Господарське право – Задихайло Д. В. – 1. Поняття та види фінансових послуг. Поняття ринків фінансових послуг, їх правове регулювання
1. Поняття та види фінансових послуг. Поняття ринків фінансових послуг, їх правове регулювання
Побудова економіки ринкового типу та реформування соціальної сфери України відбуваються в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів. Важливим джерелом цих інвестицій може виступати вітчизняний ринок фінансових послуг (РФП). Крім того, високий рівень його розвитку здатний прискорити процес інтеграції України у світовий ринок і тим самим створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в національну економіку.
На жаль, сучасний стан вітчизняного РФП характеризується неоднаковим рівнем розвитку ключових сегментів – банківського, страхового та фондового, нерозвиненістю матеріальної бази, високим ступенем ризиків, пов’язаних із фінансовими операціями, крайньою нестабільністю руху курсів акцій, низькими інвестиційними якостями цінних паперів, достатньо великою часткою спекулятивного обігу, агресивною конкуренцією за відсутності традицій ділової етики, обмеженням відкритого доступу до інформації про стан ринку тощо.
Головними причинами такої ситуації стали недосконалість чинного законодавства та сучасного механізму державного регулювання у сфері фінансового посередництва. Суттєвими недоліками є неузгодженість норм загального (Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. (Закон про фінансові послуги) та спеціального законодавства, відсутність комплексних нормативно-правових актів щодо діяльності окремих фінансових посередників, наявність слабкої координації дій між існуючими державними регуляторами – Національним банком України (НБУ), Національною Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) і Національною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (НКРФП), а також відсутність довгострокової стратегії розвитку РФП України.
Ринок фінансових послуг – це сфера діяльності суб’єктів господарювань, пов’язана з наданням та споживанням різноманітних фінансових послуг.
Фінансовими послугам є операції з фінансовими активами (грошами, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та правами вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – І за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з чинним законодавством до фінансових належать такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону про фінансові послуги.
Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, суб’єктами підприємницької діяльності, які не є фінансовими установами. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг (так, надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа).
У зв’язку з цим актуальним є вивчення питань, пов’язаних з особливостями правового змісту РФП, його структури, ролі та функцій. Більш поглибленого аналізу потребують і питання щодо напрямів, методів та господарсько-правових засобів державного регулювання сфери фінансових послуг, господарської компетенції та взаємодії НБУ, НКЦПФР і НКРФП.
Так, першою специфічною господарсько-правовою рисою відносин, що виникають на РФП, є певне коло їх учасників.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону про фінансові послуги до прямих учасників відносин з приводу надання фінансових послуг належать фінансові посередники та споживачі. Оскільки наявність споживачів властива всім ринковим сегментам, слід звернути увагу на специфічність правового статусу саме фінансових посередників як спеціальних суб’єктів РФП. На сьогодні ними можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність із надання фінансових послуг на території України.
Слід зазначити, що незважаючи на те, що законом передбачена можливість надання фінансових послуг фізичними особами-підприємцями, їх правовий статус залишається досі неврегульованим. На відміну від них діяльність юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги, регламентована спеціальним законодавством більш детально.
Так, виходячи з положень законодавства про фінансові послуги, юридичних осіб можна поділити на дві групи: фінансові установи (юридичні особи, для яких надання фінансових послуг є виключним видом діяльності) та юридичні особи, що за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону про фінансові послуги фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та віднесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, – інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг.
Особливістю правового статусу зазначених установ є спеціальний характер їх правоздатності, тобто вони мають право на здійснення лише певних видів діяльності і повинні відповідати спеціальним вимогам чинного законодавства. Отже, у випадку здійснення ними тієї діяльності, що виходить за межі їх спеціальної правоздатності, укладені цими фінансовими посередниками договори будуть визнані в судовому порядку недійсними.
Ті юридичні особи, що не мають правового статусу фінансової установи, можуть поряд із здійсненням іншої господарської діяльності надавати певні види фінансових послуг, а саме – послуги з фінансового лізингу, надання позик та поручительств.
Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень. Отже, серед наведеного вище кола суб’єктів, діючих на вітчизняному РФП, фінансові установи заслуговують на особливу увагу. Здійснюючи на постійній основі виключну діяльність з надання фінансових послуг, такі професійні посередники відіграють ключову роль у розподілі грошових ресурсів у межах єдиної економічної сфери. Вказане зумовлене перш за все економічною сутністю такого посередництва, що знаходить свій прояв у його особливій функціональній можливості – здатності до акумулювання вільних коштів необмеженого кола осіб, їх трансформації у певний інвестиційний капітал із метою подальшого його вигідного розміщення.
Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.
При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Крім того, чинне законодавство встановлює три обов9язкові умови, виконання яких необхідне для того, щоб фінансова установа могла розпочати надання фінансових послуг: 1) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;
2) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;
3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.
Фінансова установа може надавати фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Під час здійснення (надання) фінансових послуг фінансовим установам забороняється вступати в договірні відносини: 1) з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки; 2) з клієнтами-юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.
Аудиторські перевірки фінансових установ можуть проводити тільки аудитори, які мають відповідний сертифікат, виданий Аудиторською палатою відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність”, та свідоцтво про внесення до Реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ. Розпорядженням НКРФП від 19.02.2004 р. № 86 (у редакції розпорядження від 24.06.2005 р. № 4239) затверджений Порядок ведення реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ. Перелік аудиторів, які внесені до Реєстру, публікується НКРФП у кінці кожного року в засобах масової інформації, а також регулярно оновлюється на веб-сайті НКРФП.
Правовий статус фінансових посередників згідно з чинним законодавством дозволяє їм об’єднуватись на добровільних засадах у саморегулівні організації, що набувають легального статусу за умови їх державної реєстрації. Такі організації здатні самостійно визначати умови професійної діяльності своїх членів шляхом розробки та впровадження певних стандартів їх поведінки на РФП І порядку здійснення операцій з фінансовими активами.
До учасників РФП, окрім його суб’єктів, можна віднести спеціальні державні регулятори, що керують окремими його сферами, – НБУ, НКЦПФР і НКРФП. До категорії учасників РФП також належать певні інфраструктурні інститути, діяльність яких мас допоміжний характер, а саме – депозитарні та клірингові установи, аудиторські фірми, рейтингові агентства, системи інформаційного забезпечення тощо.
Другою специфічною господарсько-правовою ознакою ринкового сегменту, що досліджується, є фінансова послуга як об’єкт відповідних правовідносин.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону про фінансові послуги операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою.
Виходячи зі змісту цієї дефініції, фінансова послуга являє собою одну або сукупність операцій, тобто дій з фінансовими активами, які покладаються на конкретних учасників ринку фінансових послуг і спрямовані на виконання певного завдання: страхового, кредитного тощо.
Слід відмітити, що операції із фінансовими активами, перелічені в ст. 4 Закону про фінансові послуги, здатні виступати в різних якостях, а тому до них можуть застосовуватися правові норми як спеціалізованого законодавства, так і ЦК України. У одних випадках ці операції можуть являти собою невід’ємний елемент професійної діяльності фінансових посередників, тобто бути фінансовою послугою, в інших – виступати в ролі звичайного цивільно-правового договору або служити засобом забезпечення виконання договірних зобов’язань.
Роль своєрідної конституції РФП виконує базовий Закон про фінансові послуги. Його положення встановлюють загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, а також здійснення регуляторних і наглядових функцій спеціальними державними органами за діяльністю фінансових посередників.
Поряд із ним діє так зване спеціалізоване законодавство, що більш детально регулює правовий статус окремих фінансових установ, які здійснюють діяльність у межах певних сегментів вітчизняного РФП. Мова йде про такі закони України: “Про банки і банківську діяльність”, “Про страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про кредитні спілки”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” тощо.
До спеціалізованого законодавства в цій сфері слід також віднести ті нормативно-правові акти, регламентація яких спрямована на впорядкування контрольно-наглядової діяльності таких державних регуляторів, як НБУ, НКЦПФР і НКРФП. Ці органи державного впливу також беруть участь у створенні правового базису функціонування РФП шляхом видання відповідних підзаконних нормативно-правових актів, що мають обов’язковий характер для суб’єктів даного ринкового сектору.
Маючи публічний характер, який полягає у спрямованості правових норм переважно на захист публічних інтересів, указані вище інструменти правової регуляції складають перший рівень правового базису досліджуваної ринкової сфери.
Другий рівень формують приватноправові інструменти регуляції, серед яких особливе місце займає договір про надання фінансових послуг. Саме в ньому передбачається конкретний механізм реалізації ринкових відносин між прямими учасниками шляхом закріплення їх прав та обов’язків.
Додатковим засобом правової регуляції у сфері РФП виступають фінансові інструменти, під якими слід розуміти оборотоздатні, ліквідні, дохідні фінансові засоби, оформлені відповідно до чинного законодавства, які містять інформацію про фінансовий актив однієї сторони і фінансове зобов’язання іншої та використання яких спрямовано на мобілізацію, ефективний розподіл і раціональне розміщення грошей в економічній та соціальній сферах країни1.
Аналізуючи кваліфікаційні ознаки РФП, не можна не зупинитися на характеристиці виконуваних ним специфічних функцій. Виділяють такі основні функції РФП: мобілізаційна, трансформаційна, реалізація вартості фінансових активів, цінова, розподільча та сервісна.
Мобілізаційна функція являє собою залучення тимчасово вільних фінансових ресурсів фізичних і юридичних осіб, держави, іноземних суб’єктів за допомогою механізмів, які діють на РФП.
Така консолідація фінансових активів не є безцільною, вона має свою мотивацію – перетворення цих коштів у позичковий (інвестиційний) капітал для надання його з метою ефективного використання в економіці господарюючим суб’єктам, які мають у ньому потребу. У зв’язку з цим мобілізаційна функція породжує ще одну функцію РФП – трансформаційну, тобто перетворення вільних фінансових ресурсів у інвестиційний капітал.
Реалізація вартості фінансових активів здійснюється в процесі виявлення попиту на конкретні їх види та своєчасне задоволення його шляхом пропозиції необхідних фінансових активів конкретним споживачам.
Цінова функція РФП знаходить свій вияв у формуванні відповідного рівня цін на різні фінансові активи внаслідок поточного співвідношення пропозиції та попиту на них.
Розподільча функція полягає у доведенні фінансових активів до осіб, які відчувають у них потребу, шляхом розподілу і перерозподілу на взаємовигідних умовах наявних на ринку фінансових ресурсів із метою їх подальшого ефективного використання.
Організація розподільчого процесу здійснюється за допомогою фінансових посередників, діяльність яких полягає у створенні й підтримці оптимальних умов для обігу фінансових ресурсів, налагодженні та урізноманітненні зв’язків між первинними кредиторами та кінцевими позичальниками, тобто ефективному й конкурентноздатному фінансовому обслуговуванні споживачів фінансових послуг. Саме в цьому знаходить свій вияв сервісна функція досліджуваного нами ринкового сегменту.
Таким чином, функціональне призначення РФП сприяє прискореному обороту капіталу, кожний цикл використання якого приводить до одержання додаткового прибутку, а відповідно до приросту національного доходу в цілому.
Отже, проведений аналіз дозволяє встановити достатні підстави для виокремлення РФП як самостійного ринкового сектору. До цих підстав слід віднести обов’язкову наявність фінансового посередника як специфічного суб’єкта РФП, особливий об’єкт ринкових відносин – фінансова послуга, дія спеціального правового поля та функціонування конкретної системи державних регуляторів у сфері фінансового посередництва у вигляді НБУ, НКЦПФР та НКРФП, а також своєрідність функцій РФП.
Виходячи з наведеного вище аналізу господарсько-правових рис, властивих РФП, його структуру можна подати у вигляді таких елементів: нормативно-правового забезпечення (загальне й спеціальне законодавство України); державного регулювання, що здійснюється спеціально уповноваженими органами (контрольно-наглядові повноваження НБУ, НКЦПФР і НКРФП); саморегулювання та відносин, які складаються між фінансовими посередниками і споживачами фінансових послуг.
Таким чином, ринок фінансових послуг – це самостійний структурний елемент фінансового ринку, який опосередковує процес трансформації фінансових ресурсів у інвестиційний капітал шляхом взаємодії фінансових посередників із прямими учасниками фінансових операцій – власниками і реципієнтами фінансових ресурсів і грунтується на оформлених відповідно до чинного законодавства договорах про надання фінансових послуг і принципах економічної доцільності.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)