Гроші та кредит – Щетинін А. І. – РОЗДІЛ 9. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ
Кредитна система держави складається з двох ланок: банківської системи (центральний банк і комерційні банки) і небанківських фінансово-кредитних установ, які часто називають парабанками. Ядро кредитної системи становлять банки, але в сучасних умовах усе більшу роль в організації суспільного виробництва виконують небанківські фінансово-кредитні інститути. їх широкий розвиток відображає процес структурної перебудови кредитної системи, який є характерною ознакою розвитку сучасної ринкової економіки і виступає таким же особливим та важливим процесом, як і інтернаціоналізація діяльності всіх кредитно-фінансових інститутів.
Небанківські кредитні установи виступають як фінансові посередники на грошовому ринку. Вони, як і банки, акумулюють заощадження населення і надають кредити. Але на відміну від банків ці установи залучають ті заощадження, які банківська система не може прийняти, або не може задовольнити певні, часто індивідуалізовані умови інвестора щодо розміщення своїх грошових коштів. Є характерні особливості у цих фінансових посередників грошового ринку і в самій формі надання кредиту. Останній часто надається у формі купівлі цінних паперів тієї фірми, яка бажає отримати кредит.
До системи парабанків належить ціла низка різноманітних установ, серед яких перш за все слід назвати інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки. На відміну від банків, вони спеціалізуються на одній або декількох операціях, тому їх часто ще називають спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами.
В Україні цей сектор фінансових посередників грошового ринку тільки почав розвиватись і на шляху свого становлення має суттєві перешкоди, бо значна частина структурних елементів даної системи (кредитні спілки, інвестиційні та трастові компанії”) взагалі були відсутні в нашій державі в період її існування у складі СРСР. Тому сьогодні держава повинна докласти всіх зусиль, щоб створити й використовувати для вирішення своїх економічних і соціальних завдань потужну систему небанківських кредитно-фінансових установ.
9.1. Сутність і основні функції небанківських кредитних установ
Небанківські фінансово-кредитні установи – це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним функціональним призначенням вони аналогічні банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.
Перше пов’язано з тим, що банківська система акумулює ті тимчасово вільні кошти, які за невеликим винятком у процесі свого руху набувають ознак руху капіталу, використовуються власником цих грошей як капітал. Дійсно, власник заощаджень (юридична або фізична особа) віддає свої гроші в банк з єдиною метою – отримати відсоток, тобто власник коштів використовує їх як капітал. Інша справа з тими коштами (принаймні зі значною їх частиною), що акумулюється небанківськими кредитними установами. Значною мірою ті заощадження, що акумулюють парабанки, не набувають у своєму русі форми капіталу. Дійсно, заощадження, які індивід розміщує, вкладаючи їх, наприклад, у страхову компанію або в пенсійний фонд – зовсім не призначені для отримання від передачі їх у користування якогось відсотка. Мета полягає в тому, щоб зберегти ці кошти і отримати їх назад у разі настання страхового випадку, або досягнення пенсійного віку.
Разом з тим парабанки акумулюють і ті заощадження, що призначені бути капіталом, але для яких банківська система не може забезпечити певні умови їх руху. Так, розміщений у банку депозит завжди має чітко визначену межу прибутковості у формі норми відсотка. Проте власник заощаджень може керуватись у своїй поведінці стосовно цих грошей іншими мотивами. Скажімо, бажанням розмістити їх таким чином, щоб межа прибутковості його капіталу не була визначена заздалегідь. Таку можливість і дають парабанки, де можна придбати, наприклад, акції і отримувати за ними дохід, який попередньо не регламентується якоюсь нормою.
Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих грошових коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів.
Певною характерною рисою небанківських кредитних установ як водночас і їх особливістю є досить вузька спеціалізація цих установ, що, як правило, чітко регламентується державою. Це пов’язано з тим, що більшість таких установ (наприклад, пенсійні фонди, страхові компанії тощо) не можуть зникнути “і повинні функціонувати постійно. Дана обставина обумовлює вузьку спеціалізацію перш за все для забезпечення жорсткого контролю держави над їх діяльністю.
До системи небанківських кредитних установ належать інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства і деякі інші установи. Поява цих інститутів обумовлена низкою причин, серед яких можна назвати і деякі загальні, котрі визначили розвиток усієї системи небанківських кредитних установ. Назвемо деякі з них.
На початку XX ст. виникла як явище і постійно посилюється інвестиційна активність населення, що, у свою чергу, обумовлено зростанням його доходів і постійним перетворенням частини цих доходів на заощадження.
3 боку суб’єктів господарювання помітно зростає потреба в інвестиціях, що викликано високим динамізмом сучасного суспільного виробництва.
Залучення заощаджень населення характеризується дорожнечою, і водночас зростає складність організації ефективного управління ними.
Таким чином, у сучасній високорозвиненій ринковій економіці частина доходів, які отримує населення, набуває характеру потенційного інвестиційного ресурсу, а з боку суб’єкта господарювання постійно зростає потреба в такому ресурсі. У той же час готовність населення здати свої заощадження в тимчасове користування визначається індивідуальною мотивацією особи, що передбачає наявність різноманітних форм залучення цих заощаджень. Це різноманіття не може бути забезпечено тільки банківською системою й тому в сучасних умовах набуває стрімкого поширення система небанківських фінансово-кредитних установ.
У нашій державі така ланка кредитної системи розвинена ще досить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їх активів у сукупному ВВП. Так, за даними звіту, зробленого Світовим банком на 2000 p., активи позабанківських кредитних установ в Україні складали тільки 1,5 % від ВВП. Це дуже замало, бо навіть у нашої сусідки Росії відповідний показник становить 4 %, не говорячи вже про високорозвинені країни, до рівня яких нам дуже далеко. Наприклад, у Німеччині цей показник склав у 2000 р. 72,2 % від ВВП, а в США – 261,8 % (Україна. Фінансовий сектор та економіка: нові стратегічні завдання. Звіт Світового банку. – К.: Козаки, 2001. – С. 43.). Розглянутий показник мало змінився і в наступні роки.
Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ відбувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням, що стоять перед державою в період розбудови ринкової економіки. Серед найбільш актуальних проблем, без вирішення яких не можна розраховувати на формування потужної ланки небанківських кредитних установ і посилення їх ролі в розвитку вітчизняної економіки, слід назвати:
Дуже недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи, а подекуди й відсутність нормативних актів прямого впливу, які б регламентували дії тієї чи іншої ланки цього сектору.
Великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи. Так, скажімо, непоодинокі випадки шахрайства з боку організаторів цілого ряду довірчих товариств (трастів) та фінансових компаній викликали негативну реакцію населення щодо послуг цих фінансових посередників.
У цілому сфера діяльності позабанківських кредитних установ досить слабо контролюється державою, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента-інвестора.
Зазначені проблеми найбільш нагальні для вирішення і не вичерпують усіх перешкод, які необхідно подолати на шляху розбудови небанківської ланки кредитної системи й підвищення її ролі у відтворювальному процесі.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)