Господарське право – Щербина В. С. – 1. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) операцій
1. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) операцій
Згідно з ч. 1 ст. 293 ГК договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність, господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.
Термін “бартер”, що вживається в ГК як тотожний терміну “міна”, застосовується, головним чином, для позначення товарообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (див. Закон України від 23 грудня 1998 р. “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”)1.
Можна виділити такі характерні ознаки договору міни (бартеру):
А) товар (майно) за цим договором передається у власність, господарське відання чи оперативне управління (а не у володіння чи користування);
Б) об’єктом договору міни є товар (а не роботи чи послуги);
В) товар за договором міни передається в обмін на інший товар (а не на гроші, цінні папери тощо).
З положення, встановленого ч. 2 ст. 293 ГК, згідно з яким сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін, випливає, що договір міни (бартеру) найбільше наближається до договорів купівлі-продажу, поставки або контрактації. Проте ознаки договору міни (бартеру), зазначені вище, свідчать про його самостійний характер в системі господарських договорів.
Частина 3 ст. 293 ГК містить виняток із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 293 ГК щодо обміну одного товару на інший: за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.
Законодавством встановлено заборону обмінювати майно, що віднесене до основних фондів і належить до державної або комунальної власності, якщо друга сторона у договорі міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Інакше кажучи, державне майно, віднесене до основних фондів, що є державною власністю, може бути об’єктом міни (бартеру) лише у договорі з державним підприємством. Так само основні фонди, віднесені законодавством до комунальної власності, можуть бути об’єктом міни (бартері) у договорі з комунальним підприємством.
Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов’язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання. Так, Закон України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм та визначає повноваження і функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням таких операцій.
Як зазначалося в договорі міни (бартеру) містяться елементи договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації, що дає змогу застосовувати до договору міни (бартеру) правила, що регулюють зазначені договори. Проте таке застосування відповідних правил не повинно суперечити законодавству і має відповідати суті відносин сторін.
Застосування до договору міни (бартеру) правил, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, не спростовує висновку щодо самостійного характеру договору міни.
2. Правове регулювання зберігання у товарному складі
Правове регулювання відносин, пов’язаних із діяльністю товарних складів та зберіганням у товарному складі здійснюється нормами ЦК (статті 956-966), ГК (ст. 294), а також Законом України від 23 грудня 2004 р. “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва”‘, а також іншими нормативно-правовими актами.
Товарний склад – це організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов’язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності. Отже, товарний склад є суб’єктом господарювання, що надає послуги на засадах підприємницької діяльності.
Особливим видом товарного складу є сертифікований товарний склад – товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що має право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання (складські свідоцтва – це товаророзпорядчі складські документи на пред’явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на товарному складі).
Прикладом товарних складів, що здійснюють зберігання зерна (суб’єктами зберігання зерна), є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства) та інші суб’єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі зберігання зерна (ч. 1 ст. 7 Закону України від 4 липня 2002 р. “Про зерно та ринок зерна в Україні”1).
Товарний склад визнається складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або виданого суб’єкту господарювання дозволу (ліцензії) він зобов’язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи – товароволодільця. Так, згідно зі ст. 25 “Про зерно та ринок зерна в Україні” зерновий склад є складом загального користування і зобов’язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
Як випливає з ч. З ст. 294 ГК, правовою підставою зберігання товарів у товарному складі є договір складського зберігання.
Згідно зі ст. 957 ЦК та ч. 1 ст. 10 Закону України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажедавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Отже, сторонами договору складського зберігання є товарний склад і поклажодавець (товароволоділець). Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Наприклад, публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, є договір складського зберігання зерна (ч. 1 ст. 26 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”).
Частина 3 ст. 957 ЦК та ч. 2 ст. 10 Закону України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” вимагають, щоб договір складського зберігання укладався у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом (для сертифікованого товарного складу – простим або подвійним складським свідоцтвом).
Згідно з ч. 1 ст. 961 ЦК товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлені Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510 “Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно”1.
Цією ж постановою затверджено форму договору складського зберігання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)