Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 2.2.2. Діяльність політорганів Червоної армії серед військ противника в міжвоєнний період (1919-1939)
Високому загалом рівню всієї роботи політорганів Червоної армії серед військ противника в міжвоєнний період (1919-1939) сприяла значна увага до неї з боку ЦК РКП (б), який забезпечував узгодженість пропагандистських зусиль партійних, радянських і військових органів, мобілізацію для ведення пропаганди необхідних сил і засобів, використання найбільш доцільних для того періоду форм і методів ідеологічної дії.
У більшовицькій пропаганді відбивався в першу чергу той факт, що боротьба Радянської Росії проти іноземних інтервентів і білогвардійців мала гострий класовий характер, була боротьбою двох протилежних соціальних систем. Шляхом пропаганди соціалістичних ідей більшовики ставили завдання добитися політичного прозріння солдатів противника, змінити їх погляди на характер війни, яку вони вели в Росії, збудити їх класову самосвідомість. Впливаючи на класові почуття, більшовицька пропаганда прагнула добитися повного розшарування ворожої армії, підірвати її єдність і зробити більш уразливою на полі бою.
Політична робота серед інтервентів відрізнялася від агітації та пропаганди у військах білогвардійців. Солдатам інтервентів розкривали, в першу чергу, загарбницькі цілі урядів Німеччини, США, Англії, Франції і Японії в Росії, серед них велася пропаганда антиімперіалістичних ідей, пролетарської солідарності трудящих усіх країв. Солдатів закликали підтримувати гасло “Руки геть від Радянської Росії!”. Як шляхи виходу з війни пропонувалося:
– припинити боротьбу проти Радянської Республіки і за прикладом трудящих Росії повернути зброю проти своїх класових ворогів – капіталістів;
– відмовлятися воювати й вимагати від свого командування негайного повернення додому;
– здаватися в полон Червоній Армії.
Найбільш дієвим виявився заклик вимагати відправки додому, бо він найбільшою мірою відповідав обстановці, що склалася, особливостям національної психології солдатів воюючих держав, співпадав з вимогами населення цих країн.
У процесі ведення політичної роботи серед інтервентів та білогвардійців велика увага приділялася врахуванню класової психології! населення і солдатів противника. Загалом, як показав досвід війни, успіх пропаганди значною мірою залежав від того, наскільки ідеологічні установки відображали психологію тих людей, які представляли основні групи населення й складали кістяк армії противника.
Основним методом впливу на свідомість солдатів військ противника був метод ідеологічного переконання з класових позицій. Водночас в окремих випадках використовувалися можливості психологічного впливу на масову свідомість особового складу військ противника. Так, у частинах врангелівської армії, розташованих у м. Керчі, з’явилися випадки незадоволення командним складом, переходу на сторону червоних. Тоді командування цієї армії стало поширювати чутки про те, що червоні війська голодують (не мають цукру, тютюну тощо). Ця агітація проводилася спеціально підготовленими військовослужбовцями, що переодягнулися в червоноармійську форму й виступали під виглядом полонених червоноармійців. Потім у місця розташування цих військ з літаків червоної авіації були скинуті зазначені продукти, а на коробках сірників були написані короткі, змістовні гасла, що відповідали цьому моменту.
У політичній роботі серед військ і населення противника провідне місце займала друкована пропаганда. Використовувалися: усна пропаганда, наочна агітація, зворотна відпустка військовополонених, меншою мірою – радіопропаганда.
Основними видами друкованої продукції на війська й населення противника були листівки, газети й брошури. Вони видавалися як центральними органами в Москві та Петрограді, так і безпосередньо на місцях – політичними організаціями Червоної Армії, підпільними більшовицькими організаціями.
Тільки політорганами Червоної Армії в 1919-1920 роках видавалося 80 найменувань спеціальних газет і журналів. Навіть політвідділи деяких дивізій видавали невеликі газети для солдатів противника.
Тиражі агітаційно-пропагандистської літератури на ті часи були значними. Листівки та брошури видавалися сотнями назв і тиражами в десятки і сотні тисяч екземплярів. Так, у вирішальні місяці боротьби з Юденічем (листопад-грудень 1919 р.) 8-а армія розповсюдила самих лише листівок 4 мли екземплярів.
Розповсюдження агітаційної літератури серед військ і населення противника здійснювалося за допомогою місцевого населення, спеціальних посильних-лазутчиків, літаками, розвідувальними загонами, за вітром, за течією річки, шляхом розклеювання на будовах, розкидання на вулицях, дорогах, залишення в приміщеннях під час відступу.
Усна пропаганда також велася як на окупованій території, так і безпосередньо на фронті. В окупованих районах основним видом усної пропаганди були індивідуальні бесіди. Більшовицькі агітатори, що володіли іноземною мовою, висувалися ближче до ворожих позицій і гучним голосом зверталися до солдатів противника. Іноді під час таких звернень зав’язувалися бесіди між агітаторами й солдатами противника. На деяких ділянках фронту пропагандисти використовували рупори. На західному фронті політуправління для ведення усної агітації використовувало агітпоїзд, який пересувався від станції до станції і вів агітацію серед місцевих поляків.
Велика політична робота проводилася серед військовополонених. Вона здійснювалася в першу чергу Федерацією іноземних груп при ЦК РКП(б). Про ефективність цієї роботи свідчить той факт, що вже до вересня 1918 р. в Червоній Армії служили більше 130 тисяч іноземних військовополонених. Частина військовополонених притягувалася до конкретної пропагандистської діяльності за лінією фронту.
Привабливість радянської пропаганди полягала в тому, що, указуючи на успіхи й досягнення радянської влади, вона не приховувала труднощів і недоліків, що мали місце в країні. У газетах і листівках відверто розповідалося про бідність, голод, розруху, нестачу промислових і продовольчих товарів. Створюючи видимість об’єктивності пропаганди, більшовики прагнули завоювати довіру солдатів і трудового населення противника. Основна мета політичної роботи серед населення і військ противника полягала в тому, щоб привернути солдатів і населення інших країн на свій бік і, якщо не зробити з них союзників, то хоча б нейтралізувати їх.
Висока оперативність пропаганди на противника досягалася в першу чергу за рахунок виконання цієї роботи низовими ланками – політвідділами армій і дивізій.
У роки громадянської війни й іноземної інтервенції на перших порах більшовицька пропаганда не була позбавлена недоліків. Не склався ще повністю апарат пропаганди на війська й населення противника. Іноді, не маючи чітких директив та інструкцій, особливо в перший період, досвідчених кадрів, місцеві партійні організації, політоргани вимушені були часто працювати наосліп, на свій страх і ризик.
Погано велася пропаганда серед солдатів країн-васалів Антанти: греків, африканців. Те саме стосувалось і агітроботи серед румунів, солдат прибалтійських національностей. Були недоліки і в підготовці агітаційно-пропагандистських матеріалів. Значна частина листівок мала загальнополітичний характер й не була спрямована на конкретного адресата. Деякі листівки були дуже довгими, не містили чіткої й вагомої аргументації.
Радянська пропаганда серед військ і населення противника велася з урахуванням міжнародного положення, що склалося в той період, військово-політичної обстановки в країні, відповідно до ходу бойових дій на фронтах. Вона базувалася на постулатах більшовиків про класову боротьбу, протиріччя імперіалізму. Найважливіше значення для успіху радянської пропаганди мало знання імперіалістичної пропаганди, морально-політичного стану військ противника.
Причин для високої ефективності більшовицької пропаганди серед військ і населення противника, без сумніву, було немало. До них разом зі сприятливими умовами обстановки, досвідом пропагандистської роботи, отриманим більшовиками в підпіллі, допомогою з боку компартій інших країн, зокрема кадрами, належала та величезна увага, яка приділялася політичній роботі серед військ і населення противника з боку державного та партійного керівництва, виділення значних грошових коштів, людських і матеріальних ресурсів на організацію та функціонування пропагандистського апарату й т. ін. Кожний з цих чинників відігравав певну роль. Проте навряд чи є обгрунтованим твердження деяких дослідників про те, що дієвість радянської пропаганди в роки громадянської війни й іноземної військової інтервенції пояснювалася перш за все її “високим ідейним змістом”. Звичайно, політичний зміст – основа пропаганди. Але головне для ефективності пропагандистського впливу не сам зміст агітаційно-пропагандистських матеріалів, і вже тим більше не їх ідейний рівень, а відповідність змісту пропаганди військово-політичному положенню, морально-політичному стану населення й особового складу військ супротивника, конкретній оперативно-тактичній обстановці.
Досвід більшовицької пропаганди із захисту радянської влади є досить специфічним, оскільки здійснювався в умовах громадянської війни, де соціальний момент грає провідну роль. Тому ідеології й соціальній психології відводилося вирішальне місце у процесі ведення політичної роботи серед військ і населення противника.
Після закінчення громадянської війни в Росії досвід ведення політичної роботи у лавах ворога по-справжньому серйозно вивчений не був. У післявоєнний період проблемам, пов’язаним із роллю морального чинника, приділялося недостатньо уваги.
Значних втрат формуванню концептуальних поглядів на ведення політичної роботи серед військ і населення противника заподіяло помилкове визначення характеру майбутньої війни, яка розглядалася як “класова, революційна”. У доповіді С. М. Будьонного, прочитаній 24 березня 1929 р. на засіданні секції з вивчення проблем війни в Комуністичній Академії, щодо питання про специфіку майбутньої війни було сказано: “Військовий характер нашої майбутньої війни визначити не важко, зважаючи на домінуючу роль в нашій класовій боротьбі політичних чинників. Основним стрижнем у нашій війні з кільцем буржуазних держав буде прагнення перетворити війну СРСР як держави у війну цивільну між пролетаріатом і світовою буржуазією. План війни й операцій треба будувати, виходячи з цієї основної ідеї”.
Відповідно до цієї оцінки був зроблений висновок про те, що імперіалістичні агресори зустрінуть відсіч не тільки з боку Червоної Армії, але й у тилу від трудящих власних країн. Так, М. В. Фрунзе стверджував, що “в бойових операціях ми можемо спиратися не тільки на сили, що є усередині нашої країни, але й на пригноблені маси трудящих по той бік фронту”.
Недооцінка значення політичної роботи серед військ і населення противника, що сталася в 30-і роки, украй негативно позначилася як на розробці методів її ведення, так і на професійному рівні підготовки кадрів, технічному оснащенні формувань політорганів. Єдине, що залишилося після громадянської війни в сфері готовності до ведення політичної роботи серед військ і населення противника – агітпоїзди з друкарнями в прикордонних військових округах, на базі яких можна було видавати газети й листівки на іноземних мовах. З таким багажем політоргани Червоної Армії й підійшли до літа 1938 р. – моменту ускладнення обстановки на далекосхідних рубежах СРСР.
Під час військового конфлікту біля озера Хасан агітпоїзд 1-ої Окремої Червонопрапорної армії (ОКА), у друкарні якого були комплекти японського, китайського і корейського шрифтів, був у серпні 1938 р. укомплектований творчими працівниками зі складу редакції газети “Правда”. Потяг знаходився в м. Ворошилове (Уссурійське), де і була підготовлена й видана листівка на японській мові. Проте розповсюджувати її не довелося, оскільки військові дії до того часу вже закінчилися.
Бойові дії біля озера Хасан показали непідготовленість політорганів 1-ї ОКА до ведення пропаганди серед військ противника й одночасно підтвердили необхідність її оперативного розгортання у своєрідних умовах далекосхідної арени військових дій.
Незважаючи на цей урок, політична робота серед японо-маньчжурських військ, зосереджених в районі Халхін-Голу, розгорталася поволі, незграбно. Тільки 5 червня 1939 р. ПУРСЧА видало директиву № 0169 “Про проведення ідеологічної боротьби з противником” . Відсутність досвідчених працівників призвела до того, що лише через 18 днів після початку бойових дій на Халхін-Голі були складені тексти перших листівок.
У цей час народний комісар оборони СРСР декількома наказами ввів штат із 24 редакцій на іноземних мовах у прикордонних військових округах, окремих арміях, а також армійських групах. Загальне керівництво роботою редакцій здійснював відділ пропаганди й агітації ПУРСЧА.
Помилки у пропаганді, її абстрактний “класовий” характер стали однією з причин низької ефективності пропагандистського впливу листівок на японських військовослужбовців. Якщо з 60 тис. японських військ на Халхін-Голі загальні втрати убитими й пораненими склали більше 20 тис. осіб, то, незважаючи на безнадійне положення окремих частин, у полон було взято тільки 90 японських військовослужбовців, причому лише 4 здалися добровільно під впливом радянської пропаганди. У той же час, хоча пропаганді на союзників японців приділялася значно менше уваги, найбільші успіхи були досягнуті саме під час впливу на маньчжурські частини.
Таким чином, факти свідчать про те, що головний об’єкт російської пропаганди на Халхін-Голі був вибраний невдало. Унаслідок цього багато зусиль було витрачено на осіб, які мали високий бойовий дух, стійкі антирадянські стереотипи і були дисциплінованими японськими військовослужбовцями. Водночас незначна увага приділялася впливу на осіб зі слабшим бойовим духом, союзників японської армії.
Не дивно, що багато помилок, допущених під час ведення політичної роботи серед військ противника в ході бойових дій біля о. Хасан і р. Халхін-Гол, були знов повторені в період радянсько-фінської війни. Підготовка до здійснення пропагандистського впливу на противника розпочалася за декілька місяців до оголошення війни з Фінляндією. 1 липня 1939 р. була повністю розгорнута редакція газети на фінській мові “Кансан валта” (“Голос народу”). Починаючи з 27 листопада, штат редакції повністю укомплектований уродженцями Фінляндії і вона почала роботу з випуску газет і листівок для військових потреб.
Додатковий імпульс підготовці до ведення пропаганди на Фінляндію дало створення 25 вересня 1939 р. в політуправлінні Ленінградського військового округу відділення із роботи серед військ і населення противника з 10 осіб, до складу якого входили: начальник відділення і по три перекладачі фінської, латвійської й естонської мов.
Важливим чинником, що знизив можливість підготовки до ведення підривної пропаганди, були примітивні уявлення про противника у свідомості командного складу РСЧА, які були неадекватні дійсному стану речей. Це було характерно як для знань з суто військових питань, так і для інформації про морально-політичний потенціал противника. Надалі слабке знання особливостей противника породило надмірно “ліві” гасла й заклики як, наприклад, “створювати ради солдатів, щоб скидати уряд” і т. ін. За місяць до початку війни були розроблені маршрути доставки листівок у стрілецькі корпуси, дивізії, на аеродроми. Зі складу відділення завчасно було виділено двох працівників, відповідальних за видачу і транспортування листівок. Вони в перших числах листопада 1939 р. здійснили ознайомлюючі поїздки по маршрутах.
Однією з найбільш вдалих листівок було “Звернення до солдатів фінської армії від солдатів Червоної Армії” у формі довірливої розмови. Листівка відрізнялася ясністю й простотою викладу, переконливою аргументацією та хорошим знанням національно-психологічних особливостей фінів, у ній ставилися питання для роздумів без гучних слів і прокламацій.
Під час війни основна частина листівок (17 млн екземплярів) була поширена авіацією, приблизно б млн екземплярів було розповсюджено за допомогою агітснарядів, близько 200 тис. листівок закинуто в розташування противника агітмінами.
Вивчення документів, аналіз мемуарної літератури свідчать про низьку ефективність пропагандистського впливу на війська й населення Фінляндії. Із понад 23,6 тис. безповоротних втрат фінської армії полонені складали ненабагато більше – 400 осіб. Лише чотири з них заявили, що здалися в полон під впливом читання радянських листівок. У фінській армії читання агітматеріалів противника не заборонялося, оскільки командування було упевнене в їх неефективності.
Таким чином, висновки, зроблені з уроків військових конфліктів 1939-1940 років і прийняті відповідно до них рішення були значною мірою неефективними. Ці кроки, як і загалом підготовка СРСР і його збройних сил до організації оборони від гітлерівської Німеччини, були зроблені надто пізно й виявилися недостатніми для забезпечення готовності до розгортання ефективної психологічної боротьби з противником в бойових умовах.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)