Географія – Гілецький Й. Р. – ГРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
Основні генетичні типи грунтів, закономірності їхнього поширення
Розподіл грунтів на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах і висотної поясності у горах. На рівнинних просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові грунти, а також лучні, болотяні, солончаки та солонці. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі грунти.
У північній частині України поширені дерново-підзолисті грунти. Вони займають 21 % території країни, майже всю Поліську низовину. Пов’язані вони з плоскими формами рельєфу. Сформувалися під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. Достатня, а подекуди надмірна кількість опадів і сповільнений стік поверхневих вод спричиняють заболочення окремих ділянок. Тому у дерново-підзолистих грунтах процес перегнивання органічних решток відбувається повільно. Вони мають кисле середовище і містять лише 1-1,5 % гумусу. Характерною ознакою дерново-підзолистих грунтів у Поліссі є їхня безструктурність. Для підвищення родючості вони потребують внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування.
Сірі лісові грунти поширені переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувалися вони під широколистяною лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю на суглинистих породах. При достатній кількості опадів процес вимивання у цих грунтах відображений слабо, зате більше нагромаджується гумусу. Вміст його становить до 5-8 %.
Найбільшу площу (65 % від сільськогосподарських угідь України) під степовою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні грунти. Основною грунтоутворюючою породою для них є лесоподібні суглинки, які поширені у межах лісостепової й степової зон. Чорноземні грунти мають понад 8 % (іноді до 16 %) гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими у світі. Із півночі на південь змінюються особливості чорнозему, а тому виділяють окремі їхні підзони. У лісостепу поширені опідзолені та типові чорноземи, у північній степовій підзоні переважають чорноземи звичайні, середньо – та малогумусні.
У південній прилеглій до морів частині України сформувалися каштанові грунти. Вони займають до 5 % території нашої держави. Потужність гумусового горизонту (переважно каштанового кольору) цих грунтів буває до 40 см. Уміст гумусу – від 1 до 2-3 %.
Уздовж узбережжя морів утворилися солончаки і солонці. Це грунти, що мають у верхніх горизонтах значний уміст солі, яка піднімається в процесі випаровування з нижніх горизонтів.
У долинах річок формуються лучні грунти, а в пониженнях Полісся – болотяні.
Для грунтів Карпат і Криму характерна висотна поясність. Зокрема, у Передкарпатті під буковими і дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувалися дерново-підзолисті грунти, а на Закарпатській
Низовині під дубовими лісами – бурі опідзолені. В обох типах грунтів відбувається процес оглеєння (глей – частина грунтового профілю, яка характеризується сіро-голубим або сизо-іржавим забарвленням, безструктурніс-тю й низькою пористістю), що є наслідком надмірного зволоження.
У поясі мішаних лісів Карпат і Криму поширені бурі лісові грунти із умістом гумусу 5-7 %.
На вершинах і безлісних схилах гір, під трав’яною рослинністю, залягають гірсько-лучні і гірсько-торфові грунти. Потужність їхнього грунтового профілю – від 40 до 100 см.
На Південному узбережжі Криму, в умовах субтропічного клімату, сформувалися червоно-бурі й коричневі грунти.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)