Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – Характеристика міфів та їх види
Міф – узагальнене уявлення про дійсність, яке поєднує як етичні, так і естетичні установки, з’єднуючи реальність з містикою. Тобто це завжди уявлення значною мірою ілюзорне, але через свою етичну та художню привабливість здійснює великий вплив на масову свідомість. Іноді міфом є спосіб замістити в свідомості нестерпний достовірний образ страшної реальності умовним образом, з яким можна “вжитися”.
Сучасне визначення категорії “міф” синтезує та розвиває як власне грецький термін (mythos – легенда, сказання), так і значення, якого йому послідовно надавали згодом. Міф, як стійке уявлення про той чи інший факт або явище соціального життя, виникає в контексті суспільного життя певної історичної епохи.
З розвитком суспільних відносин правителі стали широко використовувати методики міфотворчості для своєї мети. Для зміцнення власної влади вони застосовували способи розповсюдження інформації про свою діяльність, коли їм приписувалися надприродні властивості, завдяки яким вони перемагали ворогів і забезпечували процвітання своїх країн і народів. Подібна практика, з одного боку, дискредитувала загальну систему міфологізованого світогляду, з іншого – сприяла розвитку спеціальних методів впливу на традиціоналістичну суспільну свідомість.
Міфотворчість стала невід’ємною частиною політики, а соціальний міф – основний інструмент маніпулювання суспільною свідомістю.
Будучи продуктом людської свідомості, міф проявляється одночасно в безлічі форм. Стійке уявлення про що-небудь може, під час розгляду з різних точок зору, виступати переконанням, забобоном, помилкою, курйозним фактом чи абсолютно абстрактною інформацією, що не становить ніякого інтересу.
Соціальні міфи, розраховані на суспільство, виконують такі функції: стабілізуючу, коли при умілому проведенні аналогій суспільство успішно долає складні етапи розвитку; об’єднуючу, коли суспільство мобілізується на виконання загальної задачі; абсорбуючу, потреба в якій виникає під час вливання в суспільство нових великих груп чи під час масової еміграції та утворення нових державних одиниць; ізолюючу, яка відділяє частину населення чи групу людей, створюючи умови для здійснення над ними насильства; дестабілізуючу, яка широко використовується опозицією для розколу суспільства та досягнення своєї мети.
Характеристика міфів та їх види
Явний міф (фольклорні історії та персонажі, популярні особи та витвори мистецтва тощо) завжди широко застосовувався в психологічній боротьбі. Успіх його використання визначається інтересом аудиторії до його інтерпретації. Проте його вплив обмежений слабкою актуалізацією Щодо реальних подій.
Прихований міф – частина системи суб’єктивних уявлень суспільства про навколишній світ. Він може бути ідеологічною, релігійною чи політичною установкою, забобоном, переконанням тощо. Суспільство сприймає цей міф як об’єктивне віддзеркалення реальності, та його використання в матеріалах інформаційно-психологічного впливу (ІПВ) дозволяє досягти максимальної актуалізації матеріалу. З іншого боку, протиставлення прихованим міфам реальних фактів чи переконань викликає реакцію, протилежну меті ІПВ.
Довготривалі міфи є основою міфології конкретного суспільства. Як правило, вони стійкі та застосовуються тільки для притягнення уваги.
Флуктуативні міфи виникають і посилюються під впливом конкретної ситуації. Під час їх використання варто враховувати, що вони можуть взагалі не здійснювати впливу на аудиторію або бути для неї невідомими.
Зовнішній міф (регіональний і міждержавний) розрахований на аудиторію, яка не має уявлення про реальне життя в країні, й тому він є більш ідеалізованим.
Внутрішній міф заснований на традиції реального життя суспільства та завжди значно відрізняється від зовнішнього. Змішування цих категорій або використання, наприклад, зовнішнього міфу на аудиторію усередині країни також різко знижує ефективність ІПВ.
Глобальні міфи однаково актуальні як усередині суспільства, так і за його межами та є основою ідеології внутрішньої та зовнішньої політики держави.
Регіональні міфи мають яскраво виражений політичний характер, спрямовані на підтримку боротьби за розподіл сфер впливу в регіоні чи навіть на захоплення влади. Переважно вони є вторинними, похідними.
Міждержавні міфи обслуговують конкретні ініціативи стосовно двох або декількох держав. Вони спрямовані або на стабілізацію та розвиток відносин, або на погіршення та відчуження населення країн, які стають ворожими одна до одної. Об’єктом тут, як і в описаних вище групах міфів, є громадська думка та світогляд народів.
Загальнодержавні міфи формуються всередині конкретної країни та визначають світогляд нації. Зазвичай традиційні історичні, ідеологічні та соціально-політичні установки контролює влада, а міфи підтримують патріотичні та інші уявлення, що стабілізують суспільне життя.
Станові міфи обслуговують уявлення про близькість певних груп населення за становою чи професійною ознакою. Вони діють за простою схемою “свій-чужий” і ефективні навіть при зустрічі представників одного стану з різних країн. До цієї групи за принципом дії близькі вікові міфи.
Особистісний міф є категорією, що вимагає окремого розгляду, особливо якщо він діє у сфері культури та політики. Міфологізація особистості, створення образу чи “іміджу” завжди були невід’ємною частиною маніпулювання суспільною свідомістю. З іншого боку, у сфері політики, й особливо психологічної війни, існують міфи, об’єктом яких є всього одна особа. Зазвичай у цій ролі виступає глава держави, від якого вимагається ухвалення конкретного рішення чи, навпаки, зміна точки зору з певного питання. Подібні міфи створюються спецслужбами або зацікавленими особами н відрізняються надзвичайно коротким терміном дії.
Отже, можна говорити про те, що завдання соціального міфу майже співпадають із завданнями інформаційно-психологічного впливу. Спільною кінцевою метою соціального міфу та ШВ є спонукання до певної соціальної реакції шляхом формування потрібного уявлення про дещо.
В основі комунікативних міфів лежить стереотип, який допомагає ухвалювати рішення ще до аналізу будь-якої ситуації. Він збільшує швидкість обробки інформації, надає можливість відсівати те, що йому не відповідає. Стереотип зумовлює наші наступні дії з опрацювання інформації: те, що в ньому відсутнє, людиною часто не розпізнається або ігнорується. Тому можна сказати, що стереотип – це елементарний міф.
Одним з головних “матеріалів”, яким орудує маніпулятор, є соціальні стереотипи – це стійка сукупність уявлень, що формуються у свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і за допомогою різноманітних джерел інформації. Крізь призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відносини, події, дійові особи. Стереотипи – невід’ємні компоненти індивідуальної й масової свідомості. Завдяки їм відбувається необхідне скорочення сприйняття та інших інформаційних та ідеологічних процесів у свідомості.
Що ж породжує стереотипи? Л. Войтасик виділяє дві причини виникнення стереотипів:
O схильність людей до спрощеного мислення;
* прагнення виразити абстрактні поняття у конкретних образах.
“З описаних двох джерел виникають стереотипи, які виступають як умовні “ярлики”, що наклеюються на людей та явища. Вони глибоко зачіпають весь процес сприйняття. Стереотипи також беруть участь у створенні стійких поглядів, які визначають помилкове ставлення до деяких ідей, людей і предметів”. Іншими словами, стереотипи спотворюють реальність, створюючи віртуальну реальність (псевдореальність). Технологи дістають можливість штучно конструювати реальність, створюючи та впроваджуючи в масову свідомість стереотипи, а точніше – системи стереотипів.
Упровадивши у свідомість людей ті чи інші переконання та установки, маніпулятор здобуває можливість змінити ставлення реципієнта до реальності незалежно від його соціального досвіду.
Крім того, стереотипи звужують вибір, а часто й зовсім його не залишають. Позбавити людину можливості вибору – таке завдання ставлять перед собою технологи, впроваджуючи стереотипи в масову свідомість.
Отже, стереотип – це поширювані за допомогою мови чи образу в певних соціальних групах стійкі уявлення про факти дійсності, що призводять до надто спрощених і перебільшених оцінок і думок з боку індивідів.
Яка ж методика впровадження стереотипів у підсвідомість, що служить провідником стереотипів? Звичайно ж, емоції людини. І. Вікентєв наводить чотири рівні ПР-роботи:
1) інформація;
2) інформація + задана емоція (оцінка);
3) інформація + задана емоція + готовність до дії;
4) бездумна готовність до дії.
З цієї практичної схеми виразно видно, що “упаковкою” стереотипу є різні емоційні стани, штучно збуджувані в людях. Щоб викликати їх, існує безліч способів. Переважно використовуються базові людські потреби та страхи, такі як: потреба в любові та схваленні, відчуття небезпеки, страх перед невизначеністю, сексуальні інстинкти, престижні цінності, почуття обов’язку та справедливості, відчуття вини тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)