Гроші та кредит – Круш П. В. – Суб’єкти кредитних відносин
Кредит (від лат. Credutum – позичка, борг) за своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення являє собою одну з найскладніших і найдавніших економічних категорій товарно-грошових відносин.
Визначальне значення для кредиту має така його ознака, як зворотний, відшкодувальний рух вартості. На поверхні економічних явищ кредит виступає як передача в тимчасове користування матеріальних цінностей у грошовій або товарній формах. Позичена вартість може мати грошову форму, форму наданих товарів, виконаних робіт, послуг.
Незалежно від форми позиченої вартості вона є реальною цінністю, що має бути збережена в кредитних відносинах і повернута своєму власникові. Це повернення відбувається не обов’язково у своїй первинній формі, але обов’язково в повному обсязі.
Кредитні відносини не призводять до зміни власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником вартості, яку він тимчасово на певних умовах передає позичальникові. Позичальник повинен повернути отриману ним вартість її власникові. Отже, повертання кредиту є внутрішньо притаманною його ознакою і виступає констатуючою властивістю кредитних відносин. Поворотність є об’єктивною, визначальною рисою кредиту. Її недотримання означає зміну кредитної природи операції, викривлення та переродження кредитних відносин.
За своєю сутністю кредит – це економічні відносини між економічними суб’єктами у зв’язку з передаванням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Незалежно від форми надання кредиту (грошової чи товарної) він завжди має грошову природу, і завершальна його стадія завжди здійснюється у грошовій формі.
Кредитна операція, що передбачає тимчасове використання чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов’язань. Тому учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними і функціонувати на засадах комерційного розрахунку, самодостатності та самоокупності, бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися. Фізичні особи теж можуть виступати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.
Кредитні відносини є вартісними, тому що виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Ця вартість переміщується на зворотних засадах, через певний час ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Позичальник зобов’язаний повернути взяті в кредит кошти. За використання чужих коштів, крім цього, необхідно заплатити позичковий відсоток. Тобто позичальник має повернути власникові масу вартості більшу, ніж сам одержав від нього. Щоб забезпечити раціональне використання позики, її повернення та позичкового відсотка у встановлений кредитною угодою термін, позичальник має ефективно організувати відтворювальний процес. Тим самим кредит стимулює позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів. Це є ще однією важливою ознакою кредитних відносин.
Обов’язковою умовою функціонування кредитних відносин є збігання економічних інтересів кредитора та позичальника. Кредитор має бути однаково заінтересований у видачі кредиту, як і позичальник – в її отриманні. Таке збігання інтересів досягається узгодженням конкретних параметрів позички – терміну кредитування, величини відсотка, забезпечення повернення тощо.
Об’єктом кредитної операції, з приводу якої виникають кредитні відносини, виступає вартість, що позичається в кредитній операції. Збереження прав власності на позичену вартість визначає необхідність її повернення власникові, а ефективне використання цієї позиченої вартості в господарстві позичальника забезпечує її повернення власнику. В умовах ринкового господарства кредитування виступає у формі позички капіталу. Кредит може мати і форму позички грошей, якщо отримані в кредит кошти використовуються позичальником на невиробничі цілі.
Використання позиченої вартості дає змогу скоротити потребу в нагромадженні власних ресурсів для розширення і розвитку виробництва і сприяє забезпеченню безперервності виробництва, поновленню і продовженню циклу відтворення.
Мета позичення вартості в процесі кредитування полягає не тільки в покритті нестачі власних засобів у позичальника, а й у отриманні доходу від використання чужих позичених засобів у своїй господарській діяльності.
Отже, тільки за умов економічної самостійності суб’єктів, добровільності, рівноправності та взаємної вигоди можливе функціонування кредитних відносин. Ці риси кредитних відносин роблять їх внутрішньо адекватними, відповідними ринковим відносинам, зумовлюють розвиток кредиту на ринкових засадах.
Матеріальне забезпечення функціонування кредиту
Матеріальною базою забезпечення функціонування кредиту є тимчасове вивільнення коштів і поява тимчасової потреби в них у процесі руху виробничих фондів підприємств, що зумовлюється особливостями кругообігу та обігу капіталу.
Індивідуальні кругообіги та обіги коштів господарюючих суб’єктів взаємопов’язані в масштабі єдиного відтворювального процесу. Це й створює можливість тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб’єктів задовольняти за рахунок тимчасового надлишку коштів в інших суб’єктів господарювання. За допомогою кредиту і здійснюється процес акумуляції тимчасово вільних грошових коштів та їхній перерозподіл.
На певному етапі розвитку кредитних відносин основним суб’єктом акумуляції тимчасово вільних грошових коштів стали банки, одна з найважливіших функцій яких полягає в акумуляції грошових коштів та надходження їх у кредит. Крім того, тимчасово вільними грошовими коштами володіють також підприємства різних форм власності, інвестиційні фонди, страхові та інвестиційні компанії, громадяни.
В окремих фірм, приватних осіб та інших суб’єктів ринкових відносин виникають тимчасово вільні грошові кошти: надлишки грошових коштів у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільні кошти у зв’язку з незбіганням часу реалізації товарів і послуг та терміну придбання нових партій сировини, матеріалів тощо, кошти, нагромаджені, але не використані для розширення виробництва, для виплати заробітної плати, грошові доходи та заощадження населення. Тимчасово вільні грошові кошти в народному господарстві становлять єдиний позичковий фонд, який створює матеріальну основу кредиту. Обсяг наявних вільних коштів зумовлює можливість надання певного обсягу позичок.
Суб’єкти кредитних відносин
Суб’єктами кредитних відносин виступають кредитори і позичальники. Кредитор – це суб’єкт кредитного відношення, що має у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти, які може надати в тимчасове користування іншим суб’єктам. Джерелом коштів для надання позички можуть бути як власні кошти кредитора, так і кошти ним позичені. Головною метою надання позички є отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка.
Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки, тому що вони спочатку акумулюють тимчасово вільні кошти в інших суб’єктів, зокрема на засадах запозичення, а вже потім надають їх у позичку іншим суб’єктам.
Позичальник – суб’єкт кредитного відношення, який має потребу в грошових коштах і отримує їх у позичку від кредитора для тимчасового використання, стає тимчасовим розпорядником. Позичальниками можуть бути державні підприємства, акціонерні товариства, приватні фірми, банки, держава, громадяни і т. ін.
Для отримання позички позичальник повинен надати економічні та юридичні гарантії повернення позичених коштів після закінчення терміну кредиту, також виплативши позичковий відсоток кредитору за використання позички.
Кредитори і позичальники набувають свого статусу добровільно, на договірних засадах, що дає їм можливість найповніше задовольняти свої потреби та захистити свої інтереси, які різні в кожної із сторін кредитних відносин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)