Фінансовий менеджмент – Крамаренко Г. О. – 6.3. Методи фінансового планування і прогнозування
Системний підхід у фінансовому плануванні підприємства полягає в тому, що кожен його підрозділ розглядається як елемент внутрішньо-комплексної підсистеми, а план його діяльності обгрунтовується, виходячи з вимог, які ставляться до розвитку цієї перспективи. У свою чергу, кожна така підсистема подається як елемент підсистеми більш високого порядку, і так доти, доки все підприємство не буде розглянуто як єдина система. Так досягається повнота вираження економічних вимог до фінансового планування діяльності підприємств, а ієрархічна структура таких вимог обумовлює необхідність багаторівневої організації системи планування.
На нижньому рівні об’єктами фінансового планування виступають внутрішньовиробничі підрозділи підприємства. На верхньому розглядається підприємство в цілому, з усіма підрозділами включно. На проміжних рівнях об’єктами фінансового планування стають сукупності взаємопов’язаних виробництв і видів діяльності, які виділяють за різними ознаками, істотними для того чи іншого аспекту їхнього планового розвитку. Мета планування на цьому рівні полягає в конкретизації та забезпеченні виконання господарських вимог, що ставляться до фінансових планів розвитку підсистем нижчих рівнів.
Поглиблення процесів спеціалізації та інтеграції в умовах переходу до ринкової економіки неминуче пов’язано зі зміною та ускладненням організаційної структури підприємства. У результаті переважна більшість його підрозділів у теперішній час являє собою ієрархічно організовані системи того чи іншого ступеня складності. Диференціація підрозділів і видів діяльності підприємства посилює їхню взаємну залежність одне від одного, сприяє ускладненню та подовженню ланцюжків господарських зв’язків. До аналогічних наслідків призводить і територіальна диференціація та інтеграція підприємств Вплив темпів розвитку одних підгалузей та їхніх виробництв на інші починає носити постійний, стійкий характер, утворюються комплекси функціонально взаємопов’язаних підрозділів виробництва – підгалузеві системи.
У цих умовах під час формування в цілому фінансових планів підприємства, з одного боку, виникає необхідність урахування специфічних законів розвитку та функціонування вже сформованих функціональних та організаційних систем, з іншої-ЇХ цілеспрямованої планомірної інтеграції.
Мету функціонування підприємства можна визначити як задоволення суспільних потреб у його кінцевій продукції з мінімальними витратами на її виробництво і за умови ефективного використання як проміжних продуктів підприємства, так і виділених йому господарських ресурсів багатоцільового призначення.
Характеристика кінцевих народногосподарських результатів функціонування підприємства включає принаймні три різні аспекти. По-перше, у кінцевих результатах повинен відображатися ступінь задоволення суспільних потребу виробництві тієї чи іншої продукції. Через це всередині підприємства виділяються підрозділи, що виробляють у найбільшій кількості ту чи іншу продукцію, котра являє собою його кінцеву продукцію з позиції народного господарства. Вони утворюють основу виробництва. По-друге, повинна забезпечуватися можливість порівняння одержаних результатів з виробничими витратами. По-третє, необхідне врахування ефективності використання підприємством ресурсів багатоцільового призначення. Кінцеві результати, з одного боку, можуть стимулювати підвищення ефективності виробництва шляхом економії цих ресурсів усередині підприємства, з іншої-обумовлювати економію витрат праці у народному господарстві, що також являє собою кінцевий ефект для підприємства.
Під час конструювання оптимізаційних моделей фінансового планування підприємства необхідно враховувати певні обставини. Аналіз взаємозв’язків даного виробничого підприємства в системі суспільного виробництва показує, що різні сфери економіки та її підрозділів, з одного боку, неоднаково реагують на зміну внутрішньої структури й динаміки розвитку підприємства в цілому, з іншого – справляють різний вплив на показники його розвитку та ефективності. Адекватне відображення зовнішніх зв’язків вимагає виділення виробництв, що мають найтісніші зв’язки з кінцевими результатами господарювання. Наприклад, в ситуації, коли відоме завдання на виробництво продукції, до пов’язаних видів діяльності логічно зарахувати лише виробництва, пов’язані з поставками засобів виробництва. У цьому випадку взаємозв’язок внутрішньої структури підприємства та умов споживання виробленої ним продукції буде відсутнім, а вибір варіантів розвитку підприємства може здійснюватися на основі порівняння їхніх затратних характеристик. Народногосподарські витрати ресурсів можна уявити як певне “навантаження” на економіку, а ефективними будуть варіанти, які мають її найменше значення.
Загальним критерієм оцінки діяльності підприємства виступає ступінь задоволення ним потреб народного господарства у відповідній продукції. Оптимальний за будь-яким критеріями план є ефективним у математичному смислі. Поняття ефективності плану, сформульоване Л. В. Канторовичем, дуже плідне при математичному аналізі економічних моделей.
Нехай у-план (вектор) виробництва продукції підприємства, а Ь – вектор витрат зовнішніх для підприємства ресурсів, необхідних для виробництва у. План (у, Ь) називається ефективним, якщо не існує іншого плану, який реалізується в рамках заданих можливостей (уЬ’), такого, що (у’.Ь) * (у, Ь) і / £ у, Ь’ £ Ь. Зокрема, ефективність фінансового плану (у, Ь) означає, що неможливо забезпечити виробництво у з меншими витратами хоча б одного ресурсу, не збільшуючи витрат інших ресурсів, і, відповідно, заданих витрат збільшити виробництво одного з видів продукції, не зменшуючи випуску інших. Процедура визначення фінансового плану, який би відповідав заданому критерієві, полягає в такому. Задаються фінансові ресурси Ь, а потім за допомогою оптимізаційної моделі визначається виробництво у. Якщо одержане значення у задовольняє фінансові можливості підприємства, то процес закінчується.
Зручність методу визначається насамперед тим, що він блочний, а блоки відповідають підрозділам і видам діяльності підприємства та відповідним органам управління ними. Підготовка інформації і розрахунки блоків фінансового плану можуть проводитися певною мірою ізольовано.
Нехай /- номер виду діяльності і о – заданий вектор зовнішніх для підприємства ресурсів. Підрозділи виробляють різну продукцію. Загальний фінансовий план підприємства (у, Ь) – це сукупність планів підрозділів ^” с<‘>]така, що ЯЬ У = …..У(,)…..У(п)).
Очевидно, що загальний фінансовий план (у, Ь) буде ефективним у визначеному вище смислі тільки тоді, коли всі плани підрозділів (у<‘ с*°) також ефективні. Припустимо далі, що підприємству / виділено ресурси с*0, тобто план виробництва /* досить швидко можна вирахувати за допомогою того чи іншого оптимізаційного алгоритму за певним критерієм оптимальності. Це означає, що оптимізаційна задача має не надто велику розмірність. Тоді визначення загальновиробничого фінансового плану зводиться до розподілу ресурсів Ь між підрозділами підприємства.
За умови довільного розподілу У^с(,, = ь, кожен підрозділ
Визначає ефективний фінансовий план (у®, с<°). Сукупність таких планів буде ефективним фінансовим планом підприємства (у, Ь). Однак останній може не бути оптимальним щодо заданого критерію, наприклад максимізації прибутку, максимізації номенклатури продукції підприємства.
Введемо поняття рівноефективних планів підрозділів підприємства відповідно до загальновиробничого критерію максимізації номенклатури продукції 6 = (</1),…, #лї), де Ф – номенклатура продукції (попит, народногосподарські потреби і т. ін.) підприємства. Фінансові плани {У’ с*°} називаються рівноефективними щодо заданої номенклатури с/, якщо вони ефективні і
=а2 =… = о/ де с? =тпщУ<1$). Відношення у^/о*^ можна називати ступенем задоволення потреби у продукції виду к. Таким чином, рівноефективність планів підрозділів означає, що всі вони рівною мірою задовольняють народногосподарські потреби. Це свідчить про те, що оптимальний у смислі максимізації номенклатури продукції о* виробничий фінансовий план (у, Ь) розпадається на сукупність рівноефективних фінансових планів підрозділів підприємства (/*>, с(0). Виняток може бути лише тоді, коли в якомусь підрозділі ресурси с® не лімітуючі.
Якщо є такий варіант, то описуваний метод може полягати у такому перерозподілі загальновиробничих ресурсів між підрозділами підприємства, який призводить до рівноефективних фінансових планів. Якщо фінансовий план підрозділу / ефективніший за фінансовий план підрозділу /, тобто от/ ><*у, то необхідно частину фінансових ресурсів перерозподілити з підрозділу / до підрозділу у. Ефективність, як ми її визначили, підлягає кількісному порівнянню: фінансовий план або ефективний, або ні, а ефективні плани рівноправні між собою у смислі даного визначення.
Звідси поняття рівноефективності пов’язане з однаковим ступенем задоволення потреб у продукції підприємства. Його не слід плутати з поняттям рівноефективності ресурсів. Централізовані фінансові ресурси слід розподіляти між підрозділами підприємства так, щоб їхня ефективність у кожному виді виробництва була однаковою, тобто треба добиватися рівної ефективності фінансових ресурсів. Однак ефективність фінансових ресурсів природним чином визначається, підраховується і розуміється у випадку адитивного глобального критерію оптимальності. У нашому випадку адитивний критерій визначається функцією ” а номенклатурний критерій – це функція mina/. Цей останній критерій забезпечує рівномірне задоволення потреб, а перший – рівномірне тільки всередині підрозділів підприємства. Ефективність фінансових коштів для окремого підрозділу вимірюється величиною приросту щ залежно від приросту ресурсу К тобто оптимальною оцінкою ресурсу к у відповідній оптимальній задачі для підрозділу /’. Для забезпечення максимального значення треба зрівняти оцінки розподілюваних фінансових ресурсів у всіх задачах, тому що перерозподіл ресурсів з підрозділу або виду діяльності з меншою ефективністю досягається збільшенням значення цільової функції. Якщо ж критерій оптимальності визначається функцією minar;, то задача полягає у підтягуванні відстаючого підрозділу вилученням фінансових ресурсів з підрозділів з більшими значеннями а/. При цьому ефективність фінансових ресурсів у відстаючому підрозділі може бути меншою, ніж їхня ефективність у передовому підрозділі. У даній ситуації ми стикаємося з таким моментом. Припустимо, що ресурси Ь якось розподілено. Підрозділи підприємства визначили ефективні фінансові плани {(/°), (сЩ і тим самим величини {а). Якщо для деяких підрозділів {j},ccj >rninai( то у цих передових підрозділах можна вилучити фінансові ресурси у такій кількості, щоб за допомогою решти ресурсів можна було забезпечити ступінь задоволення потреб, який дорівнює тіпа,. Вилучені ресурси розподіляються між підрозділами таким чином, щоб вони забезпечили однаковий приріст, тобто їх треба розподіляти обернено пропорційно підгалузевій ефективності. При цьому слід враховувати, що мова йде про розподіл заздалегідь вилучених, тобто надлишкових ресурсів.
При розробці моделей оптимального фінансового планування підприємства, призначених для використання в господарській діяльності, виникає особливе завдання в галузі економіко-математичного моделювання – створення поряд з моделями господарських об’єктів моделей процесів планування та управління. З математичної точки зору ці моделі повинні являти собою алгоритми розв’язання задач математичного програмування великої розмірності, що викликає певні труднощі.
В економічному значенні моделі процесів побудови фінансових планів підприємства повинні відображати найістотніші зв’язки внутрішньогосподарських об’єктів та орієнтувати на загальносистемне оптимальне узгодження локальних фінансових планів. Відображення ієрархічної структури системи фінансового планування та управління підприємством призводить до моделювання взаємодії рівнів управління відповідно до загальносистемних зв’язків:
– розподіл загальносистемних фінансових ресурсів між внутрішньогосподарськими об’єктами;
– визначення рівнів внутрішньогосподарської кооперації підрозділів підприємства;
– визначення рівнів спеціалізації підприємства, якщо одні й ті ж послуги можуть пропонувати кілька підприємств;
– узгодження локальних цільових функцій із загальносистемним критерієм оптимальності.
Оскільки більшість модельованих економічних процесів, об’єднаних в одній системі, у дійсності протікають паралельно, реалізація моделей функціонування має виконуватися на машинних комплексах. У цьому випадку сам процес рахунку краще імітує реальні дії. Моделювання економічних процесів підприємства одне з найбільш природних та найбільш актуальних завдань реалізації планування на машинних комплексах.
Теоретичні дослідження і досвід моделювання економічних процесів показують, що для адекватної формалізації задач фінансового планування підприємства потрібне застосування широкого набору різноманітних економіко-математичних моделей (EMM), які описуються у термінах різних математичних теорій і відображають різноманітні змістовні аспекти розвитку та функціонування підприємства.
Найбільшого поширення у фінансовому плануванні набули детерміновані лінійні статистичні моделі. Стохастичні моделі внаслідок об’єктивної невизначеності вихідних даних, використовуваних підчас формування фінансових планів, більш адекватні модельованій ситуації, однак їх застосування обмежується складністю моделей і недостатньою опрацьованістю відповідного математичного апарату. На практиці невизначеність в EMM звичайно враховується шляхом застосування спеціальних способів роботи з нею: багатоваріантних розрахунків; багатокритеріальної оптимізації; параметризації розв’язань; організації діалогового режиму розрахунків. Вимога лінійності, як показує досвід, не вносить істотних похибок у відображення реальних відносин між факторами модельованої ситуації і є цілком прийнятною. Ця обставина, а також наявність високоефективних методів і потужного програмно-математичного забезпечення розв’язання задач даного класу зумовлюють широке застосування лінійно-програмних моделей для розв’язання нелінійних задач. Разом з лінійними моделями у практиці розв’язання задач фінансового планування підприємства знайшли застосування сітьові та економіко-статистичні моделі, що також пояснюється їхньою достатньою адекватністю і наявністю розвинутого математичного апарату.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)