Географія промислових комплексів – Іщук С. І. – 3.1.2. Матеріально-технічна база і науково-технічний прогрес
Матеріально-технічна база – сукупність речових елементів продуктивних сил, що функціонують у суспільному виробництві за певних економічних відносин. До неї належать засоби виробництва, насамперед засоби праці, тобто техніки, і суспільної організації виробництва.
Одна з важливих рис матеріально-технічної бази промисловості – електрифікація виробництва. Усі галузі сучасного виробництва, а також управління виробничими процесами грунтуються на використанні електроенергії. Другою важливою властивістю є хімізація виробництва, поширення хімічних технологій на всі галузі промисловості. Збільшуючи можливості одержання продукції з широкою гамою властивостей і якостей, хімізація промислового виробництва сприяє тим самим створенню умов для максимального задоволення суспільного виробництва й особистих потреб з найменшими витратами. Третя суттєва риса матеріально-технічної бази промисловості – комплексна автоматизація процесів виробництва на основі застосування електроніки й автоматизованих систем управління (АСУ). У результаті комплексної автоматизації у промисловості різко зростають одиничні потужності агрегатів, колосально підвищуються швидкості, параметри температури і тиску, за яких відбуваються виробничі процеси.
Технічна база промислового виробництва представлена виробничими основними фондами, на які припадає приблизно половина вартості відповідних фондів народного господарства України. Вартість промислово-виробничих основних фондів у народному господарстві промислово розвинених країн постійно зростає. Особливо високі темпи зростання техніки у трьох провідних галузях промисловості – електроенергетиці, машинобудуванні й хімії, які є провідними у промислових комплексах багатьох країн світу.
Різні галузі промисловості відрізняються за структурою основних виробничих фондів. Наприклад, частка виробничого устаткування у машинобудуванні й металообробці України становить понад 50 %, у хімічній і нафтохімічній – понад 40, у чорній металургії – 42, у легкій промисловості – 46 %. У цих галузях зосереджується найбільша вартість усіх виробничих будівель сфери промислового виробництва. Якщо оцінити й співвіднести з галузями споруди і різні пристосування для передачі на відстань енергії, сировини, палива, то тут найбільшу частку займають електроенергетика (47 %) і паливна промисловість (70 %). А транспортні засоби мають найбільшу частку в лісовому, металургійному, будівельному і продовольчому комплексах.
Локалізація різних груп основних виробничих фондів у межах певних районів країни залежить від профілю промисловості, її спеціалізації. Як правило, в районах обробної промисловості зосереджена найбільша кількість виробничого устаткування і будівель, а в районах видобутку природних ресурсів – споруд і передавальних механізмів. Наявність основних виробничих фондів у різних галузях промисловості – це та основа, на якій розвиваються міжгалузеві промислові комплекси.
Протягом 2007 р. на підприємствах промислового комплексу України було введено в дію основних фондів на суму 9285 млн грн; з них в електроенергетиці – 1274 млн грн, у газовій промисловості – 1026 млн, у чорній металургії – 1482 млн, у харчовій промисловості – 1510 млн грн. Однак оновлення матеріально-технічної бази у галузях машинобудування і легкої промисловості відбувалось повільно. На них припадало 8,9 % від загальної кількості введених в дію основних фондів. Між тим, саме ці галузі характеризуються високою фондовіддачею, вони у найкоротші терміни можуть дати найбільший приріст промислової продукції за умови застосування нової техніки на підприємствах.
Важливим фактором розвитку й ефективного функціонування промислових комплексів є впровадження нових технологій у різних галузях промисловості. Науково-технічний прогрес дає змогу розширювати сировинну і паливно-енергетичну бази промисловості, постійно підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати структуру виробництва.
Основу науково-технічного прогресу становить електрифікація – найширше використання в усіх галузях промисловості електроенергії, яку виробляють централізовано на потужних електростанціях, об’єднаних в енергосистеми. Електрифікація народного господарства створила умови для використання віддалених від споживачів і важкодоступних джерел палива, для широкого освоєння на новій технічній основі джерел гідроенергії для будівництва промислових підприємств на значній відстані від безпосередніх джерел енергії, там, де це вигідніше для їх розвитку і народного господарства в цілому.
У результаті вивчення загальної характеристики енергетичного господарства всі міські поселення можна поділити на три групи: зі сприятливими умовами, середньосприятливими і несприятливими. При цьому варто враховувати географічне положення міста щодо високовольтних ліній електропередач, магістральних газопроводів, великих електростанцій.
За умовами електропостачання до групи сприятливих рекомендується зараховувати міста, що вже підключені до ТЕЦ, ліній передач енергосистеми до місцевої потужної електростанції. До групи середньосприятливих належать міста, розташовані недалеко від траси, які можуть бути підключені до найближчої опорної понижувальної підстанції. Сюди ж належать міські поселення, розміщені поблизу великих промислових об’єктів, що мають досить потужні власні електростанції, які при невеликому розширенні можуть забезпечити енергією і розміщене там підприємство. До групи несприятливих належать міста, що одержують електроенергію від власних невеликих промислових електростанцій і розташованих за межами радіуса дії енергосистеми.
Потреба розміщених у промисловому комплексі підприємств в електроенергії є одним із комплексоутворюючих параметрів виробництва і має визначатись за даними проектних організацій. При цьому слід враховувати, що витрати енергії на виробництво аналогічної продукції можуть бути різними залежно від технології виробництва і характеру вихідної сировини. Наприклад, витрати електроенергії на виробництво однієї тонни синтетичного каучуку з етиленової сировини становлять 7000 кВт o год, а з ацетилену – 25 000 кВт o год.
Загалом енергетичний фактор не обмежує розміщення промислового виробництва лише для тих підприємств, які належать до енергоємних. За сучасного розвитку передачі електроенергії на відстань через енергосистеми її можна подати до будь-якого району споживання. Критерієм доцільного транспортування є вартість передачі енергії, залежно від її кількості і відстані транспортування до споживачів. Віддаленість електростанцій від промислових центрів потребує будівництва ліній електропередач і додаткової трансформації електроенергії, що погіршує економічні показники умов енергопостачання промислових об’єктів.
Під час оцінювання умов енергопостачання підприємств у промислових вузлах і районах варто також враховувати вплив науково-технічного прогресу в галузях, що споживають енергію, і в самій енергетиці. Удосконалення технології виробництва і зниження витрат на передачу електроенергії зменшують залежність розміщення промисловості від енергетичного фактора і приводять до зниження частки енергетичної складової у витратах виробництва.
На основі електрифікації розвивається один з головних напрямів технічного прогресу – комплексна механізація й автоматизація виробництва. Вищим етапом автоматизації є автоматичні потокові лінії та автоматичні системи на промислових підприємствах. Автоматизація забезпечує безперервність виробничих процесів, дає можливість здійснювати такі виробничі процеси, керування якими людині безпосередньо недоступне.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)