Громадські об’єднання в Україні – Бесчастний В. М. – 1.1. Світовий досвід створення та діяльності громадських об’єднань

1.1. Світовий досвід створення та діяльності громадських об’єднань

Одним із головних конституційних прав громадян у демократичній державі є право на об’єднання (свобода спілок та асоціацій), тобто право вільно створювати різні об’єднання, входити до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) йдеться про свободу об’єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об’єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини – це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального походження чи майнового становища. Не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд – для народу, не народ – для Конституції, а Конституція – для народу.

Саме через громадські об’єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи іншої частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою підтримки зв’язків між громадянським суспільством і державою. Посередництвом партій населення заявляє про свої групові вимоги. Правлячі структури теж використовують партії, щоб звертатися до народу за підтримкою у вирішенні тих чи інших питань. Громадські об’єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необгрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об’єднання є юридичною основою для створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об’єктивно проаналізувати реалії нинішнього життя, виявити суперечності, які виникають у суспільстві.

Свідчення про об’єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські об’єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об’єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об’єднань, їх місця та ролі у суспільстві.

Починаючи із середньовіччя, мислителі намагалися розрізняти державу і суспільство. Вже у XVIII ст. Ш. Л. Монтеск’є розглядав ці два поняття як окремі феномени. На початку XIX ст. І. Кант втілив такий підхід у концепції громадянського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі є суспільними, оскільки держава походить від суспільства. Отже, й виникнення громадських об’єднань – процес об’єктивний, закономірний, зумовлений потребою людей у колективній творчості, розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об’єднання індивід досягає особистої свободи.

Низка західних соціологів висуває на перший план біологічні та психологічні причини об’єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. Вчені підкреслюють роль у цьому процесі інстинкту самозбереження: індивід у громадському об’єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш популярні й інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні, прагнення до самоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув припущення про взаємозв’язок між виникненням громадських об’єднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Незважаючи на розбіжності у тлумаченні причин виникнення громадських об’єднань, сенс існування останніх визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо у колективі, соціальній групі, де усі діють спільно, спілкуються, обмінюються послугами, користуються спільними речами і цінностями.

Уперше про політичні партії згадують ще мислителі стародавнього світу. Наприклад, грецький філософ Арістотель писав про боротьбу в VI ст. до н. е. у м. Аттиці між партіями педіеїв (великих землевласників, мешканців рівнини), параліїв (торговельно-ремісничого населення побережжя) і діакріїв (селян, жителів гористої місцевості).

У Давньому Римі точилася боротьба між партіями оптиматів (представників патриціанської знаті) і популярів (представників переважно сільських плебеїв).

У середні віки політичні угруповання – “партії” – виступа­ли тимчасовими об’єднаннями. їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у XII – XV ст. вилилася у боротьбу між партіями гвельфів (представників інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильників світської влади Папи Римського) і гіббелінів (захисників інтересів феодалів, які виступали за підтримку сильної імператорської влади).

Прототипи сучасних політичних партій виникли у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої французької революції – конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці XVIII – на початку XIX ст. виникли партії федералістів і антифедералістів.

У 1996 р. на планеті налічувалося 186 самостійних держав, у 19 з яких заборонялося створення будь-яких партій, а у 29 державах діяла лише одна – правляча (урядова) партія. У 143 країнах існувало кілька політичних партій (майже у половині з цих держав утворено коаліційні уряди з представників різних партій).

Поняття “громадські організації”, звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються терміни “спілки”, “асоціації”, “об’єднання” і т. ін. По суті йдеться про одне й те саме: те, що у нас називається громадськими організаціями, у США та Великій Британії – спілками, асоціаціями, об’єднаннями громадян.

У вітчизняній літературі поняття “громадські організації” розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження ко­лективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Визначення понять “спілки”, “асоціації” західними ученими зводяться до того, що їх називають неурядовими організаціями (non-government organization, або NGO). Головними ознаками таких організацій є недержавність і неприбутковість. Ці дві властивості беруться як критерій для розмежування з іншими можливими об’єднаннями громадян. Якщо державне – отже, урядове або пов’язане з певною державною установою. Якщо прибуткове – то це сфера бізнесу.

Таким чином, прийнято вважати, що є три основні типи громадських об’єднань: державні (органи влади, управління і т. д.), прибуткові (фірми, підприємства) та усі інші недержавні й неприбуткові організації громадян.

Окрім двох головних ознак суспільних організацій (недержавність і неприбутковість), е ще третя – добровільність об’єднання членів. Якщо до англійських Nongovernment і Non profit додати слово Voluntary (добровільність), отримаємо поняття “громадські організації”, а відповідно до західної термінології – “спілки” та “асоціації”.

Право і можливість громадян утворювати громадські формування закріплені низкою конституцій. Наприклад, у ст. 22 Конституції Іспанії визнається право на створення асоціацій, тобто громадських організацій, які можуть задовольняти різні інтереси громадян. У тій самій Конституції Іспанії закріплено право громадян на утворення політичних партій і діяльність профспілок. Окремо виділені асоціації, оскільки партії і профспілки визначаються як найзначніші громадські формування. Передбачається, що громадяни для задоволення своїх інтересів можуть утворювати такі організації.

Дуже чітко сформульовано право громадян на об’єднання у громадські формування у Конституції Греції 1975 р. Уст. 12 йдеться про те, що грецькі громадяни мають право утворювати спілки та об’єднання, що не мають за мету отримання прибутку і дотримуються при цьому законів держави. Для здійснення такого права законами не передбачено якогось попереднього дозволу. Тобто встановлено реєстраційний, а не дозвільний (як в інших країнах), порядок утворення спілок.

Ці організації можна було б назвати неполітичними організаціями громадян. Однак варто зауважити, що такі організації беруть активну участь у політичному житті. їх головна відмінність від політичних організацій у тому, що основні завдання та орієнтири, які вони ставлять перед собою, зосереджені на інших проблемах. Це організації, які намагаються досягти еко­номічних, просвітницьких, культурних та інших цілей, використовуючи для цього політичні засоби і методи.

Радянський досвід опису і класифікацій суспільних організацій союзів і асоціацій величезний. У літературі наводилися різні класифікації, зокрема найчастіше така.

Масові організації трудящих, до яких належали професійні спілки, комсомол, кооперація, ДТСААФ.

Органи громадської самодіяльності: будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди, добровільні народні дружини та ін.

Були і докладніші спроби класифікації. Вони включали не тільки масові організації та органи самодіяльності, а й поділяли громадські організації за сферами їх діяльності. Профспілки в таких класифікаціях завжди виокремлювалися. їх часто на­зивали наймасовішою організацією трудящих, “школою комунізму” і т. ін. Подібною “школою комунізму” для молоді був ВЛКСМ. Це хоч і громадська організація, але з добре вираженим політичним відтінком. Окремо стояла кооперація.

Також окремо виділялися жіночі організації, організації у сфері культури, творчі союзи, Всесоюзне товариство “Знання”. Ці організації утворювали чітку структуру, властиву соціалістичній державі.

Подібних організацій, які об’єднували б усю країну (за винятком альтернативних організацій), у західних (високорозвинутих) країнах практично немає. Важко уявити всеамериканську молодіжну організацію на зразок комсомолу в США, добровільні товариства, які об’єднують усіх французьких письменників, іспанських артистів, голландських художників. На Заході не прийнято об’єднувати всіх і все під один прапор. Там є і творчі, і молодіжні, і жіночі об’єднання, але вони не охоплюють громадян у масштабах усієї країни. Вони можуть об’єднати жителів одного регіону, міста, але такої централізації, яка була в СРСР, у країнах розвиненої демократії немає.

Найрозвиненіша мережа та найбільша кількість союзів й асоціацій утворилася у США – 20 тис. Є обширні енциклопедії, присвячені цим суспільним формуванням. У деяких із них наводиться не менше 17 груп союзів і асоціацій, які включають безліч підвидів.

Приблизний перелік, або типова схема американських союзів і асоціацій, виглядає так.

1. Організації промисловців, торговців і профспілкові (професійні) організації. Ці союзи не комерційні та не призначені для отримання прибутку. Головне їх завдання – координація роботи, універсальний і спеціалізований захист та представлення інтересів їх членів у інших організаціях. Тобто це організації, що об’єднують реальних конкурентів і супротивників у сфері бізнесу, які виступають як одне ціле. Організації, що зазвичай конкурують між собою, об’єднуються в загальну гільдію, асоціацію, союз і разом відстоюють власні інтереси у боротьбі з конкурентами з інших країн, з державними урядовцями і т. ін.

2. Окремо виділяється Група організацій у галузі сільського господарства і сільського виробництва. Вона включає як виробників сільськогосподарської продукції, так і переробників, і тих, хто займається дослідженням у цій галузі, – тобто всіх, хто пов’язаний із сільським господарством.

3. Правові, проурядові об’єднання та організації військового типу. їх також можна поділити на окремі підгрупи за ступенем причетності до держави, законів, державних структур. Сюди належать союзи міст, об’єднання з захисту навколишнього середовища міст і поселень, асоціації вивчення розвитку міського господарства. Ці організації створені для вивчення федерального законодавства, для допомоги місцевим державним органам; вони пов’язані з поліцією, податками, плануванням і т. ін.

4. Важливе місце займають Наукові, інженерні і технічні організації. Вони включають організації різних напрямів, починаючи з літери “А”: архітектура, астрономія т. ін. Це об’єднання професіоналів, зайнятих у якійсь із цих сфер. Вони не можуть мати прибуткового характеру.

5. Освітні організації пов’язані зі шкільною, дошкільною, позашкільною, післяшкільною освітою. Наприклад, організації альтернативної освіти, іноземних студентів, абітурієнтів, аспірантів, організації дорослих людей, які здобувають освіту. У США є організації темношкірих студентів, іноземних студентів, жіночі студентські організації і т. ін.

6. Група культурних організацій також численна. Сюди належать об’єднання художників, артистів, письменників, зби­рачів книг, композиторів, танцюристів, фольклористів, істориків. Є союзи, що займаються есперанто, екзотичними видами мистецтва (наприклад, індіанським), організації бібліотекарів, музейних працівників, філософів, поетів, діячів театру і т. д.

7. Дуже важливе місце займають Організації соціальної допомоги. Це, можливо, найактивніша група організацій. Наприклад організації, що борються з алкоголізмом, наркотиками, займаються допомогою особам, які вийшли з місць позбавлення волі. Це також організації допомоги безробітним, організації допомоги в сімейному житті (жінкам, яких б’ють чоловіки, батькам, котрим не дозволяють бачитися з дітьми тощо), сексуальним меншинам, емігрантам, організації планування сім’ї, допомоги особам, схильним до самогубства. Ці організації можуть називатися добродійними, або організаціями соціальної допомоги. Вони надають моральну і матеріальну підтримки, утворюють спеціальні притулки, але ніколи не можуть одержувати прибуток, а якщо і мають його, то повинні використовувати ці доходи на вдосконалення своєї діяльності.

8. Велику групу організацій становлять Організації медично­го та оздоровчого характеру, які борються із різними серйозними захворюваннями (наприклад, із раком, серцево-судинними захворюваннями). Ці організації ставлять за мету допомагати людям, збирати гроші на дослідження. Є союзи професійного зразка, що об’єднують медиків певної сфери (терапевтів, дерматологів, радіологів). Тут є організації спеціального типу (ветеринарної науки, підтримки донорської служби, працівників лікарень, професійної медицини).

9. Організації допомоги публічній службі. Це об’єднання захисту цивільних прав, розвитку міст і районів, організації споживачів, допомоги вільному підприємництву, прав людини, міжнародних відносин, руху боротьби за мир. Як не дивно, сюди ж американці включають політичні партії. Тобто, на думку американських політологів і державознавців, політичні партії складають групу суспільних організацій. Також сюди належать організації допомоги органам ООН, допомоги біженцям і т. ін.

10. Важливе місце займає група національних (етнічних) організацій: грецька, вірменська, українська та інші общини за кордоном. Сюди ж належать так звані братські організації та організації іноземних інтересів.

11. Релігійні організації. Тут можуть матися на увазі як безпосередньо конфесії, оскільки вони не виділяються в окрему групу, так і організації, пов’язані з цими конфесіями, які підтримують їх, захищають, вивчають релігійні течії, що проповідуються конфесіями. Наприклад, Організація релігійних реформ, екуменічні організації, групи, що об’єднують місіонерів, організації спіритуалістів, католиків, євангелістів. Але, насамперед, це організації світських людей, а не професійних служителів культу. Це так звані допоміжні загони конфесій.

12. Важливе місце посідають Ветеранські та патріотичні організації. Сюди включають і генеалогічні організації (вивчення державної символіки). У ветеранських організаціях беруть участь ветерани війни, відставні офіцери. Патріотичні організації зі сприяння армії, авіації і флоту є практично в кожній країні.

13. Можливо, якнайменше пов’язані з політикою такі групи об’єднань, як організації хобі і захоплень. Вони охоплюють людей, котрі мають різні хобі і захоплення: від відомих і поширених організацій радіоаматорів, колекціонерів, садівників, лю­бителів смачно готувати, нумізматів, любителів тварин, до досить екзотичних – любителів повітроплавання на повітряних кулях.

Завжди вважалося, що нумізмати і філателії – абсолютно безпартійні організації, і вони не можуть бути пов’язані з політикою. Проте у радянській практиці відомий цікавий приклад: коли формувалося представництво на з’їзд Рад СРСР, то воно було передбачене від усіх всесоюзних суспільних організацій. І оскільки товариство філателістів було всесоюзним, то по закону про вибори голова товариства філателістів СРСР – відомий космонавт В. Горбатко – був представлений на з’їзді як повноправний делегат.

14. Відомими та популярними є любительські атлетичні спортивні організації. Сюди належать найрізноманітніші об’єднання любительського спорту (зі стрільби з лука, баскетболу, боксу, хокею), включаючи спортивне рибальство, гольф, бридж.

15. Разом із союзами підприємців виділяються асоціації і федерації професійних союзів. Це не окремі професійні союзи, а їх об’єднання (“об’єднання об’єднань”). У СПІД такі великі союзи – дуже впливова сила, про яку йтиметься далі.

16. Окремо розглядаються торгові палати і союзи підприємців. Вони самі нічого не продають, а регулюють торгівлю, узагальнюють передовий досвід, спілкуються із закордонними колегами. Такі організації можуть бути національними, двосторон­німи і міжнародними (багатосторонніми, інтернаціональними).

Серед найвідоміших: Національна федерація незалежного бізнесу, створена в 1964 p., яка налічує понад 560 тис. членів, зі штатом 120 осіб; американська асоціація жінок-бізнесменів, у ній 100 тис. членів, у штаті 65 осіб, місцевих відділень – 1600. Є безліч організацій, які об’єднують промисловців і бізнесменів окремої галузі. Наприклад, Американська асоціація виробників м’яса, Алюмінієва асоціація. Таких асоціацій велика кількість. Близько 2 тис. організацій такого зразка є тільки у США.

Найвідомішими асоціаціями підприємців Америки є: Національна асоціація промисловості, Торгова палата СІНА. Відомо декілька десятків асоціацій банкірів, декілька сотень організацій у галузях промисловості, сільськогосподарські асоціації, які найчастіше об’єднуються на змішаній основі (Національний інститут яблук, Національна асоціація яловичини). Дуже впли­вові асоціації у сфері засобів масової інформації (реклами, радіо, телебачення, друку).

17. Найнезвичайнішою за назвою є група суспільних організацій, яку американці називають організацією грецьких букв. Пояснення досить несподіване – це студентські організації престижних університетів і ВНЗ. За традицією такі організації мають у своїй назві 2-3 грецькі букви (наприклад, еф, бета, каппа, епсилон). За цими буквами і називаються студентські організації.

Окрім сімнадцяти основних, американці виділили і вісімнадцяту групу – організації, які стоять окремо. Такі організації або точно не визначають своїх програм, але прилучаються до суспільних організацій, або це організації без точної адреси, тобто усі інші. У будь-якому разі наголошується: для того, щоб потрапити в цю групу союзів і асоціацій, необхідно, аби в назві або діяльності вони підкреслювали добровільний і неприбутковий характер. Хоча американці іноді відносять сюди навіть незвичайні державні або пов’язані з державою організації.

Важлива група – асоціації в сфері науки управління. Оскільки наука управління – це сфера діяльності, яка стосується не тільки управління сільським господарством або виробництвом, але й управління державним процесом. Застосовуються прийоми і методи менеджменту і в бізнесі, і в політиці.

Значне місце займають фонди мільйонерів. Найбільш відомі фонди Рокфеллера, Форда, Дюпона. Це найвідоміші і найстаріші фонди. Фонд Рокфеллера – утворений у 1913 р. Взагалі головна ідея фондів – збирання грошей на добродійні цілі. Первинним мотивом для утворення цих фондів було приховування грошей від податків. Оскільки переказ грошей на добродійні цілі не оподатковувався, мільйонери, засновники фондів, вважали за доцільне не виплачувати величезних сум до бюджету, а утворювати власні фонди і робити добрі справи від свого імені, а не від імені держави.

Нині при різних фондах є науково-дослідні центри, інститу­ти політичних досліджень, інститути в галузі охорони здоров’я, медицини, техніки. Важливу роль у політичній сфері виконують науково-дослідні організації при цих фондах. Вони займаються вивченням державно-правової практики, проводять соціологіч­ні опитування. їх вплив у суспільному житті великий. Наприклад, щорічна наукова конференція одного з інститутів при фонді Рокфеллера “відкрила” і “рекомендувала” для Америки кандидата у президенти Джиммі Картера. Це був складний час в Америці (після Уотергейтського скандалу було підірвано за­сади державного механізму і зганьблено найважливіші інсти­тути влади), тому знадобився бездоганний кандидат, який підходив би для широкої публіки за усіма параметрами. Фонд Рокфеллера поставив мету знайти таку людину, і ось Джиммі Картер – майже нікому не відомий губернатор штату Джорджія – дуже швидко став відомою і популярною людиною, а в кінці того самого року він став президентом СІНА.

Союзи й асоціації мають багато спільного з політичними партіями. І ті й інші – група людей. Вони мають свої статути, правила поведінки, етику, свої видання і т. ін. Багато форм роботи у них схожі, іноді можна легко переплутати: де суспільна організація, асоціація, а де партія (тим паче, що в деяких країнах їх і не розрізняють). Головна відмітність між союзами й асоціаціями та політичними партіями у тому, що союзи й асоціації – це не політичні організації. У них є основна мета (її називають статутною), якій і присвячується їх діяльність. Коли союзи й асоціації беруть участь у політичному житті, то ця участь у політиці – це діяльність номер два. Тобто участь у політичному житті пов’язана з основною діяльністю. Скажімо, професійні союзи, насамперед, захищають економічні інтереси робітників, інших своїх членів, підприємницькі союзи також захищають економічні, моральні й інші інтереси підприємців і бізнесменів. Але для того, щоб це робити краще, ці союзи беруть участь у політичному житті. Форми участі різні. Як правило, це моральна або матеріальна (іноді моральна і матеріальна одночасно) підтримка політичних партій або політичних діячів. Така підтримка у демократичних державах ведеться відкрито і цивілізованими способами.

Наприклад, професійні союзи і їх лідери можуть відкрито заявляти про підтримку того або іншого кандидата на посаду президента, або на іншу виборну посаду (кандидата у верхню чи нижню палату парламенту). Ця підтримка може виражатися у заклику до своїх членів голосувати за того чи іншого кандидата, у вигляді грошових переказів на виборчий рахунок якогось кандидата. Підтримуючи кандидата, союзи й асоціації чекають відповідних кроків. Такі відносини можуть навіть регулюватися правовими актами.

У окремих випадках укладаються договори, пишуться протоколи, згідно з якими професійний союз морально або матеріально підтримує кандидата чи партію, які у свою чергу, у разі обрання, обіцяють підтримати або не підтримати їхній проект, чи внести поправки до закону на користь цих громадян. На перший погляд, це здається не зовсім нормальною операцією, але з іншого – це цілком допустимі відносини, коли люди не приховують своїх інтересів, а навпаки, відкрито їх висловлюють. Матеріальна підтримка у таких випадках оформляється відкрито, гроші переказуються з одного рахунку на інший законно і використовуються за призначенням. Тобто кандидат, якого підтримують союзи й асоціації, може витрачати ці гроші надрукування агітаційного матеріалу, виступи по телебаченню і т. ін. Такі питання регулюються спеціальним законодавством.

Деякі суспільні організації можуть входити в політичні партії як колективні члени. Наприклад, до лейбористської партії Великої Британії, крім індивідуальних членів, належать ще десятки колективних членів – різні професійні союзи та інші громадські організації. Таким чином, громадські організації залучають своїх членів до політики. Членство у профспілках необов’язкове, тобто людина, знаючи про політичну орієнтацію профспілки, може не вступати до неї. Вона може не брати участі у політиці безпосередньо (не вступати в партію, не ходити на збори і т. ін.), а робити це опосередковано, через свою профспілку. Знаючи орієнтацію профспілки, підтримуючи її основні ідеї, людина підтримує тим самим політику тієї партії, колективним членом якої є її профспілка.

Згадується такий спосіб участі союзів і асоціацій у політичному житті, як ідеологічний вплив на громадян. Та чи інша суспільна організація, окрім головних цілей і задач, має так само свої переваги, політичні пріоритети, про які може заявляти у власних виданнях (газетах, бюлетенях). Так вона впливає на політичне життя держави, на вибір громадян, які є членами цієї суспільної організації або тільки спостерігачами за політикою.

У деяких випадках держава прямо зацікавлена в діяльності низки громадських організацій. У ряді високорозвинутих країн їх підтримує держава, можуть навіть створюватися координаційні структури для зв’язку з громадськими організаціями. Наприклад, у 1983 р. у Французькій Республіці сформувалася Національна рада асоціативного життя, що виступала як зв’язуюча ланка у відносинах між громадськими організаціями і державними органами. Така рада могла звертатися до уряду з певними рекомендаціями стосовно розвитку суспільного життя.

У країнах, орієнтованих на активніше соціальне регулювання, або в країнах так званого “реального соціалізму”, були спеціальні структури, які створювали громадські організації і підтримували їх. Це головна властивість соціальноорієнтованих держав, оскільки вони використовували і використовують громадські структури у власних державних цілях. Оскільки такі громадські організації створюються державою, то вони використовують як допоміжні структури держави, і казати про їх самостійність можна лише умовно. Це напівдержавні, напівгромадські структури. Вони особливо характерні для КНДР, Куби, В’єтнаму, Лаосу, низки африканських країн.

Іноді громадські об’єднання, не створені державою, будучи самостійними структурами, все-таки виступають як організації на допомогу державним органам, як їх доповнення. Вони самі (або на прохання державних органів) беруть на себе функції допомоги державі. Такі структури допомагають державі збирати податки, роз’яснювати потребу якихось важливих заходів (боротьба за гігієну, необхідність щеплень), беруть участь в організації виборчих кампаній.

Тому не можна дорікати державі, що вона впливає на громадські структури. Тут, навпаки, громадські структури “знизу” прагнуть допомогти державі. їх завдання і статус по-справжньому добровільні та громадські.

У тоталітарних державах громадські організації часто виступають у ролі ширми, що маскує недемократичну сутність цих держав. У таких умовах громадські організації є фіктивними. У Румунії за часів диктатора Н. Чаушеску його родичі очолю­вали всі громадські організації, що були у країні (дружина очолювала жіночу організацію, син – молодіжну, брат – організацію сприяння армії, авіації і флоту і т. ін.). В умовах тоталі­тарної держави діяльність громадських організацій нереальна і фіктивна. Вони виконують функцію прикриття.

Коли у країні діє декілька сотень або навіть тисяч громад­ських союзів і асоціацій, то у політичному житті беруть участь не всі, а лише десятки. Наприклад, члени Товариства любителів тварин, Товариства допомоги розлученим чоловікам, Національної асоціації допомоги товстим американцям і т. ін., піклуються, насамперед, про самодопомогу, обмін досвідом, моральну підтримку тощо.

Слід згадати про опосередкований вплив таких організацій на політику. У чому його суть? Будь-який публічний політик (кандидат у президенти, депутат парламенту та ін.) обов’язково враховує інтереси та бажання різних груп і прошарків суспільства. Спілки й асоціації дуже часто займаються тим, що висловлюють претензії до суспільства, держави, формулюють свої побажання у власних журналах, листівках, бюлетенях. Серйозний кандидат і його команда вивчають ці побажання і претензії, не чекаючи прямого звернення. У промовах вони намагаються включити заклики до різних груп. Наприклад, кандидат на виборну посаду в США у виступі обов’язково включить пряме або непряме звернення до небілих виборців, згадає інтереси жінок, підлітків. Якщо у цьому районі проживають виборці латиноамериканського походження, то їхні питання також розглядатимуться.

Останнім часом популярно згадувати інтереси сексуальних меншин. Наприклад, президент Клінтон у першій виборчій кампанії неодноразово заявляв, що він підтримає права гомосексуалістів (їх право служити в американській (професійній) армії). Отже, союзи і асоціації впливають на політичний процес. Бажаючи набрати більше голосів, політики звертаються до виборців не тільки як до усередненої одиниці, а й як до члена певної соціальної групи: залежно від статі, віку, захоплень, грошових доходів. А оскільки західне суспільство структуроване, кожен виборець належить до певної групи (входить у певну спілку), то він небайдужий до того, що йому кажуть як члену групи, і висловлює власні думки від імені своєї групи, спілки. Тому спілки і асоціації – дуже реальний і могутній важіль впливу на політику.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)

Громадські об’єднання в Україні – Бесчастний В. М. – 1.1. Світовий досвід створення та діяльності громадських об’єднань