Фінансове право – Мацелик М. О. – 25.1. Поняття валюти та валютних операцій
25.1. Поняття валюти та валютних операцій.
25.2. Організація валютного регулювання.
25.3. Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті та іноземного інвестування.
25.4. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства.
25.1. Поняття валюти та валютних операцій
Нині Україна активно прагне зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку як країна з ринковою економікою. Все більшого значення набувають зовнішньоекономічні відносини для діючих суб’єктів української економіки, залучаються іноземні інвестиції, зростає частка експорту в зовнішньоторговельних відносинах. Отже, для підприємств розуміння і правильне застосування правил здійснення операцій з іноземною валютою більш ніж актуальні.
Вітчизняне законодавство включає різноманітні НПА, що стосуються операцій з іноземною валютою, проте, на жаль, це не є свідченням їх урегульованості. Не завжди керівнику чи бухгалтеру підприємства вдається знайти однозначну відповідь на питання, яке цікавить, у зв’язку з тією чи іншою ситуацією, що склалася на підприємстві, що найчастіше є стримуючим чинником для виходу підприємства на зовнішній ринок і для здійснення яких-небудь операцій з іноземною валютою.
На сьогодні за роки незалежності України та формування її валютного ринку розроблено законодавчу та нормативно-правову базу, створено інституційні форми організації валютних відносин, сформовано національну валютну систему тощо. Водночас динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність із сучасними економічними реаліями, що у кінцевому підсумку спрямовуються на підтримання стабільності національної грошової одиниці України та підвищення авторитету країни на міжнародному ринку. Основні НПА валютного регулювання такі:
– Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93;
– Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР;
– Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР;
– Указ Президента України “Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” від 17 червня 1999 р. № 734/99;
– Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, постанова НБУ від 17 червня 2004 р. № 270;
– Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, постанова Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 р. № 200 та ін.
Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначає порядок і принципи валютного регулювання в Україні. Він встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У Декреті зазначається, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, які знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резидентами можуть бути:
– фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, у т. ч. ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі закону України;
– дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Нерезидентами можуть бути:
– фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у т. ч. ті, що тимчасово перебувають на території України;
– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у т. ч. юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;
– розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі закону України.
Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається НБУ. Суми у валюті України, вивезені, переказані (переслані) на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.
Згідно з Декретом КМУ щодо системи валютного регулювання розрізняють такі валютні цінності:
– валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
– іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
– платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах;
– банківські метали – золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. За законодавством до валютних операцій належать операції:
– пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
– пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;
– пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Учасниками валютних операцій є НБУ, валютні біржі, банківські установи, підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції, фізичні особи, валютні брокерські фірми. Всі вони – агенти валютного ринку, який як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов’язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.
Відповідно до Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контрою” та Закону України “Про банки і банківську діяльність” валютні операції здійснюються банка* ми та іншими фінансовими установами на основі ліцензії НБУ. Залежно від тривалості дії ліцензій, характеру і тривалості валютних операцій можуть видаватися індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, ут. ч. на підставі агентських угод з іншими юридичними особами – Резидентами.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують операції:
А) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
– вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
– вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
– платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
– платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
– вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
Б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України в межах, встановлених законодавством;
В) надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо строки і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
Г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
Д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:
– відкриття фізичними особами – резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
– відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
– відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами;
Є) здійснення інвестицій за кордон, у т. ч. шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами – резидентами як дарунок або у спадщину.
Чинне законодавство забороняє Національному банку обмежувати права суб’єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику – сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення стабільності економічного зростання, стримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу.
Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держав та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс, встановлення якого в переважній більшості країн є прерогативою центрального банку, на фінансово-грошовому ринку виконує певні функції, головні з яких такі:
– сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;
– сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків;
– порівняння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах;
– порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках;
– перерозподіл національного продукту між окремими країнами;
– інтернаціоналізація господарських зв’язків тощо. Валютний курс – форма ціни гривні, яка сплачується за одиницю іноземної валюти і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою на основі насамперед їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти.
Під конвертованістю валюти розуміють її здатність обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. Головний критерій такого розмежування полягає у застосуванні або незастосуванні валютних обмежень у законодавстві країн, що здійснюють емісію цих валют.
Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. НБУ запровадив Класифікатор іноземних валют залежно від рівня їх конвертованості, відповідно до якого валюти поділено на три групи: 1) вільно конвертовані валюти, що без обмежень обмінюються на інші валюти; 2) валюти з обмеженою конвертованістю; 3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначає.
Форми та методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави. До таких форм та методів валютної політики належать: валютні обмеження, зміна паритетів (девальвація та ревальвація), регулювання ступеня конвертованості валюти, режим валютного курсу, дисконтна та девізна політика, у т. ч. валютні інтервенції.
Валютні обмеження – система нормативних правил, встановлених в адміністративному або законодавчому порядку та спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки). Наприклад, НБУ ввів обмежувальні заходи після всесвітньої фондової кризи серпня 1998 р. у формі обов’язкового продажу 50 % валюти, отриманої як іноземна виручка, чи обмеження можливості валютних передоплат при укладенні договорів щодо надання послуг.
Девальвація – зменшення вмісту золота в грошовій одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється у законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає у збільшенні золотого вмісту грошової одиниці або підвищенні її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється державою в офіційному порядку. Валютна інтервенція – втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. У тих випадках, коли країна зацікавлена у підвищенні курсу своєї валюти, НБУ вдається до масового продажу іноземної та купівлі національної валюти. Якщо метою є зниження курсу національної валюти, здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.
В Україні в останні роки АКБ “Фінанси і кредит”, поряд з банками “Аваль”, Укрсоцбанк, Приватбанк, є найбільшим оператором на ринку постачання іноземної готівкової валюти. 28 банків, які вже уклали з ним угоди на придбання євро, пов’язані з банком “Фінанси і кредит” лише звичайними договорами. Євро коштують при завезенні трохи дорожче, ніж долари. Якщо, приміром, з долара сплачують 0,05 % від суми, то з євро – 0,07 %, хоч євро долають удвічі меншу відстань, ніж долар (євро – з Франкфурта, а долар – з Нью-Йорка).
Валютна система становить державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів:
– національна валюта;
– паритет національної валюти;
– режим курсу національної валюти;
– застосування або незастосування валютних обмежень;
– національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;
– регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу;
– режим національного валютного ринку і ринку золота;
– державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни.
Зокрема, НБУ забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.
Економічну сутність золотовалютних резервів становлять фонди коштів, створені для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)