Інформаційна політика – Почепцов Г. Г. – 1.5. Телебачення в системі соціальних комунікацій суспільства
Телевізійний канал як домінуючий на певному етапі “виховав” нове покоління людей, структура мислення яких задається саме ним. Для когось телебачення – бізнес, для когось просто розвага, для когось – тяжка праця. Але все це не відкидає і розуміння телебачення як інструментарію для вирішення політичних, соціальних чи навіть військових завдань, як це відбувається у всьому світі. Телебачення виявилося сильнішим за своїми функціями та наслідками, аніж просто бути інформаційно-розважальною машиною.
Телебачення сьогодні вийшло на такі рубежі, коли подія не є подією, якщо вона не отримала продовження на телевізійному екрані у вигляді того чи іншого варіанта свого висвітлення. Типовою реакцією всіх тих, хто проводять форуми чи з’їзди, є підрахунок камер, скільки їх в залі. Кожна політична фігура намагається привернути до себе увагу, оскільки публічність поступово стає нормою нашого життя. Публічність на сьогодні знаходить своє найголовніше вираження в телебаченні.
Якщо ми подивимося на події 11 вересня і після, то теж побачимо суттєву їхню залежність від телебачення. Телевізійний імідж США було атаковано, у відповідь його почали рятувати нескінченною кількістю телевізійних ударів. Телебашти на наших екранах атакували телелітаки. Потім пішли бомбардування. Потім запис виступу Бен Ладена, який навіть намагалися не випустити на екрани “під соусом”, що в ньому можуть бути закодовані настанови для терористичних груп в Америці. Потім знову телевізійний запис, як доказ причетності Бен Ладена, хоча це скептично сприймається арабською аудиторією, яка вважає, що виступ не тільки погано перекладений, бо він розмовляє Саудівським діалектом, а й те, що араби завжди так говорять, що важко розрізнити їхні дії від їхніх почуттів. Але це не має значення, оскільки знову ж з екрану саме це оголошено головним доказом причетності Бен Ладена. Загалом події 11 вересня демонструють, що телебачення є активним творцем, а не тільки фіксатором подій, що відбуваються. Колись це отримало назву ефекту CNN, коли демонстрація якогось факту ставала тиском на військових та політиків, що переводило прийняття рішення в іншу площину. Телевізійна реальність впливала на справжню реальність, а не навпаки.
Взагалі тут можна побачити продовження ідеї про те, якою військові бачать майбутню війну як війну знань. Оскільки знання дають можливість приймати рішення, неправильні знання дадуть неправильні рішення. Супротивник буде завжди приймати невірні рішення, якщо він буде базуватися не на тих знаннях. Один із підрозділів цього напрямку зветься “управлінням сприйняттям”: ми не змінюємо об’єкти, оскільки в багатьох випадках це неможливо, а змінюємо сприйняття їх. Телебачення теж весь час змінює наше сприйняття фігур і подій.
Ми бачимо, що телевізійний варіант реальності важить не менше, а подекуди навіть більше, ніж справжня реальність. Це пов’язано зі зміною суспільства, в яке вступило людство. У цьому новому демократичному суспільстві іншу роль відіграє не тільки інформаційна складова, а й окрема людина. Влада має знаходити підтримку своїм діям у суспільстві, вона не може все вирішувати одноосібно. Тому реалізується апеляція до масової свідомості. У випадку військових дій, як ми бачили, весь час треба легітимізувати застосування сили. Без цього сучасне суспільство відмовляється жити. Отже, перший висновок, який ми б хотіли підкреслити, полягає в тому, що телебачення створює події. У нормальній ситуації на це можна дивитися спокійно, але в кризовій все змінюється. Бо відбувається страшне прискорення породження подій, реагування на них. Окрім подій 11 вересня можна згадати неадекватність реагування на події з українською ракетою, яка збила російський літак. Знову всі помилки нашого реагування виявилися на видноті.
Друге, світ прийшов до розуміння того, що сьогодні набагато більше стали важити нематеріальні об’єкти. Це релігійна або політична ідентифікація. Це суспільна міфологія, яку подекуди називають національною ідеєю. Тобто світ навчився добре працювати з матеріальними об’єктами, з тоннами або кілометрами, але він, і особливо це стосується бюрократичних установ держави, не вміє працювати з об’єктами більш тонкої природи. А релігійна ідентифікація робила ці теракти, а національна ідентичність робила незалежність. Політична ідентифікація працює на виборах. Все це тонкі з погляду матеріального світу структури.
Але ніхто не звертає уваги, що саме телебачення здатне матеріалізувати саме ці нематеріальні об’єкти. Американська міфологія практично створена кінематографом. Це постійна фіксація і підтримка потрібного варіанта картини світу, що в результаті дає позитивні настанови. Наша картина світу має поки що руйнівні основи. Вона дестабілізує соціальні зв’язки, вона зіштовхує соціальні класи, вона не розв’язує, а розпочинає нові і нові конфлікти.
Таким чином, в нас немає адекватних “машин” для створення власної міфології. Це мильні опери, бестселери, але це також і новини. Доти, поки власні новини будуть розглядатися глядачем як нецікаві, ми не зможемо повернути уваги до себе, підняти власну гідність. На сьогодні маємо досить формальні новини, які не завжди хочеться дивитися неспеціалістам. Новини – це та сама художня комунікація, що можна побачити, наприклад, у випадку появи російського генпрокурора у піднятому підводному човні “Курськ”. І хоча там йдеться про зйомки прокуратури, все це зроблено руками апарату С. Ястржембського. Такою самою є керована ситуація щодо висвітлення війни в Афганістані.
У цілому єдиним масовим продуктом на наших телеекранах на сьогодні стала естрадна пісня, але вона має стільки вад, що просто страшно, що це єдиний результат, на який ми спромоглися. Соціальні комунікації між владою і населенням також працюють на дуже низькому рівні. Телебачення взагалі задало нові формати для влади всіх рівнів. І виявилося, що влада не відповідає цим форматам. У результаті відбувається відторгнення населення від влади, що є складним феноменом для оптимального існування суспільства.
М. Маклюен вважав, що писемність принципово змінила мислення людини. Потім така сама ситуація відбулася з телебаченням. Сьогодні цей новий тип мислення випробовує на нас Інтернет. І ми знову запізнюємося. Після атак 11 вересня стало зрозуміло, що Інтернет є не пасивним, а активним засобом комунікації, оскільки люди самі могли шукати інформацію, а не очікувати перед екранами телебачення, що їм запропонують. Хотілося, щоб телебачення враховувало цей новий тип людини і в своїх форматах. Отже, перед нами набагато складніший тип функціонування телебачення, аніж просто інформаційно-розважальний канал. Кожен з нас вирішує тактичні завдання, залишаючи стратегічні на далеке майбутнє. Цього майбутнього може просто не бути, якщо на стратегічні завдання не буде звернута наша увага.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)