Фінансовий менеджмент – Шелудько В. М. – 3.2. Основні засоби та інші необоротні активи
Основні засоби – це матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності підприємства більш як один рік та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Основні засоби підприємства поділяють на виробничі та невиробничі.
Виробничі основні засоби безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, їх вартість поступово переноситься на вартість виробленої продукції, а відтворення відбувається за рахунок коштів, що визначаються величиною нарахованого зносу і надходять у складі виручки за реалізовану продукцію.
Невиробничі основні засоби не використовуються у господарській діяльності підприємства і не переносять своєї вартості на вартість виробленої продукції. їх відтворення здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. В умовах ринкової економіки утримання на балансі невиробничих фондів, які не беруть участі в створенні прибутку, є доцільним лише в тому разі, якщо їх використання приносить значний соціальний ефект, який приводить до зростання продуктивності праці та відповідного зростання рентабельності виробництва, або у випадку дуже високої рентабельності виробництва.
Процес безперервного поновлення основних засобів, тобто їх відтворення, може здійснюватись в такому самому обсязі (просте відтворення) або може передбачати якісне та кількісне зростання основних засобів (розширене відтворення). При простому відтворенні для заміни зношеного обладнання може вистачити коштів амортизаційних відрахувань. У разі розширеного відтворення ці кошти мають бути доповнені коштами з інших джерел фінансування.
Розрізняють первісну, відновну і залишкову (балансову) вартість основних засобів. *
Первісна вартість визначає вартість основних засобів на момент їх придбання чи створення. До неї входять як кошти, витрачені безпосередньо на придбання чи створення основних засобів, так і витрати з їх доставки, монтажу, введення в дію, тобто вся сукупність витрат, пов’язаних з купівлею або створенням основних засобів. Якщо основні засоби чи нематеріальні активи зараховані на баланс як внесок до статутного капіталу, їх первісна вартість визначається зборами учасників на основі діючих цін на такі або подібні активи. Якщо активи передані в безоплатне і безстрокове користування іншими суб’єктами ринку, первісну вартість розраховують так само на основі середньоринкових цін на такі чи подібні активи.
Відновна вартість відображує вартість витрат з відтворення основних засобів у певний момент, тобто відображує поточну ринкову вартість основних засобів. В умовах інфляції відновна вартість може значно перевищувати первісну, у зв’язку з чим необхідне використання додаткових джерел фінансування для простого відтворення основних засобів.
Відповідно до законодавства України суб’єкти господарювання мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, що визначається на основі рівнів інфляції року, за результатами якого провадиться індексація. (При застосуванні прискореного методу амортизації індексація основних засобів не здійснюється.) У результаті проведення індексації суб’єкт господарювання визнає капітальний дохід на суму дооцінки основних засобів, що викликає відповідне збільшення додаткового капіталу підприємства. Проведення індексації наближує балансову вартість основних засобів та нематеріальних активів до реальної і збільшує загальний обсяг амортизаційних відрахувань, а отже, загальний обсяг ресурсів, які можуть бути використані для відновлення основних засобів та нематеріальних активів.
Залишкова (балансова) вартість основних засобів – це первісна або відновна їх вартість, зменшена на ту частину, яка перенесена на вироблену продукцію, її визначають як різницю між первісною або відновною вартістю та величиною зносу і відображують у балансі підприємства.
Поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних засобів збільшують їх балансову вартість і підлягають амортизації. Однак якщо витрати, пов’язані з поліпшенням, не перевищують 10 % сукупної балансової вартості основних засобів на початок звітного періоду, підприємство має право віднести їх до валових витрат.
Балансова вартість основних засобів не зменшується на вартість засобів, переданих підприємством в оперативний лізинг, проте зменшується на вартість основних засобів, переданих у фінансовий лізинг. При цьому лізингоодержувач збільшує балансову вартість основних засобів на величину взятих у фінансовий лізинг засобів.
З метою нарахування амортизації основні засоби підлягають розподілу за такими групами:
– група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини;
– група 2 – автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інше офісне обладнання, устаткування та приладдя до них;
– група 3 – будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1, 2, 4;
– група 4 – електронно обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.
Балансова вартість основних засобів 1-ї групи визначається як сума залишкових вартостей кожного об’єкта групи. Балансова вартість основних засобів 2-ї, 3-ї та 4-ї груп визначається за вартістю груп у цілому.
Крім основних засобів та нематеріальних активів до складу необоротних активів входять також довгострокові фінансові вкладення – пайові та боргові цінні папери, паї, частки в статутних капіталах інших суб’єктів господарювання, придбані з метою отримання доходу від володіння ними. Дохід за довгостроковими фінансовими вкладеннями визначається процентними чи дивідендними виплатами, а також зростанням їх ринкової вартості.
Довгострокові фінансові інвестиції здійснюють підприємства, які мають у розпорядженні вільні фінансові ресурси або вважають за потрібне розширити сферу діяльності за рахунок інвестування коштів у дочірні або асоційовані компанії. Необхідними умовами формування інвестиційного портфеля є також наявність розвиненого фондового ринку, задовільний рівень дохідності та невисокий рівень ризику фінансових інвестицій.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)