Фінансове право – Мацелик М. О. – 12.4. Система цін та органи ціноутворення. Відповідальність
Регулюючи процеси обміну товарів, робіт, послуг, виконуючи об’єктивно властиві їм функції, ціни здійснюють це в певній системі, у взаємозв’язку різних видів, які не можна встановлювати ізольовано, незалежно один від одного. Вони мають функціонувати в умовах економічно обгрунтованого співвідношення. Тільки за таких умов можливий пропорційний розвиток окремих галузей, певне прогнозування господарських і соціальних процесів. Публічно-правове регулювання цієї сфери життєво важливе, оскільки співвідношення між різними видами цін, реалізація певних товарів, робіт, послуг за державними фіксованими цінами становить певну частину державних гарантій для соціально незахищених верств населення.
Сукупність різних видів цін може бути диференційовано за сферою застосування па:
1) оптові ціни – застосовують найчастіше у відносинах між виробниками, постачальниками, виконавцями й покупцями, замовниками, тобто на посередницькій ланці товарообігу;
2) роздрібні ціни – в основі їхнього формування лежить оптова ціна й торгова, надбавка. Такий тип цін застосовують роздрібні організації, які реалізують товари населенню;
3) кошторисні ціни – регулюють ціноутворення на будівельну продукцію, роботи, послуги й включають компенсацію витрат підрядчика та його прибуток;
4) тарифи – ціни, що становлять різновид, який регулює оборот товарів специфічної властивості – послуг. Залежно від характеру послуг, специфіки організації сфери обслуговування, тарифи поділяють на оптові та роздрібні;
5) зовнішньоторговельні ціни – застосовують під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності, експортно-імпортних операцій.
Відповідно до положень ст. 6-11 Закону України “Про ціни і ціноутворення” в Україні застосовують вільні, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи.
Вільні ціни й тарифи встановлюють на всі види продукції, товари й послуги, крім тих, щодо яких здійснюють державне регулювання. Вільні ціни формують шляхом угоди осіб, які вступають у договірні відносини й визначаються волею сторін.
Певною альтернативою вільним цінам є регульовані. Однак слід розмежовувати їх два варіанти. У першому випадку фактично йдеться про індикативне регулювання, коли регульовані ціни, сформовані на основі угоди сторін, не можуть перевищувати або бути нижче певного рівня, визначеного компетентним державним органом. У другому випадку можна говорити про імперативне державне регулювання, коли встановлені державою фіксовані ціни є остаточним варіантом рівня ціни, від яких ні продавець, ні покупець не мають права відхилятися.
Державне регулювання цін і тарифів здійснюють шляхом установлення:
– державних фіксованих цін (тарифів);
– граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
У випадку надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням КМУ, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) рад, допускають тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи встановлюють на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари й послуги, що мають визначальне соціальне значення, а також на продукцію, товари й послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, які займають монопольне становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи встановлюють державні органи України. Ціни й тарифи на житлово-комунальні послуги (у т. ч. на електроенергію, природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги суспільного транспорту та зв’язку встановлює КМУ за погодженням з Верховною Радою України. Зміну рівня державних фіксованих і регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів, робіт і послуг здійснюють у порядку й строки, що визначають органи, які затверджують або регулюють ціни (тарифи).
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про ціни і ціноутворення” особливий режим притаманний ціноутворенню під час здійснення експортних та імпортних операцій. У цих умовах безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із закордонними партнерами застосовують контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, які формують відповідно до цін і умов світового ринку. Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну й імпортну продукцію (послуги) визначає КМУ.
З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами й захисту інтересів вітчизняного виробника та населення постановою КМУ “Про вдосконалення порядку формування цін” від 18 грудня 1998 р. встановлено, що формування й використання суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюють виключно в національній грошовій одиниці. Облік витрат у доларовому еквіваленті під час формування цін є обгрунтованим тільки в частині імпортної складової структури ціни.
Відповідно до Порядку перерахування регульованих цін (тарифів) на товари й послуги, які встановлено не в національній грошовій одиниці, перерахунок поширено на продукцію й послуги, ціни (тарифи) на які застосовують на внутрішньому ринку України. В установлюваних регульованих цінах (тарифах) визначають частку, за якою розрахунки здійснюють у національній валюті, ті уповноважені органи, які встановлюють ціну (тариф). Певну імпортну складову ціни (тарифу) перераховують у національну грошову одиницю за поточним курсом НБУ.
З часу прийняття цієї постанови почали діяти нові нормативно-правові акти, які по-новому регулюють питання ціни, врегульовані в ЦКУ і ГКУ.
Хоча ЦКУ вимагає, щоб зобов’язання виражалося в гривні (ч. 1 ст. 524), сторони одержали право визначати грошовий еквівалент зобов’язань в іноземній валюті (ч. 2 цієї статті). Сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом НБУ на день сплати, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 533).
Щодо вираження цін в іноземній валюті: у ст. 189 ГКУ говориться, що ціна визначається в договорі у гривнях і тільки в зовнішньоекономічних договорах може встановлюватися в іноземній валюті. З огляду на ст. 524 ЦКУ, не зовсім зрозуміло, ст. 524 ЦКУ суперечить ст. 189 ГКУ чи органічно її доповнює. Тобто у договорі, напевно, може бути написано: “Ціна 1 майки
– 16 грн, еквівалент – 3 дол. США. Сплаті підлягає сума відповідно до розміру еквівалента і курсу НБУ гривні до долара на дату платежу”. Хоча ЦКУ – за його буквального прочитання
– не виключає і такого варіанта: ціна 1 майки – 16 грн, еквівалент – 3 дол. США.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)