Господарське право – Задихайло Д. В. – 3. Поняття організаційно-правової форми господарських товариств, їх класифікація
Як зазначалося у попередніх розділах підручника, сьогодні слід констатувати відсутність серед представників наук господарського та цивільного права єдиної концепції щодо визначення змістовної характеристики організаційно-правової форми і зокрема, організаційно-правової форми господарських товариств: типи відносин, що становлять зміст цього поняття, викладені на емпіричному, абстрактному рівні. До того ж слід відзначити, що в сучасному господарському та цивільному законодавстві також відсутнє змістовне визначення поняття організаційно-правової форми господарських товариств. Вирішення проблеми сутнісного, а не емпіричного розуміння змісту поняття організаційно-правової форми господарських товариств на теоретичному рівні можливе, на наш погляд, шляхом застосування методології системного підходу. Цей підхід, як вважає К. О. Кочергіна, дозволяє розглянути організаційно-правову форму господарських товариств як складну соціальну систему, у структурі якої можна виділити певні “правові” підсистеми – “засновників/учасників” та “юридичної особи”, де остання має свою підструктуру у вигляді підсистеми майнового комплексу, правоздатності і управління. Указані підсистеми, у свою чергу, відображаючи складну ієрархічну структуру всієї системи організаційно-правової форми господарських товариств, складаються із таких системно-структурних елементів: 1) правового режиму майна; 2) правоздатності; 3) системи органів чи певного порядку управління; 4) змісту правовідносин між учасниками та створеною ними юридичною особою, у тому числі межі і порядок їх відповідальності;
5) відносини між засновниками/учасниками з приводу створення, функціонування та припинення юридичної особи (участь у формуванні статутного капіталу, участь у розподілі прибутку, розпорядження корпоративними правами, отримання інформації про діяльність товариства).
Таким чином, ураховуючи вищевикладене, доцільно під організаційно-правовою формою господарських товариств розуміти систему урегульованих у законодавстві трьох типів відносин, а саме: відносин, що виникають усередині підсистеми “засновників/ учасників” між її системно-структурними елементами – засновниками/ учасниками з приводу створення, функціонування та припинення господарського товариства як організації; відносин, що виникають усередині підсистеми “юридична особа” з приводу взаємодії її структурних елементів – правоздатність, правовий режим майна, порядок управління; відносин, що виникають між названими підсистемами з приводу функціонування та припинення господарського товариства як юридичної особи, включаючи межі й порядок відповідальності.
Переходячи до класифікації організаційно-правових форм господарських товариств, слід підкреслити їх тісний взаємозв’язок з інститутом корпоративного підприємства, оскільки господарські товариства – це поняття, що позначає декілька самостійних видів корпоративних підприємств (родова категорія), спільним для яких є те, що вони утворюються, як правило, двома або більше засновниками, діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Однак поряд із вказаними видовими ознаками, притаманними всім господарським товариствам, вони мають також і ряд специфічних ознак, які дозволяють розподілити їх на групи за певними критеріями.
Так, серед найбільш поширених підстав класифікації господарських товариств слід, на наш погляд, виділити: 1) пріоритет у товаристві майнових чи особистих елементів; 2) підстави виникнення господарських товариств (основні засновницькі документи); 3) обсяг відповідальності їх учасників1.
Ураховуючи таку підставу класифікації, як пріоритет у товаристві майнових та особистих засад, якому надається особливе значення у доктрині торгового права, господарські товариства, з певним ступенем умовності, поділяються на об’єднання капіталів та об’єднання осіб (персональні об’єднання). До того ж, розглядаючи господарські товариства під указаним кутом зору, слід відмітити певну тенденцію: а) зі зростанням у них капіталістичного елементу особиста участь поступово скорочується; б) обсяг відповідальності зменшується з посиленням капіталістичного елементу. Зважуючи на це, до об’єднання осіб (персональних об’єднань) відносять повне та командитне товариства (за законодавством США і Великої Британії – партнершип і партнер-шип з обмеженою відповідальністю, а також виробничі кооперативи, однак, із застереженням, що останні посідають особливе місце серед таких об’єднань осіб. У свою чергу, до об’єднань капіталів належать: акціонерне товариство, товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю.
Класифікуючи господарські товариства за вказаним критерієм, необхідно також вказати, що загальними рисами для товариств, які належать до об’єднань капіталів, є: звільнення учасників таких товариств від додаткової майнової відповідальності за зобов’язаннями товариства (що, безумовно, є гарантом інтересів учасників, однак, становить суттєву загрозу інтересам кредиторів); для забезпечення інтересів кредиторів чинним законодавством передбачена обов’язковість створення двох фондів (статутного і резервного); основним зобов’язанням учасника є сплата внесків до статутного фонду, а персональна участь у діяльності товариства або взагалі необов’язкова (AT), або вимагається в обмеженій кількості випадків, тобто може бути незначною (TOB, ТДВ); управління здійснюється за допомогою системи органів управління; за загальним правилом рішення у таких товариствах приймаються в інтересах більшості, яка визначається не за кількістю учасників, які беруть участь у голосуванні, а за кількістю голосів, що їй належать (більше голосів у цьому випадку належить тому учаснику, який має більшу частку у статутному капіталі).
Персональним товариствам, основу яких на відміну від об’єднань капіталів складає певне коло учасників, а капітал відіграє другорядну роль, також притаманний певний комплекс загальних ознак: передусім заздалегідь визначене коло учасників та процедури контролю за їх рухом з метою недопущення небажаних осіб до участі у товаристві; інтереси кредиторів забезпечуються не стільки майновою базою, скільки додатковою відповідальністю учасників, а також солідарним характером додаткової відповідальності учасників ПТ і повних учасників KT; указаний характер і обсяг відповідальності, у свою чергу, визначає їх особисте ведення справ товариства; порядок ведення справ визначають усі учасники шляхом укладання засновницького договору.
Залежно від підстав виникнення (основних установчих документів) господарські товариства поділяються на договірні і статутні. До договірних належать повне і командитне товариства, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 82 ГК України та ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” засновницький договір є їх єдиним установчим документом. Об’єднання капіталів, тобто AT, TOB та ТДВ згідно з нормами діючого законодавства (ст. 82 ГК України; ст. 13 Закону України “Про акціонерні товариства”; ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”) належать відповідно до статутних.
Розподіл господарських товариств на види можна здійснювати залежно від характеру і обсягу відповідальності їх учасників, у результаті чого останні поділяються на: а) товариства, учасники яких не несуть додаткової майнової відповідальності за боргами товариства, коли вони повністю сплатили свої внески (акції). Борги таких товариств покриваються лише за рахунок майна, яке належить йому на праві власності, тобто товариства несуть необмежену відповідальність усім своїм майном, у той час як їх учасники, як правило3, несуть лише ризик збитків, втрачаючи можливість повернення сплачених ними внесків (акцій). До цієї групи товариств належать акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Однак, не вдаючись до дискусії, слід також враховувати, що, як правильно зазначає О. М. Вінник, на думку ряду вчених, застосування конструкції обмеженої відповідальності у вказаних товариствах їх часткою (акцією), у правовому відношенні є невірним, оскільки сплачені учасниками внески стають власністю товариства, а отже, мова йде не про обмеження відповідальності, а про обмеження ризику учасників розміром сплачених внесків (вартістю акцій)1. До другої групи цієї класифікації належать ті товариства, учасники яких несуть додаткову обмежену майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства у випадку недостатності в останнього засобів для покриття всіх своїх боргів. При цьому додаткова відповідальність учасників у такому випадку, на відміну від попереднього, обмежується законом і/або установчими документами товариства. До цієї категорії товариств традиційно відносять товариство з додатковою відповідальністю та такий різновид цієї організаційно-правової форми, як довірче товариство. Третю групу товариств у цій класифікації відповідно становлять повне та командитне товариства. Це зумовлено тим, що у цьому випадку гарантується максимальне покриття боргу товариства не тільки за рахунок його майна, а й додатково за рахунок усього майна повних учасників.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)