Господарське право України – Несинова С. В. – ТЕМА 2. ДЖЕРЕЛА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
2.1. Система джерел господарського права України. Господарсько-правові акти та їх види.
2.2. Конституційне регулювання відносин у сфері господарювання.
2.3. Міжнародно-правове регулювання господарських правовідносин.
2.4. Регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону.
2.5. Регулювання господарських відносин підзаконними нормативними актами.
2.6. Роль судової практики для вдосконалення господарського законодавства.
2.1. Система джерел господарського права України. Господарсько-правові акти та їх види
Комплексний характер господарського права обумовлює і комплексний характер його джерел. До системи відносин, що складають предмет господарського права, разом із цивільно-правовими відносинами входять адміністративно-правові, кримінально-правові, фінансово-правові, земельно-правові та інші відносини, що, у свою чергу, обумовлює включення до джерел господарського права відповідних нормативних актів. Так, наприклад, відносини оренди земельної ділянки для провадження господарської діяльності регулюються Земельним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV “Про оренду землі” (в редакції Закону від 05.11.2009 р.), що дозволяє віднести відповідні положення цих актів до джерел господарського права. Гл. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить норми щодо правопорушень у галузі підприємницької діяльності, отже, і цей нормативно-правовий акт належить до джерел господарського права.
У системі джерел господарського права виокремлюються нормативні акти, що спеціально регулюють порядок зайняття підприємницькою діяльністю. До таких, зокрема, належать ГК України, Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ “Про господарські товариства” та інші.
Багато нормативно-правових актів не містять положень, що регулюють відносини в галузі саме господарського права. Наприклад, книга IV ЦК України містить норми спадкового права, що є класичним інститутом цивільного права. Проте спадкування частки засновника (учасника) господарського товариства здійснюється в порядку і за процедурою, що встановлюється, зокрема, означеною книгою ЦК України, що, у свою чергу, дозволяє у цьому разі відносити інститут спадкування до джерел господарського права. Виділення і поділ частки подружжя, що є спільною сумісною власністю, в господарському товаристві здійснюється за правилами, встановленими Цивільним кодексом та Сімейним кодексом України, отже, вони також є джерелами господарського права.
Сукупність джерел господарського права формує їх систему із чітко визначеною організаційною структурою, взаємозумовленістю і взаємозалежністю нормативно-правових актів, упорядкованих за певною ієрархією.
Під нормативно-правовим актом слід розуміти офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для неозначеного кола суб’єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).
Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права За їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела господарського права поділяються на 4 рівні:
1) конституційне регулювання відносин у сфері господарювання;
2) міжнародно-правове регулювання;
3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;
4) регулювання господарських відносин підзаконними нормативними актами.
За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами, а також за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела господарського права поділяються на:
1) загальні;
2) спеціальні.
Загальні нормативно-правові акти встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, гл. 5 ЦК України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності – положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов’язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення. Водночас гл. 13 спеціального нормативного акта – ГК України – встановлює положення щодо умов здійснення фізичною особою підприємницької діяльності.
У разі якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні застосовуватися положення спеціального нормативного акта. Так, наприклад, ст. 58 ГК України встановлює порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Відповідні статті Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” також встановлюють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на суперечності між положеннями нормативних актів рівної юридичної сили в частині порядку проведення державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спеціально присвяченого питанням державної реєстрації – Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.
Для визначення пріоритету між двома нормативними актами рівної юридичної сили також має значення дата набрання ними чинності. Так, наприклад, ст. 5 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ “Про зовнішньоекономічну діяльність” встановлює необхідність реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України (право останнього на реєстрацію представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності підтверджено п. 27 Положення про Міністерство економіки України, затв. Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. № 1159/2000). Водночас згідно з п. 22.20 ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у зв’язку з введенням обов’язкової реєстрації постійних представництв нерезидентів як платників податку державна реєстрація таких постійних представництв нерезидентів з моменту набрання чинності цим Законом не застосовується, у тому числі в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України (нині – Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України) або в інших органах державної влади.
У цьому разі, незважаючи на те, що Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” є спеціальним актом щодо Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, застосовуватимуться положення саме Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки останній набрав чинності пізніше.
Отже, у разі якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, то повинні застосовуватися положення спеціального нормативного акта, якщо вони не відміняються загальним нормативним актом, який набрав чинності пізніше.
До джерел господарського права належать не тільки нормативно-правові акти. Господарські відносини регулюються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать Статути суб’єктів підприємницької діяльності, Засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)