Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 1.2.2. Телебачення
За експертними оцінками, електронні ЗМІ (телебачення, Інтернет, радіо) становлять лише дещо більше 11 % загальної кількості суб’єктів поширення інформації, однак за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку значно переважають інші ЗМІ.
Головна перевага телебачення полягає в самій його природі: це “картинка”, демонстрація рухомого відеоряду, який робить глядача свідком певної події. Не дарма кажуть, що “краще один раз побачити, ніж сім разів почути”. Саме ця унікальна властивість надає телебаченню ні з чим незрівнянну емоційну силу. Поєднуючи зорові та слухові образи, показуючи події в динаміці, розвитку, телебачення є найбільш впливовим засобом сучасної масової телекомунікації. Спостерігаючи за розвитком подій на телеекрані, глядач ототожнює себе з очевидцями чи навіть учасниками подій. Таким чином досягається головний психологічний “ефект присутності”, ідентифікації аудиторії з подіями, які зображуються. Це робить телебачення надзвичайно емоційним засобом комунікації, чий вплив межує з впливом на підсвідомість. Спрацьовує дивний для здорового глузду принцип: “Я бачив – отже, це правда!”
Порядок діяльності телебачення в Україні регламентується Законом України “Про телебачення і радіомовлення”, який було розроблено відповідно до базового Закону України “Про інформацію”. Технічно телевізійні трансляції здійснюються у трьох формах:
1) за допомогою частот, виділених для мовлення;
2) кабельних мереж (кабельне телебачення);
3) супутникових трансляцій.
Відповідно до Закону України “Про Національну раду України а питань телебачення і радіомовлення”. Національна рада є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення – ефірне, кабельне, проводеве (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування, а також згідно із законодавством може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії.
Порядок видачі ліцензій регламентується Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, що було затверджене рішенням Національної ради.
З огляду на поширеність, доступність та популярність телебачення воно виступає найефективнішим засобом доведення інформації до широких верств населення. Така характеристика не могла залишитися поза увагою держави, яка зацікавлена в повному та своєчасному висвітленні діяльності її органів (бажано з привабливої сторони). Крім цього, у випадках виникнення надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, техногенні катастрофи, оголошення війни) існує невідкладна необхідність доведення інформації до населення саме у такий спосіб.
Із цією метою ст. 27 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” передбачено обов’язок державних телерадіоорганізацій безкоштовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційного Суду України на територію всієї країни, а офіційні повідомлення Верховної Ради АР Крим, місцевих рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій – на підвідомчу їм територію.
Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не мають права відмовитися від поширення повідомлень про надзвичайні обставини. Право на використання телебачення й радіомовлення з цією метою належить органам і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних обставин. Телерадіоорганізації також зобов’язані безкоштовно повідомляти рішення суду, що набрали чинності й містять розпорядження про оголошення їх через цю телерадіоорганізацію.
З огляду на значну роль телебачення у житті пересічного українця на нього також покладено пропагандистську та агітаційну функцію під час проведення виборів і референдуму. Контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства про вибори та референдуми стосовно передвиборної агітації та політичної реклами здійснюють Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Центральна виборча комісія України, окружні (територіальні) виборчі комісії, що проводять відповідні вибори чи референдуми.
Українське телебачення сьогодні – це 11 загальнонаціональних та низка регіональних і місцевих телекомпаній, провідні з яких ведуть мовлення на базі каналів УТ-1, УТ-2 та УТ-3. При цьому під час отримання телекомпаніями ліцензій питання про стратегію розвитку інформаційного простору, а тим більше про інформаційну безпеку не стояло на порядку денному. В результаті Україна сьогодні фактично не має власних освітнього, культурного, спортивного, дитячого каналів. Необхідно враховувати, що велику частку ефіру займає трансляція реклами – до 25 %, яка є класично маніпулятивним матеріалом. Крім цього, найбільш рейтинговими в Україні є комерційні канали. Державне телебачення (УТ-1, “Рада”) значно програє комерційному за бюджетними, рекламними та іншими показниками.
Різниця в обсягах надходжень від реклами між комерційними і державними каналами виступає “лакмусовим папірцем” оцінки ефективності діяльності телеканалу в інформаційному просторі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)