Фінансове право – Мацелик М. О. – Обов’язкові платежі, види та характерні ознаки
Обов’язкові платежі, види та характерні ознаки
Податки є не тільки головним джерелом формування державного бюджету, а й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого були одночасно й доходами держави. Це були приватноправові, а не публічноправові доходи. Іншим джерелом державних доходів були регалії – дохідні прерогативи (переваги) казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і вилучалися з суспільного обороту, зі сфери діяльності населення.
Основними видами регалій були:
А) “безгосподарна регалія” – все, що не мало хазяїна, оголошувалося таким, що належить казні. Це природні явища (наприклад, вітер), що тягли за собою встановлення державної монополії на вітряні млини. Такими предметами регалії були вода та надра;
Б) митна регалія реалізовувалася шляхом установлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;
В) судова регалія – здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;
Г) монетарна регалія – право карбувати монети;
Д) інші види регалій.
Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.
Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” (1770 р.). За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов’язкові платежі.
Податки, збори, мито – все це обов’язкові платежі до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками для порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.
Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, мито, збір. Проте можна сказати, що:
1) податок – узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;
2) збори – платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти (наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо);
3) мито – платежі, що стягуються з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії, за видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами – за подання позову тощо.
Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку, як уже зазначалося, є те, що він:
– стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або якщо законодавством передбачено пільги щодо певного податку;
– має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний.
Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;
– на відміну від інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;
– категорія не тільки правова, а й економічна, оскільки є формою перерозподілу національного доходу. Під час сплати податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Такого переходу права власності немає під час унесення до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;
– є індивідуальною безоплатністю і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків із надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.
Право держави стягувати податки й обов’язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах усього суспільства та окремих осіб. Держава має керуватись певними принципами:
1. Загальності. Кожен має брати участь у підтримці держави пропорційно до своєї платоспроможності.
2. Обов’язковості. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов’язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.
3. Визначеності. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов’язувати з видатками, щоб платники знали, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватися від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчужуватись тими, хто їх сплачує.
4. Зручності. Утримання податку для платника має здійснюватися зручним способом, у зручний час.
5. Справедливості. Справедливість є суб’єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають утримувати-ся з прибутків, то найсправедливішим податком є податок на вартість прибутку чи майна, або на те й інше, оскільки їх, як правило, можна взаємно конвертувати.
Те саме стосується й ефективності податку. Є щонайменше два аспекти ефективності. Один пов’язаний із попереднім критерієм. Якщо витрати на утримання податку перевищують податкові надходження або величина відношення суми витрат на утримання податку до суми надходжень дуже велика, то такий податок не слід вважати ефективним.
Другий критерій ефективності пов’язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для економічного добробуту залежать від типу стягуваного податку. Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)