Фінансовий менеджмент – Крамаренко Г. О. – Аналіз стану запасів і витрат
При вивченні величини і структури запасів і витрат основну увагу слід приділити виявленню тенденції зміни таких елементів: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція й товари.
У процесі аналізу стану запасів і витрат необхідно: по-перше, встановити забезпеченість підприємства нормальними перехідними запасами сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції й товарів; по-друге, виявити зміни і непотрібні запаси.
Для характеристики стану запасів і витрат необхідно порівняти фактичні залишки за аналізований період з нормативом, розрахованим на підприємстві.
Для дослідження динаміки запасів і витрат у взаємозв’язку зі зміною обсягів виробництва, цін і масштабів споживання окремих видів товарно-матеріальних цінностей доцільно визначити відносний рівень запасу в днях, який обчислюється за формулою:
Де З – запаси в днях;
ЗК – залишок на дату балансу за відповідною статтею матеріальних оборотних коштів;
Д – число днів у звітному періоді (рік – 360, квартал – 90);
Ов – оборот з витрат окремого виду коштів за звітний період.
Розрахований запас у днях з відповідного виду матеріальних оборотних коштів порівнюється з нормативом і даними за попередній період. Потім виявляються відхилення та їхні причини.
Для оцінки структури запасів товарно-матеріальних цінностей розраховується коефіцієнт накопичення:
Декн – коефіцієнт накопичення; ВЗ – виробничі запаси;
МШП – малоцінні і швидкозношувані предмети; НВ – незавершене виробництво; /77 – готова продукція; Т – товари.
Коефіцієнт накопичення характеризує мобільність запасів і витрат, і при оптимальному варіанті він повинен бути менше 1. Дане співвідношення справедливе у тому разі, коли продукція підприємства конкурентоспроможна і користується попитом.
Якщо розрахункові дані підтверджують значне перевищення оптимального значення коефіцієнта накопичення, то це може свідчити про несприятливу структуру запасів підприємства або про надлишкові і непотрібні виробничі запаси, що призводить до невиправданого зростання залишків незавершеного виробництва.
У цьому випадку необхідно вивчити причини збільшення залишків товарно-матеріальних цінностей. Щодо виробничих запасів, це може бути зниження випуску окремих видів продукції і відхилення фактичного видатку матеріалів від нормативу, змінені і невикористовувані матеріальні цінності, нерівномірне надходження матеріальних ресурсів тощо. Щодо незавершеного виробництва – анулювання виробничих замовлень (договорів), подорожчання собівартості продукції, недоліки у плануванні та організації виробництва, недопоставки купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів тощо. Щодо готової продукції – падіння попиту на окремі види виробів, низька якість продукції, неритмічний її випуск і затримки відвантаження тощо.
На підставі проведеного аналізу визначається вартість надлишкових і непотрібних матеріальних цінностей та накреслюються шляхи їхнього використання.
Аналіз стану розрахунків з дебіторами
Наявність дебіторської заборгованості характеризує стан розрахункової дисципліни і серйозно впливає на стійкість фінансового стану підприємства.
До нестабільності фінансового стану підприємства, зростання дебіторської заборгованості призводить недотримання договірної та фінансової дисципліни. У цьому зв’язку до завдань аналізу включаються виявлення розмірів і динаміки невиправданої заборгованості та причини її виникнення або зростання.
Для проведення аналізу використовуються дані форм 1 і 5. Аналіз дебіторської заборгованості проводиться на основі загальної оцінки динаміки її обсягу в цілому і в розрізі статей.
В умовах ринку підприємства зацікавлені у роботі з покупцями та замовниками, які здатні своєчасно оплачувати рахунки. Однак у сучасній економічній ситуації різко знизилась купівельна спроможність клієнтів. Враховуючи дану обставину, доцільно вести в бухгалтерії відповідний журнал-ордер або відомість обліку розрахунків з покупцями та замовниками. Таким чином можна оцінити якісні параметри дебіторської заборгованості. Необхідно рознести заборгованості за такими градаціями: строк оплати не настав; прострочення від 1 до 30 днів; від 30 до 90 днів; від 91 до 180 днів; від 181 до 360 днів; від 360 днів і більше.
До невиправданої заборгованості належить заборгованість більше одного місяця. Зі збільшенням терміну прострочення зростає вірогідність несплати за рахунками, що створює реальну загрозу неплатоспроможності самого підприємства-кредитора.
Борги підприємству поділяються на реальні до стягнення і сумнівні. За боргами, не реальними до стягнення, формується резерв сумнівних боргів. Безнадійні борги погашаються шляхом їх списання на збитки підприємства як дебіторська заборгованість, за якою скінчився строк позовної давності.
Розрахунок дебіторської заборгованості в днях можна проводити за такою формулою:
ЦвД3(т – дебіторська заборгованість на початок або кінець періоду (дні);
Д3 – дебіторська заборгованість на початок або кінець звітного періоду (тис. грн);
N – обсяг реалізації продукції на початок або кінець звітного періоду (тис. грн).
Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовуються такі показники:
7. Оборотність дебіторської заборгованості:
Де кДЗ-коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти);
N – виручка від реалізації продукції, тис. грн;
Дхр – середня величина дебіторської заборгованості, тис. грн. 2. Період погашення дебіторської заборгованості:
Де Ттз – тривалість погашення дебіторської заборгованості, дні; Т – звітний період, дні. Чим триваліший період погашення, тим вищий ризик непогашення заборгованості. Цей показник слід розглядати для юридичних та фізичних осіб, видів продукції та умов розрахунків.
3. Частка дебіторської заборгованості у загальному обсязі оборотних коштів:
Де ПДЗ – питома вага дебіторської заборгованості у загальному обсязі оборотних коштів, %;
Оц,, – середня величина оборотного капіталу, тис. грн.
Чим вищий цей показник, тим менш мобільна структура майна підприємства.
4. Частка сумнівної заборгованості у складі дебіторської заборгованості:
Де Лсз – питома вага сумнівної дебіторської заборгованості, %; Д – сумнівна дебіторська заборгованість, тис. грн.
Цей показник характеризує “якість” дебіторської заборгованості. Зростання даного показника свідчить про зниження ліквідності підприємства.
Для управління дебіторською заборгованістю необхідно:
– здійснювати контроль за станом розрахунків з покупцями;
– необхідно мати широке коло споживачів з метою зменшення ризику несплати одним або кількома великими покупцями;
– слідкувати за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей, оскільки значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і потребу додаткового залучення дорогих джерел фінансування;
– використовувати спосіб надання знижок при довгостроковій оплаті.
Для активізації оплати за поставлену продукцію підприємство може використовувати надання знижок з договірної ціни при довгостроковій оплаті і різноманітні форми довгострокового погашення дебіторської заборгованості: продаж боргів банкові (факторинг); одержання позички в банку на оплату зобов’язань, які перевищують залишок коштів на його розрахунковому рахунку (овердрафт), облік векселів (дисконт).
Аналіз руху грошових коштів
У деяких країнах зараз надається перевага звіту про рух коштів як інструменту аналізу фінансового стану фірми. Це дозволяє більш об’єктивно оцінити ліквідність фірми і спрогнозувати рух коштів.
Звіт про рух грошових коштів – це звіт про зміни фінансового стану підприємства, складений на основі вивчення потоків грошових коштів. Напрямки ЇХ руху слід згрупувати за такими видами: господарська (операційна), інвестиційна та фінансова сфери діяльності.
Поточна господарська діяльність підприємства пов’язана з одержанням виручки від реалізації продукції, авансовими платежами покупців і замовників. Відплив грошових коштів викликається такими операціями: сплатою за рахунками постачальників; виплатою заробітної плати; виплатою процентів за позиками; оплатою продукції та послуг; витратами на сплату податків тощо.
Інвестиційна діяльність включає в основному операції, які належать до змін необоротних активів: придбання (реалізація) основних засобів та іншого майна; надходження дивідендів, процентів тощо.
Фінансова діяльність пов’язана зі змінами у довгострокових зобов’язаннях підприємства і власному капіталі: одержання довгострокових і короткострокових кредитів і позик; бюджетні асигнування; продаж і купівля власних акцій; виплата дивідендів і процентів, інші зобов’язання.
Для аналізу руху грошових коштів залучаються форми №1, 4, 5 і дані Головної книги. Існують два методи аналізу: прямий і непрямий.
При використанні прямого методу аналізу руху грошових коштів розглядається рух коштів на рахунках бухгалтерського обліку. Це дає можливість зробити висновок про відносну достатність коштів для сплати за рахунками поточних зобов’язань і можливості ведення інвестиційної діяльності. Для розкриття взаємозв’язку фінансового результату (прибутку) і зміни величини грошових коштів підприємства використовується непрямий метод. Суть його полягає у перетворенні величини чистого прибутку на величину грошових коштів.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)