Гроші та кредит – Михайловська І. М. – 7.3.1. Класична кількісна теорія грошей
7.3.1. Класична кількісна теорія грошей
Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їх місце у господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а особливо Арістотелем.
Ідеї Аристотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв’язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще у ХVІ-ХVІІ ст., – Кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т. ч. і її сучасних напрямків.
Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком ХVІІІ ст. англійським ученим Д. Юмом у його трактаті “Про гроші”, опублікованому 1752 р. Одна з причин довголіття теоретичних обгрунтувань Д. Юма – їх гранична простота і доступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність та взаємозв’язок між двома економічними величинами – рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак – до зміни номінального вираження валового національного продукту.
Аргументуючи свої теоретичні погляди, Д. Юм спирався на широко відомий в економічній історії факт підвищення у ХVІ-ХVІІ ст. загального рівня цін, або так званої революції цін, викликаної відкриттям багатих родовищ золота і срібла у Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів значно збільшив пропозицію грошового товару, що, за Д. Юмом, стало визначальною причиною різкого зростання цін. Від 1500 р., після періоду відносної стабільності, середній рівень цін зріс до кінця сторіччя приблизно у 3-5 разів. Далі ціни знову стабілізувалися, залишившись приблизно на тому ж рівні аж до середини ХVІІІ ст. Виходячи з цих фактів, Д. Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної: подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах.
Значення кількісної теорії грошей полягає не лише у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою і номінальною величиною ринку товарів і послуг, що формують структуру валового національного продукту. Кількісна теорія Д. Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д. Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їх кількості. Вона визначається за формулою:
У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були сформульовані ще у ХVІІІ ст. Мова йде про номіналістські концепції Дж. Берклі та Дж. Стюарта, котрі в методологічному плані можуть розглядатися як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема сучасних теорій вартості паперових грошей.
Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д. Юма багато в чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин. Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних структур цієї теорії – її класичного та неокласичного напрямків. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Д. Юм розглядав її застосування щодо металевих грошей – золота і срібла, то Д. Рікардо переніс її основні постулати й на визначення способу функціонування паперових грошей.
Таким чином, Кількісна теорія грошей – це загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю, і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв’язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Самого механізму впливу кількості грошей на ціни та наслідків зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку у зв’язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов’язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І. Фішера та кембриджський варіант.
На початку XX ст. суперечки довкола кількісної теорії розпалилися з новою силою.
Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І Фішер. Він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці “Купівельна спроможність грошей” опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обгрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються у процесі товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну, виражене формулою:
МV = РY, (7.1)
Де М – статистична кількість грошей (або грошова маса);
Y – швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);
Р – рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що дорівнює 10);
У – реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва).
Добуток рівня цін на реальний національний продукт – РУ – визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений період часу.
Коментуючи функціональну залежність складових елементів цього рівняння, І. Фішер писав “із того простого факту, що сума грошей, яку витрачено на блага, має дорівнювати загальній кількості цих благ, помноженій на їх ціни, випливає, що рівень цін повинен підвищуватися або знижуватися залежно від змін кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їх обігу або кількість відповідних благ”.
Формула Фішера МV = РY отримала широке застосування в західній економічній літературі. її було включено в підручники з теорії грошей як наукове аргументування одного з фундаментальних законів ринкової економіки. Широке застосування має вказана формула в сучасній економічній теорії, де вона вважається “видатною формулою Фішера”.
Однак необхідно враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що у процесі розгляду низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу І. Фішера називають “простим”, “послабленим” вираженням кількісної теорії грошей.
Абсолютизація І. Фішером односпрямованої лінії впливу “гроші-ціни” закріпила традиційний розрив між грошовою і загальноекономічною теоріями.
Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії грошей.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)