Географія промислових комплексів – Іщук С. І. – 4.3. Гірничо-металургійний комплекс

Металургійна промисловість – одна з найважливіших комплексних галузей у сучасній структурі промислового комплексу України. Ця галузь посідає одне з провідних місць в економіці нашої держави. Продукція гірничо-металургійного комплексу має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортоспроможною галуззю. На сьогодні гірничо-металургійний комплекс дає понад 40 % валових надходжень до бюджету держави.

Роль і значення цього комплексу визначається насамперед тим, що він випускає метал для машинобудування і є фундаментом розвитку всіх його галузей. Металургійне виробництво охоплює чорну І кольорову металургію з такими основними етапами виробничого процесу: видобуток сировини, її збагачення, виплавка металів і прокатне виробництво. Усі галузі металургії мають подібну технологію переробки сировини – пірометалургію та електрометалургію. Застосовується електротермічний (чорна металургія) та електрохімічний (кольорова металургія) способи виплавки металів.

Чорна металургія охоплює процеси видобутку і підготовки сировини, палива, допоміжних матеріалів, виплавлення чавуну, сталі та виробництво прокату. До її складу входять: видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі та прокату; виробництво електроферосплавів; вторинна переробка металів; коксування вугілля; виробництво вогнетривів; видобуток допоміжних матеріалів (флюсових вапняків, магнезиту та ін.); випуск металічних виробів виробничого призначення. Головними стадіями виробництва у чорній металургії є виробництво чавуну, сталі й прокату.

Чорна металургія України сформувалась і функціонує в районах залягання палива й залізних руд (Донецький та Придніпровський економічні райони). Для підприємства, що належать до металургійного комплексу, характерні висока концентрація виробництва, великі масштаби використання сировини, палива і допоміжних матеріалів, широкий розвиток комбінування. Райони розвитку чорної металургії виконують роль гірничо-металургійних баз країни.

Головні напрями розвитку чорної металургії на сучасному етапі пов’язані із впровадженням нових технологій виплавлення сталі. Зокрема, це застосування киснево-конверторного й електроплавильного способів і скорочення мартенівського способу; вдосконалення структури прокатного виробництва шляхом випереджаючого зростання випуску холоднокатаного листа, високоточних профілів прокату з термічною обробкою, економічних і спеціальних видів сталевих труб, застосування нового способу виплавлення сталі на основі прямого відновлення заліза із руд, розвиток порошкової металургії та ін.

За рівнем розвитку концентрації виробництва чорних металів Україна випереджає навіть розвинені капіталістичні країни. Майже 98 % чавуну і сталі виплавляється на підприємствах з річною потужністю понад 1 млн т. Сучасні підприємства чорної металургії за характером внутрішніх технологічних зв’язків можна назвати металургійно-енергохімічними комбінатами з повним циклом. Вони розміщені у двох економічних районах України – Донецькому і Придніпровському. Крім комбінатів з повним циклом, працюють також підприємства “переробної металургії”, сировиною для яких є металобрухт. На великих машинобудівних підприємствах діють спеціалізовані цехи для виробництва сталі та прокату – “мала металургія” (табл. 4.2).

Чорна металургія з повним циклом – важлива районоутворювальна галузь. Вона притягує до себе низку супутніх галузей: теплову електроенергетику, яка може використовувати відходи доменних газів, кокс, подрібнені коксові залишки; металомістке машинобудування. У металургійних комплексах розміщуються також окремі підприємства легкої та харчової промисловості, завдяки яким можна найраціональніше використовувати трудові ресурси жіночої статі.

Під час розміщення металургійних комбінатів з повним циклом визначальну роль відіграють два фактори: сировинний і паливний. На сировину і паливо припадає 85-90 % усіх затрат під час виплавлення чавуну, з них приблизно 50 % – на кокс і 30-

Таблиця 4.2. Виробництво продукції підприємствами металургійного комплексу України у 1990-2007 pp.1

Рік

Чавун

Сталь без напівфабрикатів, отриманих шляхом безперервного лиття

Труби великого та малого діаметрів, профілі пустотілі з металів чорних

1990

44,9

48,5

6,5

1995

18,0

18,7

1,6

2000

25,7

25,8

1.7

2001

26,4

27,1

1,7

2002

27,6

27,4

1,6

2003

29,5

28,9

2,1

2004

81,0

28,9

2,1

2005

80,7

27,9

2,4

2006

32,9

27,9

2,8

2007

35,6

29,0

2,8

40 – на залізну руду. В середньому на 1 т чавуну витрачається 1,2-1,5 т вугілля, не менше як 1,5 т залізної руди, 0,5 т флюсових вапняків і ЗО м3 води.

Основою розвитку чорної металургії України є потужна залізорудна промисловість. Головний залізорудний басейн – Криворізький, на який припадає майже 78 % усіх запасів залізних руд і понад 90 % всього їх видобутку. Тут розробляються високоякісні поклади руд із вмістом заліза від 50 до 67 %, а також залягання менш якісних залізних руд і залізистих кварцитів із вмістом заліза 28-35 %. Такі руди потребують збагачення і надходять на гірничозбагачувальні комбінати – Південний, Новокриворізький, Центральний, Північний, Інгулецький. Після збагачення сира руда перетворюється на концентрат із вмістом заліза до 62 %. Концентрат спрямовується на агломераційні фабрики, а з них у вигляді агломерату або окотків – на металургійні комбінати для доменного виробництва.

Крім основного залізорудного басейну – Кривбасу, залізні руди видобувають у Керченському (Автономна Республіка Крим), Кременчуцькому (Полтавська область) та Білозерському (Запорізька область) родовищах. Руди Керченського родовища використовують для виплавки чавуну на металургійних комбінатах Маріуполя, основним їх споживачем є завод “Азовсталь”. На базі Кременчуцького залізорудного району споруджено Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат.

Марганцеворудна база чорної металургії України – Придніпровський марганцеворудний басейн (Нікопольський район). Майже 2/3 марганцевої руди видобувається відкритим способом. На збагачувальних фабриках вміст марганцю в руді доводять до 50-60 % і спрямовують на металургійні заводи України та на експорт. Розширюється ви добуток марганцевої руди в Інгулецькому родовищі на Дніпропетровщині та у Токмацькому районі (Запорізька область). Споруджена перша черга найбільшого в Україні Таврійського гірничо-збагачувального комбінату, який переробляє руди Токмацького родовища.

У Донецькому і Придніпровському районах розвинена коксохімічна промисловість, що забезпечує металургійні заводи бездимним паливом – коксом. Розміщення коксохімії приурочене до районів залягання коксівного вугілля (Донбас) і до центрів металургійного виробництва (Придніпров’я, Приазов’я). Найвища концентрація коксохімічних комбінатів у Донецькій області (Макіївка, Горлівка, Маріуполь, Стаханов та ін.). У Придніпров’ї центрами коксохімії є: Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ. Більше половини коксу виробляється на коксохімічних підприємствах Донбасу, де видобувають коксівне вугілля. Кокс використовується у металургійному виробництві, при виплавці чавуну, а відходи коксохімії – коксовий газ – як висококалорійне паливо і як сировина для хімічної переробки.

Складовою гірничо-металургійного комплексу є видобування флюсів і вогнетривких глин – нерудної сировини. Залягання високоякісних флюсових вапняків та доломітів є у Донецькій (Докучаєвськ, Комсомольськ, Первомайськ, Новотроїцьк) і Дніпропетровській (Криворізький район) областях. У Донбасі зосереджені також родовища вогнетривких глин (Часів Ярське, Новорайське і Веселківське родовища) і кварцових пісків. Великі запаси флюсових вапняків розвідані в Автономній Республіці Крим. Флюси використовують для виплавлення чавуну (доменний процес) і вилучення шкідливих сполук із залізної руди, вогнетривкі глини та кварцові піски – для виробництва вогнетривів. Витрати вогнетривких матеріалів у металургійному виробництві становлять у середньому 150 кг на 1 т виплавленої сталі. Найбільший завод вогнетривів розміщений у Запоріжжі.

Металургійні заводи України зосереджені у трьох галузевих районах чорної металургії – Придніпровському, Донецькому та Приазовському (рис. 4.2).

Придніпровський металургійний район простягся вздовж Дніпра від Дніпродзержинська до Нікополя, поблизу родовищ залізної та марганцевої руд. Він розташований у межах перетину важливих залізниць, які пов’язують Придніпров’я з Донбасом, Харковом, Києвом, південними областями України, і займає проміжне положення між районами видобутку вугілля та залізних руд. Головні фактори розміщення металургії у цьому районі – це залізорудна база, вода й електроенергія. Тут сформувався надзвичайно насичений комплекс із великими металургійними і трубними заводами (всього 14). Центрами розташування підприємств із повним циклом є Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ і Запоріжжя. Трубні заводи працюють у Новомосковську та Нікополі. В районі вирізняються три великі промислові вузли з профілюючими галузями металургії: Дніпропетровський, до складу якого входять металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Новомосковська; Запорізький (заводи “Запоріжсталь”, електроплавильний, “Дніпроспецсталь”, феросплавний завод, “Дніпросталь”); Криворізький (кар’єри, шахти, гірничозбагачувальні комбінати, аглофабрики, металургійний завод, коксохімзавод у Кривому Розі, Південнотрубний і феросплавний заводи у Нікополі).

Донецький металургійний район сформувався на території Донецької та Луганської областей (13 великих заводів). Поряд із металургійними заводами або поблизу них розміщені коксохімічні підприємства. Район добре забезпечений паливом та флюсами. Залізні та марганцеві руди надходять сюди з Придніпров’я. Лімітуючим фактором розвитку металургійного виробництва є недостатня забезпеченість підприємств водою. В межах Донбасу функціонують такі великі металургійні центри і вузли: Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизький, Костянтинівський, Краматорський. Найпотужнішими металургійними заводами є Донецький і Макіївський. Тут працюють установки безперервного розливу сталі, заготівельний стан, у вузлі створено трубопрокатне виробництво, коксохімію, налагоджено виробництво вогнетривів. На підприєм-

Географія промислових комплексів   Іщук С. І.   4.3. Гірничо металургійний комплекс

Рис. 4.2. Гірничо-металургійний комплекс

Ствах Донбасу вперше освоєно технологію виробництва сталі в конверторах, на трубному заводі в Харцизьку діє трубозварювальний цех, що випускає труби для магістральних газопроводів. Гордістю металургії району є феросплавний завод у м. Стаханів.

Особливе місце посідає Приазовський металургійний район, до складу якого входять два великі комбінати: “Азовсталь” та ім. Ілліча. Ці підприємства використовують переважно збагачені руди Комиш-Бурунського родовища (Керченський півострів), криворізьку руду, коксівне вугілля шахт Донбасу та флюси, що видобуваються в Донецькій області. Вони мають повний цикл і випускають чавун, конверторну сталь, сталевий лист та інші види продукції. Металургія Приазов’я комплексується з хімією та галузями важкого машинобудування. У Маріупольському промисловому вузлі споруджено агломераційну фабрику для переробки залізних руд.

Кольорова металургія країни представлена не всіма, а лише деякими її галузями. Це зумовлено насамперед браком великих покладів руд кольорових металів. Характерною рисою цієї металургії є комплексне використання рудної сировини з метою вилучення основного металу та інших компонентів, а також комбінування з іншими галузями. Саме тому виплавка чорнової міді передбачає комплексне використання виділених сірчистих газів для сірчанокислотного виробництва, а титаномагнієве виробництво поєднується з випуском титанових білил, емалей, соляної кислоти, хлору. Комбінування металургійних і хімічних процесів різко підвищує ефективність розвитку виробництва.

Незважаючи на порівняно обмежену сировинну базу для розвитку кольорової металургії на території України, в межах держави є значні родовища алюмінієвої сировини, ртутних, титанових, нікелевих, ванадієвих, молібденових руд, магнієвої сировини, руд рідкісних металів та золота.

На розміщення підприємств кольорової металургії впливають два основні фактори: сировинний та енергетичний. До джерел сировини тяжіють підприємства, що переробляють руди з незначним вмістом основного металу (виплавка міді, нікелю, рідкісних металів, ртуті); до джерел енергії – енергоємні виробництва (алюмінієве, титаномагнієве, цинкове).

В Україні сформувались два райони кольорової металургії – Донецький і Придніпровський. У Донбасі ще в 1887 р. був побудований Микитівський ртутний завод, який використовував місцеві поклади кіноварі. Нині це великий комбінат з рудниками та збагачувальною фабрикою. У Костянтинівці працює цинковий завод “Укрцинк”. Сировиною для нього служать довізні цинкові концентрати. Головний фактор, що зумовив розміщення цього підприємства у Донбасі, – висока енергоємність виробництва. Ще одне підприємство з обробки кольорових металів (латуні, латунного та мідного прокатів) розташоване в Артемівську. Цей завод довозить з-за меж України переважну частину міді та свинцю.

У Придніпровському районі кольорова металургія представлена Дніпровським алюмінієвим заводом і магнієвим комбінатом, які були прив’язані до енергетичного комплексу “Дніпрогес”. Алюмінієвий завод забезпечується сировиною з Миколаївського глиноземного заводу, що працює на імпортованих гвінейських бокситах. У зв’язку з відкриттям Високопільського (Дніпропетровська область) і Смілянського (Черкаська область) родовищ бокситів, ніфеліно-сієнітів у Придніпров’ї та Побужжі, алунітів у Карпатах в Україні збільшуватиметься обсяг переробки місцевої сировини. У післявоєнні роки Дніпровський магнієвий завод освоїв виробництво титану, у результаті чого його перетворено на титаномагнієвий комбінат. Магнієву сировину для переробки комбінат одержує з Калуша (Прикарпаття), Сиваша (Автономна Республіка Крим); титанову – з Іршанського (Житомирська область) і Самотканського (Дніпропетровська область) родовищ та з Кримського заводу діоксиду титану. На Дніпропетровщині збудовано Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, а на Кіровоградщині – Світловодський завод чистих металів. Ці енергоємні підприємства використовують енергію Придніпровської теплової та Кременчуцької гідроелектростанцій. У Кіровоградській області споруджено Побузький нікелевий завод, який працює на місцевих нікелевих рудах, донецькому паливі та електроенергії теплових, гідравлічних і атомних станцій.

Новий район розвитку кольорової металургії – Прикарпаття. Тут діє Калуське виробниче об’єднання “Хлорвініл”, а також зведено магнієвий завод у виробничому об’єднанні “Оріана”. Важливе значення має подальший розвиток Іршанського гірничо-збагачувального комбінату у Житомирській області. Він працює на місцевих ресурсах ільменіту і рутилу, що містяться в каолінових розсипах і вивітрених габро. Комбінат виробляє титановий (ільменітовий) концентрат і спрямовує його на переробку в Придніпровський район.

Особливістю нинішнього стану розвитку металургійного комплексу України є недосконалість структури виробництва, внаслідок чого за загальних обсягів випуску металопродукції, які значно перевищують потреби України, поки що відчувається гострий дефіцит тонкого листа, білої жесті, листа і труб із покриттям, нержавіючої сталі, сталі електротехнічного призначення та інших видів продукції. Щоб забезпечити Україну металом власного виробництва, потрібно організувати виробництво най дефіцитніших видів продукції. Однак на сьогодні розв’язати ці проблеми непросто у зв’язку з несприятливою для металургійного комплексу міжнародною ситуацією.

За останні роки передові металургійні компанії світу переходять на випуск нових найбільш надійних і економічних марок сталі та прокату. Металургійні підприємства України виробляють мало спеціальних марок сталі, тонколистового прокату та іншої продукції, що має великий попит на світовому ринку. Такий стан металургії пояснюється тим, що значна частина основних виробничих фондів застаріла, а технічні процеси потребують докорінної модернізації. Слід оновити основні виробничі фонди, знизити витрати виробництва, підвищити якість продукції і розширити її збут на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Ще в 1995 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 р. У ній визначено напрями розвитку чорної металургії та передбачено виведення з експлуатації морально і фізично застарілих металургійних агрегатів, нерентабельних виробництв, завершення будівництва та реконструкцію металургійних об’єктів. Намічено шляхи скорочення енерговитрат на виробництво чавуну, сталі і прокату, застосування екологічно чистих технологій. Потрібно також розробити і запровадити раціональнішу систему територіальної організації та управління металургійним комплексом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Географія промислових комплексів – Іщук С. І. – 4.3. Гірничо-металургійний комплекс