Фінансове право – Роль В. Ф. – 1.2. Фінансова діяльність держави
Об’єктивна необхідність фінансів (існування товарно-грошових відносин, розподіл сукупного суспільного продукту, контроль за господарською діяльністю) робить абсолютно необхідною діяльність з їх управління.
Реалізуючи на практиці розподільчу і контрольну функції, які сприяють ефективному розподілу національного доходу та здійсненню обліку й контролю за збереженням і правильним використанням національного багатства, держава організовує та проводить роботу в трьох загальних напрямах: утворення, розподіл і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів. Така діяльність держави і її органів називається фінансовою діяльністю.
Таким чином, фінансова діяльність держави є діяльністю щодо формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів.
Зміст фінансової діяльності складає зрештою прояв усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність здійснюється:
А) як реалізація державної влади;
Б) як виконавчо-розпорядча діяльність, що реалізовує державне управління.
Фінансова діяльність виконується на підставі єдиних принципів державного управління:
– обліку і контролю;
– планування;
– участі населення в управлінні;
– законності і фінансової дисципліни;
– безперервності;
– економічної доцільності;
– розподілу компетенції органів управління і контролю та ін.
Фінансова діяльність, виступаючи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, забезпечує напрям фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. При цьому фінансову діяльність характеризують певні особливості:
1) на відміну від однорідних сфер державної діяльності вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами направлено на всі галузі і сфери державного управління, область контролю;
2) фінансова діяльність реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (в деяких випадках вона реалізується через спільну діяльність цих органів);
3) фінансова діяльність поєднує і безпосереднє управління з використанням імперативних методів (відносно державних підприємств та ін.), і непряме, рекомендаційне управління (відносно грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);
4) фінансова діяльність здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.
Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обороту (формування, розподілу, використання). У вузькому розумінні слова йдеться про рух грошей, які утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, регулюючих фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні і фізичні особи).
Правові основи фінансової діяльності знайшли своє закріплення у фінансовому законодавстві. На відміну від виконавчої діяльності органів держави, що проявляється в правовій формі актів управління, її правовими формами є як закон, так і акт управління. Найважливішим і значущим актом, що визначає основи фінансової діяльності, є Конституція України, яка у ст. 67, пп. 4 і 14 ст. 85, ст. 92, ст. 95-100, п 28 ст. 105, пп. 3-6 ст. 116, п. 4 ст. 138, ст. 142 закріпила форми, методи і принципи здійснення фінансової діяльності, права та обов’язки органів державної влади й управління, а також органів місцевого самоврядування в цій сфері.
Конституційні основи фінансової діяльності деталізуються й знаходять свій розвиток у різних за своєю силою і юридичною природою актах законодавства.
У правовому відношенні чітко розмежовується фінансова діяльність, виконувана безпосередньо державою і через органи господарського управління підприємств, установ та організацій. В першому випадку держава у сфері загальнодержавних фінансів в особі уповноважених фінансових і кредитних органів саме формує, розподіляє і використовує кошти, здійснює фінансування виробничої і невиробничої сфер.
У другому випадку держава наділяє відповідними повноваженнями за утворення грошових фондів і їх використання державні підприємства, об’єднання, міністерства та відомства. Саме вони фінансують галузі народного господарства і тісно зв’язані через бюджетні та податкові механізми з централізованими фінансами.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)