Географія – Олійник Я. Б. – 4.5.1. Вулкани та райони їх поширення
Внутрішні (ендогенні) процеси – хімічні й фізичні процеси, що відбуваються всередині Землі. До них належать: розпал радіоактивних речовин, різні хімічні реакції і поліморфні перетворення підкоркових мас, раптові розряди виникаючих напруг. Ендогенні процеси проявляються у вигляді різних тектонічних рухів, процесів магматизму (в т. ч. виверження вулканів), землетрусів.
4.5.1. Вулкани та райони їх поширення
Вулканізмом називається сукупність процесів, пов’язаних із входженням магми в товщу земної хори або її виходом на земну поверхню. Магма – це природний силікатний розплав, який містить багато летючих речовин (води, фтору, водню, кисню та ін.). На значних глибинах магма перебуває в перегрітому стані (тобто температура магми вища від точки її плавлення), але через існуючий тут значний тиск вона зберігає пластичний, близький до твердого стан. При зменшенні тиску перегріта магма швидко переходить у вогняно-рідкий і частково газоподібний стан, її об’єм дуже збільшується, і магма із величезною силою проходить у верхні шари земної кори. З підняттям магми і зменшенням тиску відбувається інтенсивне виділення газів. Під їхнім тиском проходять вибухи, які пробивають канали у верхніх товщах земної кори, і через них магма виходить на поверхню Землі.
Виливаючись на поверхню і втрачаючи летючі речовин, магма перетворюється у лаву. В результаті вулканічних вивержень утворюються вулкани. У більшості випадків вулкан є конусоподібною горою, яка виникає внаслідок неодноразових вивержень вулкану і нагромадження вулканічних продуктів (лави, попелу, каменю). Канал, через який вулканічні породи виходять на земну поверхню, називається жерлом вулкану, а його витік – кратером.
Вулкани поділяються на діючі і згаслі. До діючих належать ті, виверження яких відбувається нині або спостерігалось в історичному минулому. Згаслі вулкани були діючі в доісторичний час. Вони є на Британських островах, у Центральній Європі, Сибіру, Аравії, Індостані та інших районах.
Вулкани поширені на земній поверхні нерівномірно. Найбільша кількість вулканів (понад 600) зосереджена у Тихому океані. Там вони утворюють пояс, який простягається від Алеутських островів до Патагонії і від Камчатки до Нової Зеландії і Антарктиди (Тихоокеанське вулканічне кільце). У цій зоні часто бувають сильні землетруси.
До інших вулканічних регіонів належить молодий Альпійсько-Гімалайський пояс гір і серединні океанічні хребти. Так, Серединно-Атлантичний хребет піднімається над водою у вигляді вулканічних островів (Ісландія, Азорські острови та ін.).
Вулканізм відіграє значну роль у формуванні рельєфу, створюючи гори і рівнини. Він має вплив також і на атмосферу (при виверженнях у повітря надходять вуглекислий газ, водяна пара, пилові частинки), на води, рослинний і тваринний світ і господарську діяльність людини. Спостереження за вулканами здійснюють вулканологічні станції. Одна з найстаріших працює на Везувії.
4.5.2. Землетруси та райони їх поширення
Землетруси – підземні поштовхи і коливання земної поверхні більшої або меншої сили. Вони виникають у результаті раптових зміщень і розривів у земній корі та у верхній частині мантії Землі і передаються на значну відстань пружними коливаннями. Місце виникнення поштовхів називається джерелом, або гіпоцентром, землетрусу. Розміщена над ним ділянка земної поверхні називається епіцентром. Джерела знаходяться на різній глибині, але переважно в межах земної кори (0-60 км). Найбільша кількість джерел зустрічається до глибини 500-600 км. Звичайно, землетруси пов’язані з тектонічними рухами і зумовлені майже миттєвими зміщеннями мас у товщі Землі з утворенням розривів. Найсильніші землетруси фіксуються на земній поверхні: в глибоководних жолобах, у гірляндах островів Тихого океану, в Альпійсько-Гімалайському поясі Європи, Гімалаях, Тянь-Шані, Кордильєрах, Альпах, у новітніх тектонічних депресіях – грабенах (оз. Байкал, регіон Східно-Африканських озер та ін.).
Залежно від причин виникнення землетруси поділяються на три типи:
1) тектонічні, пов’язані з утворенням у земній корі розломів і рухами по них брил земної кори (95 %);
2) вулканічні, які виникають у зв’язку з рухом магми в джерелі й каналі вулкана і вибуховими викидами вулканічних газів;
3) обвальні, які відбуваються при обвалі в підземних пустотах від удару обваленої маси.
Землетруси вивчаються сейсмічними станціями, оснащеними високочутливими приладами – сейсмографами. Оцінка сили землетрусів проводиться за дванадцятибальною шкалою. Землетруси в і бал люди не відчувають, 2 бали – дуже слабкі, 3 – слабкі, 4 – помірні, 5 – досить сильні, 6 – сильні, 7 – дуже сильні, 8 – руйнівні, 9 – спустошливі, 10 – нищівні, 11 – катастрофічні і 12 – особливо катастрофічні. В середньому на Землі щорічно відбувається 1 катастрофічний і 110 руйнівних землетрусів.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)