Фінансовий облік – Сук Л. К. – 1.2. Ведення фінансового обліку на підприємстві

Порядок ведення бухгалтерського фінансового обліку на підприємстві регулюється Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (ст. 8) від 16 липня 1999р.№996-ХІУ.

Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ визначено (ст. 80), що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. До суб’єктів господарювання належать господарські організації, державні, комунальні та інші підприємства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи.

Цивільним кодексом України визначено також, що (ст. 95):

1) філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза ЇЇ місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій;

2) представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи;

3) філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення;

4) керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності;

5) відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р. № 436-ІУ встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них.

Відокремлений підрозділ юридичної особи – це філія або інший підрозділ, що знаходиться поза місцезнаходженням юридичної особи та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи.

Отже, між визначеннями “структурний підрозділ” та “відокремлений підрозділ” є різниця. Структурним підрозділом підприємства є його ланка, яка має чітко визначені функції і є частиною підприємства. Структурний підрозділ не відокремлений від підприємства ні організаційно, ні територіально, а керівник такого підрозділу призначається на посаду і діє відповідно до штатного розпису підприємства. Керівник відокремленого підрозділу діє на підставі довіреності юридичної особи. Відокремлений підрозділ розташовується поза місцезнаходженням юридичної особи. Структурний підрозділ не може бути окремою юридичною особою, а відокремлений підрозділ може бути як структурною одиницею підприємства, так і зареєстрованим як окрема юридична особа.

Підприємство самостійно вирішує, як називатиметься його підрозділ – структурний чи відокремлений – і відповідно організовує облік у них.

Фінансовий облік на підприємстві ведеться безперервно з дня його реєстрації до ліквідації у встановленому порядку. Питання організації фінансового обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію фінансового обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених первинних документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством.

Підприємство самостійно обирає форму ведення та організації фінансового обліку, а саме:

1) введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером (в міжнародній практиці – екаунтинг);

2) користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (в міжнародній практиці – консалтинг);

3) ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерською або аудиторською фірмою (в міжнародній практиці – аутсорсинг);

4) самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства (в міжнародній практиці – екаунтинг). Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Згідно із законом підприємство самостійно:

А) визначає облікову політику;

Б) обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

В) розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

Г) затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

Д) може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести фінансовий облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення фінансового обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до фінансового обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер приймається на роботу керівником підприємства і йому безпосередньо підпорядковується. У разі звільнення головний бухгалтер передає справи новому бухгалтеру. В цьому випадку перевіряється стан бухгалтерського обліку та достовірність звітних даних, що відображається в акті передачі справ, який підписують новий і колишній бухгалтери та затверджує керівник підприємства.

Чисельність і структура облікового апарату залежать від обсягу виробництва, складності технологічних процесів, нормативних актів щодо оподаткування, складання і подання звітності, стану дебіторської і кредиторської заборгованості, використання комп’ютерів, вибору форми обліку тощо.

Підбираючи облікових працівників, потрібно віддавати перевагу тим, хто відповідає вимогам облікової роботи, а саме: має відповідну освіту, добру зорову пам’ять, володіє умінням запам’ятовувати цифрову інформацію і може правильно її оцінювати, кому властиві такі риси, як посидючість, нахил до кропіткої роботи, точність, охайність, уміння кваліфіковано писати ділові листи, доповідні записки тощо.

Бухгалтерію доцільно мати поблизу основного виробництва і в одній будівлі з іншими службами підприємства. Апарат бухгалтерії бажано розміщувати в одній великій кімнаті.

Бухгалтерія є самостійним структурним підрозділом підприємства, який функціонує відповідно до положення, що розробляється на підприємстві і затверджується його керівником. Необхідно виключити доступ до робочого матеріалу осіб, які не працюють в бухгалтерії. Кожному працівнику бухгалтерії забезпечується постійне робоче місце.

Обов’язки облікового працівника мають визначатися в письмових посадових положеннях (інструкціях), які включаються в облікову політику.

Залежно від чисельності облікового апарату формують типи організаційних структур апарату бухгалтерського обліку. Найбільш характерними з них є три: лінійна, лінійно-штабна, функціонально-комбінована.

Лінійна організаційна структура будується так, що всі виконавці безпосередньо підпорядковуються керівнику – головному бухгалтеру або головному економісту. Бухгалтерія ділиться на групи (сектори), у кожній з яких може бути від одного до кількох осіб. Можна створювати такі групи: облік основних засобів, облік виробничих запасів, облік виробництва, облік розрахунків, зведення облікової інформації і складання звітності та інші, що залежить від чисельності працівників бухгалтерії. Цей тип організаційної структури характерний для невеликих підприємств, в яких до 5-7 облікових працівників.

Лінійно-штабна організаційна структура передбачає створення проміжних ланок – відділів (секторів), які включають декілька груп. Головний бухгалтер безпосередньо спілкується із керівником відділу (старшим бухгалтером); який у свою чергу передає розпорядження керівнику групи. Можна виділити, наприклад, такі відділи: облік основних засобів і запасів, облік розрахунків, облік виробництва і реалізації, управлінський облік, внутрішній контроль тощо. Цей тип організаційної структури характерний для середніх підприємств.

Функціонально-комбінована організаційна структура базується на функціональному розподілі управління з одночасним створенням окремих бухгалтерій у структурних підрозділах та використанням лінійного підпорядкування. Головний бухгалтер безпосередньо спілкується з керівниками відділів, бухгалтерій, а також з окремими бухгалтерами та економістами, які не входять у структурні підрозділи бухгалтерії. Цей тип організаційної структури характерний для великих підприємств.

Фінансовий облік ведеться відповідно до встановлених норм і правил. Правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і відображенні їх результатів у фінансовій звітності, називаються принципами бухгалтерського обліку. їх кількість у різних країнах неоднакова. Наприклад, в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку передбачено два основоположні припущення – принцип нарахування і безперервність та чотири якісні характеристики фінансових звітів – зрозумілість, доречність, достовірність, зіставність.

Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено десять основних принципів бухгалтерського обліку, а саме:

1. Обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінювання, які мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

2. Повне висвітлення – фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

3. Автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

4. Послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

5. Безперервність – оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

6. Нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

7. Превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

8. Історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

9. Єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

10. Періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

У зв’язку з глобалізацією економічних процесів та інформаційних технологій з’явилась необхідність мати єдину міжнародну систему обліку, щоб бухгалтерський облік став дійсно міжнародною мовою бізнесу. Таке завдання стоїть перед розробниками міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі – МСБО). Метою застосування МСБО е забезпечення порівнянності облікової інформації і сприяння інтеграції економік в різних країнах світу.

Впровадження МСБО здійснює Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, який засновано в 1973 р. У 2002 р. Комітет перейменований у Раду з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. У 2004 р. до Ради входило 118 країн. Рада має за мету формулювати і публікувати стандарти бухгалтерського обліку для дотримання їх у всьому світі, удосконалювати та гармонізувати норми і процедури бухгалтерського обліку, пов’язані з підготовкою та поданням фінансової звітності. Рада розробила 41 МСБО і 7 міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ). Ця організація до 1 січня 2001 р. видавала міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, а починаючи з 1 січня 2001 р. – міжнародні стандарти фінансової звітності.

МСБО містять основні принципи і підходи до ведення обліку і складання фінансової звітності. Вони постійно переглядаються та уточнюються з урахуванням вимог світової економіки. Кожний стандарт має свою мету, сферу застосування, визначення термінів, які використовуються, критерії застосування стандарту і способи розкриття інформації.

Країни розробляють власні внутрішні стандарти, які визначають методологічні засади ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. В Україні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі – П(С)БО) розроблені відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності. МСБО не домінуючі над національними стандартами, вони мають рекомендаційний характер і є орієнтиром для гармонізації та стандартизації бухгалтерського обліку і фінансової звітності у світі.

З метою удосконалення системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні з урахуванням вимог міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу Кабінет Міністрів України розпорядженням від 24 жовтня 2007 р. № 911-р ухвалив “Стратегію застосування міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку – нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, який визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Норми П(С)БО не поширюються на банки і бюджетні установи.

Структурно П(С)БО складається з таких частин:

1. Загальні положення – визначаються методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про об’єкти обліку та її розкриття у фінансових звітах, вказується, яким чином і які суб’єкти господарської діяльності їх застосовують, наводиться глосарій вживаних термінів та їх тлумачення.

2. Визнання та класифікація об’єкта бухгалтерського обліку.

3. Оцінка об’єкта бухгалтерського обліку, її складові, порядок визначення, прийняті методи оцінювання.

4. Характеристика об’єкта обліку, виходячи із загальноприйнятих принципів обліку.

5. Розкриття інформації про об’єкти бухгалтерського обліку у примітках до фінансових звітів.

6. Додатки (за необхідності), в яких наводяться форми фінансових звітів, методи та приклади розрахунків показників.

Міністерством фінансів України розроблено 34 П(С)БО, які базуються на загальноприйнятих методологічних принципах, передбачених міжнародними стандартами, та враховують особливості національної системи обліку (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в Україні

На виконання Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 рр.” затвердженої постановою Кабінету Міністрів України розпорядженням від 16 січня 2007 р. № 34, Міністерство фінансів України розробляє національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, які будуть запроваджуватися з 1 січня 2013 р.

Інформацію із первинних документів переносять в облікові регістри. Форма бухгалтерського обліку – це система облікових регістрів, які використовуються у певній послідовності та взаємозв’язку, для ведення обліку.

Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку, враховуючи конкретні особливості діяльності та технології облікового процесу. На вибір форми обліку впливають обсяг облікових робіт, забезпеченість обліковими кадрами і їх кваліфікація, можливості використання комп’ютерів.

Господарські операції оформляють документами. Рух документів у процесі їх оперативного використання і бухгалтерського опрацювання з моменту складання або одержання документа від інших підприємств до передачі на зберігання в архів називається документообігом.

З метою упорядкованості руху та своєчасного одержання для записів у бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообігу, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.

Графік документообігу оформляється у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, перевірки та обробки документів, що виконуються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв’язку і термінів виконання робіт.

Контроль за дотриманням виконавцями графіка документообігу на підприємстві, в установі здійснюється головним бухгалтером. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку подання до бухгалтерії або на обчислювальну установку необхідних документів та відомостей є обов’язковими для всіх підрозділів і служб підприємства.

На підприємстві необхідно знати, які рахунки використовуються, скільки їх і для чого призначений кожний з них. Все це відображається у плані рахунків, який є директивним документом, обов’язковим для всіх підприємств та організацій.

План рахунків – систематизований перелік рахунків” на яких ведеться бухгалтерський облік. Кожний рахунок у плані має свій код (шифр), тобто умовне цифрове позначення, і свою назву. Використання кодів рахунків замість їх назви на практиці значно прискорює і зменшує облікову роботу, є необхідною умовою для застосування комп’ютерів.

Міністерство фінансів України наказом Мг 291 від 30 листопада 1999 р. затвердило “План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”. Ним користуються всі підприємства й організації України (крім банків і бюджетних установ).

План рахунків для комерційних банків затверджує Національний банк України, а для бюджетних установ – Державне казначейство України.

План рахунків бухгалтерського обліку (додаток 1) побудований за десятковою системою. Рахунки у ньому згруповані у десять класів: 1 “Необоротні активи”; 2 “Задаси”; 3 “Кошти, розрахунки та інші активи”; 4 “Власний капітал та забезпечення зобов’язань”; 5 “Довгострокові зобов’язання”; 6 “Поточні зобов’язання”; 7 “Доходи і результати діяльності”; 8 “Витрати за елементами”; 9 “Витрати діяльності”; 0 “Позабалансові рахунки”.

В основу побудови класу рахунків взято їх класифікацію за економічним змістом. Кожний клас включає не більше десяти синтетичних рахунків, а кожний синтетичний рахунок – не більше десяти субрахунків.

План рахунків зорієнтований на складання фінансової звітності. Інформація з рахунків класів 1, 2, 3 використовується для заповнення активу балансу; класів 4, 5,6 – пасиву балансу; класів 7, 8, 9 – звіту про фінансові результати; класу 0 – приміток до фінансової звітності.

Коди (шифри) рахунків побудовано так: перша цифра означає клас рахунків, друга – номер синтетичного рахунку, третя – номер субрахунку. Наступні цифри використовуються для кодування аналітичних рахунків. План рахунків включає 87 рахунків, у тому числі 78 балансових і 9 позабалансових рахунків.

Контирування документів первинного обліку, ведення регістрів бухгалтерського обліку здійснюються із застосуванням щонайменше коду класу й коду синтетичного рахунку, тобто не менше двох цифр.

Як зазначалось, Міністерство фінансів України наказом № 291 від 30 листопада 1999 р. затвердило “Інструкцію про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”. В ній даються характеристика і типова кореспонденція кожного рахунку, а також містяться вказівки щодо ведення аналітичного обліку.

Підприємства використовують тільки ті синтетичні рахунки, які є в плані рахунків. Субрахунки використовуються підприємством, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) зі збереженням кодів (номерів) субрахунків затвердженого плану рахунків. Кількість та найменування аналітичних рахунків підприємство встановлює самостійно.

Рахунки класів 0-7 є обов’язковими для всіх підприємств. Рахунки класу 9 “Витрати діяльності” ведуться всіма підприємствами, крім суб’єктів малого підприємництва та інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Малі підприємства та інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, можуть вести бухгалтерський облік витрат з використанням тільки рахунків класу 8 “Витрати за елементами”.

Керуючись діючим планом рахунків, бухгалтер розробляє власний робочий план рахунків виходячи із потреб підприємства. В ньому можуть бути відсутні окремі рахунки офіційного плану, тому що підприємство просто не має деяких видів діяльності та господарських операцій.

(2 votes, average: 3,50 out of 5)