Географія промислових комплексів – Іщук С. І. – 5.3. Принципи виділення промислових районів

У науковій літературі та практиці господарського будівництва промислові райони розглядаються як складні територіальні системи взаємопов’язаних підприємств, що спільно використовують природні, матеріальні і трудові ресурси, об’єкти виробничої інфраструктури і переробляють переважну частину промислових відходів з метою досягнення найраціональнішої територіальної організації виробництва.

Принципами промислового районування називають основні та загальновизнані положення, якими потрібно керуватися під час проведення таксономізації промислового виробництва (виділенні промислових таксонів). Дотримання цих загальних положень (правил) – необхідна умова розчленування території. Всі принципи районування промисловості грунтуються на основі пізнання об’єктивних закономірностей районоутворення і є конкретними формами їх вияву в умовах розміщення промислових об’єктів на території. Якщо закономірності мають об’єктивний характер, то принципи формуються на базі пізнання об’єктивних процесів і розробляються з метою їх використання в системі управління різними галузями промисловості, галузевими та міжгалузевими промисловими комплексами і промисловими районами.

Принципи промислового районування, на відміну від закономірностей, можуть змінюватись, удосконалюватись залежно від економічної та політичної ситуацій або зовсім не діяти у певні періоди розвитку господарської діяльності країни. Вони розробляються як для промисловості загалом, так і для окремих її галузей. Розробка принципів промислового районування на основі пізнання об’єктивних закономірностей – необхідна умова вдосконалення територіальної організації промисловості.

Загальним принципом промислового районування е принцип об’єктивності. Відповідно до нього наука і практика розглядають промислові райони як об’єкти реальної дійсності. Суть цього принципу полягає у тому, що промислове районування має об’єктивну основу. Нею є промисловий комплекс району – сукупність тісно взаємопов’язаних промислових об’єктів у межах певної території. Виявлення об’єктивних промислових комплексів – це одне з головних завдань регіонального аналізу промисловості. Кожен промисловий район розглядається як об’єкт територіальної організації промисловості і важлива ланка в територіальному поділі праці.

Одним із ключових принципів промислового районування вважається економічний. Він сформульований і реалізується на практиці з метою виділення таких промислових районів, які мають ефективну спеціалізацію та характеризуються високим рівнем комплексності. Економічний принцип передбачає досягнення економічних вигід шляхом підвищення продуктивності праці у промислових районах, вузлах і центрах завдяки найраціональнішому використанню їх природних, матеріальних і трудових ресурсів, а також вигод транспортного і суспільно-географічного положення. Згідно з цим принципом промислові райони розглядаються як територіальні системи в масштабах макрорайонів і всієї держави.

Обов’язковим принципом промислового районування є принцип розвитку. У процесі виділення районів і вузлів зосередження промислового виробництва потрібно враховувати три періоди їх формування – минулий, сучасний і майбутній. Відомо, що цьому принципу велику увагу приділяв М. М. Колосовський, який визначив п’ять ступенів розвитку господарства економічних районів: резервні території, райони піонерного (в початковій стадії) економічного розвитку, райони великоосередкового розвитку господарства, райони потужних осередків господарського розвитку, сформовані райони. Принцип розвитку не суперечить принципу об’єктивності, адже промислові райони завжди проходять певні етапи у процесі свого становлення.

Під час інтегрального промислового районування важливо забезпечити ефективність функціонування промисловості у певних адміністративних одиницях. Цього можна досягти шляхом реалізації принципу єдності промислового районування з адміністративно-територіальним поділом країни. Він є одним із важливих принципів виділення районних промислових утворень поліструктурного типу. Саме тому інтегральні промислові райони (але не галузеві спеціалізовані) виокремлюються у певних адміністративних межах, не порушуючи їх. Вони можуть бути виділені у межах декількох адміністративних областей, однієї області або її частини (внутрішньообласних адміністративних районів, що утворюють промисловий комплекс). Такий принцип передбачає розв’язання суперечності між об’єктивним процесом районоутворення й адміністративно-територіальним поділом, який має удосконалюватись у процесі розвитку промислового виробництва й управління територією. Особливого значення набуває управління розвитком промислових вузлів, у межах яких зосереджений основний виробничий потенціал промислових районів.

Територія будь-якого промислового району завжди економічно тяжіє до районоутворюючого “ядра” – головного центру, що організовує навколишні населені пункти, у тому числі промислові вузли і центри, у компактну єдність (суспільно-територіальну цілісність). Тому вони виділяються з урахуванням принципу тяжіння, згідно з яким промисловий розвиток будь-якої частини території визначається насамперед її наближеністю до головного промислового ядра та економічними зв’язками з ним. Отже, під впливом головного промислового центру формується “каркас” територіальної структури району, розвивається транспортна система і все більша кількість поселень втягується в сферу його впливу. Міста, розташовані поблизу головного центру, мають найінтенсивніші зв’язки з ним і є фактично супутниками “ядра”, утворюючи зону абсолютного тяжіння. Поселення, розміщені на значній відстані від центру тяжіння, утворюють зону переважного тяжіння. Територія промислових районів визначається зонами тяжіння і погоджується з адміністративними межами.

Просторові величини промислових районів залежать від розміщення на території України головних промислових центрів – осередків найвищої концентрації промисловості і населення. Наприклад, у Донецькому промисловому районі головним осередком є Донецько-Макіївська промислова агломерація, у Придніпровському – Дніпровсько-Дніпродзержинська, Північно-Східному – Харківська, Столичному – Київська, Львівсько-Карпатському – Львівська, Причорноморському – Одеська. Кожен промисловий район – це ланка промислового комплексу України з певним напрямом спеціалізації (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Склад і територіальний демо – і промисловий потенціали промислових районів України у 2000 р.1

Промислові райони та їх територіальний склад

Частка району в загальнодержавному показнику, %

Територія

Населення

Продукція промисловості

Виробництво товарів народного споживання

Донецький (Донецька, Луганська області)

8,8

15,4

25,7

10,5

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області)

13,9

13,9

25,7

10,8

Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області)

13,9

12,1

13,7

16,5

Київський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська області)

18,6

17,3

12,8

24,8

Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області)

10,1

8,9

5,2

12,7

Львівсько-Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області)

9,3

12,7

6,2

10,4

Північно-Західний (Волинська, Рівненська області)

6,6

4,5

2,8

3,3

Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим)

18,8

15,2

7,9

11,0

Україна

100

100

100

100

Кожен промисловий район формується в межах території, де промислові підприємства розташовуються взаємопов’язано певними групами або цілими комплексами зі спільною інфраструктурою. Тому районування промисловості здійснюється за принципом компактності, відповідно до якого підприємства розміщуються компактно стосовно одне до одного. Таке розташування передбачає формування промислових груп підприємств, промислових вузлів та промислових агломерацій, які є “каркасом” територіальної структури промислових районів. Усі форми територіального зосередження промислових об’єктів складаються на основі гравітації (взаємопритягання). Деякі об’єкти притягують до себе низку виробництв, а деякі тяжіють до інших унаслідок технологічних особливостей. Наприклад, часто гідроелектростанції притягують до себе енергоємні галузі, а багато підприємств важкого машинобудування тяжіють до металургійних баз.

Керуючись принципами промислового районування, головними критеріями виділення (делімітації) промислових районів мають бути:

– пов’язаність території району з основним промисловим центром (ядром), що має найбільший вплив на розвиток усіх інших промислових вузлів і центрів у межах промислового району;

– наявність у промисловому районі раціонального поєднання (комплексу) галузей промислового виробництва, що створює додатковий економічний ефект завдяки комплексному використанню сировинних, паливно-енергетичних, трудових ресурсів, а також розвиненому кооперуванню і комбінуванню між підприємствами;

– формування спеціалізації (виробничого напряму) промисловості району в загальнодержавному територіальному поділі та інтеграції праці. За кожним промисловим районом закріплюються певні галузі спеціалізації з огляду на умови і фактори їх розвитку. Галузі спеціалізації беруть участь у міжрайонному обміні, формують міжрайонну функцію промислового району;

– орієнтація на перспективність розвитку промислового комплексу району, можливість освоєння всіх видів сировинних ресурсів для розвитку промислового виробництва, завершення ефективних виробничих циклів на основі поглибленої переробки промислової сировини і виробничих відходів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Географія промислових комплексів – Іщук С. І. – 5.3. Принципи виділення промислових районів