Гроші та кредит – Михайловська І. М. – 1.2. Історичні аспекти зміни форми грошей та їх характеристика
Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від предметів першої необхідності до так званих електронних грошей. Високий рівень розвитку фінансово-економічних відносин та істотне ускладнення вимог ринку до грошового еквівалента зумовлювали зміну форм грошей, більш адекватних новим умовам. Історичні аспекти розвитку форм грошей схематично показано на рис. 1.1.
Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші.
* Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. Наприклад, до таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети).
* Неповноцінні – Це гроші, які не мають власної (субстанціональної) вартості.
Рис.1.1. Схема еволюції форм грошей
Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші. На різних етапах розвитку, в різних країнах і регіонах роль товарних грошей спочатку виконували різні товари першої необхідності. “Що тільки не використовували люди в ролі грошей! Діапазон таких речей дуже великий – від черепів корів на острові Борнео до солі в Африці, від металевих списів у Конго до черепів людини на Соломонових островах”, – пише Г. А. Федоров-Давидов [9]. Та найпоширенішим видом товарних грошей була худоба. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.
У міру розвитку товарного виробництва, збільшення кількості продуктів обміну, поглиблення суспільного поділу праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну товарами ринок поставив перед товаро-грошима нові вимоги:
> Портативність (висока вартість у невеликому обсязі);
> здатність тривалий час зберігати свою вартість;
> Економічна подільність (наприклад, перлину або худобу не поділити на дві частини однакової вартості, а злиток золота, поділений на дві рівні за вагою частини, означає, що і вартість кожної його половини рівно вдвічі зменшується);
> збереженість.
Задовольнити такі вимоги попередні гроші не могли у зв’язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких спочатку використовували залізо, мідь, бронзу, що найчастіше вживали люди, а згодом цю роль почали виконувати дорогоцінні метали – срібло і золото.
Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота, а згодом у формі монети.
Перші монети з’явилися майже двадцять шість століть тому у Стародавньому Китаї і Лідійській державі. У Київській Русі першими металевими грошима були гривні – зливки зі срібла, які датуються ще Хст.
Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона розвивала і змінювала свій зовнішній вигляд, ваговий вміст.
Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьовий бік якої – адверс, зворотний – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети гурт почали робити нарізним [1].
Спочатку в обігу перебували водночас золоті і срібні монети. Цей етап у розвитку грошей називався Золото-срібним біметалізмом. До золотого обігу країни перейшли у другій половині XIX ст. – встановився золотий монометалізм.
Ускладнення та розширення ринкових відносин зумовили неспроможність золота назавжди закріпитись у ролі загального еквівалента.
Новим етапом розвитку грошей стала поява знаків вартості. Знаки вартості (замінники повноцінних грошей) – гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто витраченої на їх виробництво суспільної праці. Карбування поряд з повноцінною монетою замінника повноцінних грошей було викликано об’єктивними причинами:
> золото – це м’який метал, і монети, що перебувають в обігу, з часом стираються (підраховано, що золота монета щороку, втрачає 0,07% власної ваги);
> золотодобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повної потреби у грошах;
> поширена у середньовіччі фальсифікація грошей державою. В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їх вагову вартість. Прибуток, отриманий з різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей і витратами на їх емісію, дістав назву сеньйораж. У цьому разі фальсифікована монета використовувалася лише як знак вартості повноцінної монети [9];
> золотий стандарт, у цілому не стимулював виробництво і товарообіг. До знаків вартості належать:
1. Металеві знаки вартості:
– золота монета, що в обігу з часом стиралася;
– білонна монета розмінна, з дрібною вартістю. Вона карбується з недорогоцінного металу (наприклад, міді, алюмінію), отже, є неповноцінною;
2. паперові знаки вартості – грошові знаки, виготовлені з паперу. Золотий обіг проіснував відносно недовго – до Першої світової війни.
Практично всі країни-учасниці з метою формування військових стратегічних запасів вилучили із обігу золоті і срібні монети. Їх місце у грошовому обігу зайняли незабезпечені паперові гроші і розмінна монета. У зв’язку з цим з’явилися принципово нові грошові системи, які формувалися не на реальних грошах, які мають власну товарну вартість, а на їх замінниках, що отримали назву Неповноцінних грошей – Не забезпечених золотом банкнотах, казначейських білетах, монетах із недорогоцінних сплавів. На відміну від повноцінної золотої монети, ці сурогати не мали на товарному ринку власної вартості, а тільки свідчили про право їх власника отримати в обмін на них визначену вартість. Грошові знаки у цьому випадку виступали лише як опосередковані представники вартості.
Перша світова війна з її дуже великими матеріальними збитками призвела до того, що уряди практично всіх країн світу взялися до випуску у великій кількості не забезпечених реальними цінностями грошових знаків. У результаті наприкінці війни ці країни лишилися зі знеціненими грошима. Інфляційні процеси спостерігалися у багатьох країнах і тривали до 30-х років XX століття.
Викликані ними деформації в економічній та фінансовій сферах були настільки серйозними, що зроблені у деяких країнах Європи спроби відновити золотий стандарт не дали позитивних результатів.
У 70-ті роки XX ст. відбувся процес демонетизації золота, в результаті чого воно перестало виконувати спочатку функції засобу обігу і платежу у внутрішньому обігу країни, а потім, з 1976 р., і функцію світових грошей. У внутрішньому обігу та на світовому ринку золото було витіснене зі сфери грошового обігу паперовими і кредитними грошима.
* Паперові гроші – Це представники неповноцінних грошей, які з ‘явилися як замінники золотих монет.
* Сутність паперових грошей Полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обоє ‘язковими до приймання у всіх видах платежів.
Перші паперові гроші з’явилися у Китаї в XII ст. н. е., а в Європі і Америці – лише у XVП-XVПI ст. В Україні перші паперові гроші з’явились в обігу 1769 р. – з випуском їх у Росії. Це були асигнації – своєрідні банківські зобов’язання-розписки на одержання монети.
Вартість паперових грошей визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна купити на ці паперові гроші. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту у платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту.
Емітентами паперових грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому випадку – казначейство, безпосередньо використовує випуск паперових грошей для покриття своїх видатків. У другому випадку – центральний банк випускає нерозмінні банкноти і надає їх у позику державі, яка направляє їх на свої бюджетні видатки.
Необхідно також підкреслити, що за економічною природою паперовим грошам властива нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ця ознака властива насамперед грошам, що імітуються державним казначейством. Але цього недоліку можуть набути і гроші, які імітуються центральним банком, якщо емісія спрямовується на покриття бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України (1991-1993рр.), коли основною причиною гіперінфляції була надмірна кредитна емісія Національного банку. Як наслідок-знецінення купоно-карбованців за
1993 р. у 100 разів.
Недоліки, які властиві паперовим грошам, можуть значною мірою зменшуватися завдяки використанню кредитних грошей.
Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється відстрочкою платежу. їх поява пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов’язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Не маючи власної вартості, кредитні гроші застосовуються як гроші лише тому, що в користувачів контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра у можливість використовувати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому гроші дістали також назву Кредитних.
* Кредитні гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин [3].
Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, чек, банкнота, депозитні гроші, електронні гроші.
* Вексель – це письмове боргове зобов ‘язання боржника сплатити певну суму грошей власнику векселя у заздалегідь обумовлений термін.
Вексель має характерні ознаки, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань:
> чітко встановлена форма;
>абстрактність (відсутність на документі інформації про вид угоди, а вказана тільки сума платежу);
> безпірність (обов’язкова сплата боргу, аж до примусових засобів);
> конкретність терміну платежу;
> оборотність (передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов’язань продавця).
Розрізняють два види векселя: >простий і >переказний. Простий вексель – виданий боржником як зобов’язання виплатити кредитору певну суму грошей у заздалегідь обумовлений термін.
Переказний вексель – виписується кредитором як наказ боржнику виплатити у зазначений термін йому чи вказаній ним третій особі певну суму грошей.
Векселі також поділяються на казначейські, фінансові і комерційні. Казначейські векселі – випускаються державою для покриття дефіциту бюджету. Комерційні векселі – виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Банківські векселі – видаються банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті.
17 червня 1992 р. відродився вексельний обіг в Україні, Верховна Рада України прийняла постанову “Про застосування векселів в господарському обігу”. Цей нормативний документ був прийнятий дуже вчасно, оскільки, враховуючи економічну кризу у державі, вексельний обіг дозволив пом’якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.
* Чек-це різновид переказного векселя, який власник рахунку виписує на комерційний банк.
Чек являє собою письмовий безумовний наказ власника поточного рахунку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явникові.
Розрізняють три основних види чеків:
1) іменні – виписані певній особі без права передавання;
2) пред’явницькі – без зазначення конкретного одержувача, тобто сума, яка вказується у векселі, виплачується пред’явникові чека;
3) ордерні – виписані на певну особу з обов’язковим застереженням про наказ оплати.
У внутрішньому обігу чеки використовують для одержання готівки у кредитній установі (грошовий чек), а також як інструмент безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань за рахунками у кредитних установах (розрахункові чеки). Призначення чеку полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки у банку, засобом обігу, платежу і формою безготівкових розрахунків.
Зведення ролі чека переважно до технічної функції обсдуговування поточних рахунків Еизначило обмеженість перспектив його використання. Чекові операції пов’язані з такими незручностями, як їх виписування, доставка у банк для сплати, існування імовірності підробки тощо. Тому наприкінці 50-х років у країнах із високорозвинутим грошовим господарством розпочалися пошуки більш досконалих інструментів обслуговування депозитних грошей на банківських, рахунках.
* Банкноти (від англ. bank-note – кредитний білет) – це грошовізнаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним емісійним банком. Забезпечені всіма, активами банку та масою товару, що належить державі. На сьогодні – основний вид паперових грошей.
Уперше в грошовому обороті банкноти з’явились наприкінці XVII ст. Первісна форма банкноти називалась “класичною” і мала подвійне забезпечення: по-перше – це товарне забезпечення, оскільки випуск її проводився емісійним банком замість комерційних векселів; по-друге-обов’язковий обмін її на золото за першою вимогою власника. На той час центральний банк володів достатнім обігом золота, аби забезпечити золоту гарантію банкнотам, що виключало їх знецінення, гарантувало надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу.
У сучасних умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості – розмін на золото. Вона надходить в обіг шляхом: банківського кредитування держави; банківського кредитування господарських суб’єктів через комерційні банки; обміну іноземної валюти на банкноти певної країни.
Сучасна банкнота, на відміну від векселя, є безстроковим зобов’язанням, не пов’язаним з конкретною торговою операцією. Центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості.
Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку. Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Банківські позики під комерційні векселі стали надаватися переважно у депозитній, а не у банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.
* Депозитні гроші – це також: неповноцінні знаки вартості, але, на відмінну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках.
Приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів – чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Потреба у такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту. Депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою економікою (близько 90% усієї грошової маси в обороті).
Вони мають суттєві переваги порівняно з готівковою формою грошей:
> значно економніші;
> зручніші у користуванні;
> піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Але, необхідно зазначити, крім указаних переваг, ця форма грошей
Має свої недоліки. Насамперед йдеться про незручності щодо здійснення платежів. Для виконання кожного платежу необхідно заповнити цілий ряд документів і подати їх у банк. Особливо ці недоліки виявляються у сфері роздрібного товарного обороту та сфері послуг, де традиційні депозитні гроші не використовуються. Тому на зміну депозитним грошам фінансовий ринок висунув нову форму кредитних грошей – Електронні Гроші.
* Електронні гроші – це абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій.
За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей. Вони органічно поєднують у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей:
> немає потреби переносити або перевозити велику кількість готівкових грошей;
>готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;
> після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;
> досягається значна економія витрат на виготовлення, збереження, перерахування і перевезення електронних грошей;
> кожний платник має можливість умить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки.
Носієм електронних грошей є Пластикові картки.
* Пластикові картки – іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунка і дає можливість власникові керувати ним, тобто здійснювати оплату за товари, послуги, отримувати готівкові кошти, а також: дозволяє отримувати у банку короткострокову позику. Найчастіше пластикові картки застосовуються у роздрібному товарному обороті та сфері послуг.
Розглянуті питання характеризують еволюційний процес виникнення і розвитку грошей, що формує теоретичну базу для пізнання функцій грошей.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)