Господарське право – Вінник О. М. – 4. Господарсько-правові норми: поняття та види
Акти господарського законодавства здебільшого мають комплексний характер, тобто складаються з правових норм різних галузей права, приурочених до одного предмета (господарських договорів певного виду, суб’єкта господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського управління тощо). Проте провідне місце н будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні для всіх правових норм) і специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:
– встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів і держадміністрації), господарські об’єднання та суб’єкти господарювання;
– офіційний, тобто встановлений законом порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми);
– фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа і, відповідно, від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницькій”! договір, правила, рішення, розпорядження та ін.);
– адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб – усім потенційним чи зареєстрованим суб’єктам господарювання чи певної організаційно-правової форми, наприклад господарським товариством, їх засновникам, учасникам, посадовим особам органів управління товариств (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація – адресування конкретній особі).
Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфічною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації, управління такою діяльністю).
Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:
Господарсько-правові норми – це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.
Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість) своєю чергою поділяються на:
– норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовими особами цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);
Господарсько-правові норми – це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.
1. Ознаки:
– Встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно віл юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України,
Центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів та держадміністрації), господарські об’єднання та суб’єкти господарювання
– Офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми)
– Фіксація таких норм в спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документу та відповідно – від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький договір, правила, рішення, розпорядження та ін.)
– Адресування таких норм заздалегідь невизначному колу осіб – усім потенційним чи зареєстрованим суб’єктам господарювання взагалі чи певної організаційно-правової форми (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікації – адресування конкретній особі)
2. Види:
– Норми-принципи (загальні принципи господарювання – ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності – ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності – ст. 2 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р.; принципи приватизації державного майна – ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного майна” віл 04.03.1992 р.)
– Норми-визначення – норми, що містять визначення термінів, які використовуються о певному акті законодавства (ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; ст. 2 Закону “Про кооперацію”; ст. 2 Закону “Про банки і банківську діяльність”
– Компетенции і норми (про компетенцію: Антимонопольного комітету – статті 7-8 Закону “Про Антимонопольний комітет України”, страхових організацій – Закон України від “Про страхування” та ін.)
– Нормі і-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК), заборона здійснювати підприємницьку діяльність, що підлягає ліцензуванню та патентуванню без отримання відповідно – ліцензії чи патенту (ст. 22 Закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 8 Закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”)
– Техніко-економічні норми (державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо)
– норми-принципи (загальні принципи господарювання – ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності – ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності – ст. 2 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 p.; принципи приватизації державного майна – ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1 992 p.),
– норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів мають спеціальну статтю “Визначення термінів”, у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі. – ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.0fi.1999 p.); ст. З Закону України від!5.03.2001 р. “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”; ст. 2 Закону “Про кооперацію” від 10.07.2003 p.;
– компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету – статті 7-S Закону від 26.11.1993 р. “Про Антимонопольний комітет України”, Національного банку України – статті 6,7,9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р. “Про Національний банк України”, інститутів спільного інвестування – Закон України від 15.03.2001 р. “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди” (зокрема, ст., 4), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку – статті 6-8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, страхових організацій – Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) “Про страхування” та ін.);
– техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);
– норми-рекомендації (не будучи юридично обов’язковими для суб’єктів господарювання, орієнтують їх та бажану для суспільства (держави) поведінку в сфері господарювання): примірні статути, примірні договори, Принципи корпоративного управління, затв. рішенням ДКЦПФР від 11.12.2004 p. N” 571.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)