Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 2.1.2. Інформаційно-психологічне протиборство за часів українського козацтва
Славетну сторінку в розвиток інформаційно-психологічного протиборства вписали й козаки України завдяки досить високому рівню військового мистецтва, одним із елементів якого було використання “військових хитрощів”.
Із джерел воєнного мистецтва українського козацтва історія ІПП збагачується специфічними тактичними прийомами, що мають національний характер та вживаються як елемент військово-психологічного супроводу бойових дій, належать до сфери “військових хитрощів” на полі бою і в районах бойових дій.
Так, запорожці надзвичайно багато уваги приділяли формуванню громадської думки про справедливість їх отаманів та дисциплінованість запорізького війська. Кожний випадок злочину стосовно місцевого населення суворо карався у присутності потерпілих. У період бойових дій було категорично заборонено вживання спиртного, контакти з жінками та провокації із поборами, а тим більше грабунками населення. Стосовно противника проводилась пропаганда людяного ставлення до військовополонених і роз’яснення умов переходу до лав запорізького війська як окремих вояків, так і цілих підрозділів. Безпосередньою пропагандою інтересів запорожців займались кобзарі, які в емоційно доступній формі здійснювали, вживаючи сучасну термінологію, “заходи консолідуючої пропаганди”.
Поширеною формою морального впливу на війська та населення противника було писання листів образливого характеру, які дискредитували керівництво противника. Запоріжці писали листи не тільки турецькому султану, але й польському королю, російському царю, римському Понтифіку. Нічого не відомо про отримання листів адресатами та відповіді на них, але в результаті подібних заходів значно зменшувалась довіра до командування противника серед його рядових вояків. Подібні заходи позитивно впливали на формування високого морально-психологічного стану власних військ та населення країни.
Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович (1508-1536) підготував перший український військовий трактат 1533 року, який було представлено польському королю Сигізмунду І як “Проект оборони України та створення регулярної прикордонної служби”. Дашкович, крім усього, знав мову татар і, часто буваючи на розвідках, лишався невпізнаним у їх таборі. Татари вважали його за свого, а завдяки здобутим відомостям він розбивав їх наголову.
Гетьман Дмитро Байда-Вишневецький увійшов до історії не лише як талановитий воєначальник. Велику спритність виявив Вишневенький у 1553 р., коли разом із нечисленним підрозділом козацького війська (як свідчать документи “з усією своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе”) здійснив похід до самого Царгорода (Константинополя), де намагався дипломатично домовитися з турецьким султаном про припинення нападів турецьких орд на Україну. Чим закінчилися переговори, історії не відомо, однак є свідчення, що Вишневецький виїхав з турецької столиці з великими почестями й особистими дарунками від султана. Уже у 60-ті роки XVI ст. в народній думі, вписаній до рукопису Матвія Пійонтка, професора Краківської академії, знаходимо вказівки на використання психологічних прийомів у міжнародних контактах: В Царгороді на риночку Ой п’є Байда мед горілочку; Ой п’є Байда – та не день не два, Не одну нічку та годиночку, Цар турецький до нього присилає, Байду к себе підмовляє: “Ой ти, Байдо, ти славнесенький/ Візьми в мене ти царівноньку, Будеш паном на всю Вкраїноньку!” Уже тоді надзвичайну увагу Д. Вишневецький звертав на морально-психологічні чинники оцінки боєздатності військ противника. Про це свідчить думка самого Байди: “Цар кримський (хан Девлет-Гірей) з усіма людьми кримськими підступив під моє місто на Хортицький острів і приступом брав 24 дні. І Божим милосердям… відбився і побив у царя багатьох людей кращих, і пішов цар від мене з великим соромом”.
Особа іншого видатного козака Северина Наливайка була оповита легендами ще за його життя. Майбутній український гетьман народився в першій половині 60-х років XVI ст. В Острозькій академії здобув поважну на той час освіту. “Бавився з молодих літ за багатьох гетьманів козацьких багато, на багатьох місцях в землях не приятельських хлібом козацьким”, – згадує сам Наливайко про роки своєї молодості. У вересні 1594 р. він здобуває одну з наймогутніших фортець на Придністров’ї – м. Тячин. Під час походу козацьке військо спалило м. Яси, де захопило багато зброї та провіанту. Головне, що це спричинило зміщення турецького ставленика з посади молдавського голови і тим самим сприяло здійсненню психологічного тиску стратегічного рівня на урядові кола Туреччини. Психологічні тактичні прийоми описані у розповіді слуцького старости М. Халецького про штурм козаками Наливайка укріплень білоруського Могильова восени 1595 р. Спочатку Наливайко обстрілював замок із гармат. Після цього козаки підкотили під одну вежу два вози пороху, продовжуючи гарматну стрільбу та демонструючи намір їх підпалити. Побачивши це, більшість міщан, які обороняли мури, просто повтікали з місця зі страху, а українські козаки без перешкод захопили одне з найбільших тогочасних міст Великого князівства Литовського. Литовські війська через деякий час намагалися відвоювати місто, але козаки самі залишили його, організувавши рухомий табір: “Досить потужно з густою стрільбою той Наливайко відходить, ні одного з людей своїх до битви не відпускаючи, за ним литовці нічого йому вчинити не можуть, а він людям нашим дуже шкодить”. Успішні дії проти переважаючих сил ворога забезпечувалися добре організованою розвідкою і контррозвідкою, умінням збирати й аналізувати інформацію, розповсюджувати дезінформацію. За словами тогочасних шпигунів, Наливайко “жодному полковнику не звіряється, що за годину має учинити”. Сам Северин на питання про його майбутні плани відповідав: “Давно би я по світу не ходив, якби хто відав, куди я маю обернутися “.
У період визвольної війни Богдана Хмельницького серед так званих “військових хитрощів” також були тактичні прийоми, які мають безпосереднє відношення до тактики психологічної боротьби. Гнат Хоткевич описує такий випадок: “Два тижні тяг Хмельницький переговори, але татар не було, прийшов лиш малий їх відділ. Тоді Хмельницький пускається на воєнну хитрість: посилає переодягненого попом козака так, аби його могли схопити поляки, і от сей піп на муках зізнає, що Хмельницький присяг платити ханові щороку велику данину, а за те хан прислав Хмельницькому 40 тисяч татар. А на ранок Хмельницький велів частині козаків замотати голови чалмами і змішавшись з татарами відділу Карабіш-мурзи з криком “Алла-алла!” повалити до табору. Се мало творити ілюзію приходу 40-тисячної татарської армії. Штука вдалась. На свої очі поляки побачили, що піп говорив правду, – і страх напав на польське військо”. Але, певне, не так страх, як дезорганізація.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)