Гроші та кредит – Михайловська І. М. – 11.4. Тенденції розвитку банківського ринку України
Наприкінці 2004 року вітчизняна банківська система вдруге за 13 років свого існування зіткнулася з кризою довіри суспільства до перспектив розвитку фінансової системи країни. Як відомо, це було пов’язано з драматичним перебігом президентської виборчої кампанії, котра сколихнула суспільно-політичне життя в Україні і мала широкий міжнародний резонанс.
Банківська система України, незважаючи на складнощі, обумовлені політичною ситуацією в державі, посилення нестабільності валютного, фінансового ринків, протягом 2004 року розвивалася динамічніше, ніж інші сектори економіки, й залишилася найбільшим сегментом фінансового ринку країни.
Темпи зростання активно-пасивних операцій утричі перевищували темпи економічного зростання в країні у цілому. Так, за 2004 рік обсяги активів банків збільшилися на 34,1% (за 2003 рік – на 55,7%), кредитного портфеля – на 32,3 (57.1), зобов’язань – на 32,7 (62,0), а ВВП – на 12,0% (9,6%) [12, с 9-Ю].
Водночас слід зазначити, що порівняно з попереднім роком у 2004-му послабилася інтенсивність динаміки зростання, а збільшення обсягів активно-пасивних операцій було нерівномірним. Так, за перші три квартали обсяги діяльності банків зросли (активи збільшилися на 34,1 %, зобов’язання – на 36,1%), а у четвертому (в умовах політичної нестабільності) – зменшилися (активи – на 0,1%; зобов’язання – на 2,5%). Обсяги ж капіталу на 8,1% зросли, що дало змогу знизити фінансову напругу в банках, а також забезпечити незначне зростання обсягів кредитування (на 0,2%).
Позитивна тенденція зростання обсягів активно-пасивних операцій загалом сприяла підвищенню функціональної ролі банків у розвитку економіки, про що свідчить співвідношення основних показників розвитку банківського сектора та ВВП. За рік, що минув, відношення активів до ВВП збільшилося з 40.0 до 41,4%, кредитного портфеля до ВВП-із 27,8 до 28,4%, зобов’язань – із 33,1 до 33,9%; капіталу – з 5,0 до 5,3%.
Рис. 11.1. Динаміка розвитку банківського сектора та економіки
України.
Серед інших позитивних тенденцій, які проявилися у діяльності банків у 2004 році, слід відзначити такі:
> вперше за останні роки капітал банків зростав вищими темпами, ніж обсяги їхньої діяльності. Регулятивний капітал збільшився на 37,0% (за 2003 рік – на 31,4%), тоді як активи – на 34,1% (55,7%). Це дало банкам змогу подолати негативну тенденцію до зниження адекватності регулятивного капіталу. Порівняно з початком року відповідний норматив у цілому по системі зріс із 15,11 до 16,81%;
> поліпшилися результативні показники діяльності банків, підвищився рівень її рентабельності. Порівняно з 2003 роком прибуток банківських установ збільшився в 1,5 раза, що і стало одним із важливих чинників зростання їх капіталу та підвищення рентабельності діяльності. Рентабельність активів зросла з 1,04 до 1,07%, капіталу – із 7,61 до 8,43%;
– посилилася роль коштів суб’єктів господарювання у формуванні ресурсної бази банків, чому сприяло підвищення в умовах економічного зростання кон’юнктурної активності підприємств. Частка коштів суб’єктів господарювання в зобов’язаннях збільшилася із 32,0 до 34,6%, а темпи їх приросту перевищили аналогічні показники попереднього року.
На рис. 11.2 подана загальна кількість банків в Україні. [11, с 51].
Сьогодні в Україні наявні певні диспропорції в територіальному розвитку банківської системи. Діючі банки-юридичні особи розташовані лише у 15 областях країни, переважно у східній та західній її частинах. У 10 областях (Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій) діючих банків – юридичних осіб немає взагалі, банківські послуги в цих регіонах надають лише філії та безбалансові відділення (рис. 11.3).
Рис. 11.3. Розташування комерційних банків на території України.
За рівнем розвитку регіональні банківські системи поділяються на чотири групи: високої концентрації банківських послуг (столичний регіон), середньої (активи банків і філій в області перевищують 2,4 млрд. грн.), незначної (активи становлять від 1,03 до 2,4 млрд. грн.), низької концентрації (активи – менше 1,03 млрд. грн.) [12, с 16].
Високий рівень концентрації Банківських послуг характерний для м. Києва та Київської області, де зосереджено більше половини діючих банків (89 або 55,6% їх загальної кількості) та 155 філій (11,0% загальної кількості філій). Обсяги активів банків і філій м. Києва та області за рік збільшилися на 30,8% (по системі – на 34,1 %) і на 01.01.2005 р. дорівнювали 68 842,5 млн. грн., або 48,6% загальних активів по всій системі.
До групи середньої концентрації Входять вісім індустріально розвинутих регіонів (Дніпропетровська, Донецька. Харківська, Одеська, Запорізька, Львівська області, Автономна Республіка Крим та Полтавська область), де сконцентровано близько третини банків країни (61 або 38,1 %) та 637 філій банків (45,1 %), активи яких за рік зросли на 38,2% і на01.01.2005 р, становили 54 022,1 млн. грн. (38,2%). Протягом 2004 року банківські установи зазначеної групи розвивалися найдинамічніше. Вони посіли перше місце за обсягом залучених коштів суб’єктів господарювання (45,4% від загальної суми по всій системі) та вкладів фізичних осіб (45,2%), що свідчить про значний потенціал розвитку.
Таблиця 11.
Рівень розвитку регіональних банківських систем за станом на 01.01.2005р. [12, с 17].
До групи незначної концентрації Входить дев’ять регіонів (Луганська, Миколаївська, Івано-Франківська, Волинська, Черкаська, Чернігівська, Вінницька, Сумська та Херсонська області), де розміщено 9 банків та 391 (27,7%) банківська філія. Активи цієї групи системи за рік збільшилися на 31,4% і на звітну дату становили 12 564,3 млн. грн. (8,9%).
У групі низької концентрації – сім регіонів (Закарпатська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Кіровоградська, Тернопільська, Чернівецька області), в яких розташований 1 банк та 228 філій (16,2%). Активи банків цієї групи за рік зросли на 42,2% і становили 6 067,6 млн.
Грн. (4,3%).
Удосконалення мережі банківських філій сприяє рівномірнішому розвитку банківської системи на всій території країни і певною мірою згладжує негативні наслідки регіонального дисбалансу розміщення банків. Найбільша кількість філій зосереджена в м. Києві та Київській області – 155, у Донецькій області їх 125, Дніпропетровській – 99. У трьох областях (Волинській, Рівненській, Чернівецькій) – до 30 філій у кожній.
Усунення наявних територіальних диспропорцій та підвищення ефективності діяльності банків сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на соціально-економічне піднесення в кожному регіоні.
Водночас гостро проявилися і недоліки: слабка дія саморегулюючих механізмів ринку та низький розвиток ринкових відносин у банківській системі [11, с 26-27]. Це проявилося у:
> тривалому і доволі гострому дефіциті доларів США та евро на готівковому валютному ринку;
> скороченні строків та обсягів операцій і стрімкому зростанні вартості ресурсів на міжбанківському ринку;
> ажіотажі на ринку банківських вкладів (різкий відплив коштів фізичних осіб).
Як показали події останніх двох місяців 2004 року, важливим фактором можливої нестабільності руху банківських ресурсів (особливо у поєднанні з інфляцією) є фактична “двовалютність” національної грошової системи. Міграція гривневих заощаджень у валютні та (залежно від динаміки валютного курсу) у зворотному напрямі призводить до розбалансування гривневих і валютних банківських активів і пасивів, що посилює загрозу втрати банками ліквідності на відповідних сегментах фінансового ринку.
Певне зменшення обсягів кредитування та підвищення переважною більшістю банків відсоткових ставок за депозитами навряд чи додало оптимізму вкладникам і було дещо запізнілим, оскільки темпи інфляції наприкінці року прискорилися. До того ж ці дії стали непрямим доказом того, що “зайвих” грошей у банківській системі України немає.
У листопаді – грудні 2004 року кожен конкретний банк одержав можливість перевірити себе на спроможність працювати у нестандартних умовах. Це дало змогу кожному з них виявити потенційно небезпечні ділянки бізнес-процесів та оцінити ефективність власного ризик-менеджменту.
Ймовірно, найближчим часом може дещо посилитися міграція клієнтів до банків, що меншою мірою залежать від умов вітчизняного ринку, тобто до банків з іноземним капіталом. Інша очевидна тенденція ринку – майбутнє укрупнення та злиття банківських установ, що є одним зі способів ефективного розвитку в конкурентних умовах ринку.
Позитивними наслідками “стрес-тесту” для банківської системи стала поява на ринку нових банківських продуктів, зокрема нових депозитних програм, які пропонують кращі умови для вкладників. Це, наприклад, депозит у гривнях для юридичних осіб з прив’язкою до курсу іноземної валюти з метою компенсації втрат, пов’язаних із можливою зміною курсу національної валюти. Ще один приклад – запроваджені окремими банками спеціальні “конверсійні” депозити, які дають змогу вкладникам, що мають гривневі депозити, або клієнтам, які володіють готівковою гривнею, конвертувати її в долари США з обов’язковим розміщенням на строковому депозиті у цьому банку. Для захисту заощаджень населення від знецінення деякі банки пропонували “металевий” вклад у золоті.
У найближчій перспективі – запровадження безвідкличних депозитних внесків, за якими нараховуватимуться підвищені відсотки. Ці вклади безумовно, сприятимуть стабілізації ресурсної бази банків.
2005-й рік оголошено Міжнародним роком мікрофінансування. Цю ініціативу схвалено і в Україні, що підтверджено відповідним указом Президента України.
У зв’язку з цим Національний банк розробляє низку заходів, спрямованих на відповідне вдосконалення банківської системи України, передусім – на поліпшення нормативно-правової бази, необхідної для успішного розвитку мікрокредитування та розвитку малих і середніх банків України, а саме [10, с 51]:
Для стимулювання розвитку малих і середніх банків в Україні доцільно було б вжити низку заходів:
1. Провадити селективну політику щодо їх розвитку та діяльності з урахуванням регіональних особливостей.
2. Розробити стратегію діяльності банківського сектора та запровадити відповідні стандарти у сфері мікрокредитування, внести певні зміни до нормативно-правових актів.
3. Розробити конкретні механізми реалізації Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо створення місцевих кооперативних банків.
4. Посилити співпрацю між малими, середніми банками регіону та органами місцевого самоврядування. Надавати пріоритетну можливість регіональним банкам обслуговувати місцеві бюджети, що може стати стратегічним фактором регіонального розвитку.
5. Встановити для банків, які фінансують малий і середній бізнес, диференційовані вимоги щодо достатності капіталу (в межах 8%) та передбачити можливість поступового (протягом 5 -10 років) формування ними мінімального обсягу статутного капіталу (відповідно до розробленого плану капіталізації).
З метою заохочення кредитно-інвестиційної діяльності малих і середніх банків у депресивних регіонах України доцільно було б запровадити низку додаткових пільг:
‘=> надавати відстрочку щодо сплати податку на прибуток малим і середнім банкам, у структурі кредитно-інвестиційного портфеля яких частка середньо – та довготермінових регіональних кредитів становить не менше 20-30%;
> для стимулювання капіталовкладень малими і середніми банками у пріоритетні інвестиційні проекти, які реалізуються у депресивних регіонах, звільняти від оподаткування суму прибутку, яку банки отримують від фінансування зазначених інвестицій;
> застосовувати до малих і середніх банків механізм часткової компенсації процентних ставок за відносно великими інвестиційно-інноваційними кредитами;
>розробити і запровадити комплекс заходів щодо стимулювання кредитної підтримки малими й середніми банками експортно орієнтованих підприємств;
> застосовувати до малих і середніх регіональних банків, які фінансують реальні інвестиційні та інноваційні проекти і здійснюють довгострокові фінансові інвестиції в межах регіону, диференційований підхід щодо формування ними обов ‘язкових резервів залежно від обсягів активних операцій.
Таким чином, з метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку в 2005 році банки України мають зосередитися на вирішенні низки таких нагальних проблем.
1. Підвищення рівня капіталізації та достатності капіталу.
Незважаючи на те, що впродовж 2004 року капітал зростав випереджаючими (порівняно з обсягами діяльності) темпами і призупинилася тенденція до зниження нормативу адекватності регулятивного капіталу, рівень капіталізації ще є недостатнім для забезпечення стабільного й ефективного функціонування та розвитку банків. Про це та про обмежені можливості банківської системи щодо задоволення ринкових потреб економіки свідчить низьке значення такого показника, як відношення капіталу до ВВП. Воно становить лише 5,3%.
2. Підвищення рівня ліквідності і платоспроможності банків. На сьогодні значними залишаються розриви між активами й пасивами
За строками. Якщо банки не приділятимуть належної уваги формуванню збалансованої за строками структури активів і пасивів, у них можуть виникати серйозні проблеми з ліквідністю, що й підтвердилося під час політичної кризи в листопаді – грудні 2004 року.
3. Підвищення ефективності діяльності банків.
Банки України мають значно нижчий рівень рентабельності порівняно з іншими країнами СНД (в Україні цей показник становить 1,07 %, а, скажімо, в Казахстані – 1,63%). За результатами діяльності в 2004 році шість українських банків виявилися збитковими. Дві третини банків отримали незначний прибуток та мають низький рівень рентабельності, що свідчить про невизначені перспективи розвитку цих установ і про необхідність інтенсивнішого застосування процедури реорганізації, реструктуризації з метою поліпшення їх фінансового стану та підвищення рівня фінансової стійкості.
4. Поліпшення якості активів, кредитного портфеля та зниження ризиків у діяльності банків.
Незважаючи на зменшення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі, вони, порівняно з попереднім роком, зростали вищими темпами. Значно вищими темпами збільшувалися такі неробочі активи, як дебіторська заборгованість, прострочені та сумнівні до отримання доходи, основні засоби та нематеріальні активи, що негативно позначається на показниках ефективності діяльності банків.
5. Висока вартість наданих кредитів.
Хоча й триває тенденція до зниження процентних ставок за кредитами (у 2004 році вони зменшилися з 16,1 до 14,6%), вартість наданих кредитів залишається високою. Вирішення проблеми ускладнюється значним рівнем інфляції (у 2004 році – 12,3%) та значними ризиками в банківській діяльності, що обумовлено великою кількістю збиткових підприємств (35%), які мають значні обсяги простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості.
6. Зниження рівня доларизації та підвищення довіри до національної валюти.
Частка зобов’язань в іноземній валюті порівняно з початком 2004 року збільшилася із 40,0 до 43,4%, а частка кредитного портфеля в іноземній валюті – з 42,3 до 45,0%, що в умовах підвищеної волатильності валютних ринків обумовлює зростання валютних ризиків у діяльності банків.
Передбачається, що тенденція до зростання основних показників діяльності банків та посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток України триватиме і в 2005 році. Передумовою цього є загальне економічне зростання, стабільність національної грошової одиниці та помірна інфляція. Прогнозується, що в разі збереження вітчизняними банками високих темпів зростання Україна за показником відношення загальних активів до ВВП наблизиться до країн, що розвиваються (він становить понад 50%), відношення ж капіталу до ВВП підвищиться до 6,0-6,2%.
Знизити процентні ставки вдасться, якщо буде досягнуто рівноваги між попитом на кредити та їх пропозицією, дотримано низького рівня інфляції, стабільності гривні. На зниження процентних ставок впливатиме й політика банків щодо удосконалення системи управління ризиками, посилення конкуренції, зокрема у зв’язку з появою на вітчизняному ринку іноземних банків, які працюватимуть не лише з великими корпоративними клієнтами, а й із підприємствами малого та середнього бізнесу, населенням.
Для банків України в 2005 році важливим завданням залишається забезпечення свого стабільного функціонування та розвитку, підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)