Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – 7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)
Станом на березень 2000 року 276 мільйонів людей в усьому світі були користувачами Інтернету, при цьому денний приріст становив 150 000 осіб; 220 млн пристроїв було підключено до Всесвітньої мережі, щодня збільшуючись майже на 200 000 штук. Загальне число веб-сторінок нараховувало 1,5 млрд і 2 мільйони сторінок, що збільшуються щодня. Обсяг електронної комерції, або бізнесу, здійсненого через Інтернет, склав 45 млрд дол. США вже в 1998 році, а прогнози січня 2000 року говорили, що він може досягти 7 трлн дол. США до 2004 p. Ці безпрецедентні цифри приголомшують, хоча вони стосуються діяльності менше 5% населення світу. Нерівномірність поширення Інтернету і його економічних і соціальних переваг, – привід для серйозного занепокоєння. Кількість хостів, приміром, у Нью-Йорку більше, ніж у континентальній Африці, а у Фінляндії – більше, ніж у Латинській Америці і країнах Карибського басейну, разом узятих; незважаючи на вражаючий прогрес в області інформаційних технологій в Індії, в багатьох її селах відчувається недолік простого телефонного зв’язку. Потенційна ефективність електронного уряду визначається рівнем розвитку інфраструктури Інтернету в кожній конкретній країні. Тому не дивно, що лідерами в галузі розвитку проектів е-уряду нині є США, Норвегія та Європейський Союз (зокрема, деякі його країни – Фінляндія, Швеція, Велика Британія та ін.).
Досвід багатьох країн, включаючи країни, що розвиваються і країни з перехідними економіками, для деяких з яких характерні серйозна нестача ресурсів, складна політична ситуація і гострі соціально-економічних проблеми, свідчить, що рішучі дії із забезпечення переходу цих країн у нове цифрове століття не виявилися марними і мають відчутні позитивні результати в економічних, соціальних і політичних сферах. Крім того, цей досвід довів, що дискусія, про те, чи варто впроваджувати інформаційні технології лише після значних успіхів у боротьбі з бідністю, необгрунтована: інформаційні технології дають істотні і швидкі переваги, у тому числі і бідним. Країни, які екстенсивно і творчо використовували інформаційні технології для свого розвитку, могли отримувати прибуток від процесів глобалізації, замість того, щоб спостерігати, як процес глобалізації “вичавлює соки” з них самих.
Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що не існує єдиної формули успішної програми розвитку інформаційних технологій*135. Кожна стратегія і план мають бути індивідуальними і враховувати специфічні національні особливості. Однак, можна виділити декілька ключових моментів, важливих для успіху ініціатив з розвитку інформаційних технологій:
– *135: { Отчет Генеральному секретарю ООН группы советников по информационным технологиям, http://www. e-goverament. ru/pub/pravo/}
– чітко сформульовані і конкретно визначені, реалістичні цілі проектів розвитку інформаційних технологій;
– діюча законодавча і регулююча база, включаючи акти в області права інтелектуальної власності, інформаційних технологій і телекомунікацій;
– податкові і митні стимули, пільгові позички для прискорення зростання сектору послуг інформаційних технологій;
– початкова підтримка інформаційно-технологічних ініціатив може бути отримана при їх впровадженні, насамперед, у таких областях, як освіта, охорона здоров’я, державне управління й електронна комерція. Виїзні кампанії, включаючи пересувні демонстрації і конкурси, також є ефективними засобами для залучення уваги і здобуття підтримки населення;
– створення змісту (інформації і послуг) місцевого значення в результаті реалізації національних технологічних ініціатив з розробки комп’ютерних інтерфейсів мовою країн, де значна частина населення не володіє англійською мовою;
– вжиття рішучих дій із впровадження інформаційних технологій, спрямованих на інтеграцію ізольованого сільського населення в народне господарство;
– деполітизація проблеми комп’ютеризації, наприклад, за допомогою створення недержавного фонду, який буде одержувати державне фінансування на закупівлю устаткування і програмного забезпечення, і завданням якого стане визначення порядку фінансування розвитку окремих областей;
– надзвичайно успішним виявилося забезпечення суспільних місць доступу, наприклад, кафе, суспільних центрів і телекомунікаційних центрів, і це має стати ключовим компонентом плану дій щодо розширення доступу в Інтернет;
– проблема занадто високої вартості доступу має бути розглянута державною владою, беручи до уваги переваги інформаційних технологій для поліпшення роботи державних служб;
– стратегічним психологічним аспектом є, у першу чергу, той факт, що кожен одержувач телекомунікаційного устаткування, програмного забезпечення і сервісу доступу в Мережу повинен внести до 50% їхньої вартості, що формує у нього почуття власника і, природно, викликає в сусідів, що не володіють такими системами, почуття заздрості;
– використання оборонних бюджетів з метою створення інформаційно-технологічної інфраструктури, що, з одного боку, забезпечувала б безпеку країни, а з іншого – використовувалася як ресурс для освіти і надання інших послуг.
Міжнародне співтовариство висловлює занепокоєння з приводу декількох проблем, пов’язаних з розвитком інформаційних технологій. Зокрема, ключове питання – вартість використання Інтернету: звичайна вартість доступу усе ще надто перевищує рівень, що міг би забезпечити широке поширення цієї послуги. Інші проблеми – безпека онлайнових угод, комп’ютерні злочини, захист прав інтелектуальної власності, дотримання обмежень щодо поширення через Інтернет матеріалів, що можуть розглядатися як образливі та загрозливі соціальній стабільності, а також недостатня участь країн, що розвиваються, в управлінні Інтернетом, особливо у сфері призначення доменних імен.
Потенціал внеску інформаційних технологій у розвиток людства, включаючи усунення статевої нерівності, нині поставлено під загрозу нерівномірністю в темпах поширення цих технологій і “ефектом диференціала”, який швидке поширення інформаційних технологій привносить у різні соціальні структури. Необхідна термінова реформа і на національному, і на міжнародному рівнях, щоб гарантувати справедливість в одержанні користі від використання інформаційних технологій.
На рівні ООН визнається необхідність термінової розробки і здійснення міжнародної програми розвитку інформаційних технологій, основна мета якої полягає в тому, щоб надати можливість доступу в Інтернет усім членам суспільства до кінця 2004, що зумовить використання повного діапазону наявних технологій – від телебачення до мобільних телефонів і комп’ютерів.
Міжнародне співтовариство ставить за мету допомогти країнам, що розвиваються, у розширенні національних і регіональних інфраструктур у секторі інформаційних технологій, полегшуючи і розширюючи доступ до фінансових ресурсів для імпорту устаткування і послуг, організувати і заохотити фінансових посередників відшукувати нестандартні механізми, такі як кредитування постачальників, схеми страхування і пільгового фінансування.
Як приклад можливих шляхів розв’язання проблеми цифрової нерівності, розглянемо Естонію. Ця країна мала дуже низький рівень інформаційних технологій і діяльності в цій сфері, коли відновила свою незалежність у 1991 році. Урядові заклади і деякі приватні компанії були недостатньо обладнані старими універсальними ЕОМ; було лише два мобільних телефони в Міністерстві закордонних справ, приватні особи фактично не мали комп’ютерів, а дохід на душу населення становив 600 дол. США. Сьогодні країна має одну з найвищих ступенів підключеності в Європі і входить у двадцятку країн світу з цим показником. Усі школи підключені до Інтернету; 80% банківських переказів відбувається через Інтернет; 28% населення мають доступ в Інтернет вдома або на роботі (для порівняння – 7% у 1997); щорічний дохід на душу населення – 5 000 дол. США; при цьому вартість модемного доступу найнижча в Європі. Відбулося впровадження смарт-карт і були завершені законодавчі й адміністративні приготування для їх використання на загальнонаціональному рівні в 2001 році для послуг, що потребують взаємодії з державними органами, лікарнями, громадським транспортом і громадськими телефонами. Цей прогрес зумовило:
– усвідомлення того, що поліпшення можливості доступу до Інтернету може сприяти виживанню невеликої, такої, що тільки-но одержала незалежність, країни. У цьому контексті, чітка картина національної і регіональної ситуації була необхідна для планування;
– впевненість у тому, що інформаційних технологій можуть скоротити розрив між бідними і багатими і, особливо, сприятимуть зменшенню міграції сільського населення, тому що воно зможе відчути себе частиною міського світу за допомогою Інтернету.
– створення необхідної інфраструктури за допомогою укладання угод зі шведськими і фінськими операторами зв’язку, які модернізували телефонну мережу в обмін на доходи від телекомунікаційного бізнесу;
– деполітизація проблеми комп’ютеризації, внаслідок чого неурядова організація з помітною назвою “Стрибок тигра” одержала урядові асигнування на устаткування і програмне забезпечення та право визначати, куди вони будуть спрямовані;
– стратегічний психологічний підхід, коли кожний, хто одержав комп’ютер, зобов’язаний був сплатити 50% його вартості, що сформулювало у нього почуття власності і, відповідно, викликало почуття заздрості і усвідомлення цінності володіння зв’язком Інтернет у тих, хто ще не володів ним.
– професійний і агресивний маркетинг та рекламна кампанія.
Отже, грамотне використання нових технологій у політиці може мати подвійне значення (як позитивне, так і негативне) для забезпечення відкритого, підзвітного і відповідального державного управління в XXI ст. Так, за певних умов може виникнути небезпека негативного впливу Інтернет-середовища на демократичний процес. Як зазначають деякі дослідники, електронізація управління потенційно здатна підсилювати недовіру громадян до уряду і до державних чиновників; сприяти інформаційним перевантаженням; Інтернет-технології надають нові можливості для викривлення інформації і для дезінформації; вони можуть ще більше підсилити непропорційний вплив могутніх осіб; збільшити політичну роздрібненість; несправедливо надати нові переваги особам, що займають державні посади; можуть зашкодити процесу дорадчого прийняття рішень; зменшити авторитет засобів масової інформації; істотно обмежити можливості для контактів між людьми в цілому; здатні істотно загострити й інтенсифікувати небезпечний розкол, що вже наявний як в українському, так і в російському суспільстві, між заможними і незаможними, – створити новий світ інформаційних заможних і незаможних. Нерівний доступ до освіти й Інтернету – основна перешкода на шляху створення електронного уряду.
Насамкінець розглянемо, як така розвинена країна, як США, вирішує проблему цифрової нерівності*136. Передусім слід зазначити, що на сьогодні ще не всі американці мають можливість повною мірою користуватися перевагами інформаційного суспільства. Продовжує зростати розрив між тими, хто має доступ до інформаційних і комунікаційних технологій, і тими, хто його не має. Афро-американські й іспаномовні сім’ї становлять лише 2/5 від усіх сімей, що мають доступ в Інтернет. Серед міських сімей з річним прибутком 75 тис. дол. і більше відсоток тих, хто має доступ в Інтернет у 20 разів вище, ніж серед сімей з нижчим рівнем прибутку. А відсоток сімей, що мають удома комп’ютер – вище в 9 разів.
*136: { Див. Електронний уряд, http://www. kmu. gov. ua/control/uk/publish/category}
Конкуренція в приватному секторі і потужний технологічний прогрес є значними силами, що сприяють подоланню інформаційної нерівності. Так, ІТ-індустрія здатна кожні 12- 18 місяців удвічі збільшувати потужність ПК, не підвищуючи при цьому їхньої вартості. Проте, доступ до ІКТ є лише першим кроком. Слід також допомогти людям здобути навички, необхідні для використання цих технологій. Саме тому ще у 2000 році уряд США висунув такі ініціативи, спрямовані на розширення можливості використання ІКТ усіма громадянами країни:
– У бюджеті 2000 року передбачалося виділення 2 млрд дол. США, включаючи надання нових податкових пільг для стимулювання забезпечення комп’ютерами шкіл, бібліотек і громадським технологічних центрів, для спонсорування шкіл, бібліотек і громадських технологічних центрів, а також для підвищення комп’ютерної грамотності і рівня освіти працівників цих установ.
– Передбачалося також збільшення і розширення податкових пільг з метою стимулювання передачі приватними компаніями комп’ютерів школам, бібліотекам і громадським комп’ютерним центрам. При цьому компанії одержать податкові пільги, що перевищують вартість переданих комп’ютерів. За чинними правилами пільги поширюються тільки на передачу комп’ютерів школам і діють до кінця 2000 р. Новий бюджет продовжив дію пільг до 30 червня 2004 р. і поширив їх на публічні бібліотеки і громадські технологічні центри в регіонах з низьким рівнем життя.
– Передбачалося зниження податків, щоб стимулювати спонсорування шкіл і громадських технологічних центрів. Так, загальна сума спонсорської допомоги школам і суспільним технологічним центрам становила до 1 млрд дол. США у рік.
– Передбачалося цільове зниження податків для компаній з метою заохочення підвищення комп’ютерної грамотності і загальноосвітнього рівня державних службовців, які не мають належних навичок для роботи в сучасних умовах.
150 млн дол. (у 2 рази більше порівняно з попередніми роками) було виділено на навчання всіх найманих на роботу вчителів ефективному застосуванню ІКТ у навчальних класах. Це пояснюється тим, що хоча США досягли великих успіхів у підключенні шкіл до мережі Інтернет, і кількість сучасних комп’ютерів у класах збільшилася, доступ до комп’ютерів і Інтернету не може допомогти учням освоїти їх на необхідному рівні, доки вчителі не користуються комп’ютером так само впевнено, як класною дошкою.
100 млн дол. (у 3 рази більше порівняно з попередніми роками) було виділено на створення близько 1000 громадських центрів технологій для міських і сільських громад із низьким рівнем доходів. Такі центри допомагають дітям поліпшити свою успішність і підготуватися до роботи з технологіями XXI століття. Дорослі ж навчаються користуватися комп’ютерами й Інтернетом для підвищення власної грамотності, пошуку роботи, складання резюме і ділових листів, організації власного підприємства або бізнесу в Інтернеті, а також набувають інших потрібних навичок.
У бюджеті також було передбачено створення нової пілотної програми на суму в 50 млн дол. США для розширення доступу до комп’ютерів і Інтернету сімей з низьким рівнем доходів. Це дасть їм змогу набути навичок, необхідних для ефективного використання інструментів інформаційного століття.
У бюджеті збільшено утричі (з 15 млн дол. до 45 млн дол.) суму, що виділяється на Програму технологічних можливостей міністерства торгівлі. Ця програма сприяє впровадженню ІКТ у співтовариствах з низьким рівнем доходів, зокрема, передбачено створення місцевих електронних мереж, що сприяють спілкуванню і співробітництву в локальних співтовариствах.
Швидкий доступ в Інтернет в наш час настільки ж важливий для економічної життєздатності співтовариства, як шляхи і мости. У бюджеті передбачено на нову програму 25 млн дол., метою якої є стимулювання створення приватними компаніями широкосмужних мереж у міських і сільських співтовариствах з низьким рівнем доходів. Програмою також передбачено надання грантів і гарантії позичок. 10 млн дол. США виділено на підготовку корінних американців (індійського походження) у сфері ІКТ та інших технічних областях з метою їх подальшого працевлаштування. Таким чином, реалізація ініціатив уряду США у 2000 році дала змогу великій кількості американців одержати доступ до комп’ютерів та мережі Інтернет, підвищити свою грамотність і набути нових навичок.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)