Гроші та кредит – Круш П. В. – 2. Типи та еволюція грошових систем
Залежно від змісту складових елементів, принципів функціонування грошової системи можна за певними критеріями виділити різні їх типи. До таких критеріїв класифікації грошових систем ринкового типу належать критерії механізму регулювання грошового обігу (саморегульовані чи регульовані ззовні), за формою грошей, що перебувають в обігу (системи металевого і паперово-кредитного грошового обігу) тощо.
Грошові системи не залишаються незмінними. У зв’язку з еволюцією товарного господарства і зміною властивих йому економічних відносин відбувається зміна, еволюція типів грошових систем.
Тип грошової системи залежить насамперед від того, в якій формі функціонують гроші: як товар – загальний еквівалент чи як знаки вартості. За цим критерієм належить виділити такі типи грошових систем:
– система металевого обігу, коли роль загального еквівалента виконують коштовні метали, грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а інші грошові знаки розмінні на метал;
– система паперово-кредитного обігу, за якої золото витіснене з обігу, а обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові чи металеві), що не мають внутрішньої вартості, а тому в такій грошовій системі потрібне державне регулювання.
Система металевого обігу
Система металевого обігу залежно від коштовного металу, який у певній країн прийнято за загальний еквівалент, історично виступає у формах біметалізму та монометалізму.
Біметалізм – грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася одразу за двома коштовними металами – золотом та сріблом. Передбачалося вільне карбування монет з двох металів. Ці монети оберталися на рівних умовах, а банкноти обмінювалися на обидва метали. Ця система грошового обігу існувала в епоху первісного нагромадження капіталу (ХУІ-ХШ ст.), а виникла ще в умовах феодалізму. В деяких країнах Західної Європи існувала і в ХІХ ст.
За системи паралельної валюти співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Існування на ринку двох загальних еквівалентів, двох систем цін створювало деякі труднощі, що збільшувалися через постійну зміну співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Для спрощення ситуації держава фіксувала співвідношення між металами, карбування монет та використання їх населенням відбувалися відповідно до цього співвідношення.
Використання двох металів у ролі загального еквівалента суперечило суті функції грошей як міри вартості і не відповідало потребам ринкового господарства, що розвивалося. Загальною мірою вартості може бути лише один метал. Система біметалізму не забезпечувала стабільності грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів призводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму потребував стабільності грошової системи, єдиного загального еквівалента. Поступово всі країни стали переходити до монометалізму.
Монометалізм – грошова система, за якої лише один дорогоцінний метал (золото чи срібло) виконує роль загального еквівалента, використовуються монети з одного шляхетного металу, а знаки вартості розмінюються на монети.
Срібний монометалізм існував у Росії в 1843-1852 рр., в Індії – в 1852-1893 рр., у Голландії – в 1847-1875 рр. У більшості розвинутих країн в останній третині ХІХ ст. біметалізм та срібний монометалізм було замінено на золотий монометалізм. Золоті монети були придатнішими для обігу, ніж срібні, завдяки своїй портативності (мали вищу вартість і значно меншу масу, ніж у срібних монетах).
Вперше золотий монометалізм склався у Великобританії в кінці ХІІІ ст. і був законодавчо закріплений у 1816 р. В інших розвинутих країнах тогочасного світу це сталося дещо пізніше. Так, золотий монометалізм було впроваджено в Німеччині в 1871-1873 рр., Франції – в 1876-1878 рр., Росії та Японії – у 1897 р., США – у 1900 р.
Залежно від характеру обміну знаків вартості на золото розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт та золотодевізний стандарт.
Класичною формою золотого монометалізму був золотомонетний стандарт, що являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання цієї форми грошової системи групувалось на адекватності вартості, яку виражали золоті монети в обігу, та вартості металу, яка містилася в монетах та могла бути отримана в обмін на банкноти. Отже, при функціонуванні золотомонетного стандарту в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Карбування монет відбувалося із фіксованим золотим вмістом. Так, золотий вміст англійського фунта стерлінгів становив 7,32 г, долара США – 1,5 г, російського рубля – 0,77 г, французького франка – 0,29 г.1
Регулювання маси грошей в обігу відбувалося через механізм стихійного пристосування маси золотих грошей до потреб обігу в них через механізм скарбу. Гроші або вилучалися з обігу, перетворюючись на скарб, коли в них зменшувалась потреба, або надходили зі скарбу до сфери обігу в разі розширення товарообороту.
Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявності золотих запасів у центральних емісійних банків, Ці запаси бути слугувати резервами монетного обігу, забезпечувати розмін банкнот на золото, бути резервом світових грошей. Тож витрати держави на забезпечення обігу золотих грошей були значними.
Золотомонетний стандарт забезпечував стабільність національних грошей. Він щонайбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, сприяв розвитку вільного ринку, розширенню виробництва, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів тощо.
У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісія паперових грошей призвели до зростання паперової грошової маси в обігу, що значно перевищувала за своїми обсягами золоті запаси емісійних банків. Це ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети.
Усе це означало фактичне припинення існування золотомонетного стандарту в країнах, що брали участь у війні (крім США), а також й у більшості інших країн. Розмін банкнот на золото було припинено, вивезення золота за кордон було заборонено, володіти золотом у монетарній формі громадянам теж було заборонено, золоті монети вийшли з обігу та осіли в скарбах. Усе це означало, що відбувся перехід до паперових грошових систем.
Після закінчення Першої світової війни жодна капіталістична держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі повернення до класичного золотомонетного стандарту. Одна з причин неможливості відновлення золотомонетного стандарту полягала в нерівномірності світових запасів золота. Так, частка США у світових централізованих запасах золота за 1913-1924 рр. зросла з 31,7 до 46%, в той час як частка європейських країн упала з 49,3 до 34%1.
Ще одна причина, що унеможливлювала відновлення золотомонетного стандарту, полягала в прагненні держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Навіть ті європейські держави, які зберегли порівняно великі запаси золота (Англія, Франція), всіляко намагалися централізувати ці запаси, вилучити їх з обігу та зберігати в центральних банках.
Повернення до золотого стандарту в двох нових, “урізаних” формах – золотозливкового та золотодевізного стандартів відбулося в ході грошових реформ 1924-1929рр.
Золотозливковий різновид золотого стандарту було запроваджено в країнах, що мали порівняно великі запаси золота (Великобританія, Франція).
Система золотозливкового стандарту характерна тим, що банкноти обмінюються на золоті зливки, але тільки в разі пред’явлення значної суми банкнот. Так, у Великобританії стандартний зливок золота, що важив 12,4 кг чистого золота, обмінювався на банкноти сумою 1700 фунтів стерлінгів, у Франції ціна зливка чистого золота масою 12,7 кг становила 215 тис. франків2. У системі золотозливкового стандарту золотих монет в обігу немає.
Більшість країн (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), що не мали достатніх запасів золота, запровадили іншу “урізану” форму – золотодевізного стандарту.
Золотодевізний стандарт – грошова система, в якій також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування. Однак зберігається непрямий зв’язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту країн, в яких діяла Система золотозливкового стандарту, а вже потім ця іноземна валюта за відповідним валютним курсом обмінювалася на стандартні зливки чистого золота. Тобто за золотодевізного стандарту валюти одних країн ставились у залежність від валют інших країн.
Отже, золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами, в яких золото функцій обігу та платежу не виконувало, тобто це грошові системи без золотого обігу.
В результаті світової економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт було відмінено в усіх країнах (наприклад, у Великобританії в 1931 р., США – у 1933 р., трохи пізніше у Франції – в 1936 р.).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)