Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – РОЗДІЛ 6. СПЕЦІАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ В ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОТИБОРСТВІ
Економічна сфера здавна слугувала як полем зіткнення протилежних інтересів різних супротивників (ворогуючих держав, виробників-конкурентів), так і об’єктом підриву з їх боку. Форми і способи боротьби, які застосовувалися на цьому терені, були найрізноманітнішими – від промислового шпигунства і фальшування грошей до оголошення економічної блокади, як під час англо-французького протистояння в часи наполеонівських війн. З плином часу в арсеналі економічного протиборства з’являються нові, більш витончені методи підриву, якими є і методи психологічного впливу, тобто засоби інформаційної війни.
Зі вступом суспільства в еру капіталізму засоби з арсеналу інформаційних війн дедалі активніше починають застосовуватися в економічному протиборстві конкуруючих фірм, корпорацій та держав. З одного боку, це обумовлювалось зростанням у суспільному житті ролі виробничої сфери, де загострюється конкуренція між підприємцями, які часто не гребують і жорсткими методами для усунення небажаних конкурентів. З іншого – появою у сфері міждержавного суперництва нових форм і способів підриву потенціалу держави-супротивника, шляхом розхитування, руйнування її економіки.
Причому, якщо в попередні епохи економічна сфера в умовах Міждержавного протистояння розглядалася лише як допоміжний, хоча і важливий чинник забезпечення військових акцій, то за капіталістичної доби спостерігається зміна акцентів: тепер військова кампанія, експансія на чужі території, їх анексія дедалі більше виступають лише засобами забезпечення економічного процвітання окремих капіталістичних держав, їх фінансових установ, торговельних об’єднань, провідних фірм. Відтак, акції суто військового характеру виступають як похідні щодо таких заходів, як торгова війна, економічна експансія, економічна інтервенція тощо.
Але застосування зброї для вирішення економічних проблем залишається все ж крайнім заходом, до якого звертаються, коли інші способи нейтралізувати конкурента вважаються вичерпаними. А таких способів є чимало. Це і різноманітні обмежувальні заходи, як, наприклад, згадувана економічна блокада, і використання методів, запозичених із арсеналу спецслужб, – промислового шпигунства і вчинення диверсій. Широкого застосування набувають і суто економічні методи підриву: фінансові махінації, таємні оборудки, в результаті яких протилежній стороні завдається щонайбільших збитків.
Відтепер “цивілізовані” країни, що відпрацювали технології ведення нетрадиційних воєн, застосовують збройну боротьбу лише при тому співвідношенні сил, при якому цілком виключений не тільки ризик поразки, але й великі втрати, тобто питання війни вирішуються на принципах ринкової ідеології: війна має бути прибутковою.
Приблизно цей же період характеризується зростанням ролі інформації в життєдіяльності буржуазного суспільства, зокрема певним чином змінюється роль преси в суспільному житті. Відтепер преса виступає як самостійна галузь діяльності та політичний інститут, піднявшись з ролі слуги правлячої верстви до положення рівноправного, а в деяких випадках і досить впливового чинника в механізмі розробки і коригування політичної лінії держави та формуванні громадської думки. Тобто відбувається процес інституціоналізації ЗМІ.
Завдяки останньому відбувається зародження того виду інформаційно-пропагандистської діяльності, який прийнято називати англійським словосполученням “паблік рилейшнз” (варіанти: ПР або піар). ПР дослівно перекладають як “зв’язки з громадськістю”, розуміючи насамперед зв’язки з громадськістю певної організації. Основне завдання фахівців, які працюють у галузі ПР, – створення досконалих комунікативних технологій, тобто таких варіантів організації подачі інформації суспільству, які зможуть гарантувати або принаймні обіцяти досягнення програмованого ефекту, наприклад, перемоги свого кандидата на виборах, підвищення попиту на рекламований товар тощо.
Насправді ПР виник внаслідок індустріальної революції, коли монополісти відчули недостатність для досягнення успіху застосування методів управління тільки виробничою сферою. Адже існують конкретні буденні проблеми, що пов’язані зі збільшенням капіталу, але не залежать безпосередньо від росту продуктивності на підприємствах, як-то: свобода вибору клієнта, який може хотіти або не хотіти одержати ту чи іншу послугу, купити той або інший товар, чи страйки робітників, що порушують прийняту систему управління, з якою якось необхідно працювати. Вперше на такі проблеми звернули увагу капіталісти США, оскільки саме в цій країні наприкінці XIX – поч. XX ст. і виникли перші варіанти реалізації ідей ПР.
Основними напрямками застосування можливостей ПР є галузь реклами та передвиборча боротьба, але поступово і в інших сферах суспільного та державного життя цей інститут впевнено завойовує позиції. Поява ПР, окрім іншого, означала ще й привернення уваги вчених, підприємців і політиків до такої серйозної справи, як робота з інформацією. Внаслідок цього вдосконалилися комунікативні технології, що застосовувалися в зовнішньополітичній сфері, зокрема у війні звичайній та економічній.
На початку XX ст., коли передові капіталістичні країни вступили у стадію імперіалізму, виникли передумови найефективнішого використання комунікативних технологій, що було пов’язано, як вже було зазначено, з певними змінами у ролі преси в суспільному житті. Ці зміни влучно характеризує сучасник тих подій, видатний ідеолог анархізму П. Кропоткін. У своїй роботі “Сучасна наука і анархія”, яка побачила світ у 1913 році він пише: “Взагалі, чим далі ми просуваємося у нашій, буржуазній державницькій цивілізації, тим більше преса, перестаючи бути вираженням того, що називають громадською думкою, докладає усіх зусиль до того, щоб самій фабрикувати громадську думку найнечеснішими способами. Велика преса у всіх великих державах є вже нічим іншим, як двома або трьома синдикатами фінансових ділків, які формують потрібну їм, в інтересах їх підприємств, громадську думку. Великі газети належать їм, а все інше не рахується: їх можна купити майже за ніщо”.
Нижче у своїй праці видатний анархіст показує, як нагнітаючи в суспільстві, завдяки купленій пресі, істерію наближення масштабної війни, завзяті ділки “стрижуть купони”, наживаючись на підвищенні цін, викликаному ефектом чітко спланованої інформаційно-пропагандистської кампанії. Зокрема, він підкреслює залежність ціноутворення від таких акцій, оскільки “…проста близька можливість нової війни призводить у всіх наших промисловостях потрясіння і кризи, які зачіпають нас усіх. Ви, я, усі ми відчуваємо вплив їх у найменших подробицях життя. Хліб, який ми їмо, дрова, якими ми палимо, залізничний квиток, який ми купуємо, ціна кожної речі залежить від чуток про можливість війни в недалекому майбутньому, що розповсюджуються спекулянтами”.
Цей факт лише один із численних прикладів застосування спеціальних інформаційних компаній для забезпечення економічного зростання суб’єктів цієї діяльності. В наведеній історії таким суб’єктом виступала група представників фінансово-промислових кіл Англії. Але нерідко суб’єктом таких дій можуть виступати і значно дрібніші діячі – окремі фірми, організації чи підприємства.
Так, на поч. XX ст. фірма “Марконі” – виробник засобів радіозв’язку, намагаючись виграти конкурентну боротьбу з іншими фірмами за проникнення на російський ринок, вдалася до безсовісного підкупу газети “Новое время”. Отримавши певну суму грошей, газета взяла активну участь у кампанії з підтримки інтересів іноземних підприємців. Це так званий “білий” ПР, тобто подача великого обсягу виключно позитивної інформації щодо суб’єкта господарювання.
Прикладом “чорного” ПР, тобто інформаційної компанії із дискредитації, є епізод з конкурентної боротьби у США наприкінці XIX ст. між фірмою, очолюваною відомим винахідником і підприємцем Т. А. Едісоном і фірмою Дж. Вестінга стосовно будівництва електростанцій. Справа у тому, що Едісон, маючи монополію на будівництво електростанцій постійного струму, намагався запобігти конкуренції з боку будівника гідростанцій струму перемінного. Він розгорнув широку медіа-кампанію в газетах, намагаючись дискредитувати саму ідею використання трьохфазного перемінного струму як противного людській природі, моралі і Біблії, оскільки його застосовували для здійснення страт злочинців на електричному стільці.
На сьогодні медіа-кампанії застосовуються, як правило, у вигляді спеціальних інформаційних операцій (СІО). Такі операції дуже різняться за об’єктами спрямування і схемами здійснення, але за змістом і завданнями вони єдині й полягають у поширенні певним чином організованої інформації з метою вигідного психологічного впливу на дружню або ворожу аудиторію для досягнення тих чи інших переваг (воєнних, політичних, економічних).
Яскравим прикладом застосовування спеціальної інформаційної операції, спрямованої на підрив потенціалу держави-супротивника, шляхом розхитування, руйнування її економіки періоду “холодної війни” може бути операція США із дезінформації СРСР у сфері розробок космічної зброї, пов’язана з програмою “Стратегічної оборонної ініціативи” (COI). Дезінформаційні заходи були спрямовані на вище воєнно-політичне керівництво колишнього СРСР. Основними цілями дезінформації були:
– послаблення обороноздатності Радянського Союзу через підрив економіки;
– нав’язування керівництву СРСР думки про перевагу американської воєнної науки в галузі космічної зброї;
– змушування СРСР до витрат значних коштів на розробку нереальної програми.
Для реалізації дезінформаційної програми були сфальсифіковані експериментальні випробування. “10 червня 1984 р. експериментальна ракета-перехоплювач, яка була запущена американцями у рамках проекту COI з атолу Кваджалейя в Тихому океані, безшумно досягла висоти 150 кілометрів, буквально рознесла вщерть боєголовку міжконтинентальної балістичної ракети “Мінітмен”. Таке повідомлення мало викликати стрес і перегляд майже всієї стратегії Радянського Союзу, але завдяки використанню комплексних методів збору, перевірки та аналізу всієї отриманої інформації керівництво СРСР було проінформовано стосовно дійсного перебігу подій з цього приводу.
Слід підкреслити, що фахівці Сполучених Штатів під час подачі цієї інформації дотрималися майже всіх вимог до успішного впровадження дезінформації й навіть провели експериментальний запуск ракети, крім того, навіть американські конгресмени не були проінформовані про реальний задум цього проекту. Щоб забезпечити видимість успіху, випробування насправді сфальсифікували шляхом встановлення на ракеті-мішені радіомаяка. На ракеті-перехоплювачі встановили приймач. Влучення в ціль виглядало блискуче. Так що у Конгресу питань не виникло.
Для доказу неймовірності втілення такої ідеї в життя керівництво Радянського Союзу виділило значні кошти на наукові розробки в галузі космічної зброї та здійснило велику кількість заходів щодо перевірки факту запуску та перехоплення ракети. Дезінформація була виявлена, але той факт, що Союз був змушений відволікатися від розробок основних програм та виділити додаткові (й значні) кошти у відповідь на інформацію такого роду, вже підтверджував частковий успіх проведення дезінформаційної операції.
Механізм впровадження дезінформації базувався на практичній імітації успішного випробування і розгляді результатів експерименту в державних установах США для можливого витоку цієї інформації до розвідувальних служб (СРСР та дружніх з ним держав). Цікаво, що ЗМІ були використані як для підтвердження вірогідності “таємної інформації” для розвідувальних служб СРСР, так і для введення в оману власного уряду.
Речі до таких форм конкурентної боротьби належить і промислове шпигунство, яке здійснюється з широким застосуванням інформаційних технологій технічного характеру.
Навіть звичайна реклама ефективно використовується з метою недобросовісної конкуренції. Скажімо, у міжнародній організації із захисту прав споживача “Consumers International” дійшли висновку, що європейські фармацевтичні компанії витрачають удвічі більше коштів на маркетинг, чим на наукові дослідження. Оскільки на більшості світових ринків, за винятком США, пряма реклама рецептурних препаратів заборонена, то використовують обхідні шляхи: переконують потенціальних покупців у тому, що вони мають те чи інше захворювання, підкупляють лікарів, вводять оману щодо ефективності препаратів. Серед методів “реклами хвороб” – організація конференцій з окремих захворювань, спонсорська підтримка яких не афішується.
Взагалі в усієї сукупності дій, які характеризуються як прояви недобросовісної конкуренції, питому частку складають операції з інформацією. Наприклад, на міжнародному рівні до її проявів насамперед відносять:
– поширення неправдивих, неточних чи спотворених зведень, які здатні завдати збитків іншому господарюючому суб’єкту або зашкодити його діловій репутації;
– уведення споживачів в оману стосовно характеру, способу і місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару;
– некоректне порівняння господарюючим суб’єктом у процесі його рекламної діяльності товарів, які ним виробляються або реалізуються з товарами інших господарюючих суб’єктів;
– самовільне використання товарного знака, фірменого найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення товару іншого господарюючого суб’єкта;
– отримання, використання, розголошення науково-технічної, виробничої інформації, включаючи комерційну таємницю, без згоди ЇЇ власника.
Враховуючи зазначене, а також те, що Україна дедалі впевненіше починає торувати собі шлях на світовий ринок, можна, поза сумнівом, очікувати загроз такого характеру і, зокрема, проведення проти нашої держави спеціальних інформаційних операцій для усунення небажаного конкурента або, принаймні, ослаблення ЇЇ позицій. І це не безпідставні прогнози. Про те, що ситуація може розвиватися саме так, свідчать події останніх 10 років.
По-перше, шляхом широкої реклами імпортних товарів йде цілеспрямована кампанія дискредитації продукції вітчизняного виробництва, незважаючи на те, Що значна кількість виробів, особливо харчової промисловості, за своїми споживчими якостями не поступається зарубіжним, а в багатьох випадках і перевищує їх.
По-друге, у ряді гучних скандалів, пов’язаних з просуванням на міжнародний ринок продукції вітчизняного виробника, неважко відшукати як ознаки СІО, так і зацікавлених у їх здійсненні осіб.
Для прикладу наведемо декілька таких випадків. У випадку зі скандалом з українською пшеницею в Бразилії восени 2002 р. українську сторону звинуватили в поставках зараженого грибком зерна. Після проведення неодноразових експертиз і перевірок фахівці так і не знайшли підстав для обгрунтування висунутих претензій. Однак завдяки галасу, піднятому ЗМІ навколо ЦІЄЇ ситуації, постраждав імідж України як експортера хліба – ряд потенційних клієнтів відмовився від її послуг. Водночас зміцнили свої позиції на ринку зерна Аргентина і США.
Важливою сферою діяльності держави України на міжнародній арені є участь в операціях з торгівлі зброєю. Як стверджує Клізабет Скенс, експерт Стокгольмського міжнародного інституту вивчення проблем світу, на сьогодні військові затрати планети з урахуванням інфляції такі ж, як і в 1987 році – у пік “холодної війни”. Скориставшись цією тенденцією, Україна активно поставляє зброю до чужих армій. У 2005 році, заробивши на експорті зброї 650 млн дол., держава увійшла в першу десятку світових торговців зброєю.
Щоправда, утримати цю позицію вітчизняному оборонно-промисловому комплексу (ОПК) буде складно. Під приводом скорого вступу України в НАТО Росія витісняє українців зі свого ринку і відмовляється від кооперації з українською оборонкою. В результаті ряду вітчизняних промислових підприємств загрожує повна або часткова зупинка.
Успіх у цій чутливій сфері залежить від ряду чинників, до яких належать:
– поширення неправдивих, неточних чи спотворених зведень, які здатні завдати збитків іншому господарюючому суб’єкту або зашкодити його діловій репутації;
– спроможність активно протистояти спробам конкурентам витіснити або не допустити України до сегментів ринку зброї;
– забезпечення якості та конкурентоздатності озброєння та військової техніки на етапах розробки та виробництва;
– кваліфікація та спроможність менеджерів довести угоди на покупку зброї до завершення;
– відомості про характеристики та недоліки озброєння та військової техніки, які конкурують, а також про дії конкурентів то арсенал засобів контрпродуктивної боротьби;
– лобіювання державою свої інтересів на ринках зброї;
– вірогідність прогнозування розвитку подій під час просування контрактів;
– обгрунтованість планування, організації та забезпечення операцій з торгівлі зброєю.
Як бачимо, процес підготовки операцій з торгівлі зброєю у своїй аналітично-прогностичній частині з необхідністю має враховувати ризики негативних дій конкурентів, зокрема і шляхом застосування прийомів інформаційної війни.
Цілями інформаційної війни на світовому ринку озброєнь, перш за все, є:
– посилення свого політичного та економічного впливу на міжнародній арені та одночасне ослаблення впливу держав конкурентів;
– послаблення або повна нейтралізація окремих ініціатив у міжнародних організаціях з метою висування своєї країни для участі у великих і найприбутковіших міжнародних проектах;
– блокування підписання великих контрактів між країнами -” новачками” на ринку та переукладання угод на користь традиційних гравців світового ринку озброєнь та продукції подвійного призначення;
– контроль за економічним, політичним та оборонним розвитком країн, недопущення до елітного клубу законодавців мод у торгівлі зброєю, технологіями, спеціальними матеріалами та сировиною.
Для досягнення зазначених цілей використовуються такі основні методи:
– політичний тиск як на країну-експортера, так і на країну-імпортера;
– інформаційно-психологічний вплив на свідомість усіх людей – від звичайних громадян до глав держав;
– операції “чорного” ПР щодо конкурентів;
– звинувачення в корупції порушені міжнародних угод, санкцій, домовленостей;
– промисловий шпіонаж та офсетна розвідка;
– провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контракти;
– “недружнє поглинання” підприємств, які мають стратегічне оборонне значення підставними фірмами, корпораціями і приватними особами з метою “розпилення” виробництва та знищення не відновлюваних високих технологій; безкоштовна передача або субсидії у вигляді збройного імпорту з метою отримання прибутків від після продажного обслуговування.
Найбільш розповсюдженим методом конкурентної боротьби на міждержавному рівні є політичний тиск. Так, наприклад, у 90-х роках Україна мала підписати з Перу контракт на поставку великої партії озброєнь. Однак після погроз США заморозити американську допомогу на 1,5 млрд дол. Україна відкликала свій пакет пропозицій. У результаті Перу підписала аналогічний контракт з Білорусією.
Іншим прикладом інформаційних операцій можуть служити безпрецедентні операції “чорного ПР” проведені щодо України в період її становлення на світовому ринку озброєння.
У червні 1996 p. “Washington Times” опублікувала серію статей, присвячених таємним контрактам України з урядом Лівії у воєнно-технічній сфері. Газета, посилаючись на дані ЦРУ, стверджувала, що Президент України підписав указ про створення комітету з встановлення стратегічного партнерства з Лівією. Хоча українська сторона спростувала тоді усі обвинувачення, а керівництво США погодилося з її аргументами, але серія публікацій не пройшла непоміченою для американських законодавців. У вересні 1996 р. Конгрес США прийняв поправку до федерального закону про іноземну допомогу, яка могла пов’язати допомогу Україні з таємним співробітництвом України і Лівії. Згідно з цією поправкою, у випадку отримання незаперечних доказів такої співпраці Президент США був зобов’язаний подати до Конгресу подання про припинення економічної допомоги Україні.
Вже тоді спостерігачі зазначали, що реалізується широкомасштабна добре продумана інформаційна операція з дискредитації України напередодні пленарного засідання міжнародного форуму щодо режиму контролю над експортом звичайних озброєнь та товарів подвійного призначення. Метою серії публікацій у “Washington Times” була спроба в котрий раз витиснути Україну з цивілізованих ривків у рамках Вассенаарських домовленостей, а також створення політичної напруги між США та Україною.
У квітні 1998 р. “Washington Times” знов обвинуватила Україну в порушенні міжнародних санкцій на торгівлю зброєю і воєнною технікою, зокрема у поставках танків Т-62 і літаків АН-32 афганським талібам. На цей раз обвинувачення були зроблені саме напередодні приїзду в Київ держсекретаря США Мадлен Олбрайт, після якого Київ несподівано відмовився від Бушерського контракту, що передбачав участь української сторони у будівництві АБС в Ірані. Ця інформація також була спростована. Однак проблема полягала аж ніяк не у спростуванні інформації або своєчасності виправдань України. Вона скоріш за все в тому, що спроби підірвати вже сформований імідж країни-експортера перетворюється в добре відлагоджену систему інформаційної боротьби, в основі якої лежить використання СІО шаблонного характеру. Дійсно, тенденційні статті запускаються або перед відповідальними візитами, або під час підготовки та реалізації крупних контрактів з постачання озброєння та військової техніки.
Факти арештів в ряді країн протягом 2003-2004 років українських літаків “Руслан” експерти Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь однозначно розцінили як чітко сплановану акцію із дискредитації марки “Антонов”. На думку фахівців центру, “прямим поштовхом до арешту літака став підписаний раніше протокол про наміри 12 держав НАТО використовувати парк національної авіакомпанії “Авіалінії Антонова” для стратегічних перевезень військових контингентів, озброєнь і техніки країн Альянсу”.
Важлива деталь – перший арешт літака в Канаді відбувся влітку 2003 р. коли контракт з НАТО ще не було підписано. Можлива мета такої дискредитації – подати українську сторону як ненадійного партнера: “Чи варто використовувати літаки, які в будь-який момент можуть затримати в будь-якому аеропорту?” Таким чином, на думку фахівців центру, літаки марки “Антонов” намагалися витіснити з європейського ринку крупногабаритних авіаперевезень і зіпсувати стосунки України з НАТО.
На початку червня 2006 р. стався інцидент із затриманням українського вантажного судна в турецькому порту Деріндже на підставі начебто виявленої контрабанди зброї, який міністр оборони розцінив не інакше як ПР-акцію, спрямовану проти вітчизняного збройного бізнесу.
Слідом за цим через декілька тижнів міністр оборони Російської Федерації С. Іванов заявив, що має дані про поставку 12 крилатих ракет великої дальності в Китай і Іран однією з українських фірм. За словами С. Іванова, Україна ще у 2000-2001 роках грубо порушила режим з контролю над ракетними технологіями, учасником якого є сама. Своє звинувачення Іванов збудував на гучній “ракетній” справі, яку Служба безпеки України розслідувала у 2004 році. Тоді її працівникам вдалося припинити діяльність міжнародної злочинної групи торговців зброєю, які працювали на території України. До неї входили громадяни Російської Федерації, України і Австралії. Верховодив у групі російський бізнесмен і саме йому приписували контракт з 6 крилатих ракет Китаю і 12 – Ірану.
Водночас неодноразові ретельні розслідування, проведені як компетентними відомствами України, так і спеціальними групами експертів ООН, підтверджували безпідставність та бездоказовість таких заяв Очевидно, що така інформація створюється “на замовлення” і е проявом недобросовісної діяльності конкурентів України на світовому ринку озброєнь. Можливості ж України в поширенні якісної об’єктивної інформації обмежуються її слабкими позиціями в світовому інформаційному просторі.
Хоча заради справедливості зазначимо: іноді акції чорного ПР можуть мати і зворотній ефект. Немає ж сумніву в тому, що найбільш резонансним був так званий “кольчужний” скандал, коли Україну І звинуватили у нелегальному продажу Іраку комплексу пасивної радіоелектронної розвідки “Кольчуга”, завдяки якій нібито був збитий американський літак-невидимка. Піднятий навколо цієї інформації галас послугував рекламою українських військово-технічних виробів, піднявши тим самим імідж українського військово-промислового комплексу.
Проведення таких інформаційних операцій, як провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контракти, також може приносити досить непогані дивіденди третій стороні. Поки ведеться внутрішня конкурентна боротьба за вигідні контракти серед підприємств однієї країни чи навіть поміж дочірніми підприємствами держкомпаній, інша країна своєчасно просуває свій товар, який найчастіше є менш якісним та дешевим.
Як приклад можна навести медіа-війну в 2001 році між Укрспецекспортом і заводом ім. Малишева, що розгорілася через контракт з йорданською фірмою “Defence Project” на поставку партії бронетранспортерів і винесла чимало “сміття з хати”, давши привід конкурентам для дискредитації українського озброєння і військової техніки. Не поділивши смішну щодо масштабів міжнародних угод у сфері експорту озброєнь суму, учасники конфлікту опублікували документи, зміст яких становить комерційну таємницю.
Спрямований негативний інформаційний вплив на Україну та її суб’єктів особливо в результаті проведення СІО може призвести до втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру. Запізнення із проведенням державою відповідних контрзаходів призводить до погіршення репутації України та її економічних суб’єктів, до фінансових втрат у зовнішньоекономічній діяльності. Цьому значною мірою сприяє той факт, що міжнародний імідж України формується переважно зарубіжними ЗМІ, які діють в інтересах інших держав або економічних конкурентів України.
Історичний досвід також свідчить, що небезпека порушення економічної стабільності в результаті проведення СІО, може виходити не лише з боку іншого економічного конкурента, а й від суб’єктів інших сфер діяльності, таких як різноманітні політичні радикальні угруповання чи терористичні організації. Як приклад можна навести виписку з бойової диспозиції “Союзу національних терористів” (CHT), створеного в 1927 році на базі білоемігрантського Російського визвольного військового союзу, який боровся за визволення Росії від більшовицького панування. “Після перших ударів по живих цілях центр ваги має бути перенесений на промисловість, транспорт, склади, порти і елеватори, щоб зірвати експорт хліба і тим підірвати базу радянської валюти… Після перших же виступів необхідно широко опублікувати і розіслати усім хлібним біржам і крупним хлібно-фуражним фірмам повідомлення CHT, в якому їм повідомляється, що всі члени CHT, які знаходяться в Росії, не тільки будуть здавати радянським зсипним пунктам і елеваторам свій хліб отруєним, але отруюватимуть і хліб, який здаватимуть інші. … навіть часткове отруєння 3 4 пароплавів, завантажених радянським хлібом, незалежно від того, де це буде зроблено, утримає всі солідні фірми від купівлі радянського хліба… Те ж саме можна буде зробити з іншими радянськими експортними харчовими продуктами, наприклад, з сибірським маслом. Внаслідок введення своїх людей у вантажники, портові й митні службовці, це буде зробити неважко. Цим завдано було б радам удару, майже рівнозначного блокаді”.
Як бачимо, у цьому випадку, хоча і йде мова про реальне завдання шкоди (отруєння хліба), але найбільший ефект від таких дій очікується завдяки проведенню інформаційної операції (розсилка погроз відповідним об’єктам), тобто теж маємо спеціальну інформаційну операцію, хоч і з використанням реальних деструктивних акцій. На нашу думку, є достатньо підстав розглядати терористичний акт як один із варіантів СІО, оскільки тероризм є не просто деструктивною діяльністю. Головна зброя тероризму – це його медіатехнологія, призначена для створення якнайширшого громадського резонансу.
Зрозуміло, що теракт, вчинений з використанням вибухівки, горючих чи отруйних речовин, може призвести до руйнації певного об’єкта чи навіть декількох і тим самим завдати відчутних матеріальних збитків. Яскравий приклад масштабності утрат від терористичних актів дають події 11 вересня 2001 р. в Америці. Рудольф Джуліані, що був тоді мером Нью-Йорка, вважає, що первісний збиток міста склав у сумі близько 60 млрд дол. З роками ця цифра може зрости до декількох трильйонів доларів. Відновлення ж зруйнованої частини будинку Пентагону у Вашингтоні обійдеться в 800 млн дол.
Але не це головне. Крім прямого економічного збитку, тероризм здійснює опосередкований негативний вплив на світовий економічний процес, економіку окремих країн і регіонів, на окремі сектори економіки цілих країн.
На думку відомого економіста Бенджамена Зичера, найбільший збиток тероризм завдає, не ушкоджуючи або знищуючи майно, а створюючи атмосферу страху і непевності.
Той факт, що результати терористичної діяльності можуть суттєво впливати на курс цінних паперів біржі, стимулювати попит на певні товари, послуги або навпаки викликати його падіння, врешті-решт становити загрозу розвитку економіки в регіоні, країні, не міг не зацікавити (і події останніх років цьому яскраве підтвердження) лідерів світового бізнесу, особливо представників потужних транснаціональних корпорацій, які в терористах вбачають перш за все ефективний засіб забезпечення своїх інтересів, зокрема в конкурентній боротьбі.
Дії ісламістів обійшлися економіці Алжиру в 16 млрд дол. У1996-2001 роках, після того як палестинські терористи провели серію терактів у Кенії, країна зіткнулася з такою проблемою, як відтік іноземних туристів. До речі, Кенія заробляла на туристах близько 500 млн у рік. А після терактів збитки тур індустрії складали 1 млн на добу. Аналогічні процеси були відзначені в Індонезії після теракту на острові Балі.
У 2000 році Єгипет відвідало понад 5 млн туристів, Йорданію – 1,4 млн, Ізраїль – 2 млн, Туніс – 5 млн, ОАЕ – 3,5 млн туристів. Наслідки теракту 11 вересня 2001 р. для туризму цих країн неважко було передбачити. їхня економіка недорахувалася мільйонів і мільйонів доларів, кількість зайнятих в інфраструктурі туризму скоротилося, чисельність безробітних зросла. Були закладені основи для розширення тероросередовища в цих країнах.
Мабуть, справедливим є твердження, що саме активність баскських терористичних угруповань служить причиною того, що Країна басків залишається економічно найменш розвинутою областю Іспанії. Показники економічного росту в ній на 10 % нижчі, ніж у середньому по Іспанії. У Колумбії, де активно діють декілька терористичних угруповань, іноземні інвестиції стали рідкістю, а рівень життя населення на 45 % нижчий, ніж у середньому по Латинської Америці. V Ізраїлі в 2000-2002 роках від рук терористів загинули 606 осіб і приблизно 4,5 тис. поранені. Від повсякденних атак арабів постраждав насамперед туризм. За підрахунками банку Ізраїлю, за останні роки терористи завдали країні збиток у розмірі 4 % ВНП.
Тероризм сам перетворився в прибутковий бізнес – бізнес на крові тих нещасних, які гинуть у результаті проведених терактів. “Створена Усамою бен Ладеном терористична мережа складається не тільки зі збройних екстремістів: у нього е декілька хитрих і проникливих фінансових радників”, – заявив в інтерв’ю Рейтер Стивен Емерсон, керівник Антитерористичного інституту у Вашингтоні.
За інформацією агентства ” Bloomberg”, за кілька днів до терористичних актів різко підскочили обсяги торгів акціями корпорацій UAL і AMR, що володіють авіаційними компаніями ” United Airlines” і “American Airlines”. Літаки саме цих компаній терористи використовували під час проведення терактів у Нью-Йорку і Вашингтоні. Причому обсяги торгів у 12-25 разів перевищували звичайний рівень.
Хтось намагався в терміновому порядку позбутися від акцій на той момент досить прибуткових фірм. Як відомо, такі ф’ючерсні продажі в розрахунку на зниження курсу акцій (snort selling) біржові спекулянти здійснюють тоді, коли ставлять на зниження в майбутньому ціни. За оцінками західних фахівців, цей “хтось” за пару днів до теракту на короткострокових продажах цінних паперів американських авіакомпаній тільки на нью-йоркській і чікагській фондових біржах “заробив” більш 30 млн дол.
Франкфуртська фондова біржа вивчила хід торгів акціями, опционами і фьючерсами незадовго до 11 вересня 2001 р. Наприклад, активність торгів акціями страхової компанії “Munich Re” 6 і 7 вересня виросла майже вдвічі порівняно із середнім рівнем за останні півроку. Про подібні незвичайні продажі на фондових біржах заявили власті Франції й Швейцарії, де за два-три дні до атаки відбулися масові короткострокові продажі акцій страхових компаній. Аналогічні заходи були початі на токійській фондовій біржі Й на фондовій біржі Осаки. Про значний вплив тероризму на бізнес свідчить і те, що приватні компанії усе частіше у своїх маркетингових розрахунках окремо розглядають терористичні ризики.
Ефективна протидія зовнішнім і внутрішнім загрозам національній безпеці в економічній сфері значною мірою залежить від наявності в Україні загальнодержавної системи інформаційної безпеки, яка передбачає розробку і впровадження комплексу правових, організаційних та інженерно-технічних заходів.
Література до розділу 6
1. Виргинский В. С, Хотеенков В. Ф. Очерки истории науки и техники, 1870 – 1917 гг. – М., 1998. – С. 47.
2. Вишневецкий Л. М., Иванов В. И., Левин Л. Г. Формула приоритета. – Л., 1990. – С. 150.
3. Головач /. Проблеми недобросовісної конкуренції: зарубіжний та вітчизняний досвід // Економіка, фінанси, право. 1998. – № 4. – С. 40.
4. Гук О. Марку “Антонов” стараются дискредитировать // Сегодня. -2003.-19июл. – С. 2.
5. Европейских фармацевтов обвиняют в рекламе болезней // Газета по-киевски. – 2006. – 27 июн. – С. 8.
6.КолпакидиА. И., Прохоров Д. П. КГБ: спецоперации советской разведки. – М., 2000. – С. 15-16.
7. Крапивенко Д. Убить дракона // Контракты. – 2006. – 2 окт, – С. 68-71.
8. Кропоткин П. А. Хлеб и воля. – М., 1990. – С. 510, 512.
9. Кулагін К. К., Судаков О. Г. Методи інформаційної війни в конкурентній боротьбі на світовому ринку озброєнь // 36. наук. пр. Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2005. – № 1. – С. 77-81.
10. Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних: Навчальний посібник / Дзюба М. Т., Жарков Я. М., Ольховой І. О., Онищук М. І. – К., 2006. – С. 224-225.
11. ПасховерА. Война на экспорт // Кореспондент. – 2006. – 18 февр. – С. 28-29.
12. Россия “колется” ракетами // Газета по-киевски. – 2006. – 1 июл. – С. 5.
13. Рубель К. “Черный” РК и безопасность органов безопасности // Неизвестная разведка. Факты. События. Люди. – 2006. – № 1-2. – С. 10.
14. Терроризм сдерживает экономическое развитие стран // Вечер, ние вести. – 2003. – 17 июл. – С. 3 (з посиланням на “Washington Profile”).
15. Требин М. П. Терроризм в XXI веке. – Минск, 2003. – С. 90-04
16. Честные обычая // Бизнес. – 2003. – № 52(571). – С. 131-182.
17. Юрлов Ф. Социальные издержки глобализации // Социс – 2001 –
(2 votes, average: 5,00 out of 5)