Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 1.2. Характеристика окремих видів ЗМІ
1.2.1. Друковані ЗМІ
Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбулося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телебачення демонструє, як саме це відбулося. І тільки на наступний день, а то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія (щоправда автор статті попередньо також слухав радіо і бачив телесюжет).
Аналітичність – основна перевага преси. Якщо телебачення працює “для всіх”, радіо – для “поспішаючих і лінивих”, то газета – виключно “для розумних”, або для бажаючих виглядати такими: газети та журнали переважно читають люди з вищою освітою. Це дуже важлива характерна риса преси, оскільки, як зазначає О. Литвиненко, “з точки зору планування інформаційних впливів на суспільство саме прошарок інтелектуалів є найважливішою проміжною ціллю”. Аналітичність преси має зворотну сторону: газета поступається і радіо, і телебаченню в емоційності повідомлення, а тому поступається в маніпулятивних можливостях, оскільки об’єктом маніпуляції є несвідоме та емоційне.
Незважаючи на те, що в Україні регулярно читає газети лише п’ята частина суспільства, їх роль залишається важливою. Друковані видання були й залишаються для політичних сил та їх лідерів альтернативою більш дорогому телеефіру. Преса має також низку інших переваг. До надрукованого можна повернутися, подумати над ним. Можна передати газету іншим, а потім обговорити прочитане, можна також робити вирізки; оформлення підписки на друкований ЗМІ забезпечує майже 100 % прочитання матеріалу.
Кількісні показники теле-, радіомовлення, випуску газет та журналів мають сталу тенденцію до зростання. Проте тиражі періодичних видань все ще залишаються меншими за показники періоду до проголошення незалежності. Падіння тиражів друкованих ЗМІ здебільшого спричинено низькою платоспроможністю населення та відносно високою вартістю видань. Остання, в свою чергу, зумовлюється високими цінами на папір та несприятливою податковою політикою в галузі видавничої діяльності.
Масив друкованих періодичних видань характеризується домінуванням російськомовної преси. Ще більшою мірою це стосується видавництва художньої літератури.
За цільовим призначенням в Україні зареєстровано: загальнополітичних та інформаційних видань – по 22 % від загальної кількості, рекламних – 15 %, для дозвілля – 5,8 %, виробничо-практичних – 4,7 %, офіційних – 3,9 %. Лише 3,7% становлять наукові й релігійні видання, 3,2 % – для дітей і юнацтва, 2,6 % – навчальні. Невеликий відсоток наукових, дитячих та навчальних видань свідчить про незабезпеченість наукових і освітніх потреб українських громадян, про недостатність інформаційного забезпечення розвитку науки та освіти.
Переважна частина (56,3 %) засновників друкованих ЗМІ – це окремі громадяни та комерційні структури, отже, частка недержавної преси в Україні є досить високою. Водночас лише 8,9 % друкованих видань засновано державними органами. При цьому необхідно враховувати, що відповідальні працівники державних засобів масової інформації України, зокрема телебачення і радіомовлення, прирівняні в своїх посадах до відповідних посад в органах державної влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 15 березня 1999 р. посада, наприклад, головного редактора засобу масової інформації, заснованого Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, відповідає посаді заступника голови Верховної Ради або віце-прем’єр-міністра України. Це означає, що їм виплачується надбавка до посадового окладу за ранг державного службовця, гарантуються пристойне медичне забезпечення, високий рівень пенсій. Такий стан справ певною мірою обмежує діяльність журналіста, редактора стосовно надання об’єктивної і неупередженої інформації яро діяльність державних органів – засновників ЗМІ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)