Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції – Ліпкан В. А. – 2. Види інформаційних прав і свобод і їх зв’язок з іншими правами та свободами людини та громадянина
Крім загального визначення права людини на інформацію в ст. 34 Конституції, є ряд інших інформаційних прав і свобод, що закріплюються конституційними нормами.
1. Свобода особистого і сімейного життя (ст. 32: “…не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”);
2. Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції (ст. 31: “…винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”);
3. Право громадянина не зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях із відомостями про себе (ст. 32: це відноситься до відомостей, що “не є державною або іншою захищеною законом таємницею”);
4. Право громадянина направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб цих органів (ст. 40);
5. Право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан (ст. 50: “…така інформація ніким не може бути засекречена”);
6. Право кожного на свободу творчості і право доступу до культурних цінностей (ст. 54: результати інтелектуальної, творчої діяльності громадянина “ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом”);
7. Право кожного громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги (ст. 59: “…у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно”).
Деякі конституційні положення, також мають відношення до інформаційних прав і свобод.
Так, за статтями 21, 24 усі люди є вільні і рівні у своєму праві на інформацію, яке є невідчужуваним та непорушним і не залежить від раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо.
Без отримання необхідної інформації, вільного її використання людина не змогла б розвивати свою особистість (ст. 23).
Право на інформацію пов’язане з Правом на свободу світогляду і віросповідання, Яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (ст. 35).
Реалізація Права на освіту (ст. 53) неможлива без вільного інформаційного обміну між людьми. Процес навчання означає, перш за все, пошук і отримання необхідної інформації.
Ст. 34 Конституції можна також розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення ч. З ст. 15, що забороняє здійснення в Україні цензури, тобто обмежувальних заходів щодо здійснення свободи слова в засобах масової інформації. Вона гарантує духовну і творчу свободу, не обмежену ніякою обов’язковою ідеологією. Положення статті гарантують доступ до засобів масової інформації політичним партіям і рухам, громадським організаціям, профспілкам, кожній окремій людині. Ніхто не може бути примушений до зміни чи висловлювання своїх поглядів і переконань.
Зрозуміло, що Конституція України закріплює основний зміст прав і свобод в інформаційній сфері, але їх конкретизація відображається в ряді інших нормативно-правових актах, а саме таких як: Закон УРСР “Про мови в Українській PCP” від 28.10.1989 p., Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.1993 p., Закон України “Про інформаційні агентства” від 28.02.1995 p., Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.1998 p., Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 05.07.1994 р., Указ Президента “Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності ЗМІ, дальшого утвердження свободи слова в Україні” від 9.12.2000 р., Указ Президента “Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою” від 16.09.1998 p., Розпорядження Президента “Про додаткові заходи поліпшення інформаційної діяльності” від 5.10.1998 р. тощо.
Великого значення мають Рішення Конституційного Суду України (КСУ) у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української PCP
(справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 р., Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення ст. З, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа К. Г. Устименка) від 30 жовтня 1997 р. та Цивільний кодекс України.
Як зазначають дослідники даної проблематики конституційне закріплення права на інформацію ще не робить зрозумілим механізм його реалізації. Це стосується, наприклад, надання відповідної інформації державними органами і органами місцевого самоврядування за запитами громадян. Крім розробки чіткого та прозорого механізму здійснення права на доступ до різного роду інформації, її отримання, поширення, використання тощо, необхідно також внести зміни до чинного законодавства у зв’язку з дуже бурхливим розвитком сучасних інформаційних технологій та мереж, зокрема Інтернет, зробити ревізію застарілих законодавчих визначень і понять, приділити серйозну увагу узгодженню національного законодавства з міжнародними нормами і стандартами в інформаційній галузі”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)