Господарське право – Задихайло Д. В. – 3. Майновий стан та облік майна суб’єктів господарювання. Оцінка майна та майнових прав

Майновий стан суб’єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та зобов’язань, що відображаються в бухгалтерському обліку його господарської діяльності. Підприємства та інші суб’єкти господарювання здійснюють оперативний, статистичний і бухгалтерський облік майна. Оперативний облік спрямований на періодичний збір інформації, необхідної для поточної господарської діяльності. Ці відомості використовуються для прийняття тих чи інших оперативно-управлінських рішень. Статистичний облік передбачає систематичний збір певних натуральних чи грошових показників, які узагальнюються в обов’язковій статистичній звітності. Бухгалтерський облік-це суцільне, безперервне, взаємопов’язане, повне і об’єктивне відображення стану та руху всіх фінансових та матеріальних засобів підприємства на основі первинних документів про ту чи іншу господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ГК України майновий стан суб’єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов’язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Крім того, згідно з ч. 8 ст. 19 ГК України усі суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України від 16.07.1999 р. “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Відповідно до ст. 1 цього Закону, бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Підприємства ведуть бухгалтерський облік майна та наслідків своєї роботи методом подвійного запису господарських операцій згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку.

При проведенні бухгалтерського обліку підприємства повинні забезпечити повноту відображення за звітний період всіх господарських операцій. Записи в реєстрах бухгалтерського обліку учиняються на підставі первісних документів, що фіксують здійснення господарських операцій.

Для забезпечення достовірності бухгалтерського обліку підприємства проводять інвентаризацію майна. її проведення є обов’язковим при передачі майна державного підприємства в оренду або його приватизації, перетворення державного підприємства на акціонерне товариство, а також у деяких інших випадках, передбачених законодавством.

При організації бухгалтерського обліку використовуються облікові вимірники, завдяки яким виявляються обсяг, кількість, частка, інші показники діяльності підприємства.

Застосовуються три види облікових вимірювань: натуральні, трудові та вартісні. Вартісні облікові вимірювання мають узагальнюючий характер, оскільки через грошові одиниці визначаються майнові права підприємства, його витрати. У вартісних вимірниках складаються кошториси, виробничі завдання, звіти, баланси.

Таким чином, предметом бухгалтерського обліку є господарсько-фінансова діяльність підприємства, яка складається з багатьох об’єктів, що можуть бути об’єднані у дві основні групи: об’єкти, які забезпечують господарську діяльність підприємства, та об’єкти, що її складають.

До першої групи належать виробничі засоби та їх джерела, до другої – процеси виробництва та їх результати.

Для правильної організації господарської діяльності підприємства необхідно знати, які кошти воно має в розпорядженні, куди ці кошти вкладені, а також за рахунок яких джерел вони створені та для чого призначені.

Основним об’єктом, що забезпечує господарську діяльність, е засоби виробництва, до яких перш за все належать основні засоби. Вони, як уже зазначалося, використовуються в господарській діяльності тривалий час, не змінюючи свого зовнішнього вигляду. Зношуючись поступово, вони переносять свою вартість на продукцію, що виготовляється, частинами протягом нормативного строку їх служби.

До виробничих основних засобів (фондів) відносять: будівлі, споруди, обладнання, машини, транспортні засоби та інші об’єкти, які функціонують у сфері матеріального виробництва.

Завданнями бухгалтерського обліку основних засобів є: 1) правильне документальне оформлення і своєчасне відображення в облікових реєстрах надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення та вибуття; 2) правильне обчислення і відображення в обліку суми зношення основних засобів; 3) точне визначення результатів у разі ліквідації основних засобів; 4) контроль за витратами на ремонт основних засобів, за їх збереженням й ефективністю використання.

Одиницею обліку основних засобів є інвентарний об’єкт, тобто закінчений будинок (будівля), предмет або комплекс предметів з усім знаряддям та пристроями. Інвентарні об’єкти діляться на прості (одиничні) і складні, що складаються з декількох предметів. Ознакою відокремлення одного виду інвентарних об’єктів від іншого служить виконання ними самостійних функцій.

Кожному інвентарному об’єкту присвоюють певний номер, який зберігається за цим об’єктом на весь час його знаходження в експлуатації, в запасі або на консервації. Інвентарний номер прикріплюють або позначають на предметі, який беруть на облік, і обов’язково вказують у документах, пов’язаних із рухом основних засобів.

За натурально-речовим складом і залежно від мети використання та виконуваних функцій основні засоби об’єднують у такі групи і підгрупи.

Будівлі – корпуси цехів, майстерень, заводоуправління, житлові будівлі та Інші архітектурно-будівельні об’єкти виробничого, адміністративно-господарського і соціально-побутового призначення. Інвентарним об’єктом у цій групі є кожна окрема будівля, прибудови, які мають самостійне господарське значення (склади, гаражі та ін.). У складі інвентарного об’єкта групи “Будівлі” входять усі комунікації, необхідні для нормальної його експлуатації (системи опалення, освітлення, вентиляції, водогазопостачання, внутрішні телефони і сигналізаційні мережі, ліфтове господарство).

Споруди (нафтові і газові свердловини, стовбури шахт, автомобільні дороги, водоймища та ін.), які є сукупністю інженерно-будівельних об’єктів, призначених для виконання технічних або загальних функцій процесу виробництва без зміни процесу праці та його результатів. Інвентарним об’єктом вважається кожна окрема споруда з усім обладнанням, що належить до неї. Передавальні пристрої (лінії електропередач, трансмісії, трубопроводи, телемережі, газові мережі та ін.) – це сукупність об’єктів, призначених для передачі електричної, теплової та механічної енергії від машин-двигунів до робочих машин, а також для переміщення рідких і газоподібних речовин від одного інвентарного об’єкта до іншого.

Машини та обладнання: а) силові машини та обладнання (атомні реактори, котли, парові двигуни, турбіни, силові трансформатори, двигуни внутрішнього згорання та ін.), які являють собою машини-генератори та машини-двигуни, що виробляють електричну і теплову енергію або перетворюють її на механічну енергію руху. До складу інвентарного об’єкта за групою машин та обладнання входять пристрої, знаряддя і прилади, що становлять з ними одне ціле; б) робочі машини та обладнання (верстати, апарати; агрегати різного призначення). У сукупності це обладнання, призначене для механічної, термічної, хімічної або іншої технологічної дії на предмети праці, для їх переміщення у виробничому процесі добування, плавлення, виготовлення І т. д. У кожній галузі промисловості робочі машини та обладнання групують за видами і технологічним призначенням; в) вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої та лабораторне обладнання (манометри, ваги, дозатори, обладнання для диспетчерського контролю, сигналізації, прилади і апаратура заводських та науково-дослідних лабораторій, мікроскопи, термостати тощо), призначені для вимірювання різних параметрів роботи техніки, що експлуатується, регулювання виробничих процесів, перевірки якості сировини, матеріалів, готової продукції, рівня вологості повітря, шумової дії та інших санітарно-гігієнічних умов. Особливість вимірювальних та регулюючих приладів як інвентарних об’єктів полягає в тому, що вони мають самостійне значення і не є складовою частиною інших об’єктів; г) обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, управляючі і аналогові машини, цифрові обчислювальні машини усіх видів і систем); д) інші машини та обладнання, що не ввійшли до перелічених вище груп.

У групі “Машини та обладнання” обліковують усі автоматичні лінії, окремі машини та їх сукупність, які є самостійним інвентарним об’єктом. Автоматичним вважається обладнання з програмним управлінням, а також верстати, машини і агрегати, що виконують основні операції безпосередньої дії на предмети праці без участі людини.

Транспортні засоби (рухомий склад залізничного, водного, автомобільного, повітряного та комунального транспорту, основні фонди виробничого транспорту, магістральні нафтогазопроводи) у сукупності являють собою засоби пересування, призначені для переміщення людей та транспортування вантажів і речовин різного призначення.

Інструмент (електродрилі, вібратори, відбійні молотки та ін.) – це основні засоби, які використовують у процесі ручної праці або прикріплюють до машини для посилення або збільшення її робочих органів.

Виробничий інвентар та знаряддя (верстати, баки, контейнери та інвентарна тара) – це ті предмети, що використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи.

Господарський інвентар становлять предмети конторського і господарського обзаведення.

Інвентарним об’єктом робочої та продуктивної худоби (коні, воли, корови тощо) є кожна доросла тварина.

Інвентарними об’єктами багаторічних насаджень (озеленювальні та декоративні, плодово-ягідні насадження тощо) вважаються окремі сквери, парки, сади, частина закріпленої за підприємством вулиці або території, що має зелені насадження, незалежно від кількості, віку і породи.

До внутрішньогосподарських доріг належать транспортні магістралі на території підприємства з необхідними спорудами та обладнанням.

Іншими основними засобами є бібліотечні фонди, капітальні затрати в орендовані основні засоби тощо.

Бухгалтерія підприємства визначає належність основних засобів до тієї чи іншої облікової групи за даними паспортів, інструкцій щодо експлуатації, описів та іншої технічної документації.

У бухгалтерському обліку “Основні засоби” поділяють на власні, що належать певному підприємству, та орендовані, які перебувають у його тимчасовому користуванні за певну плату. Вартість власних основних засобів, їх рух, нарахування зносу відображають у балансі.

Основні засоби оцінюють за первісною, відновною (ринковою) та залишковою вартістю.

Первісною вартістю об’єкта основних засобів вважають: 1) для будівель та споруд у разі підрядного способу їх будівництва – кошторисну вартість об’єкта. Якщо будівництво ведуть господарським способом, основні засоби приймаються на облік за фактичною собівартістю спорудження. У обох випадках у первісну вартість включають затрати на проектно-розвідувальні роботи; 2) для обладнання – величина затрат на придбання, включаючи витрати на доставку, монтаж, установку і т. ін.; 3) для об’єктів основних засобів, що надійшли безоплатно, – вартість за даними бухгалтерського обліку сторони, що їх передає, яку вказують у документах на передачу, з доданням у необхідних випадках затрат на установку об’єкта; 4) для основних засобів, що вже були в експлуатації і придбані за плату, фактичні затрати – на придбання, доставку та установку.

Первісна вартість окремих об’єктів основних засобів може збільшуватися після їх реконструкції або модернізації, а зменшуватися – у разі часткової ліквідації та демонтажу об’єктів. Первісна вартість, яка фіксується в бухгалтерському обліку, – це величина фактичних затрат на придбання або спорудження об’єктів. Вона є відносно постійною.

Вартість відтворення основних фондів, тобто їх будівництва або придбання за діючими ринковими цінами на певну дату, називається відновною. Відновною вважається вартість, яку визначають внаслідок індексації основних фондів, проведеної за рішенням КМУ.

У діючій практиці облікову вартість основних засобів, за якою їх відображають у звітності та балансі (тобто первісну, а після індексації, що проводиться у встановленому порядку, – відновну), називають балансовою вартістю.

У процесі експлуатації основні засоби зношуються. Вартісна величина зношення називається зносом. Якщо з балансової вартості основних фондів вирахувати знос кожного об’єкта або їх сукупність, одержимо розрахункову величину залишкової вартості основних засобів.

Сукупність показників первісної, відновної та залишкової вартості застосовують для аналізу динаміки стану та використання основних засобів, за результатами якого приймаються відповідні управлінські рішення.

Елементом засобів виробництва є також нематеріальні активи – об’єкти довгострокового вкладення, які мають вартісну оцінку, але не належать до майнових цінностей. Це право на користування землею, водою, іншими природними ресурсами, патенти, винаходи, а також інші майнові права, у тому числі на інтелектуальну власність. Нематеріальні активи, як і основні засоби, переносять свою первинну вартість на витрати виробництва протягом нормативного строку їхньої служби.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за видами (авторські права; права користування землею, природними ресурсами, виробничими зразками; промислово-комерційні секрети; знаки на товари та послуги; ноу-хау; гудвіли; програмне забезпечення облікової та іншої оргтехніки) та в розрізі місць їх зберігання чи використання.

Надходження та оприбуткування будь-якого об’єкта нематеріальних активів на підприємстві повинно бути оформлено документом, який включає детальне його описання і порядок використання.

До джерел формування коштів як об’єктів забезпечення діяльності підприємства належать: статутний капітал – сукупність вкладів засновників (власників) у майно в грошовому виразі при утворенні підприємства для забезпечення його діяльності, прибуток, одержаний від реалізації продукції та від інших видів господарської діяльності підприємства з початку року до звітного періоду.

До об’єктів, що визначають господарську діяльність підприємства, належать: 1) запаси і витрати (сировина, матеріали, вироби комплектації, тара, паливо та ін.), які використовуються в одному акті виробництва і тому всю свою вартість переносять відразу на собівартість продукції, що з них виробляється; 2) давальницька сировина і матеріали; 3) готова продукція (обліковується за фактичною виробничою собівартістю); 4) грошові кошти (сума грошових коштів у касі підприємства готівкою, коштів, які зберігаються на рахунках в установах банку, а також цінних паперів та інших грошових коштів підприємства); 5) кошти на розрахунках (дебіторська заборгованість за товари та послуги, за видані аванси, за одержані векселі, суми за підзвітними особами та ін.); 6) суми прибутку, які належать перерахуванню в бюджет.

Обов’язок суб’єктів господарювання – складати на основі даних бухгалтерського обліку фінансову звітність, проводити інвентаризацію належного їм майна – встановлений ч. 8 ст. 19 та ч. 6 ст. 145 ГК України.

Фінансова звітність підприємства (ч. 2 ст. 11 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Підприємства, що мають дочірні підприємства (ч. 1 ст. 12 Закону), крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів, складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які належать до сфери їх управління. Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно у державній та комунальній власності.

Об’єднання підприємств, крім власної звітності, також складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об’єднань підприємств відповідно до законодавства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. Баланс складається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.1999 р.

Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Він складається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”.

Звіт про рух грошових коштів – це звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Звіт про власний капітал – це звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. 224

Примітки до фінансових звітів – це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення затверджуються Міністерством фінансів України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення затверджуються Національним банком України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державної казначейської служби України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення затверджуються Державною казначейською службою України. Крім того, обов’язок суб’єктів господарювання проводити інвентаризацію належного їм майна встановлений ст. 10 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Така інвентаризація проводиться для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Відповідно до п. З Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Мінфіну України від 11.08.1994 р. № 69, проведення інвентаризації є обов’язковим: а) при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством; б) перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів – за рішенням керівника підприємства один раз на п’ять років або щорічно з охопленням інвентаризацією не менше 20 % одиниць бібліотечного фонду з обов’язковим завершенням розпочатої інвентаризації цього майна в структурному підрозділі (у матеріально відповідальної особи) протягом тридцяти днів; в) при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ); г) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів); д) за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін, зазначений у належним чином оформленому документі вказаних органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа; е) у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ); є) при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі). Інвентаризація може не проводитися у разі передачі підприємств та їх структурних підрозділів у межах одного органу, до сфери управління якого входять ці підприємства; ж) у разі ліквідації підприємства.

Порядок подання та оприлюднення фінансової звітності встановлено ст. 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено вказаним Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Терміни подання фінансової звітності встановлюються КМУ.

Відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р., фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством – іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики, та щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних із державного бюджету, – органам Державної казначейської служби, а щодо використання асигнувань, одержаних із місцевих бюджетів, – відповідно фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськвиконкомів та фінансовим управлінням обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій. Комерційні банки подають фінансову звітність також Національному банку.

Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, оцінка майна, майнових прав – це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними у ст. 9 цього Закону (далі – нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Оцінка, як вважає А. В. Науменко, це: 1) адресний процес, спрямований на конкретний об’єкт, з урахуванням його типу і характеристик (фізичних, структурних, технологічних, правових тощо) його оточення, у тому числі просторового, екологічного, соціального та економічного; 2) процес, прив’язаний до типу операції, яку передбачається здійснити з оцінюваним об’єктом (наприклад, купівля-продаж, оренда, страхування, оподаткування, застава тощо); обгрунтованість і достовірність оцінки багато в чому залежать від того, наскільки правильно визначена сфера її використання: купівля-продаж, отримання кредиту, страхування, оподаткування тощо; 3) процес, прив’язаний до певного моменту часу; найчастіше за такий установлений стандартами професійних оцінювачів момент обирається час проведення оцінки; у ряді випадків доводиться орієнтуватися на майбутнє – на час наміченої операції з об’єктом (при оцінці в межах аналізу проектів розвитку, для заставних операцій тощо); 4) суб’єктно-орієнтований процес, тобто прив’язаний до замовника як одного з багатьох учасників майбутньої операції, а також до спеціаліста, який проводить замовлене оцінювання; 5) регламентований процес, порядок і умови якого (наприклад, чітке дотримання певних норм і правил, стандартів і процедур, договірних положень) встановлюються законодавством і керівництвом професійних громадських організацій, узгоджуються його учасниками – замовником і оцінювачем; 6) процес, який розвивається у зовнішніх умовах, що складаються, і має свої стадії зі своїми проміжними і кінцевими результатами, які враховують можливу динаміку ситуацій; 7) процес, який має досить складний розрахунково-аналітичний характер і відповідно пов’язаний з обробкою значних обсягів інформації і певними комп’ютерними розрахунками, аналітичними порівняннями і вибором1. У 2003 р. прийнято Закон України “Про оцінку земель”, яким регламентовано специфічні риси здійснення діяльності у сфері оцінки землі.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок – результат визначення оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) вартості земельної ділянки і пов’язаних з ним прав із застосуванням сукупності прибутків, методів і оціночних процедур, які забезпечують збір і аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту.

Результатом оцінювання є визначення вартості. Вартість належить до фундаментальних економічних понять і формується в процесі відносин двох сторін.

Окрім законів щодо регулювання відносин у сфері оцінки майна, приймаються підзаконні акти. Серед найбільш вагомих слід зазначити Національні стандарти 1 – 4, Методику оцінки майна, Методику оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Серед суб’єктів оціночної діяльності у сфері оцінки землі – суб’єктів господарювання виокремлюють такі: 1) юридичні особи – суб’єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, які мають у своєму складі оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок і які отримали ліцензії на виконання землеоціночних робіт у встановленому законом порядку; 2) фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок і ліцензію на виконання землеоціночних робіт у встановленому законом порядку; 3) юридичні особи – суб’єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, які у встановленому законом порядку отримали ліцензії на проведення робіт із землевпорядкування.

Слід зазначити, що в галузі оцінки землі оцінювачі залучаються лише для експертної грошової оцінки земельних ділянок. Бонітування грунтів, економічна оцінка земель і нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюються розробниками технічної документації.

Поряд із поняттям “оцінка” Закон України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні” оперує поняттями “незалежна оцінка” майна, “професійна оціночна діяльність”, “практична діяльність з оцінки майна”. При цьому поняття “професійна оціночна діяльність” ширше за поняття “практична діяльність з оцінки майна” (друге є одним із різновидів першою), оскільки крім практичного здійснення оцінки майна і всіх пов’язаних з нею процедур (у тому числі складання звіту про оцінку майна – акта оцінки майна) включає в себе такі види діяльності, як: 1) надання консультацій з оцінки майна суб’єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки і (або) іншим особам в усній чи письмовій формі; 2) критичний розгляд звіту про оцінку майна (акта оцінка майна) і надання висновків про їх повноту, правильність використання і відповідності застосовуваних процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна; 3) розробка методичних документів з оцінки майна і надання роз’яснень щодо їх застосування; 4) проведення професійної підготовки оцінювачів.

У свою чергу, поняття “практична діяльність з оцінки майна” ширше за поняття “незалежна оцінка”. Так, практичну діяльність з оцінки майна здійснюють усі суб’єкти оціночної діяльності, а правом на здійснення незалежної оцінки наділені лише суб’єкти господарювання.

Окремої уваги заслуговує таке поняття, як товарознавча експертиза, під час проведення якої вирішується питання про вартість майна. До переліку основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта, та таких, що вирішують питання про ринкову вартість майна, віднесено, зокрема, інженерно-технічну експертизу (визначення оціночної вартості будівельних об’єктів та споруд; оцінка земельних ділянок), товарознавчу експертизу (оцінка машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання), автотоварознавчу експертизу (визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу; оцінка судноплавних засобів; оцінка літальних апаратів), оцінку цілісних майнових комплексів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Господарське право – Задихайло Д. В. – 3. Майновий стан та облік майна суб’єктів господарювання. Оцінка майна та майнових прав