Фінансове право України – Воронова Л. К. – 4.2. Види фінансового контролю
Фінансовий контроль вирізняється своїм різноманіттям, його здійснення є компетенцією широкого кола органів контролю. У теорії фінансового права визначено різні критерії, різні підстави класифікації фінансового контролю. За основу поділу його на види приймають: суб’єктний склад органів контролю, специфіку об’єкта фінансового контролю, час його проведення.
З урахуванням викладеного розрізняють фінансовий контроль залежно від:
1. Часу проведення а) попередній; б) поточний (оперативний); в) наступний.
Попередній фінансовий контроль передує здійсненню фінансово-господарських операцій. Його здійснюють на стадії складання, розгляду і затвердження проектів бюджетів, кошторисів, планів, договорів. Основна його мета – запобігання порушенням фінансового законодавства. При цьому діяльність органів фінансового контролю спрямована на своєчасне запобігання незаконному і нераціональному використанню коштів. Належне проведення попереднього фінансового контролю дає змогу досягти максимально позитивного ефекту, уникнути порушень фінансової дисципліни.
Поточний фінансовий контроль проводять упродовж короткого часу, безпосередньо у процесі здійснення господарських і фінансових операцій. Його ще можна назвати оперативним завдяки гнучкості та своєчасності. Зазвичай такий контроль є повсякденним, постійним. Широке застосування поточного контролю дає змогу виявити помилки і зловживання, допущені як на стадії попереднього контролю, так і безпосередньо в процесі здійснення фінансово-господарської операції. Слід зазначити, що попередній і поточний контроль здебільшого не мають репресивного характеру.
Наступний фінансовий контроль проводять після завершення конкретної фінансово-господарської операції або закінчення певного звітного періоду (наприклад, фінансового року). Такий контроль є своєрідним останнім “рубежем”, перешкодою на шляху порушень. Він дає змогу виявити недогляди під час попереднього і поточного контролю і зазвичай вирізняється поглибленим і всеосяжним підходом до вивчення фінансово-господарської діяльності контрольованого суб’єкта, комплексністю. Основними напрямами наступного контролю є такі: аналіз виконання планів і бюджетів; перевірка кошторисів, звітів і балансів; вивчення на предмет законності рішень органів управління суб’єкта, який перевіряють; виявлення випадків незбереження майна; визначення шляхів запобігання порушенням фінансової дисципліни і заходів для їх усунення.
2. Суб’єкта, що здійснює контроль: а) державний; б) муніципальний; в) суспільний; г) аудиторський.
Державний фінансовий контроль здійснюють органи держави, наділені компетенцією й повноваженнями на здійснення контрольних дій. Це органи:
– загальної компетенції – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України;
– спеціальної компетенції – спеціально створені для фінансового контролю (податкові органи, Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство).
Як державний, так і муніципальний фінансовий контроль може бути (залежно від галузі дії) надвідомчим (міжвідомчий) і внутрішньовідомчим.
Муніципальний фінансовий контроль здійснюють органи місцевого самоврядування. Сфера його застосування досить широка – від затвердження місцевого бюджету, його виконання і затвердження звіту про його виконання до конкретних питань дотримання фінансової дисципліни, що належать до компетенції органів місцевого самоврядування.
Суспільний фінансовий контроль є незалежним і здійснюється представниками громадськості на добровільній та безоплатній основі.
Аудиторський фінансовий контроль є незалежним професійним і здійснюється аудиторами (фізичними особами) та аудиторськими фірмами.
3. Сфери фінансової діяльності: а) бюджетний; б) податковий; в) валютний; г) банківський та ін.
Вирізнення перелічених видів фінансового контролю залежить від того, в якій області фінансового права безпосередньо його здійснюють, тобто від підгалузей та інститутів Особливої частини фінансового права.
4. Джерела інформації: фактичний; документальний.
Фактичний фінансовий контроль полягає у вивченні реального стану об’єкта, що перевіряється, його огляді та вимірюванні в натурі, установленні дійсної наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізі отриманої інформації і документів на предмет їх відповідності.
Документальний фінансовий контроль – це перевірка й аналіз первинних документів (у тому числі й технічних носіїв інформації), що містять відомості про рух коштів (бухгалтерських і статистичних звітів, кошторисів тощо).
Фактичний контроль і документальний контроль доповнюють один одного. Так, за наявності належних підстав документальна ревізія може бути доповнена фактичною перевіркою (проведенням контрольного вимірювання, зняттям залишків матеріальних цінностей тощо).
5. Періодичності (частоти) проведення: а) постійний (повсякденний); б) систематичний; в) епізодичний (здебільшого є разовим).
6. Форми проведення: а) обов’язковий (зовнішній); б) ініціативний (внутрішній).
Обов’язковий фінансовий контроль проводять, якщо чинне законодавство містить відповідну вимогу або є рішення компетентного державного органу. Для проведення ініціативного фінансового контролю основним є елемент “волевиявлення”, тобто самостійне і добровільне рішення суб’єктів, що господарюють.
Наведений перелік фінансового контролю не є вичерпним. Наприклад, можна розрізняти його види за обсягом, повнотою охоплення. Докладно розглянемо це на прикладі такого методу фінансового контролю, як перевірка.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)