Господарське право України – Несинова С. В. – 22.2. Види господарської діяльності та їх класифікація

22.1. Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин.

22.2. Види господарської діяльності та їх класифікація.

22.3. Державна система класифікації та кодування техніко-економічної і соціальної інформації, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД).

22.4. Галузі народного господарювання та їх класифікація.

22.5. Галузі сфери матеріального та нематеріального виробництва. Продукція виробничо-технічного призначення та вироби народного споживання.

22.1. Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин

Ст. 258 ГК України зазначає, що особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб’єктів, між якими виникають господарські відносини. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного поділу праці, що склався, та об’єктивно існуючих галузей народного господарства. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних відносин визначаються розділом VII ГК.

Ст. 258 ГК України вказує загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин: а) сфера суспільного виробництва, у якій ці відносини складаються; б) особливості галузі господарювання; в) вид господарської діяльності; г) економічна форма результату господарської діяльності; в) вид ринку – економічного простору, на якому складаються господарські відносини; г) особливості суб’єктів, які є учасниками господарських відносин.

Ст. 258 ГК України вказує, що сформований суспільний поділ праці та об’єктивно існуючі галузі народного господарства враховуються при правовому регулюванні господарських відносин.

22.2. Види господарської діяльності та їх класифікація

Ст. 259 ГК України зазначає, що вид господарської діяльності має місце у разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. У правовому регулюванні господарської діяльності та у здійсненні державного управління народним господарством мають враховуватися особливості здійснення суб’єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. Для віднесення суб’єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

З метою забезпечення системи державного управління народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в об’єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв’язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях, а також впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації.

Складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту. Об’єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб’єктів.

Сучасний рівень суспільного поділу праці характеризується надзвичайно складною розгалуженою системою суспільного виробництва, що включає велику кількість видів господарської (економічної) діяльності. Зважаючи на це визначення видів господарської діяльності набуває суттєвого значення в багатьох аспектах: законодавчому, організаційно-господарському, управлінському, міжнародному тощо. Зокрема чітке визначення видів господарської діяльності є необхідною передумовою уніфікації господарського, податкового тощо законодавства, усунення двозначності в законах, якими встановлюється режим певних видів господарської діяльності. Класифікація видів останньої стає необхідною для сучасного інформаційного забезпечення управління народним господарством, для гармонізації національної правової системи з міжнародними вимогами до здійснення економічної діяльності. Нарешті, нормативне визначення видів господарської діяльності стає необхідним для розробки суб’єктами господарювання своїх статутів (положень) та використання ними відповідної інформації про характер діяльності та інші показники різних господарюючих суб’єктів з метою планування та здійснення власної господарської діяльності. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 19 ГК усі суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати облік результатів своєї роботи, складати відповідну фінансову звітність та надавати статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності. Виконання цього обов’язку також неможливе без нормативного визначення її видів.

Згідно з ч. 1 вказаної статті вид господарської діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (засоби виробництва і робоча сила) для здійснення процесу виробництва продукції виробничого або невиробничого призначення чи надання послуг. Отже, вид діяльності – це процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг, що характеризується використанням відповідної комбінації ресурсів, специфікою виробничого процесу та випуском певного виду продукції чи надання певного виду послуг. При цьому окремий вид господарської діяльності може складатися як з єдиного простого процесу, наприклад зварювання тощо, так і охоплювати кілька процесів, що входять до єдиного комплексного виробничого процесу (як, наприклад, виробництво автомобілів, що охоплює лиття, ковальські роботи, зварювання, складання, фарбування тощо). Якщо виробництво окремих елементів (двигунів, коробок передач, меблів, приладів) є складовою частиною одного й того самого процесу виробництва, то всі процеси разом розглядаються як єдиний вид діяльності. Таким чином, орієнтуючим показником виду діяльності є продукт відособленого виробничого процесу, яким завершується цей процес.

Ч. 2 вказаної статті зобов’язує всі органи влади, які мають відношення до правового регулювання господарської діяльності та державного управління народним господарством (як центральні й місцеві органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування), враховувати особливості здійснення суб’єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. Зокрема такі особливості можуть визначатися законами, що, відповідно до ч. 2 ст. 379 ГК, передбачають види зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюються на території України, а також перелік товарів і послуг, заборонених для експорту та імпорту. Згідно з ч. 4 ст. 12 ГК законом може бути встановлений перелік видів діяльності, в яких заборонено підприємництво. Залежно від цих та інших особливостей видів господарської діяльності визначаються умови, обсяги, сфери та порядок застосування тих чи інших засобів її державного регулювання (ч. 3 ст. 12 ГК), наприклад ліцензування, патентування окремих видів господарської діяльності, квотування певних товарів і послуг (ст. 14 ГК) тощо.

Здійснення тих чи інших видів господарської діяльності суб’єктом господарювання зумовлює віднесення його до відповідної категорії державного обліку. Разом з тим більшість господарюючих суб’єктів здійснюють не один, а одразу декілька видів господарської діяльності, стають багатопрофільними, переслідуючи мету гнучкості функціонування в умовах ринку. Зважаючи на це статтею встановлено правило, згідно з яким для віднесення певного суб’єкта господарювання до відповідної категорії обліку передбачено визначення основних, другорядних та допоміжних видів господарської діяльності.

Основний вид діяльності може визначатися за кількома критеріями (за питомою вагою в загальному обсязі виробництва продукції, робіт, послуг, за кількістю зайнятих працівників, за питомою вагою в отриманому загальному прибутку), виходячи з максимального відсоткового значення щодо всіх видів господарської діяльності, здійснюваної певним суб’єктом господарювання.

Другорядним видом господарської діяльності визнається будь-яка інша діяльність суб’єкта господарювання, частка якої згідно з обраним критерієм є меншою від частки основного виду діяльності. Кожний суб’єкт господарювання може мати кілька другорядних видів діяльності.

Допоміжний вид діяльності – це діяльність, спрямована виключно на сприяння здійсненню насамперед основного, а також другорядних видів діяльності. Зокрема діяльність, яку здійснюють несамостійні структурні підрозділи суб’єкта господарювання (внутрішні перевезення, внутрішній зв’язок тощо), враховується у складі основного виду діяльності цього суб’єкта.

Враховуючи необхідність гармонізації нормативного регулювання національної економіки з відповідними міжнародно-правовими вимогами, запровадження в Україні міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики, ч. 4 вказаної статті зобов’язує Кабінет Міністрів України затверджувати заходи щодо розвитку вітчизняної статистики і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації. Вказана діяльність має здійснюватися відповідно до Концепції побудови національної статистики України та Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 259 ГК, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Таким чином, на рівні закону закріплюється факт існування вказаної державної системи та КВЕД як її складової, що зобов’язує центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації затверджувати названу класифікацію у формі державного стандарту, а всі державні органи враховувати цей факт у своїй діяльності.

На цей час в Україні діє Державний класифікатор України ДК 00996 “Класифікація видів економічної діяльності”, затверджений наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. і введений в дію з 1 липня 1997 р.

Впровадження КВЕД забезпечує: проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні; реєстрацію та облік суб’єктів господарювання за видами господарської діяльності в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій; застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському союзі; можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

КВЕД гармонізовано з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії Європейського союзу (ИАСЕ) на рівні класів, що дає змогу використовувати її для порівняння національних статистичних даних з даними названої Комісії без перехідних ключів. У структурі КВЕД передбачено також можливість порівняння національних статистичних даних з даними Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності (ІБІС) Організації Об’єднаних Націй. Ведення КВЕД здійснює Науково-дослідний інститут статистики. Підставою для змін у Державному класифікаторі є відповідні зміни у ИАСЕ та у структурі економіки України.

Остання частина вказаної статті встановлює, що об’єктами класифікації в КВЕД є всі види господарської (економічної) діяльності суб’єктів господарювання, як юридичних осіб, так і громадян (фізичних осіб).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Господарське право України – Несинова С. В. – 22.2. Види господарської діяльності та їх класифікація