Гроші та кредит – Михайловська І. М. – ТЕМА 8. КРЕДИТ УРИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
8.1. Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту.
8.2. Види кредиту.
8.3. Сутність, організація та технологія банківського кредитування.
8.4. Роль кредиту в умовах розвитку національної економіки та його межі.
Ключові слова та терміни | |
O теорії кредиту O суть кредиту O кредитні відносини O кредитно-грошові відносини O кредитно-товарні відносини O позичковий капітал O суб’єкт кредиту O об’єкт кредиту O функції кредиту O комерційний кредит O дебіторська заборгованість O кредиторська заборгованість O банківський кредит O кредитор | O позичальник O державний кредит O споживчий кредит O іпотечний кредит O іпотека O лізинговий кредит oлізинг O міжнародний кредит O кредитний портфель O кредитоспроможність O маржа O простий процент O складний процент |
8.1. Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту
У світовій економічній науковій думці обгрунтовуються і визначаються дві концепції теорії кредиту – натуралістична і капіталоутворююча.
Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823).
Найважливіші положення натуралістичної теорії кредиту: > об’єкт кредиту – натуральні блага (матеріальні цінності), а не гроші;
> Кредит – спосіб перерозподілу існуючих у певному суспільстві цінностей, тому що це рух натуральних речовин;
> Банки – це посередники, які не відіграють ролі у створенні кредиту;
> відсутня роль кредиту у сприянні розширеного капіталістичного відтворення;
> відсутнє з’ясування різниці між позичковим і реальним капіталом, позичковий капітал розглядається лише як відображення нагромадження реального капіталу.
Таким чином, представники натуралістичної теорії розглядали кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Проте слід зазначити заслугу представників натуралістичної теорії в обгрунтуванні ряду положень щодо кредиту:
> кредит сам собою не може створювати реального капіталу, який виникає тільки у процесі виробництва;
> Кредит залежить від прибутку, не створює реального капіталу. Основоположниками капіталоутворюючої теорії кредиту були
Англійські економісти Дж. Ло (1671-1729), Г. Маклеод (друга половина XIX століття), австрійський економіст Й. Шумпетер та німецький економіст А. Ган (XX століття).
Основні положення капіталоутворюючої теорії кредиту:
> Кредит може створювати багатства і капітал, з ним ототожнюються гроші;
> банки – не посередники, вони відіграють значну роль у створенні кредиту і капіталу;
> Кредит і банки – вирішальні фактори розвитку виробництва, здатні запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.
Проте помилковість концепції цих економістів полягала у виправданні експансії та інфляції. Раціональні положення капіталоутворюючої теорії кредиту були використані Дж. Кейнсом, який відмовився від ідеї щодо безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і вважав, що поряд з кредитними інструментами слід використовувати інші заходи для регулювання економіки.
Кредит – від лат. creditum – позичка, credo – вірю [1, с.238].
У науковій літературі можна виділити декілька підходів до визначення поняття категорії кредиту.
Наприклад, М. П. Денисенко визначає: “кредит-позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу” [4, с 78].
М. М. Александрова, С. О. Маслова визначають кредит як об’єктивну вартісну категорію, складову частину товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин [1, с 196]. В. Д. Лагутін дає таке визначення: “кредит – Це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу” [6, с 14].
Аналіз різних точок зору зарубіжних та вітчизняних авторів щодо визначення поняття кредиту дав можливість розкрити цю категорію через визначення, запропоноване Б. С. Івасів [3, с.268] – “кредит – Це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати”.
Таким чином, кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин.
У сучасних умовах кредитні відносини набувають розвитку між:
> господарюючими суб’єктами;
> банками та населенням,
> підприємствами, організаціями, господарюючими суб’єктами, з одного боку, та населенням, з іншого;
> фізичними особами;
> державою, банками та окремими господарюючими суб’єктами.
У зв’язку з тим, що у позичку може надаватися вартість у грошовій та товарній формах, складовими кредитних відносин є:
> кредитно-грошові відносини;
> кредитно-товарні відносини.
Позичковий капітал – це капітал, що віддається власником у позичку і забезпечує надходження прибутку у вигляді процента.
За висновками ряду науковців [3,4], позичковий капітал – це:
* Капітал – власник. Особливість полягає в тому, що він передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички;
* Капітал як товар. Об’єктом купівлі-продажу є гроші не як товар, а як капітал;
* Капітал з особливою формою руху. Гроші віддаються в позику для того, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками;
* Капітал, який має специфічну форму відчуженості – не
Продається з передаванням права власності, а надається в позику тобто відчужується від власника лише на певний термін і за умови повернення з позичковим процентом.
Прибуток, одержаний від позичкового капіталу, Поділяється на:
> процент, що отримується позичковим кредитором;
> підприємницький прибуток, що привласнюється позичальником. Для виникнення реальних кредитних відносин потрібні такі умови:
1) наявність Об’єктів кредиту – грошових чи матеріальних цінностей, щодо яких може укладатися кредитна угода;
2) наявність суб’єктів (учасників) кредитної угоди – кредитора і позичальника;
*Кредитор (лат. kreditor – позикодавець) – один з учасників стосунків, котрий надає кредит і має право вимагати від боржника сплату боргу. Кредитором може бути держава, банк, підприємство, громадянин [5, с 244].
* Позичальник – одержувач позики; сторона в кредитній угоді, від якої інша сторона (кредитор) має право вимагати повернення грошей (майна) і сплати процента. Позичальником може бути держава, юридична особа, громадянин [5, с 340].
3) наявність збігу інтересів кредитора і позичальника. Сутність кредиту як економічної категорії проявляється в його
Функціях. Найбільш дискусійним в теорії кредиту є питання про функції кредиту. Ознайомлення та критичний аналіз багатьох літературних джерел дали підстави для визначення наступних функцій:
> перерозподільча – полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих чи особистих потреб. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси;
> емісійна (антиципаційна) – здійснення емісії грошей як платіжних засобів методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту), що регулює кількість грошей в обігу;
> стимулювальна – ефективне використання позики з боку позичальника, щоб на зароблені кошти не тільки повернути кредит, але й одержати прибуток;
> контрольна – здійснення взаємного контролю кредитора і позичальника за цільовим використанням кредиту і поверненням позички.
Усі функції кредиту взаємопов’язані, тільки їх взаємодія може забезпечити якісні і стійкі кредитні відносини.