конфліктувати з Борисом Миколайовичем і здійснювати “самостійні” вчинки; отже їй потрібно акуратно “підказувати” ці вчинки і підтримувати її комплекс постійної легкої образи на батька. У цьому випадку ми одержуємо сильний важіль впливу”*236. Завдяки інформаційній асиметрії у вигляді подання “нової” інформації “включається” характеристика, яка починає породжувати інші типи поведінки.

*236: { Совершенно секретно. – 1999. – № 1.}

Роль інформаційної асиметрії збільшується ще й тому, що пропагандистська комунікація реально зміщується у сферу, де є слабкі місця у супротивника. Під час “холодної війни”, наприклад, Захід докладав зусилля не в ідеологічній площині протистояння, а демонстрував інший рівень життя, що в результаті виявилося правильною стратегією.

Новини, як вважають спеціалісти, підтримують розподіл сил у суспільстві, що склався на цей момент. Це стосується насамперед офіційних новин. Неофіційні новини, навпаки, намагаються порушити цей розподіл. Наприклад, заради цього створюються повідомлення про корупційність верхів суспільства, що використовуються як у політичній боротьбі, так і в пропаганді під час у військового протистояння.

При цьому слід враховувати довготривалі і короткотривалі цілі. На сьогодні, наприклад, країни СНД втратили можливість стратегічної інтерпретації дійсності, які давалися власними романами чи фільмами, оскільки виробництво власної продукції в цих сферах практично зупинено. Але неможливо жити чужими інтерпретаціями – звідси випливає ностальгія за старим кіно. З іншого боку, ми перебільшуємо іноземний вплив у сфері короткотривалих інтерпретацій, адже вони даються вже не західними, а власними ЗМІ, які мають усі можливості для вироблення власного погляду на ситуації, що виникають.

Інформаційна асиметрія може пояснити любов ЗМІ до надзвичайних ситуацій (землетрусів, повені, голодомору). З одного боку, такі надзвичайні події ідеально стирають попередні повідомлення із громадської свідомості, рятуючи нашу пам’ять. З іншого – надзвичайна подія завжди є виявом асиметричності, бо не є передбачуваною, а саме це відповідає сутності новин як таких.

Інформаційна асиметрія є основним елементом інформаційної боротьби, формуючи інформаційний простір будь-якої держави. Офіційні повідомлення, які є передбачуваними і, отже, симетричними, потрапляють на екран у зв’язку з принципово асиметричним положенням влади, яка сама встановлює пріоритети повідомлень. Таким чином, асиметричність досягається на іншому рівні. Як визначають дослідники мас-медіа, преса і телебачення виступають у вторинній ролі, первинна роль належить владі, яка може визначити ту чи іншу подію як загрозливу для суспільства*237. Мас-медіа лише розширює і поширює уявлення, надані владою. Дослідницька група з Університету Глазго стверджує, що мас-медіа “системно організовані таким чином, щоб зображати картинку світу, яка слугує репродукуванню відношень домінування, що існують у суспільстві”. Новини при цьому розглядаються як вибіркова інтерпретація подій.

*237: { Negrine A Politics and mass media in Britain. – London etc., 1994. – P. 127.}

Англійські дослідники, аналізуючи висвітлення кризових подій в пресі, визначили такі дванадцять характеристик (вісім основних факторів і чотири, пов’язаних з культурою).

1. Частота – чим більше частота події збігається з частотою новин, тим більша вірогідність того, що вона буде розглядатися як новина.

2. Амплітуда – відповідний рівень, наприклад, насильства, потрібен для того, щоб воно розглядалося як новина.

3. Неоднозначність – чим менша неоднозначність, тим більша вірогідність бути поміченим.

4. Релевантність – подія має бути культурно релевантною, щоб бути поміченою як новина.

5. Збіг – чим подія є очікуванішою, бажаною, тим швидше вона стане новиною.

6. Доповнюючою останні два чинники є несподіваність: подія має бути рідкісною і несподіваною, щоб бути новиною.

7. Якщо подія стала новиною, вона буде залишатися новиною, навіть при зменшенні амплітуди.

8. Композиція – новини компонуються так, щоб створювати баланс між різними повідомленнями*238.

*238: { Цит. за: Negrine R. Politics and mass media in Britain. – London etc., 1994. – P. 121.}

Багато з цих характеристик підкреслюють саме інформаційну асиметрію. Чотири культурні фактори, що визначають новину, такі:

9. Елітні нації скоріше стають предметом новин.

10. Елітні прошарки суспільства скоріше стають предметом новин.

11. Чим більше подія персоналізована, тим більша вірогідність того, що вона стане новиною.

12. Чим більше подія негатизована, тим більша вірогідність того, що вона стане новиною.

Телебачення висуває свої додаткові вимоги: подія має бути драматичною, привабливою, розважальною.

Ці фактори визначають відмінність між реальною подією та символічною новиною. Інформаційна асиметрія базується при цьому на можливості висвітлення події, виходячи з різних її аспектів, створюючи різні види новин. Наприклад, як ми вже зазначали, війна може інтерпретуватися або з патріотичних, або з родинних позицій. У першому випадку більший вплив справлятимуть офіційні джерела, у другому – неофіційні. Тому саме асиметричність дає змогу якщо не перемагати сильнішого, то завдавати йому значної шкоди, адже вона завжди знаходить слабкі місця в “обороні” супротивника.

Непередбачуваний варіант поведінки справляє сильніше враження на співрозмовника, краще фіксується в пам’яті. Л. Замятін згадував про різкий тон М. Тетчер в одній з розмов з М. Горбачовим: “Зараз вона нагадувала розлютовану тигрицю, що захищала своє заповідне поле. Але, може бути, прем’єр просто перевтомилася, втратила контроль над собою, виявилася в полоні емоцій? Ні, звичайно. Пізніше помічник Тетчер Пауел у довірчій формі сказав мені: “Наша леді розіграла розмову саме так, як і хотіла її розіграти”. Не сумніваюся: якби Тетчер не була великим політичним діячем, вона цілком могла б стати акторкою. Втім, вона такою і була у політиці”*239.

*239: { Замятин Л. M. Горби и Мэгги. – М., 1995. – С. 121.}

Все це говорить про активне використання інформаційної асиметрії у тому числі в міжнародних переговорах. Саме такі несподівані характеристики становлять найбільшу цінність при дослідженні поведінки людини. Наприклад, М. Федоренко згадує: “Надзвичайний галас в американській пресі викликала оцінка Шлезінгером діяльності державного секретаря Діна Раска. Вона стала справжньою сенсацією, оскільки виходила від людини не просто з вашингтонських “коридорів влади”. Відповідно до твердження Шлезінгера, президента Кеннеді “усе більш гнітив опір Раска приймати рішення”*240. Подібні асиметричні характеристики стають справжніми індикаторами дій людини, дають змогу прогнозувати її поведінку, що теж є необхідним елементом у міждержавних відносинах. Наприклад, той же М. Федоренко пише в зв’язку з Діном Раском, що Кеннеді взагалі не міг змінювати своїх помічників. А це вже є однією з характеристик, що дає змогу аналізувати дії державного діяча.*241

*240: { Федоренко Н. Т. Дипломатические записи. – М., 1972. – С. 151.}

*241: { Докл. див: Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. – М.; К., 2002.}

Для пропагандистських цілей інформаційна асиметрія завжди може бути застосована, оскільки в кожному суспільстві існує протистояння офіційної і неофіційної ідеології. Це щодо пропаганди для супротивника. У системі внутрішньої пропаганди, наприклад, у випадку передвиборчої боротьби, теж завжди існує інший погляд; на події, що відразу починає породжувати інший тип інформації. Ця інформація теж принципово асиметрична, адже інша сторона її не використовує. Єдиним методом запобігання цьому є надання своїй аудиторії як негативної, так і позитивної інформації для створення відповідного імунітету. При цьому негативна інформація має супроводжуватися відповідними контраргументами. Поява її з боку супротивника в цьому випадку вже не буде мати страшних наслідків. Колишній Радянський Союз не враховував цього, створивши таким чином величезну інформаційну прогалину, що давало змогу пропагандистам з іншого боку досить вільно використовувати інформаційну асиметрію.

Інформаційний простір сучасного суспільства формується завдяки роботі декількох потужних інформаційних джерел. Якщо при цьому виникає інформаційна асиметрія, яка кимось може бути використана, спін-доктор намагається виправити цю ситуацію. Спеціалізацією спін-доктора і є виправлення наслідків негативного висвітлення тієї чи іншої події в новинах. Білий дім, наприклад, сам породжує необхідні новини, щоб потенційно привертати увагу масової свідомості саме до своєї інтерпретації подій, що відбуваються.

Слід також зазначити, що дії не всіх політичних діячів однаково висвітлюються в мас-медіа. Дії когось докладно висвітлюються, дії іншого – замовчуються. Назвемо це асиметрією висвітлення. Сюди ж можна віднести намагання висвітлювати дії виключно позитивно чи виключно негативно того чи іншого політичного актора, що особливо виявляється в період передвиборної боротьби. При цьому виникає проблема автоматизму сприйняття, оскільки відбувається зникнення інформаційної асиметрії внаслідок звикання до одного типу інтерпретації. Наприклад, Г. Зюганов завжди подається негативно на ОРТ чи П. Симоненко на УТ-1. Будь-яке автоматичне сприйняття не дає змогу ефективно використовувати інформаційну асиметрію.

Особливістю справжніх новин є відповідна збалансованість, яка і знімає автоматизм сприйняття, і збільшує довіру до інформаційного джерела. При цьому це не порушує технологічності: наприклад, 70% новин Бі-Бі-Сі – це відображення подій, що були заплановані заздалегідь. Взагалі, технологія створення новин передбачає розміщення журналістів в місцях масового породження новин (наприклад, у парламенті)*242.

*242: { Negrine R. Politics and mass media in Britain. – London etc., 1994.}

Новина – це тимчасове створення інформаційної асиметрії. Коли вона стає відомою усім, новина наступного дня перекреслює новину дня попереднього, підтримуючи принцип інформаційної асиметрії.

Пропаганда як комунікативна технологія Пропагандистський вплив на людину є важливим здобутком саме двадцятого століття, коли виникла велика кількість нових професій, пов’язаних з комунікацією. Е. Роджерс вважає, що і реклама, і паблік рилейшнз, і політичні кампанії е пропагандою, оскільки в них наявна орієнтація на більший виграш комунікатора, а не того, хто отримує повідомлення, тобто інтереси комунікатора в цьому випадку е більш важливими*243. До речі, Е. Роджерс визначає пропаганду саме як масовий вплив.

*243: { Rogerrs EM. A history of communication study. A bibliographical approach. – New York etc., 1994. – P. 214.}

Взагалі, вплив у пропаганді іде від комунікатора до лідерів впливу, а вже потім до населення (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Модель впливу у пропаганді

Наприклад, ЮСІА свої програми обмінів орієнтує на 10-20 відсотків населення як на свою цільову аудиторію, визначаючи її як тих, що мають потенціал впливу, вищу освіту і беруть відповідну участь у процесах політичного чи економічного прийняття рішень*244. Цікаво, що навіть найпалкіші противники США теж є в списку пріоритетів для запрошення з гостьовим візитом. Саме цільову аудиторію підкреслює у визначенні пропаганди Н. Сноу. Вона говорить про такі аспекти ЮСІА: “Я розглядаю ЮСІА як інструмент паблік рилейшнз корпоративної пропаганди, яке “продає” розповідь про Америку назовні, інтегруючи бізнес-інтереси з культурними цілями” (Р. 21). У жовтні 1999 р. планувалося включення ЮСІА безпосередньо в структуру Держдепартаменту США, щоб досягти необхідного рівня координації всіх зовнішньополітичних зусиль. Комунікативні технології є саме технологіями, оскільки забезпечують високу ступінь імовірності досягнення планованого результату. Це не випадковий, а системний процес, спрямований на безумовний вплив на аудиторію. Є конкретні правила, підтверджені в експериментах і на практиці, що відображають найбільш ефективні стратегії впливу. Наприклад, експлуатація страху. Е. Аронсон пише: “Коли повідомлення, що викликають страх, містять конкретні інструкції (як, коли і де здійснити необхідні дії), вони виявляються ефективнішими за застереження, де подібних інструкцій не було”*245. Масова відмова молоді від паління в США показує ефективність подібних методологій. Практично ті самі методи лежать в основі психологічних операцій як впливу не на своє, а на чуже населення*246.

*244: { Snow N. Propaganda, Inc. Selling America’s culture to the world.

– New York, 1998. – P. 30.}

*245: { Аронсон Э. Общественное животное. Введение в социальную психологию. – М., 1998. – С. 108.}

*246: { Почепцов Г. Г. Психологические/информационные операции. – М., 1999.}

Застосування комунікативних технологій у воєнній сфері також потребує окремого розгляду. Привнесення їх якісно змінило воєнну стратегію і тактику. Наприклад, дослідники визначають, що сьогодні, з одного боку, зникають чіткі межі між різними рівнями воєнних дій*247, з іншого – виникають нові зв’язки, коли у відповідь на воєнні дії можуть застосовуватися суто інформаційні дії, які зможуть, наприклад, вивести з ладу Нью-Иоркську біржу або Федеральну резервну систему*248. Відбувається розширення простору воєнного впливу і скорочення його часу, у результаті чого зникає географічне заданий традиційний театр воєнних дій. Оперативні і тактичні дії в інформаційному просторі тепер випереджають суто фізичні дії.

*247: { Pfalzgraff R. L., jr., Shultz R. H. Future actors in changing security environment // War in the information age; new challenges for U. S. security. – Washington etc., 1997. – P. 10.}

*248: { Vickers M. J. The revolution in military affairs and military capabilities // Ibid. – P. 33.}

Аналітики пропонують ряд базисних положень, що задають породження інформаційного продукту у воєнних цілях*249:

– *249: { Thomas T. L. The threat of information operations; a Russian perspective // Ibid. – P. 65-68.}

– інформаційні ресурси повинні охоронятися так само обережно, як і ядерна зброя;

– інформаційні операції порушують баланс сил;

– інформаційні операції погано розпізнаються в початковий період війни;

– точні інформаційні операції не завдають екологічної шкоди, тому можуть бути використані швидше, ніж ядерна зброя;

– інформаційні операції можуть бути спрямовані на руйнацію економічної системи;

– інформаційні операції можуть вести до деградації національної свідомості;

– інформаційні операції можуть приводити нації до зрадливих суджень і рішень;

– інформаційні операції і технології істотно підсилюють військову ефективність систем зброї.

Західні країни мають значний досвід роботи підрозділів з психологічних операцій. Росія мас досвід роботи в Афганістані, Чечні, Таджикистані. Цей досвід дуже потрібен, оскільки цей напрямок в основі своїй є прикладним. Жодна теорія не є тут настільки ж цікавою, як практика.

Ми можемо навести деякі висновки з психологічної війни союзників проти Японії*250. Були визначені дві важливі загальні стратегії. Перша отримала назву стратегії правди, відповідно до з неї союзники намагалися, хоча це було подекуди важко, подавати лише правдиву інформацію. Як довготривала стратегія вона виявилася правильною, оскільки поступово привчила японських солдат до правдивості саме пропагандистського слова, до якого спочатку вони ставилися зі зрозумілою недовірою. Як пише Е. Гілмор, стратегія мала кумулятивний ефект. Правдивість викладу новин з фронтів давала змогу переносити таке саме позитивне відчуття противника і на інші повідомлення пропагандистів. Ця загальна стратегія підходить для будь-якої ситуації.

*250: { Gilmore AB You can’t fight tanks with bayonets. Psychological warfare against the Japanese army in the Southwest Pacific. – Lincoln etc.,1998.}

Друга стратегія відображала особливості ментальності саме японців: вона забороняла будь-яку критику японського імператора. З цього можна зробити більш загальний висновок про наявність тем і об’єктів, які не варто критикувати, оскільки ці об’єкти є досить важливими для аудиторії. Тут слід згадати, що і у випадку війни в Перській затоці американські листівки теж спиралися на почуття арабського братерства, яке повинно вижити в цьому конфлікті, тобто конфлікт подавався не з позицій США, а як міжарабський*251. Тобто в цьому випадку ефективніше було тримати “арабську координату” на своєму боці, ніж віддавати її противнику. І все це було розроблено в консультаціях з арабськими психологами.

*251: { Taylor Р. М. War and media. Propaganda and persuasion in the Gulf war. – Manchester etc., 1992. – P. 154.}

Принципово військовий контроль за психологічними операціями був необхідним з двох причин. З одного боку, пропаганда просто пов’язана з воєнними операціями, оскільки вона їх підтримує. З іншого, ефективні психологічні операції мають покладатися на планування військових операцій, в таких ситуаціях не може бути незалежних підрозділів. Дуже важливим фактором був час. Керівники цих операцій використовували такий вислів: “Потрібна листівка в потрібному місці в потрібний момент є суттю всієї програми”. Також вважалося, що спочатку пропаганда повинна бути досить обережною, непомітною. Коли проходив час і відбувалося ослаблення ворога, пропаганда ставала більш чіткою. На останньому етапі вона була вже сміливою і виразною. Тобто головним чинником можна вважати поступовість комунікативного впливу.

Таким чином виділяють три етапи розвитку ефективної пропагандистської кампанії. На першому етапі вноситься сумнів у лави противника стосовно воєнної ситуації. До японців доводили інформацію про перемоги союзників у різних локальних сутичках. Такі новини мають містити карти і фотографії, щоб показати супротивнику міць частин, які йому протистоять. Підкреслювалася ізоляція Японії серед інших країн. На закінчення демонструвалися домівки японців, щоб викликати ностальгію за рідними.

Другий етап розпочинався, коли вже відчувалося, що атака союзників стає неминучою. Цілі були тими самими, що й на першому етапі: знизити бойовий дух та зменшити ефективність бойових дій. Демонструвалася неможливість опиратися висадкам союзників. Щоб увести суперечку, у стані супротивника наголошувалося на нездатності японських морських і повітряних сил захищати наземні війська.

Третій етап починався тоді, коли війська висаджувалися і вже вступали в контакт із противником. Акцент в листівках робився тепер на не загальних перемогах, а на конкретній регіональній протидії. Новини концентрували увагу на слабких місцях противника, відомих з інформації розвідки (нестача їжі, хвороби, дезертирство). Тут вже були заклики до здачі в полон, оскільки війська вступили в контакт.

Загальні розробки з підготовки психологічних операцій виявили такі конкретні цілі (ті з них, що позначені зірочкою, застосовувалися рідко)*252.

– *252: { Taylor Р. М. War and media. Propaganda and persuasion in the Gulf war. – Manchester etc., 1992. – P. 130.}

– Пропаганда відчаю

Породжувати думку, що Японія залишилася на самоті.

Утверджувати сумніви щодо морських операцій.

Уводити страх перед майбутніми військовими операціями.

Викликати незручності щодо умов життя і побуту вдома.

Викликати істерію, демонструючи поразку.

*Викликати збентеження і подив перед несподіваними подіями.

– Пропаганда суперечливості

Викликати сумніви щодо повідомлень з фронту.

Викликати сумніви щодо ефективності флоту.

Викликати сумніви щодо ефективності повітряних сил.

Породжувати антагонізм між різними родами військ.

Сіяти підозру щодо лідерів.

– Підривна пропаганда

Викликати сумніви щодо правильності дій.

Сіяти сумніви щодо достатності лише сили японського духу.

Доводити марність пошуку смерті солдатами.

Демонструвати, як військові командувачі зраджують імператора.

Експлуатувати забобони.

– Освітня пропаганда

Долати незнання японцями західного характеру.

Долати незнання японцями західної індустріальної сили.

Долати незнання японцями щодо поводження союзників з військовополоненими.

Отже, можна зробити висновок, що ця пропагандистська кампанія, таке, що вона була досить системною науково обгрунтованою. Постійно створювалися огляди, в яких аналізувався бойовий дух противника. Про системність свідчить навіть вислів, яким користувалися тоді: “Одна гарна листівка краща за десять абияких”. Системний підхід виявляється, наприклад, в порадах лінгвістів, які рекомендували не вживати в листівках слово “нацисти”, оскільки воно могло бути невідомим японцям, а краще говорити про “німців”, коли йшлося європейський театр воєнних дій. Вони взагалі рекомендували менше писати про Європу, а більше про те, що безпосередньо стосується Японії. Тобто все зводиться до породження ефективніших повідомлень.

Розроблений в 1944 р. план дій із проведення психологічних операцій визначав психологічну війну як будь-яку активність проти ворожих сил, за винятком звичайних і партизанських дій, а також фізичного саботажу. Цікаво, що здача в полон японського солдата визначалася як вторинна ціль, первинною ціллю вважалися послаблення опору і зниження бойового духу противника.

Було розроблено таку структуру бойового підрозділу:

– секція аналізу;

– департамент планування;

– секція виробництва.

Перша секція обробляла дані розвідувальних підрозділів, щоб знаходити психологічно слабкі місця. Вона визначала для Департаменту планування чіткі завдання з експлуатації цих слабких місць. Департамент планування відповідав за розробку і часовий розклад роботи, намагаючись, щоб уся діяльність була єдиною роботою всього підрозділу. Він надавав подальшу інформацію секції виробництва у вигляді тижневих директив.

Планування грунтувалося на таких базових засадах. По-перше, пропагандисти повинні добре знати психологію противника. По-друге, треба вміти знаходити слабкі місця у психології ворога. Третє, планувальники повинні вміти визначати вирішальні психологічні цілі. По-четверте, вони повинні подавати факти зрозуміло, логічно, вміти планувати у часі. Офіцери розвідки, які контролювали проведення психологічних операцій, могли відмовитися від розповсюдження листівок, які вони вважали неефективними.

Е. Гілмор перераховує ряд базових правил щодо написання листівок для японських солдат: “Листівки японською мовою мають писатися у стилі “патерналістському, але не холодному”, не мати натяків на поблажливість, звертатися до емоцій японців в м’якій манері. Пропаганда повинна не ображати читача, не бути хвалькуватою, ніколи не звинувачувати цільову аудиторію, вона має залишати відчуття, що союзники бачать хороші риси японських людей, яких втягнули у війну їх лідери. Листівки не повинні заганяти противника у кут, не надаючи йому інструкцій щодо виходу з нього, наприклад, запевняти японців, що смерть в бою не є правильною долею солдата. І останнє, пропагандисти мають бути впевненими, що кожне їхнє слово і кожна фраза були щирими, мають розкривати можливості гарного майбутнього, коли війна закінчиться, надавати такі матеріали, що дають можливість японцям самим робити висновки, а не прив’язувати їх до відповідей, що були зрозумілими для союзників”*253. Це технологічні правила, наявність їх полегшує роботи тим, хто пише листівки чи створює радіопередачі. Наявність таких настанов є наступним етапом вже більш складної пропагандистської роботи. Це вже не лише пропаганда, а й метапропаганда, тобто наукове уявлення про пропагандистську роботу.

*253: { Taylor Р. М. War and media. Propaganda and persuasion in the Gulf war. – Manchester etc., 1992. – C. 24-25.}

Цікавий пропагандистський досвід роботи з населенням від імені владних структур пропонує відомий кібернетик С. Бір*254. Цей досвід було застосовано в широких масштабах у Чилі. Це теж можна вважати метапропагандою.

*254: { Вир С. Мозг фирмы. – М., 1993.}

Як бачимо, досвід Заходу у проведенні психологічних операцій досить значний. До нього, окрім десятків воєнних конфліктів, слід віднести і холодну війну, і гласність, і перебудову. При цьому цільовою аудиторією ЮСІА завжди були еліти країн, навіть радіопропаганда спрямовувалися на них, а не на всіх. Наприклад, Г. Ронслі пише про увагу “Голосу Америки” до угорських інтелігентів під час подій 1956 р.*255. Тобто перед нами чіткий, перевірений роками досвід функціонування в достатньо агресивному комунікаційному середовищі. Радянський Союз мав свій найкращий досвід роботи все ж таки в ситуації сприятливого комунікаційного середовища, яким була власна країна. У випадку агресивного середовища всі пропагандистські зусилля зводилися нанівець, згадаймо, наприклад, соціальні ролі Л. Брежнєва як генерального секретаря і як героя численних анекдотів.

*255: { Rawnsley GD. Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956-1964. – Houndmills etc., 1996. – P.}

Країни СНД перебувають сьогодні в настільки невигідному становищі, що для них найбільш важливою має стати розробка доктрини інформаційного стримування, що має не тільки породжувати відповіді на погрози (бути реактивною), а і самостійно й активно породжувати інформацію, яка б знизила рівень погроз (бути проактивною). Бути самодостатніми країнам СНД дає змогу те, що практично будь-яка дія в інформаційній сфері характеризується зазначеною вище асиметрією. Саме з цієї причини, наприклад, терористи, будучи малою силою, можуть тримати в напрузі велику державу, що є великою силою.

Доктрина інформаційного стримування повинна реалізовуватися фахівцями, що у змозі здійснювати інформаційні дії у режимі швидкого реагування. Серед цих дій можна назвати такі:

– породження відповідей на негативні повідомлення, власне породження негатива про об’єкти і дії супротивника;

– породження позитивних повідомлень про власні об’єкти і події;

– уміння використовувати в інформаційній боротьбі чутки;

– уміння використовувати листівки;

– постійне проведення моніторингу інформаційного простору, оскільки початковий етап інформаційної війни, як правило, проходить майже непоміченим.

Всі ці дії дають змогу сучасній державі бути захищеною від загроз, що виходять зсередини або ззовні. Важливої складовою також має бути навчання і перепідготовка фахівців в області інформаційних війн (в США вже кожний військовий вуз здійснює таку підготовку).

Різні країни по-різному впроваджують різні інформаційні технології, спритні в одному, вони можуть виявитися важкими на підйом в іншому. Такі культурні відмінності стосовно технологій теж мають братися до уваги.

(2 votes, average: 4,00 out of 5)