Гроші та кредит – Михайловська І. М. – 3.3. Попит на гроші
Попит на гроші – одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей.
Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас грошей. Слід відрізняти зміст понять “попит на гроші” та “попит на грошовий доход”. У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть в різні періоди змінюватися. На відміну від цього поняття, “грошовий доход” характеризує не запас, а потік грошей. Його обсяг визначається не на визначений момент, а за певний проміжок часу. Коли говорять, що ваша місячна заробітна платня становить 680 грн., то йдеться про потік грошей, ваш дохід [3].
Якщо запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб’єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші Теорією переваги ліквідності.
Теорія попиту на гроші базується на “рівнянні обміну” І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу
Грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]:
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу у грошах, у їх додатковій емісії.
Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр МсС – величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:
І свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V).
Одним із припущень цієї теорії є положення про те, що індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані “трансакційні гроші”, які не дають доходу [2].
Отже, попит на гроші це багатогранне поняття. Коли ми говоримо про попит на гроші, то повинні враховувати основні характеристики, які розкривають зміст цього поняття. А саме: попит на гроші потрібно сприймати як попит на запас грошей у певний час, а не потік. Попит на гроші пов’язується з розв’язанням питання щодо форми, у якій особою зберігається наявна сума багатства (готівкою, цінними паперами тощо). Якщо особа віддає перевагу триманню у своєму портфелі відповідної суми грошей, вона позбувається певної кількості благ, які можна придбати на цю суму, а також втрачає дохід, який би мала отримати, якщо придбала б на ці гроші акції чи облігації. Тобто отримання певного запасу грошей пов’язане з певними збитками.
Усі вищеназвані характеристики попиту на гроші необхідні для усвідомлення механізму функціонування монетарного ринку і чинників, що впливають на нього.
Як уже зазначалось, Дж. М. Кейнс визнавав гроші одним із видів багатства і стверджував, що величина обсягів активів, яку господарчі агенти бажають зберігати грошима, залежить від того, як високо оцінюється ними властивість ліквідності грошей.
Люди обирають відносно ліквідний портфель, а отже попит на гроші відносно більший, ніж на інші активи. Тому теорію попиту на гроші Дж. М. Кейнса названо теорією переваги ліквідності. Кейнс визначив дві причини (або мотиви), що спонукають людей зберігати своє багатство або його частку ліквідними грошовими активами.
Першим Кейнс назвав трансакційний мотив до збереження грошей: люди зберігають частку своїх активів грошима, сприймаючи як засіб платежу (для оплати товарів і послуг, що використовуються як у власному, так і у виробничому споживанні).
Другий мотив – перестороги. Люди хочуть забезпечити можливість у майбутньому розпоряджатися часткою своїх ресурсів готівкою і тому зберігають їх грошовими активами. Кейнс також наголошував, що люди можуть зберігати свої активи як грошима, так і цінними паперами (облігаціями), що пов’язано з певним ризиком. Цінні папери, на відміну від грошей, забезпечують певний дохід (відсотки). Цей дохід залежить від норми позичкового відсотка. Якщо норма позичкового відсотка зменшується, то курс цінних паперів підвищується. Це обумовлено приростом капіталу. І навпаки, підвищення норми позичкового відсотка призводить до зниження курсу цінних паперів і втрати капіталу їхніми власниками. Кейнс назвав спекулятивним мотив до збереження частки портфеля активів грошима з метою запобігання втрати капіталу у разі збереження активів цінними паперами [5].
Дж. М. Кейнс сприймав пропозицію грошей (М) як наданий показник, уповні поділяючи погляди класиків. Новизна його поглядів полягала у методиці аналізу попиту на гроші. За Кейнсом, сукупний попит на гроші (МА) визначається за формулою:
Сукупний попит на гроші має дві складові – трансакційну – Мd (яка враховує трансакційний мотив і мотив перестороги) і МD2 спекулятивну.
Новизною у Дж. М. Кейнса є спроба врахувати спекулятивний попит, тобто попит на гроші як засіб збереження вартості. Цей попит залежить від норми відсотка, оскільки курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний позичковому відсотку.
У кожному конкретному випадку споживач сам визначає, яку частку доходу він збирається спрямувати на споживання, а яку – на збереження.
Збереження, що представлені цінними паперами, забезпечують дохід, але володіння ними пов’язане з ризиком, тому що ціна цих паперів коливається у значних межах. Підвищення норми відсотка пов’язане, відповідно до інших умов, із значним зниженням курсу цінних паперів. У цьому разі спекулятивний попит зростає тому, що, по-перше, високий відсоток компенсує ризик коливання цін, і, по-друге, у разі зниження відсотка ці цінні папери можна вигідно продати. Якщо ж норма відсотка буде незначною, то виникає протилежна тенденція.
Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох перемінних – доходу та норми відсотка. Збільшення доходу призводить до збільшення попиту на гроші та пов’язане з трансакційним мотивом і мотивом перестороги. Зниження (зростання) норми позичкового відсотка, навпаки – збільшує (зменшує) попит на гроші, що пояснюється існуванням спекулятивного мотиву.
У сучасній теорії попиту на гроші розглядається не тільки імовірність збереження грошей готівкою або облігаціями, а й іншими ліквідними активами. До портфелів власників сьогодні можуть долучатися різновиди як таких грошей, що не забезпечують відсотків (готівка, вклади до вимоги), так і грошей, що забезпечують відсотки (нацрахунки).
Вони також можуть володіти альтернативними формами ліквідних активів – заощадженнями, строковими вкладами (строковими депозитами), взаємними фондами грошових ринків та угодами про зворотний викуп, короткостроковими цінними паперами, векселями, довготерміновими урядовими облігаціями, акціями корпорацій, а також активами, втіленими у нерухомості, – виробниче обладнання підприємств, товари тривалого користування (меблі, автомобілі) тощо. Усе це впливає на бажання володіти яким-небудь із вищеназваних активів щодо грошей і може вплинути на обсяги попиту на гроші.
Сучасна теорія попиту на гроші не поділяє точки зору про розподіл попиту на гроші за мотивом перестороги, трансакційним і спекулятивним моментами.
Раніше зазначалося, що за сучасною теорією грошей процентна ставка все ж таки впливає на попит на гроші не через спекулятивний мотив, а лише внаслідок того, що норма відсотка є альтернативною вартістю зберігання грошей.
* Альтернативна вартість зберігання грошей – це втрати від яких-небудь невикористаних можливостей, що стикаються з альтернативними варіантами інвестицій.
Чинники впливу на попит на гроші. З’ясування мотивів, які заохочують економічних суб’єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить – на динаміку попиту на гроші [1].
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або Обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей – чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.
Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками – динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та Реального обсягу виробництва Можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.
Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв’язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.
Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон’юнктури ринку та ін.
Чинник накопичення багатства Полягає в тому, що економічні суб’єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.
Чинник інфляції Впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб’єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору стазку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам’ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.
З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон ‘юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб’єкти віддадуть перевагу
Накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)