Гроші та кредит – Алєксєєв I. В. – 2.2. Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей
2.1. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати
У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші – це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення); номіналістична (полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням); кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).
Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті “Про гроші” (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв’язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв’язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.
2.2. Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей
Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов обгрунтування в працях американського економіста І. Фішера. Він заперечував трудову вартість і виходив з категорії “купівельна спроможність грошей”, що залежить від таких факторів:
– М – кількість готівкових грошей в обігу (статистична);
– V – швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);
– Р – середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів і послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);
– Q – кількість товарів (реальний національний продукт, або рівень фактичного обсягу виробництва).
Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помноженій на загальний рівень цін, І. Фішер наводить “рівняння обміну”:
Основні аспекти “трансакційного варіанта” І. Фішера: у “рівнянні обміну” розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об’єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Ms).
Згодом “трансакційна версія” була доповнена “кембриджською версією” кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. А. Пігу акцентує на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб’єктів тримати в себе певний запас грошей. До касових залишків відносять готівкові гроші та залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути розрахована за формулою:
Де М – грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах);
Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);
Т – товарна маса (обсяг виробництва);
K – частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей).
Основні аспекти “кембриджського варіанта”: зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші – не лише засіб обігу, а й збереження та накопичення; береться до уваги психологічна реакція суб’єктів господарювання стосовно використання готівки; центральна проблема – це проблема попиту на гроші.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)