Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – Г. Виконавчі суб’єкти
В.1. Адміністративний департамент Уряду
(АДУ) Директор АДУ курує від імені уряду силові відомства РФ: забезпечує своєчасне проходження документів, контроль виконання розпоряджень, дотримання режиму секретності тощо. Аналог Відділу адміністративних органів при ЦК КПРС.
В.2. Комісія Уряду РФ з військово-промислових питань
Займається військово-промисловими проблемами, здійснює організаційно-управлінські функції в цій галузі. Зокрема, забезпечує функціонування відповідних режимів захисту і безпеки державної, службової і комерційної таємниць, корпоративної та іншої конфіденційної інформації; здійснює контроль за безумовним дотриманням і виконанням відповідних державних приписів нормативних актів усіма урядовими та недержавними структурами, залученими до процесу вирішення військово-промислових питань; організовує вивчення, оцінку і аналіз ефективності існуючого державного механізму реалізації політики у визначеній галузі, виявлення і усунення недоліків у системі забезпечення відповідних режимів безпеки; шукає шляхи вдосконалення, розглядає пропозиції, дає їм експертну оцінку і подає уряду проекти відповідних нормативних актів, які регламентують здійснення необхідних заходів, на затвердження.
Г. Виконавчі суб’єкти
Г.1. Служба зовнішньої розвідки (СЗР).
Статус і структура СЗР визначені Законом РФ “Про зовнішню розвідку” від 8 липня 1992 р. і Положенням про СЗР, затвердженим Президентом РФ. СЗР визначається правонаступницею Першого головного управління (ПГУ) КДБ СРСР.
СЗР є складовою частиною силового компоненту державного забезпечення безпеки РФ і покликана захищати безпеку особистості, суспільства і держави від зовнішніх загроз з використанням визначених чинним федеральним законом методів і засобів. Один із основних напрямів її розвідувальної діяльності – сфера інформаційної безпеки держави.
Так, зокрема, розвідувальна діяльність СЗР РФ здійснюється шляхом:
– агентурно-оперативного добування, легального і нелегального придбання та збору інформаційних даних та інформації, їх інформаційно-аналітичної обробки; підготовки на їх основі для визначених законом РФ замовників розвідувальних даних і розвідувальних оцінок, в тому числі й прогностичних, щодо дій, подій, процесів, явищ, видатних осіб, простак і перспективи реалізації життєво важливих національних інтересів Російської Федерації, реальних і потенційних можливостей, дій, планів і намірів іноземних держав, організацій і приватних осіб (далі – розвідувально-інформаційна діяльність);
– здійснення оперативних заходів щодо надання сприяння в реалізації політики, здійснюваної державою в інтересах забезпечення безпеки Російської Федерації.
Необхідність здійснення розвідувальної діяльності визначають у межах своїх повноважень Президент Російської Федерації і Федеральні Збори, керуючись неможливістю або недоцільністю забезпечення безпеки і захисту національних інтересів Російської Федерації іншими способами.
Структура СЗР:
А) керівництво; Директор, Перший заступник, сім заступників директора;
Б) департаменти: 1) аналізу та інформації; 2) кадрів; 3) зовнішньої контррозвідки; 4) оперативної техніки; 5) економічної розвідки; 6) комп’ютерний та інформаційний департамент;
В) допоміжні структури: 1) група спеціального призначення “Заслон”; 2) Рада ветеранів; 3) юридичний відділ; 4) прес-секретар директора; 5) секретаріат: а) група консультантів; б) керівник групи консультантів; в) старший консультант директора; г) бюро у зв’язках із громадськістю і зв’язках із пресою; г) Академія СЗР, правонаступник так званої “101-ої школи”.
Г.2. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил (ГРУ).
Начальник ГРУ ГШ ЗС РФ підпорядковується лише начальнику Генерального штабу та Міністру оборони РФ. Він не має прямого зв’язку з політичним керівництвом держави. На відміну від директора СЗР, якого Президент РФ приймає щотижня по понеділках, начальник військової розвідки не має “своєї години” – і суворо закріпленого в розпорядку дня і часу для доповіді Президенту держави. Існуюча система “розмітки”, тобто одержання високим начальством розвідувальної інформації та аналізів позбавляє політиків можливості прямого виходу на ГРУ.
Структура ГРУ ГШ РФ складена за зразком структури ГРУ часів СРСР:
1. Перше головне управління (агентурна розвідка) має п’ять управлінь, які відповідають за свій набір європейських держав; кожне управління має регіональні секції по країнах.
2. Друге управління (фронтова розвідка).
3. Трете управління (країни Азії).
4. Четверте управління (країни Африки і Середнього Сходу).
5. П’яте управління оперативно-тактичної розвідки (розвідка з позиції військових об’єктів). Цьому управлінню підпорядковані всі армійські підрозділи розвідки. Військово-морська розвідка підпорядкована Другому управлінню Штабу ВМФ, який, у свою чергу” підпорядкований П’ятому управлінню ГРУ. Управління – координаційний центр для тисяч розвідувальних структур в армії (від розвідувальних управлінь округів до особових відділів частин). Технічні служби: вузли зв’язку і шифрувальна служба, обчислювальний центр, спеціальний архів, служба матеріально-технічного і фінансового забезпечення, Управління планування і контролю, а також Управління кадрів. V складі Управління існує також напрямок спеціальної розвідки, який курує спецназ.
6. Шосте управління (електронна і радіотехнічна розвідка) включає Центр космічної розвідки, так званий “об’єкт ДО-500”.Офіційним посередником ГРУ по торгівлі космічними супутниками є Совінформ супутник. У складі зазначеного Управління знаходяться підрозділи особового призначення “ОСНАЗ”.
7. Сьоме управління (за підрозділами держав НАТО) має шість територіальних управлінь.
8. Восьме управління (робота зі спеціально виділеними країнами).
9. Дев’яте управління (військові технології).
10. Десяте управління (військова економіка, військове виробництво і продаж військової продукції, економічна безпека).
11. Одинадцяте управління (у стратегічних ядерних силах).
12. Дванадцяте управління.
13. Перший (самостійний) відділ ГРУ (виробництво документів прикриття).
14. Восьмий (самостійний) відділ ГРУ (безпека внутрішніх комунікацій ГРУ).
15. Архівний відділ ГРУ.
Війська спеціального призначення (спецназ) становлять еліту армії, помітно перевершуючи за рівнем підготовки та озброєння ВДВ і прикордонні частини. Бригади спецназу – це кузня кадрів розвідки: кандидат у слухачі ВДА зобов’язаний мати звання не нижче капітана і 5-7 років відслужити у спецназі.
Допоміжні підрозділи; а) адміністративно-технічне управління; б) фінансове управління; в) оперативно-технічне управління; г) де-шифрувальна служба; Військово-дипломатична академія і два НДІ.
Г. З. Військово-топографічне управління Генерального штабу ЗСРФ.
У Росії існує дві структури, які оперують угрупованням супутників фоторозвідки. Обидві входять до структури Генерального штабу ЗС – Головне розвідувальне управління (центр космічної розвідки) і Військово-топографічне управління. Спеціальна посередницька комерційна структура “Совінформспутник” торгує супутниковими знімками, пропонує фотографії, зроблені супутником “Комета” (ТКК “Космос”). Зазначений клас супутників розроблявся і функціонує в інтересах Військово-топографічного управління ГШ ЗС Росії. Саме з такого супутника були зроблені фотографії секретної американської військової бази “Зона 51”, які викликали скандал. За чутками, тієї самої бази, на якій нібито з 40-років XX ст. американський уряд ховає рештки прибульців з космосу.
Наявність сил, засобів і матеріалів, зйомки місцевості дозволяють ВТУ обновляти карти раз у 10-15 років. Щорічне “старіння” карти масштабу 1:50 000 (основної карти командира в тактичній ланці) становить до 3 %, невідповідність її місцевості за 10-15 років може сягати 40 %. Як засвідчив досвід чеченської кампанії, такі карти викликають цілком обгрунтовані претензії штабів і військ до їхньої якості. За оцінками ВТУ, для задоволення вимог військ до змісту топографічних карт останні необхідно обновляти в суворо визначений термін: на малообжиті райони – з періодичністю в 8-10 років, на обжиті та розвинені в промисловому відношенні райони – у 3-5 років.
Г.4. Анти терористичний центр (АТЦ) країн-учасниць СНД
Був утворений 20 червня 2000 р. для координації діяльності спецслужб країн СНД. Радою глав держав СНД у Мінську 1 грудня 2000 р. було затверджено “Положення про АТЦ”, яким встановлена кількість співробітників, а також фінансове забезпечення діяльності центру. Відповідно до структури, затвердженої Радою глав держав-учасників СНД, вона складається з 60 осіб, з них зарезервовано за Радою оборони (РО) РБ – 45 одиниць, Радою міністрів внутрішніх справ (МВС) РБ – 5, Рада міністрів оборони (РМО) РБ – 5, Рада командуючих прикордонними військами (РКПВ) РБ – 5.
АТЦ значно залежить від Москви і фінансово: у 2001 році було прийняте рішення про те, що Росія буде фінансувати діяльність Центру на 50 %, інші кошти рівномірно розподілятимуться між країнами СНД.
Відносини між учасниками АТЦ розвиваються непросто. Очевидна підконтрольність АТЦ російській ФСБ викликає протиріччя з тими державами, які сприйняли участь у проекті не як технологічне, а як політичне питання.
Структура АТЦ СНД. Статус керівника АТЦ за штатним положенням прирівнюється до Першого заступника керівника органу безпеки тієї держави, на території якого перебуває штаб-квартира АТЦ. Вів призначається терміном на три роки з можливістю подальшого продовження цього строку.
У керівника три заступники: відповідно від Ради міністрів внутрішніх справ, Ради міністрів оборони і Ради командуючих прикордонними військами країн-учасниць СНД. При цьому керівник Центру, його перший заступник і заступники не є громадянами однієї держави. Спецслужби держав Співдружності направляють в АТЦ своїх повноважних представників, які утримуються на матеріальному забезпеченні за місцем основної служби.
У складі АТЦ діють такі підрозділи:
* Координаційно-оперативний відділ – займається забезпеченням взаємодії компетентних органів держав-учасників СНД у боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму. До його завдань входить сприяння в підготовці та проведенні спільних антитерористичних заходів і комплексних операцій за профілем Центру. Це стосується, зокрема, й розшуку осіб, які скоїли злочини, що підпадають під статті “тероризм” і “бандитизм”, які переховуються від кримінального переслідування та виконання судового вироку.
* Відділ ситуаційного аналізу” моніторингу, загроз і підготовки проектів рішень. До його функцій входить розробка пропозицій Раді глав держав СНД та іншим органам Співдружності про напрямки розвитку співробітництва у боротьбі з міжнародним тероризмом. Відділ аналізує інформацію, що надходить, про стан, динаміку і тенденції прояву міжнародного тероризму та екстремізму не тільки в межах Співдружності, айв інших державах. На основі зібраної інформації формується об’єднаний банк даних, у якому містяться відомості про терористичні організації, їхніх лідерів і членів, а також структури ти осіб, які надають їм підтримку. За запитами ця інформація направляється зацікавленим міністерствам і відомствам держав-учасниць СНД.
O Відділення Антитерористичного центру СНД у Центральноазіатському регіоні зі штаб-квартирою в Бішкеку.
* Науково-консультативна рада АТЦ – керівник – представник ФСБ. Рішення про створення науково-консультативної ради (НКС АТЦ) при АТЦ СНД було прийняте на 12 засіданні СОРБ у червні 2002 р., на якому також було затверджене Положення про НКС, а в листопаді того ж року в Москві було проведене його перше засідання.
Кожного місяця в органи безпеки і спецслужби СНД надсилаються аналітичні довідки – про стан і тенденції розвитку оперативної обстановки, що складається під впливом діяльності міжнародних терористичних організацій.
Література до розділу 4
1. Bernhard А Kroener: Die Kultur des Krieges weist in die Vergangenheit. In: Die Welt. – 10.04.1992. – S. 15.
2. Бжезинский 3. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы) / Пер. О. Ю. Уральской. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 223 с.
3. Bzezinski Z. Out of Control: Global Turmoil on the Eve of Twenty-first Century. – N. Y. – 1993. – P. X. (3. Бжезинський. Поза контролем. Нью-Йорк, 1993).
4. Волкогонов Д. А. Психологическая война: Подрывные действия империализма в области общественного сознания. – 2-е изд., доп. – М.: Воениздат, 1984. – 320 с.
5. Гаращук П. Г. Трв виміри розвідки: минуле, сучасне майбутнє // Політика і час. -1998. – № 4. – С. 51-52.
6. Heinz Brill. Deutschlands geostrategische Lage und Wehrstruktur (1949-1999). In: OMZ, 4/1999. – S. 419.
7. Герасименко В. А. Основы информационной грамоты. – М., 1996.
8. Грищенко Т. Геостратегія постбіполярності (сучасні американські концепції та У країна) // Політична думка. -1997. -№ 1.-С. 112-129.
9. Цугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее Росии: Учебное пособие по геополитике. Кафедра Стратегии Военной Академии Генерального Штаба РФ, Центр специальных метастратеги-ческих исследований, “Арктогея”. – М., 1997. – С. 5-47.
10. Giovanni Arrighi. Hegemony Unravelling – IP // New Left Review. – 33. – May-June. – 2005. Джованни Арриджи. Утрата гегемонии / Пер. с ант. А. Смирнова. 01/02/2007. – \n Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт. .
11. Зарубежное военное обозрение. Рубрика: иностранная военная хроника. – 2000. – № 4. – С. 56.
12. Звіт про світовий розвиток. Важке завдання розвитку. – К.: Абрис, 1994.-253 с.
13. Игнатов А. Стратегія “глобализационного лидерства” для Росії // Независимая газета. – 2000. – 7 вер.
14. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 1. Гносеологічні корені та антологія проблеми, доктринальний підхід Сполучених Штатів Америки) // Юридичний журнал. – 2007. – № 5.
15. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 10. Розділ 2. Особливості геополітичних, геоекономічних, геостратегічних, геоінформаційних чинників впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічної боротьби Росії (американські оцінки російського чинника) // Юридичний журнал. – 2008. – .N”. 7-8.
16. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 10. Розділ 2. Особливості чинників впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічної боротьби Росії (німецькі та французькі оцінки російського чинника) // Юридичний журнал. -2008. – № 10.
17. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 10). Теоретико-правові аспекти концептуального підходу Російської Федерації до визначення геостратегії та тактики її реалізації у сфері глобального і регіонального інформаційно-психологічного протиборства // Юридичний журнал. – 2008. – Л$ 5.
18. Кузъменко А. М. Інформаційно-психологічна війна ТНК проти держави: політико-правовий і безпекознавчий аспекти статусу “суверена” – генерального суб’єкта міжнародного публічного права // Юридичний журнал. – 2009. – Ks 2.
19. Кузъменко А. М. Розвідувальна діяльність як особливий вид політичної практики латентних структур // Діалог цивілізацій: 36. наук.-пр. Четвертої всесвітньої конференції (3 червня 2005 p.). – К.: МАУП, 2006. – С. 56-72.
20. Кузъменко А. М. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал. – 2006. – № 3.
21. Кузъменко А. М. Розвідувальна діяльність як явище сучасних міжнародних відносин // Юридичний журнал. – 2006. -№ 2.
22. Кузъменко А. М. Щодо визначення концепції інформаційної війни. 36. доп. Міжнародної конференції “Міжнародні науково-громадські слухання проблемних питаннях національної безпеки України” (26 березня 2008 р., м. Київ). – К.: Центр воєнної політики та політики безпеки, 2008. – С. 43-44.
23. Манойло А В., Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государственная инфюрмационная политика в условиях информационно-психологической войны: – 2-е изд., стереотип. – М.: Горячая линия. Телеком, 2006. – 541 с.
24. Петрик В. М., Кузъменко А. М., Остроухое В. В. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник / За ред. В. В. Остроухова. – К.: Росава, 2007. – 495 с
25. Петрик В. М., Осторухов В. B. Штоквиш А. А. Информационно-психологическая безопасность в эпоху гобализации: Учебное пособие / Под ред. В. В. Остроухова. – К., 2008. – 544 с.
26. Семенов В. А. Этногеополитические аспекты безопасности. Диссертация на получение ученой ступени доктора наук РАГС, 2000.
27. Спеціальні служби іноземних держав.
28 Schmidt-Eenboom, Erich. Nachrichtendienste in Nordamerika, Kuropa und Japan Länderportrats und Analysen Weilheim. – STOPPEL – Verlag 1995. – S. 3-70.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)