Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 2.4. Інформаційно-психологічне протиборство у роки “холодної війни” (1946-1991)

2.4.1. Психологічні операції США у війнах і збройних конфліктах (1946-1991)

Найбільш масштабний в історії комплекс заходів ШВ був здійснений за часів “холодної війни”. Як писав у 1946 р. один із “архітекторів” американської зовнішньої політики, директор ЦРУ (1953-1961) А. Ф. Даллес, “людський мозок, свідомість людей здатні змінюватися. Посіявши хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на облудні та змусимо їх вірити у фальшиві цінності. Як? Ми знайдемо своїх однодумців, союзників у самій Росії, Україні, Білорусії, Прибалтиці, Закавказзі, Середній Азії і далі – скрізь”.

Досвід психологічних операцій (ПсО), набутий США під час Другої світової війни, був використаний для ШВ на війська та населення противника в локальних війнах і збройних конфліктах. При цьому велика увага приділялася питанням підвищення готовності сил і засобів ПсО, удосконаленню їх організаційно-штатної структури і тактики дій, підвищенню рівня технічної оснащеності. На підставі прийнятого у 1947 році “Закону про національну безпеку” 15 вересня 1948 р. була створена служба помічника міністра оборони для інформування громадськості.

У 1949 році була прийнята настанова FМ-33-5 “Ведення операцій психологічної війни”. У цьому документі зазначалося, що найважливішим засобом ведення ПсО є пропаганда – як система заходів з поширення політичної інформації. Там само наводилася її класифікація за джерелом (“біла”, “сіра,” і “чорна”) і змістом (політична і воєнна).

До початку війни у Кореї, у червні 1950 р., єдиним оперативним підрозділом ПсВ у СВ США був загін тактичної інформації, створений у 1947 р. у Форт-Райлі (штат Канзас). Восени 1950 р. загін був перетворений на 1-шу роту гучномовлення та видання листівок, направлену до Кореї, де як підрозділ тактичної пропаганди 8-ї армії вона перебувала до кінця війни.

Перші випробування нових концепцій і поглядів на ведення психологічної війни пройшли під час війни у Кореї (1950-1953), де американцям довелося долати не тільки рішучий збройний, а й активний ідеологічний опір. На стратегічному рівні психологічне забезпечення застосування військ (сил) велося з метою приховати справжні причини розв’язання війни: вторгнення прикривалось необхідністю вжити заходів у відповідь на “агресивні дії” з боку Північної Кореї. Крім того, насаджувалась думка, що дії американських збройних сил – це легітимна оборонна операція під егідою Організації Об’єднаних Націй.

Для ведення психологічної війни у Кореї були переформовані апарат і структура відповідних підрозділів. При відділі психологічної війни штабу збройних сил США на Далекому Сході була створена група радіомовлення і видання листівок, яка мала у складі штаб і три. роти – штабну, репродукції і радіомовлення, завданням яких було вирішення стратегічних завдань. Для вирішення тактичних завдань була сформована рота гучномовних станцій і видання листівок. Крім того, восени 1950 р. зі Сполучених Штатів до Кореї був перекинутий тактичний загін.

Як свідчать матеріали і публікації з цієї проблематики, основними формами ведення психологічної війни в Кореї були друкована пропаганда, усне мовлення і радіопропаганда. Меншою мірою використовувалася наочна агітація. 1-ша група радіомовлення і видання листівок щотижня випускала в середньому 20 млн листівок, а 1-ша рота гучномовних установок і видання листівок 8-ї армії – 3,5 млн. Тільки за перші три дні бойових дій американська сторона розповсюдила 100 млн примірників.

Радіопропаганда велася як мобільними військовими радіостанціями, так і через цивільні передавачі. З цією метою використовувалося 19 радіостанцій у містах Сеул, Тегу, Пусан, Токіо. Програми радіомовлення займали більше двох годин на добу. Усна пропаганда здійснювалася за допомогою гучномовців, які монтували на різноманітних бойових машинах, у тому числі на танках.

Війна у Кореї стала поштовхом для формування нової організації апарату психологічної війни США. Вперше до складу штатних сил і засобів американських ПсО були введені підрозділи, призначені для ведення стратегічної пропаганди.

Відповідно до затвердженої структури, при відділі психологічної війни штабу ЗС США на Далекому Сході у липні 1951 р. у Форт-Райлі була створена 1-ша група радіомовлення та видання листівок, яка була призначена для ведення повномасштабної стратегічної пропаганди в інтересах безпосередньої підтримки воєнних операцій. Ця пропаганда ставила за мету вирішення довгострокових завдань та була спрямована на особовий склад противника і населення в окупованих ним районах. Технічні можливості 1-ї групи радіомовлення та видання листівок дозволяли випускати газети та листівки, оперативно здійснювати маневр засобами і нарощувати можливості радіомовлення. Група мала мережу радіостанцій, відомих під назвою “Голос об’єднаних націй”, а також можливість випускати майже 200 млн листівок на тиждень, які розповсюджувалися авіацією та спеціально призначеними для цього артилерійськими засобами.

Надалі в міністерстві оборони був створений координаційний комітет психологічної війни, який працював у тісній взаємодії з комітетом начальників штабів. Він пов’язував усі психологічні акції з воєнними заходами, а також узгоджував психологічні акції ВПС, ВМС і сухопутних військ.

У підлеглих міністерству оборони видах збройних сил – ВПС, ВМС і СВ – були створені власні органи, призначені для ведення психологічної війни, зокрема для здійснення військової розвідки; політико-ідеологічної, моральної та психологічної обробки цивільного населення і населення окупованих районів; політико-ідеологічної, моральної і психологічної обробки солдат, сержантів і офіцерів ЗС США; здійснення диверсій та актів саботажу.

У 1953 році була створена і направлена в Корею рота для ведення роз’яснювальної роботи серед населення, яка поклала початок формуванню служби ЗС США по роботі з цивільним населенням.

Завдання розвідувальних органів ЗС США з ведення психологічної війни полягали у визначенні об’єктів пропаганди, вербуванні агентів у збройних силах противника, зборі за їх допомогою розвідувальної інформації, розповсюдженні чуток тощо. Під час виконання цих завдань розвідувальні органи працювали у тісній взаємодії з управлінням психологічної війни. Аналогічним чином взаємодія здійснювалась у дивізіях і корпусах.

Практика використання підрозділів як стратегічної, так і тактичної пропаганди продемонструвала можливості ПсВ, що стало причиною створення у 1952 році Центру психологічної війни. У 1956 році центр ПсВ був перейменований у Центр спеціальних операцій. У 1957 році термін “психологічна війна” був замінений на “психологічні операції” як визнання того, що їх проведення не вимагає стану війни та що вони можуть бути спрямовані як на військовослужбовців, так і на цивільне населення.

Особливістю війни у Кореї є те, що вона, по суті, була першою “ідеологічною війною” Сполучених Штатів. У подібних конфліктах успіх ведення психологічної війни є дуже актуальним. Фактично, обидві сторони, що воювали, боролись за перемогу своїх ідеологій.

Органи американської преси почали бити на сполох з приводу морального стану американських солдатів. Так, у 1952 році газета, “Нью-Йорк Тайме” повідомила, що за перше півріччя війни у Кореї із ЗС США дезертувало 4 7 тис. осіб. Протягом наступних півтора року кількість дезертирів продовжувала триматись на рівні 18-20 тис. кожні шість місяців.

Крім того, війну в Кореї можна вважати однією з перших спроб проведення миротворчих операцій із залученням авторитету ООН в інтересах досягнення політичних, економічних, ідеологічних і воєнних інтересів США.

У березні 1955 р. Міністерство оборони США ввело у дію доопрацьовану настанову ¥М 33-5 “Ведення психологічної війни”. Настанова містила офіційне тлумачення американської концепції психологічної війни: “Психологічна війна включає заходи, за допомогою яких передаються ідеї та інформація для здійснення впливу на свідомість, почуття і дії противника”.

У1956 році управління психологічної війни, яке існувало під час війни у Кореї, було перейменоване на управління спеціальних методів війни. Це стало початком формування нових особливостей американського ІПВ, суттєвої зміни теоретичних поглядів на ведення І психологічної війни загалом. Розширились функції підривної діяльності, пропагандистські прийоми впливу доповнювалися диверсійно-терористичними операціями, шпигунством, заходами спеціально організованих груп у тилу противника.

Таким чином в американському ІПВ почали з’являтися нові, нетрадиційні форми та методи, які надавали йому більш всеохоплюючого, глобального характеру.

На думку одного із провідних спеціалістів апарату міністерства оборони США, який займався проведенням психологічних і спеціальних операцій у Південно-Східній Азії у 1953-1973 роках. А. Педдока, випробування концепції спеціальних методів війни стосується періоду війни у В’єтнамі.

Під час війни у В’єтнамі в американській армії були створені нові формування для проведення психологічних операцій – групи психологічних операцій. Група складалася з чотирьох батальйонів “психологічної війни”, до складу яких входили штаб з штабною ротою, роти радіомовлення, роти друкованої пропаганди, а також спеціальний підрозділ з роботи серед населення окупованих районів противника або залежної країни. Загальна чисельність батальйону становила 50 офіцерів і 300 сержантів, солдатів і цивільних спеціалістів.

На початку війни у рамках інформаційного агентства (ЮСІ А) був створений об’єднаний відділ зв’язків із громадськістю. До його функцій входила централізація планування, керівництва та контролю над усіма психологічними операціями у В’єтнамі.

У 1965 році американське командування прийняло рішення про формування батальйону ПсО. До 1967 року чотири роти цього батальйону (6, 7, 8 і 10-та) розміщувались у кожній корпусній тактичній зоні та брали участь у проведенні психологічних операцій, на початку війни вони були розширені до батальйонів і об’єднані у 4-ту групу ПсО у Сайгоні.

Під час війни у В’єтнамі американці все більше почали практикувати широкомасштабне звернення до всього населення країни противника. До цього пропагандистський вплив здійснювався переважно на особовий склад збройних сил, який брав безпосередню участь у веденні бойових дій, та на населення прифронтової смуги.

Характерною особливістю американської пропаганди під час війни у В’єтнамі стало те, що вона була переважно “чорна” та “сіра”. За даними американських дослідників, тільки 6 % усієї пропаганди можна було віднести до “білої”, де чітко простежувалось джерело. Для ведення “чорної” пропаганди на територію В’єтнаму був перекинутий спеціальний підрозділ під назвою “Група спостереження та вивчення” . Проведені ними операції мали кодову назву “Операції 33” і були настільки таємними, що про їх існування знали лише декілька американських офіцерів, які знаходилися у регіоні. На проведення подібних операцій міністерство оборони щорічно виділяло близько 3,7 млн дол. Однією з форм прихованих ПсО ЗС США у В’єтнамі було “чорне радіо”.

Радіомовлення проводилось зі спеціально обладнаних літаків ЕС-121″ Супер Констелейшен”, які входили до складу 193-ї тактичної ескадрильї РББ під кодовою назвою “Корнет Соло”, яка залучалася до участі у таємному проекті “Дженні”, який був складовою частиною операції “Диверсійна чутка”. Цікава форма ШВ, який здійснювався на в’єтнамців за допомогою ВПС США, застосовувалась у рамках проекту “Коротка розмова”, в якому були задіяні літаки 5-ї ескадрильї 14-го авіаційного крила. Ескадрилья складалась із 16 літаків типу и-10 і чотирьох літаків С-47, обладнаних гучномовцями потужністю З тис. Вт і пристроями для скидання листівок.

Тільки за перші шість місяців 1966 року ескадрилья розповсюдила більше 508 млн листівок. Серед найбільш широкомасштабних операцій можна відзначити операцію ” Тет” 1966 року. Тет – велике національне свято в’єтнамців. Зважаючи на природне бажання в’єтнамців бути в цей час вдома із сім’ями, тільки протягом січня було скинуто близько 103 млн листівок і проведено біля 380 год усного мовлення з борту літаків.

У В’єтнамі отримали подальший розвиток елементи мистецтва ШП. V практику ведення ПсО увійшло здійснення впливу на населення всієї країни – об’єкта впливу, з’явився новий стратегічний спосіб впливу – телебачення. Для потреб ведення психологічної війни практикувалося розповсюдження серед населення засобів пропаганди-телевізорів (3,5 тис. штук), радіоприймачів.

Для поліпшення можливостей прослуховування радіопередач місцевим мешканцям (у переважній більшості малоосвіченими) у деяких районах скидались невеликі транзисторні радіоприймачі з кількома фіксованими частотами. Велика увага приділялась пропаганді серед населення у зоні бойових дій. З цією метою створювались спеціальні озброєні пропагандистські групи, які закидались у провінції.

З метою впливу на населення організовувалась роздача однофунтових пакетів із рисом, цигарками, жуйками, цукерками, а також зубною пастою, іграшками. Як правило, на упаковках (обгортках) містились короткі пропагандистські тексти.

Широке розповсюдження отримала виплата грошової винагороди у великих розмірах за здану зброю (до 11 тис. дол.), передану розвідувальну інформацію, доставку перебіжчика (24 дол. за солдата, 2 100 дол. за політкомісара).

Після в’єтнамської війни фахівці США в галузі проведення ПсО дійшли висновку, що операції можуть бути успішними тільки в тому випадку, коли мають тотальний характер, плануються заздалегідь і проводяться комплексно, спрямовані не тільки проти противника, але й проти населення і збройних сил нейтральних або дружньо налаштованих до противника держав.

У 1979 році з’явився новий статут, який визначив концепцію, принципи організації та ведення психологічних операцій у збройних силах США – РМ 33-1 “Психологічні операції”. Він трактував завдання психологічних операцій таким чином:

– зниження морально-бойового потенціалу противника;

– спонукання до здачі в полон;

– сприяння у захопленні в най коротший час населених пунктів;

– висування ультиматуму і передача закликів до капітуляції;

– проведення аналітичної роботи з розкриття вразливих місць І противника, підготовка і доведення відповідної інформації до командирів тактичної ланки, а також осіб і груп, які виконують завдання в районі бойових дій;

– формування доброзичливого ставлення до керівництва й особового складу збройних сил США і країн-союзниць;

– створення обстановки невпевненості та занепокоєння серед особового складу противника;

– надання допомоги командуванню у здійсненні контролю за вороже настроєним населенням у зоні бойових дій;

– забезпечення підтримки цивільним населенням заходів США з досягнення своїх цілей;

– контрпропаганда і випередження у проведенні психологічних операцій;

– дезінформація противника.

Згідно з офіційними документами армії США того часу, безпосереднє виконання завдань з організації психологічного впливу на війська і населення противника було покладено на спеціальні частини і підрозділи (групи, батальйони, роти) психологічних операцій. Вище керівництво операціями на театрі воєнних дій було покладено на відділ психологічних операцій при штабі головнокомандувача, що повинен був організовувати весь комплекс пропаганди на противника відповідно до військово-політичних завдань, які вирішував уряд США.

Залежно від поставлених завдань штатно-організаційна структура груп, батальйонів і рот могла змінюватися: до них могли входити різні (за видом і кількістю) підрозділи.

Призначення батальйонів було таке:

– батальйон загальної підтримки, оснащений сучасною технікою, розгортається у зоні комунікацій і виконує комплекс робіт з обробки, класифікації інформації та підготовки матеріалів пропаганди. Щодобово батальйон здатний видавати до 25 млн листівок, готувати радіопрограми із загальною тривалістю звучання до 8 год;

– батальйон для роботи з військовополоненими входить до бригади охорони військовополонених. Складається зі штабу, підрозділів пропаганди, аудіовізуальних засобів, друкарні (потужність – до 4,8 млн листівок на добу) і кіноустановки;

– батальйон для роботи з населенням окупованих територій призначений для проведення ідеологічної обробки місцевого населення. До завдань батальйону входить також збір інформації про настрої, наміри і бажання мешканців;

– батальйон безпосередньої підтримки входить до корпусу. У його складі від 2 до 5 рот безпосередньої підтримки;

– батальйон консолідуючої пропаганди призначений для роботи в місцях дислокації американських і союзних їм військ. Має у своєму складі штаб і до 5 рот, до яких входять радіо – і телередакції, підрозділи експлуатації місцевих радіостанцій, телестанцій, друкарень і кінотеатрів.

За підрахунками спеціалістів, витрати американської армії на те, щоб убити одного в’єтнамця, склали, в середньому, 400 тис. дол., в той час як переконати його перейти на бік США – 125 дол.

З початком 1980-х років, завдяки новим тенденціям, які з’являлися в американській політиці, роль ПсО почала зростати.

В ході конфлікту на Гренаді. Під час агресії США проти Гренади у 1982 році участь брали підрозділи ПсО всіх видів ЗС США. їх основу складав 1-Й батальйон ПсО у складі 4 гр. ПсО та роти для роботи з місцевим населенням.

Під час вторгнення підрозділи ПсО, що брали участь у цій акції, організували комплексний ІПВ на місцеве населення та військовослужбовців протиборчої сторони. Серед мешканців острова розповсюджувалась газета “Голос Гренади”.

Підрозділ сил спеціального призначення у числі перших об’єктів захопив радіостанцію “Вільна Гренада”, вона негайно була перейменована у “Радіо острова прянощів”. Пізніше підрозділи ПсО СВ розгорнули приватний передавач потужністю 50 кВт, який забезпечував радіомовлення на весь острів. Окрім цього, також використовувались короткохвильові армійські радіопередавачі. Через ці радіостанції спеціалісти із складу 1-го батальйону ПсО організували ведення радіопропаганди серед кубинських робітників і гренадських військовослужбовців. Безперервно передавалися звернення американського командування до місцевого населення і солдатів про марність опору. У цілому, особовий склад підрозділів ПсО здійснював радіомовлення по 11 годин на добу. Для психологічної обробки населення використовувалися також гучномовні станції.

Під час гренадських подій США доклали чимало зусиль для формування міжнародної суспільної думки. Розповсюдження дезінформаційних матеріалів широкого провадилось через американське телебачення: готувались спеціальні програми з метою переконати людей у “справедливому” характері війни з боку США. У період інтервенції проти Гренади для пропаганди “визвольної” місії Сполучених Штатів були задіяні потужний радіопередавач “Голос Америки”, філіал західнонімецької радіостанції “Німецька хвиля” (о. Монтсеррат), а також телевізійна мережа ЮСІА “Євронет”, яка за допомогою супутників США зв’язувала Гренаду із західноєвропейськими країнами. Методика здійснення впливу на світову громадськість включала набір пропагандистських прийомів змішаної правди та напівправди.

Міністр оборони США К. Уайнбергер прийняв рішення про розробку загального плану ПсО, який мав стати основою для перебудови всієї системи ПсО ЗС США. План передбачав більше 200 заходів, призначених для реорганізації всієї системи ПсО, на виконання яких відводилось декілька років. Документ містив низку важливих аспектів.

По-перше, необхідно було виробити всеоб’єднуючу доктрину, яка б визначила сутність, зміст і напрямки ПсО, способи їх координації та проведення у мирний час, загрозливий період і під час війни. У підсумку така доктрина могла стати основою для реорганізації ПсО. Окрім того, вона повинна була сформулювати функції ПсО як своєрідного фактора примноження бойового потенціалу військ у всіх видах воєнних дій, створити основи для планування та проведення ПсО, визначити завдання кожного компонента служби ПсО. У лютому 1987р. таку доктрину затвердив комітет начальників штабів (КНШ).

По-друге, розробку доктрини слід було проводити паралельно з принциповими змінами у плануванні ПсО. В апараті міністра оборони був створений відділ ПсО. Невеликий апарат ПсО при КНШ був перетворений в управління, а його штат значно збільшений. У штабі СВ, де останнім часом знаходився лише один офіцер ПсО, було створене управління ПсО і відділ для роботи з цивільним населенням. З метою підсилення штабних органів керівництва психологічними операціями було створено управління ПсО при Південному командуванні ЗС США.

По-третє, в тих умовах американські військові організували підготовку висококваліфікованих спеціалістів цієї справи із числа офіцерського складу. У зв’язку з цим зусилля зосереджувалися на необхідності регулярного інформування вищого командного складу та штабів ЗС представниками служби ПсО з таких питань.

У навчальних програмах військових навчальних закладів видів збройних сил був збільшений обсяг курсу ПсО. Командування видів

ЗС переглянуло програми навчання офіцерського, сержантського та рядового складу з метою підвищення їхнього професіоналізму. Апарат міністра оборони розробив спеціальний програмний матеріал з ПсО для видів ЗС. Це були перші, але важливі кроки у зміні попереднього курсу в цій галузі.

Таким чином, у розвитку теорії локальних війн ПсО розглядались як помножувач бойового потенціалу військ у всіх видах бойових дій. Ці теоретичні положення були підтверджені на практиці підрозділами ПсО під час вторгнення ЗС США у Панаму (операція “Справедлива справа” у грудні 1989 р. – січні 1990 р.), коли, на відміну від інших локальних конфліктів за участю США, спеціальні війська діяли за попередньо розробленим планом, який фактично був додатком до загального плану бойової операції. Американці змушені були вдатися до потужного інформаційно-психологічного тиску, використовуючи, в першу чергу, сили і засоби ПсО.

Заздалегідь створений спеціальний контингент журналістів перекинули в Панаму. Служба зв’язків з громадськістю (ЗГ) декілька разів на добу влаштовувала для них брифінги, на яких повідомляла з потрібним акцентом про хід подій у Панамі. Для ведення усної пропаганди американці створили 21 групу гучномовлення. Ці групи знаходилися майже у кожній роті, задіяній в операції.

На відміну від інших локальних конфліктів за участю Сполучених Штатів, у панамській інтервенції спеціальні війська армії США діяли за заздалегідь розробленим планом. Фактично це був додаток до загального плану операції, в якому визначалися сили, засоби, терміни передачі матеріалів цивільним ЗМІ тощо. Перед початком бойових дій у Панамі спеціалісти ПсО були орієнтовані на дезінформаційну роботу і “підбурюючі” дії. Суто пропагандистському аспекту діяльності підрозділів ПсО спочатку відводилась другорядна роль.

У Панамі фахівці з ПсО, з роботи із цивільним населенням і зв’язках з громадськістю тісно взаємодіяли і виконували по суті одне завдання, яке можна охарактеризувати таким чином: боротьба за позитивну суспільну думку, без чого перемога у збройному зіткненні, яке підпадає під поняття “конфлікт низької інтенсивності”, неможлива.

У Польовому статуті армії США РМ 33-1 “Психологічні операції” (1987) викладена американська концепція “конфліктів низької інтенсивності” , головна сутність якої полягає в тому, що успіх не може визначатись суто військовим поняттям виграного бою, а воєнна перемога розглядається лише як останній аргумент у досягненні загальної перемоги. Таким чином, психологічним операціям у конфліктах низької інтенсивності відводиться провідна роль.

Відповідно до прийнятої концепції, органи зв’язків із громадськістю, діючи в інтересах проведення ПсО, основну увагу приділяли підтримці міцних контактів із пресою та телебаченням – головними джерелами інформації для населення США і Панами. Генерал Нор’єга постав у США на сторінках преси та екранах телевізорів у вкрай непривабливому вигляді, що посприяло висуненню проти нього судом штату Флорида 13 звинувачень, у тому числі щодо торгівлі наркотиками та вимагань. Уже під час операції більшість газет обійшла фотокартка кабінету Нор’єги, стіни якого прикрашав великих розмірів портрет Адольфа Гітлера. Особливістю ІПВ в ході застосування ЗС США під час війни у Панамі стало те, що вперше була випробувана нова система взаємодії апарату ЗГ із цивільними та військовими ЗМІ. Для цього попередньо було створено спеціально підібраний та проінструктований контингент журналістів та фоторепортерів, які перед початком бойових дій були перекинуті на відповідні об’єкти у Панаму. Командування таким чином прагнуло із самого початку обмежити доступ у зону бойових дій небажаним журналістам.

Так, органи ЗГ ЗС США, враховуючи уроки в’єтнамської війни, під час панамської операції забезпечили постійно діючий інформаційний “місток” між Пентагоном та громадськістю перш за все через цивільні ЗМІ, з метою зміцнення довіри американських громадян до військових дій. Цим самим вони змогли успішно протистояти впливу на громадськість інформації з нейтральних джерел – журналістів, політиків і громадських діячів, які по-своєму висвітлювали хід подій.

Досвід ШП, набутий під час війни у Панамі, був застосований у період підготовки та проведення бойових операцій в зоні Перської затоки.

Основні завдання з організації та здійснення ІПВ під час підготовки та проведення операцій “Щит пустелі” та “Буря в пустелі” були покладені на 4-ту групу ПсО армії США у складі 8-ї оперативної групи ПсО та 96-го батальйону для роботи з цивільним населенням.

За декілька місяців до іракського вторгнення у Кувейт спеціалісти із 4-ї групи ПсО перебували в регіоні, працювали у посольствах і представництвах США в Ірані, Кувейті, Йорданії, Джібуті, Ємені й Пакистані, при місії військових радників США у Саудівській Аравії як спостерігачі у складі багатонаціональних сил на Синайському півострові. Досвід, отриманий спеціалістами ПсО у етнокультурній, мовній і воєнній галузях, став безцінним під час проведення широкомасштабних ПсО у Перській затоці.

Перед 8-ю оперативною групою (ОГ) ПсО на театрі воєнних дій (ТВД) були поставлені такі завдання:

На першому етапі – продемонструвати рішучість США, консолідацію країн коаліції у їх підтримці дій США, звести нанівець регіональну підтримку воєнних дій та забезпечити тісну взаємодію багатонаціональних сил (БНС).

На другом етапі – консолідувати оборонні зусилля США та їх союзників, а також переконати Ірак припинити бойові дії.

На третьому етапі – забезпечити наступальні дії коаліційних військ, а також підтримку і розуміння дій БНС на місцевому, регіональному та міжнародному рівнях.

Психологічні операції ЗС США у Перській затоці проводилися за двома основними напрямами. Перший стосувався зовнішньополітичної сфери. Метою операцій цього напряму було забезпечення підтримки контрзаходів проти Іраку, а також зміцнення позицій анти-іракської коаліції. Другий напрям торкався безпосередньо військової сфери. Заходи, які проводилися у цьому напрямі, були спрямовані на зниження морально-психологічного стану (МПС) населення та особового складу збройних сил Іраку, що врешті-решт впливало на їх боєздатність.

Психологічна війна у регіоні велася на трьох рівнях:

– на стратегічному рівні заходи проводилися з метою досягнення довготривалих цілей, які повинні були створити сприятливі умови для ведення бойових дій; об’єктом ІПВ на цьому рівні стала вся світова громадськість;

– на оперативному рівні вирішувалися завдання ближньої перспективи, які забезпечували проведення великих воєнних операцій; об’єктом впливу на цьому рівні був особовий склад ЗС Іраку та населення регіону;

– на тактичному рівні робота проводилася в інтересах командирів тактичної ланки, де об’єктом впливу були угруповання противника.

Основними каналами, через які проводилися ПсО під час конфлікту, були національні та світові ЗМІ; федеральні відомства (ЦРУ, науково-дослідні інститути тощо); збройні сили (розвідувальне управління міністерства оборони ЗС США, формування ПсО та ін.).

З початком бойових дій 17 січня 1991 р. інтенсивність та ефективність ШВ неймовірно зросла. Пізніше коаліція відкрила “другий фронт” у проведенні психологічної боротьби з метою здійснення психологічного впливу на міста та військові об’єкти північного Іраку.

Під час ведення бойових дій основними завданнями ПсО були такі: дезінформація командування ЗС Іраку та світової громадськості стосовно планів воєнних дій; підрив довіри населення Іраку до президента С. Хусейна; підтримка руху опору в Кувейті та надання допомоги опозиційним силам у самому Іраку; демонстрація безперспективності опору багатонаціональним силам.

Основними формами ШВ були радіо – і телебачення, усна та друкована пропаганда. Для забезпечення цілодобового мовлення на території Саудівської Аравії були встановлені ретранслятори, які забезпечували передачу матеріалів радіостанцій “Голос Америки” та БІ-БІ-СІ. Було збільшено ефірний час передач арабською мовою. Командування БНС за допомогою кочівників та авіації розповсюдило серед іракських військовослужбовців і населення близько 150 тисяч транзисторних радіоприймачів з фіксованими частотами.

Активно використовувалася відеопропаганда шляхом широкого розповсюдження касет у Йорданії та інших сусідніх із Іраком країнах з метою подальшого їх розповсюдження на територіях Іраку та Кувейту. У фільмах широко рекламували могутність американських ЗС та їх озброєння, показували високий вишкіл військовослужбовців, критикували режим С. Хусейна.

Для здійснення впливу на особовий склад збройних сил та населення Іраку була активно розгорнута друкована пропаганда із залученням іракської опозиції. Ефективність такої агітації високо оцінювалася противником. За словами командира однієї з іракських дивізій, “листівки за своєю силою впливу на моральний дух солдатів поступалися лише повітряним бомбардуванням”. 70 % іракських військовослужбовців, які знаходились у полоні, під час опитування підтвердили, що саме листівки вплинули на їхнє рішення дезертирувати або здатися у полон. І це незважаючи на наказ розстрілювати кожного, у кого буде знайдена листівка противника.

З початком наземної операції і під час бойових дій широко використовувалося усне мовлення через мобільні гучномовні станції (ГС), які встановлювали на автомобілі високої прохідності або на вертольоти. В окремих випадках за допомогою ГС проводились сеанси психологічного тиску шляхом безперервної трансляції на іракські позиції музики важкого року.

Гучномовні станції використовувалися також для введення в оману противника стосовно переміщення частин БНС та їх дислокації. Звукова імітація пересування колон гусеничної та колісної техніки була особливо ефективною в умовах повної відсутності у розпорядженні іракського командування авіаційних та інших ефективних засобів ведення розвідки.

Розповсюдженим способом ШВ на Ірак стало оперативне наповнення міжнародного ринку товарами з антиіракською символікою. Наприклад, трикотажні вироби із зображенням ракети із написами “Привіт Саддаму від морської піхоти США”, “До зустрічі у Багдаді” і т. п.

Загалом СІЛА зуміли нав’язати міжнародним ЗМІ свій погляд на хід подій, спираючись на домінуюче положення Інформаційних агентств, які надавали світу до 70 % міжнародної інформації, а також завдяки тому, що військова цензура не пропускала інших матеріалів.

Для контролю за роботою іноземних кореспондентів, акредитованих при штабі об’єднаного центрального командування (ОЦК) ЗС США, було створене спеціальне інформаційне бюро, на яке покладалась вся повнота відповідальності за забезпечення збереження та цензури інформації про діяльність БНС у зоні Перської затоки. До складу бюро увійшли представники усіх видів ЗС США, уповноважені підтримувати офіційні контакти з журналістами у межах своєї компетенції.

Щоб переконати світову спільноту в необхідності вжиття заходів американським військово-політичним керівництвом, розповсюджувалися чутки про наявність в Іраку великої кількості хімічної зброї, а також планів з її застосування, завищувались дані про чисельність іракського угруповання тощо. Впроваджені заходи дали відчутні результати: до початку операції “Буря в пустелі” за підтримку війни виступило більше 82 % населення СІЛА.

Щоб ввести в оману Іракське керівництво щодо терміну початку операції БНС, Пентагон і державний департамент робили численні заяви про “неготовність перекинутих до Саудівської Аравії американських військ”. Напередодні операції “Буря в пустелі”, перед самим початком бойових дій сухопутних військ у пресу “просочились” дані про відстрочку початку повітряних нападів ще на ЗО діб; про ” недоцільність проведення наступальної операції” тощо.

Заходи з дезінформації проводилися комплексно у політичній, економічній і військовій сферах за активного використання ЗМІ шляхом організації регулярних “витоків” таємних відомостей і розповсюдження “особистих думок” високопоставлених представників американської адміністрації та військово-політичного керівництва США.

На початку 1991 р. дезінформація стала надходити через мережі зв’язку тактичної ланки ЗС США. Ці дії стали частиною заходів американського командування з приховування реального характеру та змісту діяльності з’єднань і частин під час оперативного розгортання військ, які прибули у Саудівську Аравію.

Загалом аналіз практичної реалізації планів дезінформації під час операції “Буря в пустелі” дозволив дійти висновку, що керівництво ЗС США вважало дезінформацію найважливішим видом бойового забезпечення, здатним значною мірою вплинути на хід і наслідки кампанії в зоні Перської затоки. Американське військове керівництво надавало великого значення використанню ЗМІ у власних інтересах і розглядало їх як один із основних інструментів забезпечення ефективної реалізації плану стратегічної дезінформації.

Проаналізувавши діяльність оперативної групи ПсО під час проведення операцій “Щит пустелі”, “Буря в пустелі” та “Визволення міста”, слід зазначити таке:

1. Найбільш масштабними формами ІПВ у цих операціях була друкована й усна пропаганда. Засобами друкованої пропаганди було виготовлено та розповсюджено 22 млн 342 тис. листівок, із них: 342 тис. прим. – на морі, спеціальними агентами і за допомогою повітряних куль, 18,7 млн прим. – висотними літаками МС-130, 3,3 млн прим. – за допомогою авіабомб М 129А1 із винищувачів-бомбардувальників К-16. Під час ведення усної пропаганди із використанням засобів гучномовлення тисячі іракських військовослужбовців здалися у полон ще до початку вогневого удару військ коаліції.

2. Важливе значення, особливо на стратегічному рівні, зокрема і з метою дезінформації, надавалось радіомовленню. Програми радіостанції “Голос Затоки” транслювалися 18 год на добу протягом 40 днів двома наземними і одним передавачем із літака на території Туреччини. Матеріали для передач готувалися в об’єднаній редакції розробки пропагандистських матеріалів, до складу якої входили Саудівські, американські, єгипетські, кувейтські та британські спеціалісти ПсО. В цей період було підготовлено 3 250 випусків новин, 13 інтерв’ю з іракськими військовополоненими, 40 прес-релізів та інтерв’ю, 189 пропагандистських матеріалів. Радіопрограма “Зраджений Ірак”, спрямована на підрив авторитету С. Хусейна, транслювалася на радіо із літаків ЕС-130 Е, а декілька копій на аудіокасетах вдалося розповсюдити навіть у Багдаді.

3. Військовослужбовці підрозділів ПсО надавали допомогу в роботі з полоненими у двох таборах військовополонених, а також на трьох корпусних і численних дивізійних пунктах збору полонених.

Отже, операції американських військ та їх союзників у Перській затоці у 1990-1991 р


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 2.4. Інформаційно-психологічне протиборство у роки “холодної війни” (1946-1991)