Фінансове право – Мацелик М. О. – 24.3. Правове забезпечення та порядок укладення кредитної угоди
Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитного договору, що становить юридичний документ, який визначає взаємні обов’язки і відповідальність між банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позик, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству. На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основні положення яких такі:.
1. Суб’єкти угоди. Визначаються позичальник і кредитор, а також юридичні права сторін, що підписують договір.
2. Умови кредитування. Зазначаються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі обігу товарно-матеріальних цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.
3. Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку за залученням коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.
4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).
5. Обмежувальні умови, до яких належать захисні та негативні статті.
Захисні статті – перелік дій чи умов, яких має дотримуватися позичальник протягом дії кредитного договору (зобов’язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).
Негативні статті – список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі під заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями).
6. Права суб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позики, підвищення суми позики, права достроково погашати кредит.
7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або суму кредиту, або на суму порушення. Банк може виступити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.
8. Строк угоди.
9. Можливості зміни умов угоди.
10. Юридичні адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Кредитний договір набуває чинності з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.
Засоби захисту від кредитного ризику
Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і відсотків за його користування. Отже, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.
Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, неналежних організаційних здібностей керівництва, недостатньої підготовки працівника, який приймає рішення про кредитування, та інших обставин.
Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів щодо їх коригування.
Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон’юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.
Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:
– лімітування кредитів;
– диверсифікації портфеля позик банку;
– контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;
– страхування кредитних операцій достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;
– аналізу кредитоспроможності позичальника. Розрізняють такі способи встановлення позичальникам
Лімітів.
1. Регламентування розміру обігу з видач кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.
Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує обіг з видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією і стабільним фінансовим станом. Є різні види кредитних ліній: поновлювальні, коли кредит надається, погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У багатьох випадках питання про видачу кредитів вирішується банком індивідуально.
2. Диверсифікація кредитних вкладень, тобто розподіл кредитів між різними суб’єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. У деяких випадках дотримання банком дивер-ифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.
Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж декількох.
3. Оперативність при стягненні боргу, що передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк має слідкувати за станом справ клієнта і в разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.
4. Страхування кредитних операцій. Банки мають створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди у спеціалізованих страхових компаніях.
5. Забезпеченість кредиту.
У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеніші такі форми забезпечення кредитів:
– гарантія або порука третьої сторони;
– переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
– застава товарних запасів;
– застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.
Гарантія, або порука – це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Оформляється як самостійний обов’язок гаранта чи поручителя.
Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт, який банк кредитує, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в пере-данні банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.
Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут є документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.
Іпотека – застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов’язане із землею (будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо).
Заставою за кредитом можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.
Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність.
Спостерігаються також інші способи забезпечення кредитів, зокрема надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого строку визначеної суми коштів на вкладі; при видачі позик індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей – корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств – урожай (зібраний або на пні за умови його страхування).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)